Постанова від 24 лютого 2026 р. у справі №482/1938/23 — Миколаївський апеляційний суд

25.02.26

22-ц/812/645/26

Провадження №22-ц/812/645/26

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2026 року м. Миколаїв

Справа № 482/1938/23

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Шаманської Н.О.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Лівінського І.В.,

із секретарем судового засідання – Колосовою О.М.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом

ОСОБА_1

до

ОСОБА_2

про поділ майна подружжя

за апеляційною скаргою

ОСОБА_2 , поданою його представником ОСОБА_3 ,

на ухвалу Новоодеського районного суду Миколаївської області, постановлену суддею Баранкевич В.О., 13 січня 2026 року в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту ухвали не зазначена,

у с т а н о в и в:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

У січні 2026 року ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії з припинення постачання електроенергії до нежитлового приміщення магазину по АДРЕСА_1 , в тому числі шляхом від`єднання приміщення від електропостачання.

В обґрунтування заяви зазначала, що серед спірного майна, яке підлягає поділу між ними, є нежитлове приміщення магазину, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Цей об`єкт нерухомості був придбаний у 2005 році під час перебування у зареєстрованому шлюбу за спільні кошти та є спільним сумісним майном подружжя.

Вона та відповідач мають право на частку спільного майна подружжя - приміщення магазину по АДРЕСА_1 .

За взаємною згодою право власності на нежитлове приміщення магазину було оформлено на ім`я ОСОБА_2 . Так як право власності на приміщення магазину оформлено на ОСОБА_2 , то і всі особові рахунки по наданню комунальних послуг, в тому числі і за постачання електроенергії, були оформлені на ім`я ОСОБА_2 , хоча приміщенням магазину користується позивач і вона сплачує всі відповідні рахунки за надані комунальні послуги.

Позивач, як співвласник магазину, здійснює в цьому приміщенні підприємницьку діяльність (торгівля продуктами харчування та предметами першої необхідності). Магазин є основним та єдиним джерелом доходів для забезпечення сім`ї позивача.

ОСОБА_2 ніякої участі в роботі магазину та його утриманні не бере. Хоча особовий рахунок на постачання електроенергії до нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 відкрито на ім`я відповідача ОСОБА_2 , споживачем послуги з електропостачання є позивач. Відповідач не є споживачем цієї послуги і не несе витрат за постачання електроенергії.

На теперішній час їй стало відомо, що ОСОБА_2 , користуючись тим, що на його ім`я відкрито особовий рахунок на постачання електроенергії до зазначеного приміщення та звернувся до Центрального РЕМ з заявою про від`єднання нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 від електропостачання, не попередивши позивача про подачу такої заяви, та не погодивши з нею, як співвласником приміщення, який має рівні з ним права, питання про від`єднання магазину від електропостачання, чим грубо порушив законні права позивача.

В разі задоволення Центральним РЕМ заяви ОСОБА_2 про від`єднання нежитлового приміщення від електропостачання позивач фактично буде позбавлена можливості користуватися своєю власністю, буде позбавлена робочого місця та буде позбавлена можливості отримувати доходи для забезпечення своєї сім`ї.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила забезпечити позов шляхом заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії з припинення постачання електроенергії до нежитлового приміщення магазину по АДРЕСА_1 , в тому числі шляхом від`єднання приміщення від електропостачання.

Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 13 січня 2026 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Заборонено ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії з припинення постачання електроенергії до нежитлового приміщення магазину по АДРЕСА_1 , в тому числі шляхом від`єднання приміщення від електропостачання до кінця розгляду справи.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 – ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що до заяви не долучено докази того, що відключення електропостачання до нежитлового приміщення магазину по АДРЕСА_1 , який за результатами розгляду позову може бути поділений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких ОСОБА_1 звернулася до суду.

До заяви також не долучено беззаперечні докази того, що ОСОБА_2 передавав будь-кому, в тому числі ОСОБА_1 , в оренду нежитлове приміщення магазину по АДРЕСА_1 . Також матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 є діючим підприємцем та здійснює будь-яку підприємницьку діяльність, в тому числі в зазначеному нежитловому приміщенні магазину, що підлягає поділу, а також підтверджують належність їй певної частини нежитлового приміщення за вказаною адресою та як наслідок можливість стверджувати про порушення її прав під час подачі ОСОБА_2 заяви про відключення електропостачання вказаного приміщення, що підключався в свій час до електромережі за його заявою. Окрім того, ухвала не містить належного обґрунтування того, яким чином від`єднання від електропостачання нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду про поділ майна подружжя .

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Сторони у судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином .

Від представника відповідача ОСОБА_3 надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутність, доводи апеляційної скарги підтримує та просить їх задовольнити.

Від позивача ОСОБА_1 також надійшла заява про розгляд апеляційної скарги у її відсутність, з доводами апеляційної скарги не згодна та просить відмовити у її задоволенні.

З огляду на викладене, суд розглядав справу у відсутність сторін, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до положень ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пункту 2 Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" № 9 від 2 грудня 2006 року вказано, що вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у ч. 1 ст.152 ЦПК перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, установлених ч. 4 зазначеної статті. Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили.

Згідно з ч.3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" № 9 від 2 грудня 2006 року, міститься роз`яснення, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Як зазначено в п. 4 Рішення Конституційного Суду від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011, інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Разом з тим, у Кодексі встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК).

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем виник спір з приводу поділу майна подружжя. Нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 входить до предмету спору щодо поділу майна.

Перевіряючи доводи заяви позивача про застосування заходів забезпечення позову у вигляді заборони відповідачу вчиняти будь-які дії з припинення постачання електроенергії до нежитлового приміщення магазину по АДРЕСА_1 , в тому числі шляхом від`єднання приміщення від електропостачання до кінця розгляду справи, суд першої інстанції не врахував, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову у даній справі, позивач не надала обґрунтованих доказів на підтвердження зв`язку між позовними вимогами про визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя нежитлового приміщення магазину загальною площею 47,8 кв., розташованого по АДРЕСА_2 та необхідності вжиття таких заходів забезпечення позову, як заборона вчиняти будь-які дії з припинення постачання електроенергії до нежитлового приміщення магазину по АДРЕСА_1 , в тому числі шляхом від`єднання приміщення від електропостачання та не зазначила, яким чином невжиття заходів забезпечення позову спрятиме ефективному захисту інтересів позивача у даному спорі.

Суд першої інстанції задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, не врахував, що при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування та доцільності вжиття кожного з таких заходів.

Суд першої інстанції не навів належного мотивування підстав для висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення порушених прав позивачки.

До того ж, спір про поділ майна подружжя не може бути забезпечений у спосіб запропонований позивачкою, а саме заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії з припинення постачання електроенергії до нежитлового приміщення магазину по АДРЕСА_1 , в тому числі шляхом від`єднання приміщення від електропостачання, оскільки такий спосіб жодним чином не зможе забезпечити виконання рішення про поділ майна подружжя у майбутньому.

За таких обставин, ухвала суду першої інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову постановлена за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та з неправильним застосування норм матеріального права, а відтак не може бути залишена в силі та відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником ОСОБА_3 , – задовольнити.

Ухвалу Новоодеського районного суду Миколаївської області від 13 січня 2026 року – скасувати.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Н.О. Шаманська

Судді: Т.Б.Кушнірова

І.В.Лівінський

Повний текст постанови складено 25 лютого 2026 року.