Рішення від 12 лютого 2026 р. у справі №742/2371/25 — Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/101/26

Єдиний унікальний № 742/2371/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2026 року м.Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючої - судді Короткої А.О.,

при секретарі судового засідання – Бурмаці Є.В.,

за участю:

представниці позивача – адвокатки Лисенко І.К.,

представника відповідача – адвоката Карпенка В.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, -

В С Т А Н О В И В :

Адвокаткою Лисенко І.Р. було подано до суду позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в якому просив визнати недостовірною інформацію та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію, викладену в статтях від 08.08.2023 «У Києві розкрито черговий незаконний кол-центр» та від 06.02.2024 «Сірий кардинал» київських «кол-центрів» ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) заробляє шахрайством десятки мільйонів доларів в Україні під час війни», опублікованих на веб-сайті Національного антикорупційного порталу «Антикор» https://antikor.com.ua.

Позов мотивований тим, що на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі інтернет розміщена інформація, яка стосується ОСОБА_1 : від 08.08.2023, автор не вказаний, під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_3 ; від 06.02.2024, автор статті ОСОБА_5 , під назвою: «"Сірий кардинал" київських "кол-центрів" ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) заробляє шахрайством десятки мільйонів доларів в Україні під час війни» ІНФОРМАЦІЯ_4 Кількість переглядів: 10817.

Інформаційний матеріал, викладений у статтях містить безпідставні обвинувачення, а тому публічно поширюючи його, автор та власник веб-сайту були зобов`язані перевірити таку інформацію з метою недопущення порушення ділової репутації позивача, оскільки вказана публічно поширена інформація є недостовірною, негативною, образливою та такою, що принижує ділову репутацію позивача. Твердження у вищезазначених статтях подаються у стверджувальній формі з очевидно негативним забарвленням, під публікаціями в коментарях вбачається негативна реакція читачів сайту.

08.04.2025 від імені позивача була направлена вимога про спростування поширеної недостовірної інформації і відновлення порушених прав до Порталу Антикор (вимога та докази направлення додаються), однак відповіді на вимогу не було отримано.

На думку ОСОБА_1 , негативна інформація щодо нього, поширена відповідачем як власником веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_5 , містить фактичні дані стосовно позивача та має характер наклепу, тобто поширення завідомо неправдивої інформації, що ганьбить іншу особу, така інформація не є оціночним судженням, а отже, підлягає спростуванню.

20.06.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній заперечує проти задоволення позовних вимог, мотивуючи це тим, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту. Однак ОСОБА_2 не являється власником чи співвласником веб-сайту Національний антикорупційний портал «Антикор» та не має жодного відношення до вказаного сайту і до поширення інформації в зазначених статтях та їх авторства. ОСОБА_2 дійсно належала торгівельна марка «Антикор» та свідоцтво № НОМЕР_1 на знак для товарів та послуг, проте в 2017 році він передав свої права на торгівельну марку та похідні права на її використання.

У судовому засіданні представниця позивача підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, зазначені у позові.

Представник відповідача – адвокат Карпенко В.К. у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, мотивуючи це тим, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, а обов`язок їх встановлення покладається на позивача. Відповідач ОСОБА_2 не являється власником чи співвласником веб-сайту Національний антикорупційний портал «АНТИКОР» та не має відношення до вказаного сайту.

Вислухавши думку представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову з наступних підстав.

Наявність спірних публікацій підтверджується копіями витягів з веб-сайту Національний антикорупційний портал «АНТИКОР» (а.п.16-21, 22-25).

З копії витягу з реєстру громадських об`єднань вбачається, що громадська організація «Комітет по протидії корупції в органах влади» була зареєстрована 05.07.2012, реєстраційний номер запису – 1364237. Діяльність припинено. Дата внесення останніх змін – 13.08.2021 (а.п.12). Засновники (запис №1364237): ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 (а.п.11).

Торгівельна марка «Антикор» була зареєстрована за заявою ОСОБА_2 від 30.05.2016. Ім`я та адреса володільця реєстрації – ТЕКА-ГРУП ФАУНДЕІШН (а.п.13, 31).

З витягу з сайту https://www.whois.com/whois/antikor.com.ua не вбачається, що ОСОБА_2 є реєстратором сайту antikor.com.ua (а.п.15).

Відповідно до витягу з порталу «Антикор» національний антикорупційний портал «Антикор» є публічним майданчиком для висвітлення рейдерських захоплень підприємств та корупції в органах влади. Журналісти порталу: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 (а.п.47).

Власником свідоцтва на знак для товарів і послуг «Антикор» № НОМЕР_1 є ТЕКА-ГРУП ФАУНДЕІШН (Глобал Банк Тауер, 18 Флор, 50 стріт, П.О. Бокс 0831-02484, Панама, Республіка Панама), заявником – ОСОБА_2 . Опубліковано 12.12.2016 (а.п.49-50).

На адресу Національного антикорупційного порталу «Антикор» було направлено вимогу про спростування поширеної недостовірної інформації стосовно ОСОБА_1 (а.п.30).

За положеннями ст.12 ЦПК України судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках.

Відповідно до ч.3 ст.12 та ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Згідно зі ст.32, 34, 68 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до ч.1 ст.30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Частиною 2 даної статті встановлено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Статтею 12 Загальної декларації прав людини 1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань. Аналогічні положення містяться і у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (пункт 1 статті 17 Пакту).

Відповідно до ст.201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація особи. При цьому, життя і здоров`я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні (стаття 3 Конституції України).

Згідно зі ст.297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

За змістом вимог ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

При цьому, спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (ч. 6 ст. 277 ЦК України).

Пленум Верховного Суду України в пунктах 1, 19 Постанови від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснює, що беручи до уваги положення ст.32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Як зазначає Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 11.08.2021 року в справі №362/3163/20, при розгляді справ про захист честі, гідності та ділової репутації особи, визнання інформації недостовірною, суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

При цьому, на думку суду касаційної інстанції, під поширенням інформації потрібно розуміти поширення в мережі інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» (1986 рік) зазначено, що свобода вираження поглядів, гарантованих пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя. За змістом частин першої та другої статті 7 цього Закону право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Поширенням інформації вважається опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 №1 відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Відповідно до роз`яснень викладених в п.12 вказаної Постанови належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

В постанові Верховного суду від 09.04.2020 встановлено, що «У довідці також зазначено, що з 28 березня 2017 року та станом на дату видачі довідки власником веб-сайту: httр://аntікоr.соm.uа є реєстрант доменного імені аntікоr.соm.uа - Teka-Group Foundation (з 31 липня 2016 року по 28 березня 2017 року – ОСОБА_2 ), якщо інше не визначене умовами договору між останнім та отримувачем послуг хостингу та/або володільцем облікового запису, якщо такий договір відсутній. При цьому, ГО «Комітет по протидії корупції в органах влади» є ймовірним власником веб-сайту httр://аntікоr.соm.uа».

Отже, з постанови Верховного суду вбачаються встановлені обставини, що з 28 березня 2017 року реєстрантом доменного імені аntікоr.соm.uа є Teka-Group Foundation.

В постанові від 09.04.2025 в справі №761/6093/21 Верховний суд в пунктах 45, 47, 48, 49 вказав наступне:

«45. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на те, що згідно з усталеною судовою практикою належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту – особи, яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною, і доступ до вебсайту –вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщенийвідповідний інформаційний матеріал, оскільки саме цей власник створив технологічну можливість й умови для поширення недостовірної інформації.

Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального закону в адміністратора системи реєстрації й обліку доменних назв та адрес українського сегмента мережі інтернет (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (пункт 6.5), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 червня 2021 року у справі № 742/1485/19, Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 504/4099 /16-ц).

47. В інших справах за участю скаржника та компанії також встановлено,що з 28 березня 2017 року власником вебсайту http://antikor.com.ua/ є реєстрант доменного імені «antikor.com.ua», тобто компанія, а з 31 липня 2016 року до 28 березня 2017 року ним був скаржник (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 червня 2024 року у справі № 742/853/20, від 7 червня2022 року у справі № 742/1440/21, від 14 грудня 2021 року у справі № 742/3324/20, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 742/514/17, від 9 квітня 2020 року у справі № 742/3715/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2024 року у справі № 742/494/20, від 1 грудня 2021 року у справі № 742/287/17, від 16 серпня 2023 року у справі № 742/853/20, від 4 березня 2020 року у справі № 742/628/17).

48. Отже, обґрунтованими є доводи скаржника у касаційній скарзі про те, що він не є належним відповідачем у цій справі, оскільки, якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, позов слід заявляти до власника вебсайту, яким у цій справ є компанія, а не скаржник (див. близький за змістом висновок у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2021 року у справі № 742/3324/20, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 березня 2020 року у справі № 742/628/17).

49. Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував висновок про скаржника як належного відповідача на підставі того, що скаржник є «ймовірним власником» вебсайту http://antikor.com.ua/. Апеляційний суд не звернув увагу на частину шосту статті 81 ЦПК України, згідно з якою доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Тому вказаний висновок суперечить вимогам процесуального закону.»

Таким чином, у судовому засіданні було встановлено, що саме реєстрант доменного імені є власником веб-сайту і тільки він отримує від реєстратора доменного імені дані доступу для управління доменним іменем, несе відповідальність за адресацію доменного імені до відповідного веб-сайту та за функціонування такого веб-сайту. Або ж реєстрант доменного імені має надати докази передачі права користування таким доменним іменем (договору тощо) іншій особі на спростуванння того, що він не являється власником веб-сайту. На момент здійснення публікацій 08.08.2023 та 06.02.2024 власником торгової марки «АНТИКОР», реєстрантом доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_5 та відповідно власником веб-сайту http://antikor.com.ua, була КОМПАНІЯ «TEKA-GROUP FOUNDATION, що залишив поза увагою позивач та необгрунтовано висунув свої вимоги до ОСОБА_2 , тому у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного та ст. 201, 277, 297 ЦК України, ЗУ «Про інформацію», Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, керуючись ст.12, 13, 81, 133, 258, 263-265, 352, 354 ЦПК України,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_2 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП – НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) про захист честі, гідності та ділової репутації – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 23.02.2026.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Анна КОРОТКА