Постанова від 10 лютого 2026 р. у справі №206/2971/22 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/136/26 Справа № 206/2971/22 Головуючий у першій інстанції: Плінська А. В. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Городничої В.С., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Марченко С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Плінської А.В. від 26 лютого 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи – Тульчинська державна нотаріальна контора, Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив №259», про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за заповітом, –

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_3 є дружиною рідного дядька позивача – ОСОБА_4 , з яким з 26 квітня 1978 року вона перебувала в шлюбі та які постійно проживали та були зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 . Квартира була спільним майном подружжя дядька та тітки, так як пайові внески вносились в ЖБК «259» за рахунок спільних коштів. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на 1/2 квартири АДРЕСА_1 . Заповіт померлий не залишив, тож спадкоємцями за законом першої черги були мати померлого – ОСОБА_5 , яка доводиться бабусею позивачу та ОСОБА_3 – дружина. Остання прийняла спадщину в установленому порядку. ОСОБА_5 теж звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але свідоцтво так і не отримала через відсутність документів, що підтверджують родинні зв`язки. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, залишивши заповіт, яким усе своє майно заповіла позивачу. Останній звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак виявилось, що його дядько за життя не зареєстрував своє право власності на частку в квартирі АДРЕСА_1 . Тому позивач просив визначити, що частка померлого ОСОБА_4 в праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 становила 1/2; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 11500,00 грн витрат на правову допомогу.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позову.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що ОСОБА_4 (дядько позивача) та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 квітня 1978 року, який зареєстрований Красногвардійським районним РАГС м. Дніпропетровська 26.04.1978 за актовим записом №322, про що 26.04.1978 видане свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 (а.с. 71 т.1). Це також підтверджується відміткою у паспорті ОСОБА_3 серії НОМЕР_2 щодо реєстрації шлюбу 26.04.1978 з ОСОБА_4 (а.с. 96 т.2).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер. На час смерті спадкодавець проживав за адресою по АДРЕСА_1 . Це підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 13 травня 2009 року Самарським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис №489 та копією вказаного актового запису (а.с. 74 т.1, 95 т.2).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на все належне йому майно.

Відповідно до повної копії спадкової справи №299/09 (номер у спадковому реєстрі 47053037), заведеної Восьмою дніпровською державною нотаріальною конторою після ОСОБА_4 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , із заявами про прийняття спадщини звернулись 28.08.2009 ОСОБА_5 (мати спадкодавця) та 06.11.2009 відповідачка ОСОБА_3 (дружина спадкодавця) (а.с. 91, 92 т.2).

За життя ОСОБА_4 заповіту не склав, що підтверджується копією витягу зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 28.05.2009 №19969637 та копією листа Виконавчого комітету Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області №307/2 від 16.06.2009 (а.с. 93 зворот, 97 зворот т.2).

Відповідачка проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини після ОСОБА_4 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою по АДРЕСА_1 , що підтверджується копією її паспорту серії НОМЕР_2 (а.с. 96 т.2).

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з довідкою Юрківської сільської ради №120 від 03.06.2019 року, ОСОБА_5 , 1918 року народження, проживала у с. Юрківка Тульчинського району Вінницької області разом зі своїми дітьми – ОСОБА_7 , 1938 року народження, та ОСОБА_4 , 1940 року народження (а.с. 17-18 т.1).

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2016 року у справі №199/2606/16-ц встановлено факт смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки села Юрківка Тульчинського району Вінницької області, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Дніпропетровську та на момент смерті проживала за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 104-114 т.2).

На підставі вказаного рішення суду, ОСОБА_1 отримав свідоцтво про смерть ОСОБА_5 серії НОМЕР_4 , видане 03 серпня 2016 року Амур-Нижньодніпровським районним у місті Дніпропетровську відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис №6 (а. с. 16 т.1).

Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2017 року у справі №199/1941/17 позов ОСОБА_1 до Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк – три місяці для прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 46-47 т.2).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року у справі №199/1941/17 закрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою особи, яка не приймала участі у розгляді справи, ОСОБА_3 на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 03 квітня 2017 року у вказаній вище справі (а.с. 166-169 т.1).

Відповідно до повної копії спадкової справи №417/2017 після ОСОБА_5 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , заведеної Тульчинською державною нотаріальною конторою Вінницької області, із заявою про прийняття спадщини за заповітом звернувся 13 червня 2017 року позивач ОСОБА_1 (а.с. 44-45 т.2).

За життя ОСОБА_5 склала заповіт, який було посвідчено секретарем Юрківської сільської ради Тульчинського району Вінницької області Залізняк Т. М. 13 травня 1999 року за реєстровим №1, згідно з яким все належне їй майно заповіла ОСОБА_1 (а.с. 19 т.1, 52 зворот -53 т.2).

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є онуком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_1 , виданим повторно 28 листопада 1996 року виконкомом Юрківської сільської ради Тульчинського району Вінницької області серії НОМЕР_5 ; свідоцтвом про переміну прізвища, імені, по-батькові ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , виданим 27 листопада 1996 року Мурованокуриловецьким відділом реєстрації актів громадянського стану Вінницької області серії НОМЕР_6 ; довідкою Тульчинського районного відділу реєстрації актів цивільного стану від 11 травня 2005 року № 04-399-88 про народження ОСОБА_7 , яка є матір`ю ОСОБА_1 , а її батьками є ОСОБА_9 та ОСОБА_5 (а.с. 51 зворот - 52, 104-113 т.2).

15 вересня 2018 року позивач звернувся до Тульчинської державної нотаріальної контори Вінницької області із заявою про видачу свідоцтв про право на спадщину після баби - ОСОБА_5 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . У зв`язку з цим нотаріусом 15 вересня 2018 року були видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом за реєстровими номерами 1-1759, 1-1760, 1-1761, 1-1762, 1-1763, 1-1764 на інше (не спірне) нерухоме майно (а.с. 79 зворот - 82 т.2).

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16.09.2019 року у справі №199/6620/19 задоволено заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Тульчинська державна нотаріальна контора, про встановлення факту родинних відносин.

Встановлено, що ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , є матір`ю ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , є племінником ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Вказане вище рішення набрало законної сили 28.10.2019 (а.с. 17-18 т.1).

Однак, постановою державного нотаріуса Тульчинської державної нотаріальної контори Вінницької області Сухомлин О.А. від 15 лютого 2022 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії - ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 у зв`язку із тим, що вказана квартира зареєстрована за ОСОБА_3 (а.с. 10 т.1).

Також установлено, що згідно копії квитанції №349, виданої 25 квітня 1978 року ЖБК №259 (за день до укладення шлюбу з ОСОБА_4 ), ОСОБА_10 (змінила прізвище на ОСОБА_11 ) сплатила пайовий внесок в розмірі 3025 рублів (а.с. 70 т.1, 144 т.2).

05 серпня 1978 року відповідачка отримала ордер №544 на вселення у квартиру АДРЕСА_1 , виданий Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради депутатів трудящих (а.с. 143 т.2).

Листом Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив №259» від 28.10.2025 повідомлено, що ОСОБА_10 (змінила прізвище на ОСОБА_11 ) є членом житлово-будівельного кооперативу №259 з 30.03.1978 на підставі списків ЖБК №259, затверджених Виконавчим комітетом міської ради депутатів трудящих м.Дніпропетровська, рішення №189 §8 від 30.03.1978. Саме зазначена особа отримувала ордер за №544, як член кооперативу, де фактично зареєстрована та проживає у кв. АДРЕСА_1 . Перша сума пайового внеску в сумі 3025,00 рублів на рахунок ЖБК №259 надійшла 25.04.1978, яку підтверджує квитанція №349. Після укладання шлюбу ОСОБА_4 став членом сім`ї, але не набув членства в кооперативі. Будь-яких заяв, винесених рішень, протоколів загальних зборів членів кооперативу, стосовно прийняття ОСОБА_4 в члени кооператив немає. На сьогоднішній день пайовий внесок за даною адресою: АДРЕСА_1 сплачений в повному обсязі. Станом на 07.10.2025 року заборгованість по внесках, комунальних та експлуатаційних платежах перед кооперативом відсутня (а.с. 142 т.2).

За змістом листа Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив №259» від 28.10.2025, зокрема, за наявною інформацією по квартирі за адресою по АДРЕСА_1 , членом Житлово-будівельний кооператив №259 якого є ОСОБА_12 (зміна прізвища на ОСОБА_11 ) з 30.03.1978 на підставі списків ЖБК №259, затверджених Виконавчим комітетом міської ради депутатів трудящих м. Дніпропетровська, рішення №189 §8 від 30.03.1978. За наявною інформацією в ОК «Житлово-будівельний кооператив №259» по вказаній квартирі загальний розмір пайового внеску складав 5268,00 рублів. За наявною інформацією в ОК «Житлово-будівельний кооператив №259» останній пайовий внесок членом ОСОБА_12 був здійснений 25.04.1978 року в сумі 3025,00 рублів на рахунок ЖБК №259 відповідно до квитанції №349. В Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив №259» не зберігся архів щодо інформації про попередні дати та розмір сплати грошових коштів в рахунок внесків членів Житлово-будівельний кооператив №259. ОСОБА_12 пайовий внесок за даною адресою по АДРЕСА_1 сплачений в повному обсязі. Обслуговуючий кооператив повідомляє про неможливість надати копії квитанцій та інформацію про дати та розміри попередніх внесків члена ЖБК ОСОБА_12 , які вимагає суд, в зв`язку із втратою архіву.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_7 , виданого 25 травня 2009 року виконавчим комітетом Дніпровської міської ради, квартира АДРЕСА_1 належить відповідачці. Свідоцтво видано на підставі: довідки ОК ЖБК №259 від 22 грудня 2008 року №37, рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 21 жовтня 1999 року №2091 та рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради (а. с. 78 т.1).

02 червня 2009 року було проведено реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 у реєстрі прав власності на нерухоме майно, що підтверджується витягом, виданим КП "Дніпропетровське міжміське БТІ" ДОР (а.с. 79 т.1).

Згідно до листа КП "Дніпровське міське БТІ" ДМР від 26 листопада 2020 року №14094, квартира АДРЕСА_1 була зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 25 травня 2009 року, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради на підставі довідки ОК ЖБК №259 від 22 грудня 2008 року, рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 21 жовтня 1999 року №2091 та рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 21 жовтня 2004 року №3060; відомості щодо реєстрації права власності за гр. ОСОБА_4 відсутні (а.с. 31 т.1).

Інші письмові документи щодо сплати пайових внесків на користь ОК "ЖБК" №259 відносно спірної квартири, діяльності Дніпропетровського матизного виробничого об`єднання (заводу), ВАТ «Червоний Профінтерн», ТОВ "Теко" завод кріпильних виробів та дроту (фінансові документи щодо перерахування в рахунок сплати пайових внесків) на зберіганні відсутні, що підтверджується копіями листів Управління архівної справи Дніпровської міської ради від 17.12.2025 №4/5-1279 та №4/5-1280, Державного архіву Дніпропетровської області від 18.12.2025 №К-3289/0/217-25, Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 17.12.2025 №3/12-6359, які долучені до матеріалів справи. Клопотання про витребування інших письмових доказів - не заявлено, що підтверджується матеріалами справи, протоколами судових засідань.

Згідно статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Відповідно до вимог статей 1217, 1218 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За положеннями статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частинами 1, 3 статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

Частиною першою статті 1270 ЦК України встановлено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Отже, за наявними у матеріалах справи письмовими доказами, спадкоємцями першої черги за законом після ОСОБА_4 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , є його мати - ОСОБА_5 та його дружина - ОСОБА_3 (відповідачка), які у встановлений шестимісячний строк звернулись до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини, а тому є такими, що прийняли спадщину у рівних частинах кожна.

У свою чергу, позивач прийняв спадщину за заповітом після своєї баби ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується повною копією спадкової справи №417/2017, заведеної Тульчинською державною нотаріальною конторою Вінницької області.

Позивач зазначає, що ОСОБА_4 за життя належала 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності подружжя, яка була набута у період проживання ОСОБА_4 та відповідачки в зареєстрованому шлюбі.

Таким чином, як зазначає позивач, до спадкової маси після ОСОБА_5 увійшло також право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , яку баба позивача успадкувала після свого сина.

Судом установлено, що відповідачка 25 квітня 1978 року сплатила останній пайовий внесок в розмірі 3025 рублів, згідно квитанції №349 від 25.04.1978 року, за день до укладення шлюбу з ОСОБА_4 26 квітня 1978 року (а.с. 70 т.1, 144 т.2).

Відповідно до листа Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив №259» від 28.10.2025, за наявною інформацією по квартирі за адресою по АДРЕСА_1 членом ЖБК є відповідачка з 30.03.1978, на підставі списків ЖБК №259, затверджених Виконавчим комітетом міської ради депутатів трудящих м.Дніпропетровська, рішення №189 §8 від 30.03.1978. По вказаній квартирі загальний розмір пайового внеску складав 5268,00 рублів. Останній пайовий внесок членом ОСОБА_3 був здійснений 25.04.1978 року в сумі 3025,00 рублів на рахунок ЖБК №259 відповідно до квитанції №349.

Згідно з пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного кодексу України цей Кодекс набирає чинності разом з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року. Сімейний Кодекс України не має зворотної сили, тобто до сімейних правовідносин, які вже існували на цю дату, його норми застосовуються лише у частині тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності.

Враховуючи, що пайові внески по спірній квартирі сплачувались відповідачкою у 1978 році, - до правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають також застосуванню норми Кодексу про шлюб та сім`ю України 1969 року.

Відповідно до статті 22 КпШС України (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

За положеннями статті 24 КпШС України, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Частиною першою статті 28 КпШС України встановлено, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Згідно ст. ст. 57, 60 Сімейного кодексу України, які встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності; майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).

Відповідно до ст. 70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини і чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 17 Закону України "Про власність" від 07.02.1991 (який був чинним по 20.06.2007), право власності на кооперативну квартиру набувала не будь-яка особа, яка здійснювала платежі в рахунок пайових внесків, а тільки член ЖБК та члени його сім`ї, які повністю внесли пайовий внесок за квартиру, надану їм у користування.

Пунктом 1 Типового статуту ЖБК, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1927 року N297 (у редакції від 27.06.1972), визначено, що житлово-будівельний кооператив організується з метою задоволення потреб членів кооперативу та їх сімей у житлі шляхом будівництва жилого багатоквартирного будинку (будинків) з господарськими будівлями за власні кошти кооперативу з допомогою державного кредиту, а також для дальшої експлуатації і управління цим будинком (будинками).

У пункті 9 вказаного вище Типового статуту ЖБК встановлено, що питання розподілу жилої площі вирішуються при розгляді заяв про вступ до кооперативу.

Відповідно до пункту 16 Типового статуту ЖБК, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1927 року N297 (у редакції від 27.06.1972), будівництво кооперативного жилого будинку (будинків) може розпочинатись після внесення житлово-будівельним кооперативом у банк власних коштів у розмірі не менше 40 процентів вартості будинку (будинків), оформлення державного кредиту і одержання дозволу на будівництво.

Згідно з пунктом 28 Типового статуту ЖБК, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1927 року N297 (у редакції від 27.06.1972), кошти кооперативу складаються з: а) вступних внесків членів кооперативу; б) пайових внесків; в) внесків на утримання, експлуатацію та капітальний ремонт будинку (будинків); г) інших надходжень.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 61 постанови від 18 вересня 1987 року № 9 "Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи", за змістом частини першої статті 17 Закону України "Про власність" кооперативна квартира набуває статусу спільної сумісної власності лише за умови внесення паю в ЖБК за рахунок спільних коштів члена ЖБК та членів його сім`ї. Інші особи права власності на пай та квартиру не набувають і можуть претендувати лише на відшкодування членом кооперативу коштів, наданих йому для внесення паю.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Судом установлено, що ОСОБА_13 пайовий внесок за адресою по АДРЕСА_1 сплачений в повному обсязі. Останній пайовий внесок відповідачкою, як членом ЖБК, був здійснений 25.04.1978 року в сумі 3025,00 рублів на рахунок ЖБК №259 відповідно до квитанції №349, тобто за день до укладення шлюбу з ОСОБА_4 (26.04.1978 року).

Також установлено, що ОСОБА_4 після укладання шлюбу став членом сім`ї, але не набув членства в кооперативі. Будь-які заяви, винесені рішення, протоколи загальних зборів членів кооперативу, стосовно прийняття за життя ОСОБА_4 в члени кооператив відсутні (а.с. 142 т.2).

05 серпня 1978 року відповідачка отримала ордер №544 на вселення у квартиру АДРЕСА_1 , виданий Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради депутатів трудящих (а.с. 143 т.2). Загальна сума сплачених пайових внесків становить 5268 рублів, що підтверджується копією довідки Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив №259» №37 від 22.12.2008 (а.с. 102 т.2). 25 травня 2009 року відповідачкою отримано на своє ім”я свідоцтво про право власності на спірну квартиру та 02 червня 2009 року було проведено реєстрацію права власності за ОСОБА_3 у Реєстрі прав власності на нерухоме майно (а.с. 79 т.1).

Отже, відповідачкою доведено належність їй на праві особистої приватної власності квартири по АДРЕСА_1 , адже пайові внески нею були сплачені у повному обсязі до реєстрації шлюбу 26.04.1978 року.

Оформлення довідки №37 про сплату пайових внесків за спірну квартиру 22.12.2008, тобто за життя ОСОБА_4 , - не спростовують наведених вище висновків про належність квартирі саме відповідачці на праві особистої приватної власності у зв”язку із сплатою нею пайових внесків до укладення шлюбу.

Будь-яких доказів сплати пайових внесків по спірній квартирі після реєстрації шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 26 квітня 1978 року, або здійснення їх сплати за кошти ОСОБА_4 чи за спільні кошти ОСОБА_4 і ОСОБА_3 (до реєстрації шлюбу), - суду не надано, клопотання про витребування інших доказів судом - не заявлено, що підтверджується матеріалами справи, протоколами судових засідань.

Факт того, що ОСОБА_4 за життя працював матросом, з 1976 року монтажником в Дніпропетровському спеціалізованому управлінні №1 треста «Укрметалург», з 1982 – по 1983 року монтажником в «Дніпростальконструкція» та з 1989 року по 1991 на тому ж підприємстві бетонником, а потім монтажником, що підтверджується копією трудової книжки, не є саме по собі підставою для висновку про його участь у сплаті пайових внесків за спірну квартиру (а.с. 72-73).

Згідно усних пояснень відповідачки та її представника у судовому засіданні апеляційного суду 11 лютого 2026 року, перші пайові внески на спірну квартиру було сплачено в рахунок виплати заборгованості по заробітній платі ОСОБА_3 до фонду ЖБК. Останній пайовий внесок відповідачкою в сумі 3025,00 рублів був сплачений 25.04.1978 року. Загальна сума сплачених пайових внесків становить 5268 рублів, що також підтверджується копією довідки Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив №259» №37 від 22.12.2008 (а.с. 102 т.2). Після 25.04.1978 року пайових внесків на квартиру більше не вносилось. Також ОСОБА_3 зазначила, що її чоловік неодноразово був засуджений та перебував у місцях позбавлення волі, зокрема, з 1985 по 1989 рік.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; приймаючи до уваги доведеність відповідачкою факту сплати нею останнього пайового внеску за квартиру по АДРЕСА_1 до укладення шлюбу з ОСОБА_4 ; враховуючи також відсутність будь-яких доказів входження до спадкової маси після ОСОБА_4 права на частину паєнакопичень по вказаній квартирі, – колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19).

Позовна вимога позивача про визначення, що частка померлого ОСОБА_4 в праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 становила 1/2 – є неефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні цієї частини вимог.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 23 лютого 2026 року.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді В.С. Городнича

Л.П. Никифоряк