Постанова від 18 лютого 2026 р. у справі №147/2209/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 147/2209/25

Провадження № 22-ц/801/470/2026

Категорія: 10

Головуючий у суді 1-ї інстанції Мудрак А. М.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2026 рокуСправа № 147/2209/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Берегового О. Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Сала Т.Б., Оніщука В.В.

за участю секретаря судового засідання: Козюми Д.О.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Шаповал Олени Миколаївни на ухвалу Тростянецького районного суду Вінницької області від 16 грудня 2025 року, постановлену місцевим судом за головування судді Мудрак А.М.,

встановив:

У листопаді 2026 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Шаповал О.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Тростянецький районний суд Вінницької області ухвалою від 16 грудня 2025 року відмовив у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Не погоджуючись із такою ухвалою суду першої інстанції представник ОСОБА_1 адвокат Шаповал О.В. оскаржує її в апеляційному порядку, просить оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи доводи скарги представник позивача вказує на неправомірне застосування до вирішення спору між сторонами датського права через відсутність згоди сторін на його застосування, тоді як на думку скаржника цей спір має вирішуватись за українським законодавством та конвенціями про міжнародне приватне право. Крім того, адвокат посилається на відсутність доказів постійного проживання сторін в Данії натомість вказує, що судом встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрована в с. Летківка, Гайсинського р-ну. Вінницької обл.

Також апелянт наголошує, що суд першої інстанції у порушення процесуальних норм при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не встановив обсягу майна з приводу якого виник спір та його знаходження, не здійснив належного запиту до Данії щодо провадження у справі та без повноцінної оцінки доводів постановив оскаржувану ухвалу.

13 січня 2026 року до апеляційного суду від відповідачки надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого вона просить залишити апеляційну скаргу без розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам ухвала суду не відповідає.

Як слідує із матеріалів справи Тростянецький районний суд Вінницької області ухвалою від 16 грудня 2025 року відмовив у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя на підставі п.3 ч.1 ст. 186 ЦПК України.

Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції виходив з того, що рішенням 08 грудня 2025 року через систему «Електронний суд» від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшло клопотання про залишення позову без розгляду. Зі змісту даного клопотання встановлено, що 06.05.2024 вона, ОСОБА_2 , уже звернулась до компетентного суду Данії із заявою про розірвання шлюбу, встановлення сепарації, поділ майна та доходів подружжя. Тобто спір про поділ майна перебуває у виключній юрисдикції суду Королівства Данії. Наразі справа не закрита та перебуває на стадії розгляду. Її предмет є ідентичним предмету позову в Україні.

В якості доказів надано суду нотаріально засвідчений переклад протоколів судових засідань у справі про поділ майна подружжя, яка перебуває на розгляді в суді Королівства Данії та має унікальний номер SKS41-212/2024.

Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з такого.

У пункті 1 частини першої статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно зі сталою практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Європейський суд з прав людини зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Право на звернення особи до суду є її абсолютним правом.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів реалізується через врегульовану процесуальним законом можливість пред`явити до суду позовну заяву, яка є процесуальною формою звернення за захистом порушеного права.

При цьому, право кожної особи на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод чи інтересів слід розуміти у праві такої особи на подання відповідних документів та доказів, певне обґрунтування позовних вимог у тій мірі, в якій вона вважає за необхідне, оскільки одним із визначальних принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, а особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з положеннями ст. 185-187 ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог статей 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви.

Згідно п. 3 ч. 1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №761/7978/15-ц зроблено висновок щодо неприпустимості розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та щодо властивості судового рішення, що набрало законної сили. Зауважено, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору.

За приписами частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц вказано, що підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункти 81, 83, 84).

У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі №909/243/18 зазначено, що предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів, а предметом спору є об`єкт спірних правовідносини, матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Подібна права позиція щодо визначення предмету спору викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №916/542/18, від 01 серпня 2019 року у справі №916/1743/18.

Отже, для застосування підстави для відмови у відкритті провадження, передбаченої пункті 3 частини першої статті 186 ЦПК України, необхідно наявність у провадженні цього чи іншого суду справи зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Разом із тим, ухвалюючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції не надав належної оцінки предмету спору у цій справі та не встановив у якій саме кількості та яке майно та/або грошові кошти є предметом спору у цій справі та у справі, яка перебуває у юрисдикції суду Королівства Данії між тими ж сторонами.

Відповідно до прохальної частини позову поданого у цій справі позивач просить суд визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя майно: доходи відповідача у вигляді заробітної плати, а саме грошові кошти у розмірі 1738419,10 данських крон, що дорівнює за курсом НБУ сумі 6 953 676,4 грн, стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частки вартості спільного майна у розмірі - 1/2 частини заробітку (доходу відповідача) за 55 місяців спільного проживання сторін у шлюбі, в сумі 3 476 838,20 грн.

Проте, як убачається із поданих відповідачем документів до суду першої інстанції предметом спору про поділ майна подружжя у провадженні в Королівстві Данія, справа SKS 41-212/2024 є грошові кошти ОСОБА_3 розміщені на банківських депозитах у сумі 31 370 датських крон, автомобіль марки Seat Mii, 2014 року випуску, вартістю 20 500 датських крон та грошові кошти ОСОБА_4 розміщені на банківських депозитах у сумі 500 000 датських крон, об`єкти нерухомості, що не є частиною підприємницької діяльності вартістю 700 000 датських крон, автомобіль марки Citroen C4, 2011 року випуску, вартістю 22 500 датських крон.

Суд першої інстанції наведеного не врахував та помилково відмовив у відкритті провадження за правилами пункту 3 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки предмет позову у цій справі та в справі справі, яка перебуває у юрисдикції суду Королівства Данії між тими ж сторонами SKS 41-212/2024 не є тотожним.

Відповідно до п.п. 1, 4 частини 1 статті 379 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали є підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, не врахувавши положень вищезазначених процесуальних норм, відмовив у відкритті провадження у справі без встановлення обставин, що мають істотне значення та достатніх на те правових підстав, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала підлягає скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шаповал Олени Миколаївни – задовольнити.

Ухвалу Тростянецького районного суду Вінницької області від 16 грудня 2025 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (Тростянецький районний суд Вінницької області).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Ю. Береговий

Судді: Т.Б. Сало

В.В. Оніщук