Постанова від 10 лютого 2026 р. у справі №181/118/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1940/26 Справа № 181/118/24 Головуючий у першій інстанції: Курочкіна О. М. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Городничої В.С., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Марченко С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області у складі судді Курочкіної О.М. від 15 вересня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, треті особи – Міністерство юстиції України, державний реєстратор Гудій Лілія Миколаївна, про визнання права власності на квартиру та скасування державної реєстрації права власності на квартиру,–

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що згідно договору купівлі-продажу квартири, укладеного 20 лютого 2006 року, він придбав квартиру по АДРЕСА_1 . 18 листопада 2011 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу посвідчено договір дарування, за яким відбулось виникнення у Дніпропетровської обласної організації «Партія регіонів» права власності на вказану вище квартиру. 22 березня 2012 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу посвідчено договір про розірвання договору дарування, згідно якого вказаний вище договір дарування від 18.11.2011 року розірвано. При цьому, позивачу повернуто всі оригінали правовстановлюючих документів на нерухоме майно, яке було предметом договору, після чого позивач вважав себе законним власником майна. Необхідність перереєстрації йому роз`яснено не було. 21 лютого 2023 року Восьмим апеляційним адміністративним судом ухвалено рішення у справі за позовом Міністерства юстиції України до Політичної партії «Партія регіонів» за участі третьої особи - Служба безпеки України, про заборону діяльності політичної партії. Вимоги позивача задоволено, а також передано майно, кошти та інші активи Політичної партії «Партія регіонів», її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави. Ухвалою суду від 20 січня 2023 року заяву Міністерства юстиції України у справі №П/857/1/23 про забезпечення позову задоволено та заборонено органам державної реєстрації прав на нерухоме; майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об`єктів нерухомого майна обласних, міських, районних організацій первинних осередків та інших структурних утворень політичної партії «Партія регіонів». Серед майна, на яке розповсюджується заборона, мається квартира по АДРЕСА_1 , яка була набута відповідачем в особі Політичної партії «Партія регіонів» на підставі вказаного договору дарування від 18 листопада 2011 року №775. Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Пустовим С.В. позивачу не було роз`яснено необхідність здійснення перереєстрації права власності на квартиру після посвідчення 22 березня 2012 року договору про розірвання договору дарування. При наявності оригіналу витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно ДОКП «Межівський комун сервіс», номер витягу 9940125, позивач був переконаний у законності володіння нею, сплаті до теперішнього часу за особовим рахунком комунальних платежів. При розгляді справи та ухваленні 21 лютого 2023 року Восьмим апеляційним адміністративним судом рішення за позовом Міністерства юстиції України до Політичної партії «Партія регіонів» про заборону діяльності політичної партії позивач участі не брав, про наявність такого провадження у суді йому було невідомо. Переконаний, що на час ухвалення судового рішення суду та учасникам справи не було відомо про розірвання договору дарування, а відтак у відсутності у Політичної партії «Партія регіонів» оригіналів правовстановлюючих документів на спірну квартиру. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року скасовано заходи забезпечення позову, вжиті пунктом 5 резолютивної частини Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2023 року у справі №П/857/1/23 у частині заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об`єктів нерухомого майна обласних, місцевих, районних організаціям первинних осередків та інших структурних утворень політичної партії «Партія регіонів», до яких відноситься вказана квартира. Про наявність зазначеного вище рішення позивач дізнався 15 січня 2024 року, коли мав реєструвати фізичну особу у зазначеній квартирі. Для цього йому було необхідно внести відомості на квартиру у Державний реєстр речових прав на майно, втім реалізувати реєстрацію не вдалось. В органі ЦНАП позивачу видали інформаційну довідку, за якою ОСОБА_1 стало відомо, що станом на 15.01.2024 рік право на підставі договору дарування досі зареєстроване за Дніпропетровською організацією Політичної партії «Партія регіонів», хоча як вже зазначалось договір дарування у встановленому законом порядку було розірвано. Від державного реєстратора позивачу стало відомо про подачу Фондом державного майна до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради заяви від 30 червня 2023 року про державну реєстрацію. 23 січня 2024 року позивачем була подана заява до державного реєстратора про реєстрацію речових прав на нерухоме майно, однак в усній формі йому повідомлено, що розгляд заяви буде зупинено до розгляду заяви Фонду державного майна про державну реєстрацію прав, яка подана 30 червня 2023 року. 29 січня 2024 року позивач отримав рішення про відмову у проведенні реєстраційних дій №71319483, оскільки вже зареєстроване право власності на заявлене ним майно за іншим суб`єктом речових прав. Позивачем на електронну адресу відповідача та МЮУ було надіслано заяви з описом викладених вище обставин та вимогою виключення з пункту 5 ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2023 року у справі №П/857/1/23 спірної квартири. Позивачем відповіді від останніх не отримано, він вважає себе законним власником зазначеної квартири з 20.02.2006 року, вважає, що реєстрація права не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності. Тому позивач, посилаючись на положення ст.ст. 392, 387, 388 ЦК України, просив визнати за ним право власності на квартиру по АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру Фонду державного майна України та визнати припиненим право власності Фонду державного майна України щодо цієї квартири.

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позову.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується довідками про доставку судової повістки в електронному вигляді (а.с. 237 т.2).

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 20.02.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Межівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області за реєстровим №307, ОСОБА_1 купив однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 11 т.1).

24.02.2006 року у Дніпровському обласному комунальному підприємстві «Межівський комунсервіс» здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказану вище квартиру, що підтверджується копією витягу №9940125 від 24.02.2006 про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с. 12 т. 1).

18 листопада 2011 року між ОСОБА_1 та Дніпропетровською обласною організацією «Партія регіонів» було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Пустовим С.В. за реєстровим №775, відповідно до умов якого ОСОБА_1 подарував, а Дніпропетровська обласна організація «Партія регіонів» прийняла в дар квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 19 т.1).

Право колективної власності Дніпропетровської обласної організації «Партія регіонів» 30.11.2011 зареєстровано у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, на підставі договору дарування від 18.11.2011 №775 (а.с. 16-16 т.1).

Позивачем також надано копію договору від 22.03.2012 року про розірвання вказаного вище договору дарування, укладеного між ОСОБА_1 та Дніпропетровською обласною організацією «Партія регіонів», посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Пустовим С.В. за реєстровим №179 (а.с. 19 т.1).

Однак, реєстрацію змін щодо права власності на квартиру АДРЕСА_2 , у зв`язку з укладенням договору про розірвання договору дарування, у Реєстрі прав власності на нерухоме майно та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено не було, що підтверджується інформаційною довідкою №361907878 від 15.01.2024 (а.с. 16-18 т.1).

Також установлено, що рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2023 року у справі №П/857/1/23 задоволено позов Міністерства юстиції України до Політичної партії «Партія регіонів» за участі, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Служба безпеки України, про заборону діяльності політичної партії. Заборонено діяльність Політичної партії «Партія регіонів». Вирішено передати майно, кошти та інші активи Політичної партії «Партія регіонів», її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави. Рішення не оскаржувалось та набрало законної сили 26.03.2023 (а.с. 20-37 т.1).

30 червня 2023 року право власності на квартиру АДРЕСА_2 було зареєстровано за Фондом державного майна України, на підставі рішення суду в справі №П/857/1/23 (а.с. 39 т.1).

29 січня 2024 року рішенням державного реєстратора Виконавчого комітету Новопавлівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області Гудій Л.М. про відмову у проведенні реєстраційних дій №71319483 відмовлено позивачу у проведенні державної реєстрації, оскільки вже зареєстроване право власності на заявлене ним майно за іншим суб`єктом речових прав, ніж у заявленому договорі про розірвання договору дарування (а.с. 38 т.1).

Місце проживання позивача зареєстроване за іншою адресою - по АДРЕСА_1 , що підтверджується копією його паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 від 28.10.1995 (а.с. 8-10 т.1).

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у його постановах від 02 травня 2018 року у справі №914/904/17, від 27 червня 2018 року у справі №904/8186/17 та від 11 квітня 2019 року у справі №910/8880/18.

Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98).

Водночас такий спосіб захисту не може бути застосований, якщо право на об`єкт нерухомості ні за ким не зареєстроване, а позивач не може зареєструвати своє право на об`єкт нерухомості, бо не здатний беззаперечно підтвердити своє право власності на об`єкт нерухомості належними правовстановлюючими документами.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що це правило за аналогією закону має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно, але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою. Якщо така реєстрація здійснена, то належним способом захисту, як зазначено вище, є віндикаційний позов, а не позов про визнання права власності.

Такі висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18.

Позивач у даній справі прагне здійснення державної реєстрації права власності, як він вважає, на свою квартиру, у зв`язку з розірванням 22.03.2012 року договору від 18.11.2011 року дарування спірної квартири Дніпропетровській обласній організації «Партія регіонів».

Саме в цьому полягає його інтерес, за захистом якого він звернувся до суду. Водночас колегія дійшла висновку, що належним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі є віндикаційний позов, оскільки право власності на нерухоме майно зареєстроване за іншою особою - Фондом державного майна України.

За загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21), та багатьох інших.

Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).

Отже, позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на квартиру по АДРЕСА_1 , скасування державної реєстрації права власності на квартиру відповідача та визнання припиненим право власності Фонду державного майна України щодо цієї квартири не відповідає належному способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19).

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушених прав, оскільки вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності, скасування державної реєстрації та визнання припиненим права власності не призведе до повернення у власність позивача спірного нерухомого майна, а отже, і до поновлення порушених прав.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за необґрунтованістю позову, не звернувши увагу на неефективність обраного позивачем способу захисту. Однак, місцевий суд дійшов правильного по суті висновку про відмову у задоволенні позову, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 23 лютого 2026 року.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді В.С. Городнича

Л.П. Никифоряк