Рішення від 26 січня 2026 р. у справі №505/504/25 — Подільський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 505/504/25

Провадження № 2/505/1225/2026

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

(заочне)

27.01.2026 року м.Подільськ Одеської області

Подільський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючої судді – Павловської Г.В.

при секретарі - Киларь Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Подільську Одеської області цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Осокіна С.Ю. звернувся до Подільського міськрайонного суду Одеської області з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики у розмірі 3440 Євро та проценти за користування коштами в сумі 2545,6 Євро, а всього 5985,6 Євро, що відповідно до курсу НБУ станом на 07.02.2025 року еквівалентно 257256,29 грн.. Стягнути з відповідача на користь позивача всі судові витрати, в тому числі і витрати на правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 21.12.2021 року між ним та відповідачем був укладений договір позики, згідно якого він надав відповідачу грошові кошти строком на три роки, тобто до 21.12.2024 року у розмірі 3440 Євро.

Відповідно до договору позики за користування грошима відповідач винний проценти із розрахунку 2% щомісячних від загальної суми боргу, тобто станом на 21.01.2025 року окрім суми боргу відповідач винен проценти за користування грошима в сумі 2545,6 Євро.

06.12.2024 року відповідач добровільно та власноручно написав розписку, в якій зазначив, що станом на 31.12.2024 року його борг за відсотками складає 2476,8 Євро.

Протягом всього часу користування коштами відповідач не повернув жодного Євро, посилаючись на різноманітні вигадані обставини.

У зв`язку з чим він звернувся до суду із вказаним позовом.

Ухвалою суду від 01.04.2025 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 22.07.2025 року закрито підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Осокін С.Ю. не з`явились, від позивача надійшла заява, яка зареєстрована в канцелярії Подільського міськрайонного суду Одеської області за вх.№1435 від 27.01.2026 року, в якій останній просив справу розглядати за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач ОСОБА_2 в призначені судові засідання не з`явився. хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, судова повістка повернулась на адресу суду із довідкою «Укрпошти» та відміткою листоноші «Адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно з вимогами ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ст.ст.280,281 ЦПК України, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, ягі мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставини справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 21.12.2021 року позивач ОСОБА_1 , уклав договір позики з відповідачем ОСОБА_2 , згідно якого він надав відповідачу грошові кошти у розмірі 3440 Євро строком на три роки, тобто до 31.12.2024 року.

Відповідно до договору позики, відповідач зобов`язується щомісяця виплачувати винагороду за користування коштами, зазначеними в розписці у розмірі 2% від загальної суми боргу.

У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язання за договором позики, позивач розрахував суму санкцій, які останній повинен сплатити йому відповідач, а саме: 2% щомісячних від загальної суми боргу – 2545,6 Євро (3440 Євро х2% х37 місяців).

Згідно копії розписки від 06.12.2024 року відповідач ОСОБА_2 підтвердив, що сума відсотків за розпискою наданою позивачу ОСОБА_1 21.12.2021 року складає 2476,80 Євро на дату 31.12.2024 року.

Поняття договору позики визначено ст.1046 ЦК України, згідно з якою за цим договором одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до положень ст.1047 ЦК України за договором позики, який був укладений представленою позивачем письмовою розпискою, одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Згідно ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.533 ЦК України якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

За ст.611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст..1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із системного аналізу положень ст. ст. 526, 533, 599, 611, 1048, 1050 ЦК України та змісту договору позики, можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог позикодавця, яке позичальник не виконав, не припиняє правовідносин сторін договору позики, не звільняє позичальника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання і не позбавляє позикодавця права на отримання процентів за користування позикою та штрафних санкцій, передбачених умовами договору та/або ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) зроблено висновок, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (провадження № 6-63цс13), від 02 липня 2014 року (провадження № 6-79цс14), від 13 грудня 2017 року (провадження № 6-996цс17) та постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 383/976/15-ц (провадження № 61-10361св18), від 25 березня 2020 року в справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18).

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, відповідно до чинного законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Отже, стягнення із відповідача суми боргу у іноземній валюті відповідає як вимогам цивільного законодавства, так і узгоджується із правовим висновком викладеним у постановах Великої палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справах № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц.

Як вбачається із договору позики, який був укладений між сторонами, встановлено розмір і порядок одержання процентів.

Згідно наданого позивачем розрахунку суми боргу, останній просить стягнути з відповідача: суму боргу 3440 Євро та 2% річних від простроченої суми – 2545,6 Євро за користування заборгованими коштами а всього 5985,6 Євро, що відповідно до курсу НБУ України станом на 07.02.2025 року еквівалентно 257 256 (двісті п`ятдесят сім тисяч двісті п`ятдесят шість) грн. 29 коп.

Оскільки відповідачем не повернуто кошти у визначений договором строк, відповідач свої зобов`язання не виконав, чим порушив права позивача, які підлягають захисту в судовому порядку, шляхом стягнення суми боргу.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу слід зазначити наступне.

Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Згідно з ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Так, зокрема, позивач просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на оплату правничої допомоги у розмірі 20 000 грн.

У підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач долучає до матеріалів справи копію договору про надання правничої допомоги від 04.02.2025 року, копію ордера серії ВН № 1156726 від 04.02.2025 року, квитанцію б/н від 04.02.2025 року, в якій зазначено, що прийнято від ОСОБА_1 20 0000 грн. за послуги, а саме: надання усних правових консультацій; оформлення договору про надання правової допомоги, оформлення позовної заяви, ведення справи в суді 1-ї інстанції.

Згідно п.3 договору про надання правничої допомоги розмір гонорару є фіксованим і складає 20 000 грн.

За правилами ч.ч.1-6 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому адвокатам, враховуючи положення статті 28 Правил адвокатської етики (затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, суд вважає, що витрати в розмірі 20000,00грн не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також суперечить принципу розподілу таких витрат, оскільки в матеріалах справи відсутній детальний опис виконаних робіт, витрачений час адвокатом на виконання відповідних робіт та їх необхідністю.

Однак, беручи до уваги, що рішенням суду позов задоволено, що дає суду зазначити про здійснення адвокатом належного захисту прав позивача, суд вважає, за необхідне зменшити розмір стягнень з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу до суми 10 000,00 грн, яка відповідає критерію розумності, встановлений їхньою дійсністю та необхідністю у цій справі.

У зв`язку з задоволенням позову в повному обсязі, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2572,60 грн, відповідно до ст. 141 ЦПК України покладаються на відповідача.

Відповідно до ст. ст. 15, 16, 526, 625, 1046, 1047, 1048, 1050 ЦК України, та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 263-265,280 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 суму боргу за договором позики у розмірі 3440 (три тисячі чотириста сорок) Євро та 2% за користування коштами у сумі 2545 (дві тисячі п"ятсот сорок п"ять) Євро 6 євроцентів, а всього стягнути 5985 (п"ять тисяч дев"ятсот вісімдесят п"ять) Євро 6 євроцентів, що відповідно до курсу НБУ України станом на 07.02.2025 року еквівалентно 257 256 (двісті п`ятдесят сім тисяч двісті п`ятдесят шість) грн. 29 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 судовий збір у розмірі 2572 (дві тисячі п`ятсот сімдесят дві) грн. 60 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн.

Заочне рішення може бути переглянуто Подільським міськрайонним судом Одеської області за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем до Котовського міськрайонного суду Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення зазначених строків або після розгляду справи в апеляційному порядку, якщо його не буде скасовано.

Суддя Г .В. Павловська

Повне судове рішення складено 27.01.2026 року.