Постанова від 22 лютого 2026 р. у справі №524/15445/24 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/15445/24 Номер провадження 22-ц/814/486/26Головуючий у 1-й інстанції Ковальчук Т. М. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2026 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Обідіної О.І.,

суддів: Бутенко С.Б., Одринської Т.В.,

за участю секретаря: Дороженка Р.Г.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Кременчуцький колісний завод» на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 липня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Кременчуцький колісний завод» про стягнення компенсації середнього заробітку за час вимушеного прогулу та заборгованості із заробітної плати,-

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «Кременчуцький колісний завод», в якому просив стягнути з товариства середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 січня 2023 року по 04 листопада 2024 року в сумі 120918,03 грн; 19894,62 грн. у рахунок погашення заборгованості по виплаті заробітної плати та судові витрати по справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він перебував у трудових відносинах з ПрАТ «Кременчуцький колісний завод» з 27 листопада 1997 року.

01 жовтня 2019 року був призначений на посаду начальника дільниці з виготовлення продукції, а 02 січня 2023 року відповідачем було видано наказ про призупинення укладеного з ним трудового договору на підставі ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (зупинка виробництва).

Вважає застосоване роботодавцем призупинення трудового договору, таким що не відповідає вимогам чинного законодавства, порушує його права як працівника на працю та відповідно на отримання заробітної плати.

В зв`язку з незаконним позбавленням відповідачем його роботи та заробітку впродовж 461 робочого дня, із урахуванням середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 02 січня 2023 року по 04 листопада 2024 року, просив стягнути з відповідача 120918,03 грн. та не виплачену йому заборгованість по заробітній платі в розмірі 19894,62 грн.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 липня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Кременчуцький колісний завод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 120918,03 грн., заборгованість з виплати заробітної плати у сумі 19894,62 грн., а також 1211,20 грн. судового збору.

Не погодившись з даним судовим рішенням, ПрАТ «Кременчуцький колісний завод» оскаржило його в апеляційному порядку, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 120918,03 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Зазначає, що виданий товариством наказ від 02 січня 2023 року про призупинення трудового договору з позивачем відповідає положенням ст. 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки на підприємстві було зупинлено виробництво.

Також вказує на невірну оцінку доказів по справі, оскільки судом першої інстанції безпідставно прийнято до уваги листи управління Державної служби з питань праці щодо встановлених порушень трудового законодавства.

Вважає, що такі листи самі по собі не свідчить про протиправність дій роботодавця та порушення ним трудового законодавства, а відтак не є беззаперечним доказом обставин, якими позивач обґрунтовував заявлені вимоги, у зв`язку з чим покладення судом першої інстанції на роботодавця обов`язку по виплаті працівнику середнього заробітку під час призупинення дії трудового договору є помилковим.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, з 27 листопада 1997 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем, а з 01 жовтня 2019 року був призначений на посаду начальника дільниці з виготовлення продукції цього товариства.

Наказом від 02 січня 2023 року товариство призупинило трудовий договір, укладений з позивачем, на підставі статті 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (зупинка виробництва).

Не погоджуючись з вказаним наказом, працівник звернувся до управління Державної служби з питань праці.

На його звернення до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, останнє надало відповідь, що за результатами проведеної перевірки ПрАТ «Кременчуцький колісний завод» встановлено порушення вимог ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», щодо директора цього товариства складено протокол про адміністративне правопорушення та винесено припис щодо усунення порушень вимог законодавства про працю; згідно з довідкою про заборгованість з виплати позивачу заробітної плати сума заборгованості становить 19894,2 грн; за результатами проведеної позапланової перевірки щодо правомірності призупинення дії трудового договору від 02 січня 2023 року № 47к встановлено, що документи, які б підтверджували факт неможливості виконання обома сторонами своїх обов`язків, передбачених трудовим договором, це товариство не надало, в наказі не зазначено інформації про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої трудові обов`язки та спосіб обміну інформацією, умови відновлення дії трудового договору. Отже, за висновками перевірки посадові особи ПрАТ «Кременчуцький колісний завод» порушили вимоги статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Наказом від 04 листопада 2024 року на виконання припису про скасування наказу (розпорядження) роботодавця або усунення порушень законодавства про працю щодо призупинення трудового договору № ПНС/ПЛ/16411/184/П від 09 жовтня 2024 року ПрАТ «Кременчуцький колісний завод» скасувало наказ № 47 к від 02 січня 2023 року «Про призупинення трудового договору з начальником дільниці з виготовлення продукції ОСОБА_1 з 04 листопада 2024 року».

Задовольняючи позовні вимоги, суд дійшов висновку про незаконність наказу про призупинення дії трудового договору, оскільки робітник не був ініціатором призупинення дії трудового договору, а роботодавець не довів належними доказами не можливість виконання ним роботи згідно займаної посади, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», що є правовою підставою для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє до даного часу.

Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

15 березня 2022 року прийнято ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до ЗУ «Про правовий режим воєнного стану».

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Частинами першою і другою статті 1 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43,44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до ст. 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2024 року у справі № 638/14165/21 (провадження № 61 -13363сво23)).

Сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень статті 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», що дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію.

Обов`язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов`язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони - не породжують правові наслідки у зв`язку із призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону.

У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим з урахуванням положень статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування ч.ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України.

Відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватись не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним й поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, застосовуючи норми статті 235 КЗпП України.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору. Якщо ж незаконні дії роботодавця (незаконне призупинення дії трудового договору) позбавили працівника можливості працювати, то на роботодавця покладається обов`язок відшкодувати працівнику середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи).

Під час розгляду справи в місцевому суді відповідачем не було надано заперечень, щодо пред`явлених позовних вимог, доказів щодо неможливості надати роботу ОСОБА_1 , а ним виконувати її.

Так, аналізуючи зміст самого наказу про призупинення трудового договору з ОСОБА_1 , можна дійти висновку що він є невмотивованим та не містить посилання на існування обставин, які свідчать про необхідність зупинки виробництва.

Крім того, при розгляді справи в суді першої інстанції відповідачем як роботодавцем не було надано жодного доказу неможливості надання роботи працівнику ОСОБА_1 та відповідно неможливості її виконування останнім, що є обов`язковою умовою для застосування положень ст. 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Фактично участь відповідача в суді першої інстанції обмежилася поданням заяви про ознайомлення з матеріалами справи та неодноразових клопотань про відкладення розгляду справи.

Тобто останнім не було виконано вимогу ЦПК України щодо обов`язковості доведення обставин, якими він заперечує заявлені позивачем вимоги.

Таким чином, тимчасово припиняючи забезпечення працівника роботою, підприємство не вмотивувало свої дії по призупиненню трудового договору з позивачем та не надало жодних доказів існування обставин, які б свідчили про неможливість виконання працівником своїх трудових обов`язків.

Вірно встановивши обставини по справі, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність одночасного існування обставин щодо неможливості роботодавця надати роботу працівнику і неможливості її виконувати останнім, що свідчить про неправомірність призупинення трудового договору з підстав, визначених ст. 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Враховуючи незаконність дій відповідача щодо позбавлення працівника можливості працювати, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про покладення на відповідача обов`язку відшкодувати позивачу середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду та не містять посилання на обставини, з якими процесуальне законодавство пов`язує скасування чи зміну судового рішення.

Посилання апелянта на безпідставне взяття до уваги в якості належних доказів, які було покладено судом в основу рішення листів Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, відхиляються колегією суддів як безпідставні.

Так, предметом позову є стягнення компенсації середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Саме за результатами проведеної перевірки дотримання норм трудового законодавства було встановлено як наявність заборгованості по виплаті заробітної плати, так і незаконність наказу про призупинення дії трудового договору, за результатами чого було складено припис про скасування наказу щодо призупинення дій трудового договору, що і було виконано Головою правління – генеральним директором ПрАТ «Кременчуцький колісний завод» (наказ №2 від 04.11.2024).

Долучені позивачем листи управління Державної служби з питань праці стосуються порушення трудових прав позивача та є належними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України

Доводи скарги про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням положень статті 43 Конституції України найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування ч.ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України, що відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у складі Об`єднаної Палати від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22.

За вказаних обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення, як постановленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Кременчуцький колісний завод» залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду Верховного Суду.

Повний текст постанови суду виготовлено 25 лютого 2026 року.

Судді: О.І. Обідіна С.Б. Бутенко Т.В. Одринська