Вирок від 24 лютого 2026 р. у справі №282/241/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №282/241/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1

Номер провадження №11-кп/4805/266/26

Категорія ст.336 КК України Доповідач ОСОБА_2

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2026 року Житомирський апеляційний суд

в складі: головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю: секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження №12025060430000005 за апеляційною скаргою прокурора Чуднівської окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Любарського районнного суду Житомирської області від 19 листопада 2025 року, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Горлівка Донецької області, українця, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, одруженого, зареєстрованого як ФОП, працюючого продавцем в магазині «Тепломаркет», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, та призначено йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ст. ст. 75,76 КК України звільнено обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку 1 (один) рік не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_7 до набрання вироком суду законної сили не обирався.

Вирішено питання щодо речових доказів,

в с т а н о в и в:

Згідно обставин, встановлених судом та зазначених у вироку суду, ОСОБА_7 , перебуваючи на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , будучи військовозобов`язаним, у зв`язку з оголошенням загальної мобілізації та призовом на військову службу у Збройні Сили України по мобілізації, 15.07.2024 року пройшов військово-лікарську комісію Комунального не комерційного підприємства «Любарська лікарня», згідно якої визнаний придатним до військової служби.

15 липня 2024 року, на території ІНФОРМАЦІЯ_3 , що в АДРЕСА_2 , ОСОБА_10 - діловодом групи документального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 вручено повістку, під підпис, про явку 16.07.2024 року на 08 годину 30 хвилин до ІНФОРМАЦІЯ_4 , що за адресою: АДРЕСА_2 , для призову та доукомплектування до команди НОМЕР_1 ОНТЦ (об`єднаний навчально - тренувальний центр), з метою подальшого проходження військової служби в Збройних Силах України, а також належним чином попереджено про юридичні наслідки неявки на повістку.

Однак, ОСОБА_7 , з метою ухилення від проходження військової служби, діючи в порушення вимог ст.65 Конституції України, ст.ст.1, 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу України» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ, ст.1, ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ та Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» №65-2022 від 24.02.2022, нехтуючи конституційним обов`язком громадянина України, спрямованим на захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, військовим обов`язком громадянина України проходження військової служби, в особливий період, за відсутності підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, отримавши повістку, без поважних на те причин, не з`явився за викликом на 8 годину 30 хвилин 16.07.2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Таким чином, своїми умисними діями, які виразилися в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України.

В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_9 не оспорюючи фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, установлених судом, кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 та доведеності його вини, просить вирок суду скасувати в частині призначення покарання та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні злочину, передбаченого ст.336 КК України та призначити покарання у вигляді 3 років позбавлення волі. В решті вирок залишити без змін. Вважає, що вирок суду підлягає скасуванню у зв`язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості. Зазначає, що звільняючи ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, суд першої інстанції не врахував належним чином підвищену суспільну небезпечність вчиненого кримінального правопорушення, оскільки відмова від захисту Батьківщини у період воєнного стану під час військової агресії може призвести до підриву військової дисципліни. Стверджує, що висновок суду про можливість призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст.75 КК України є недостатньо вмотивованим. Вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст.75 КК України в даному випадку не є достатнім для його виправлення та не відповідає меті покарання, якою є також попередження вчинення особою нових злочинів.

В запереченні на апеляційну скаргу прокурора, яке надійшло від обвинуваченого ОСОБА_7 йдеться про безпідставність доводів апеляційної скарги прокурора та про залишення вироку суду без зміни.

Заслухавши доповідача, доводи прокурора в підтримання апеляційної скарги, пояснення обвинуваченого та його захисника в заперечення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та в апеляційній скарзі не оспорюється. Дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ст.336 КК України кваліфіковані правильно.

Вина обвинуваченого ОСОБА_7 підтверджується матеріалами кримінального провадження, які були перевірені судом першої інстанції та яким була надана належна оцінка.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_7 судом першої інстанції покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення внаслідок м`якості, а саме: застосуванні ст.75 КК України та звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Так, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд першої інстанції виходив із загальних засад призначення покарання - ст. 65 КК України та врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК України відноситься до нетяжкого злочину, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставин, які згідно ст.ст.66, 67 КК України, пом`якшують або обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 судом не встановлено.

Також судом враховано особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який одружений, офіційно працює, на обліку у лікаря нарколога не перебуває, компрометуючими матеріалами відносно якого Любарська селищна рада не володіє.

Крім того, судом першої інстанції враховано досудову доповідь Житомирського районного сектору №4 філії ДУ «Центр пробації», згідно якої ймовірність вчинення ОСОБА_7 повторного кримінального правопорушення є середньою, відповідно до довідки №5429 від 21.09.2023, він з 05.04.1992 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні та бере участь у проповідуванні доброї новини.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ст.336 КК України та вважав, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливо без ізоляції від суспільства, а тому застосував положення ст.75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що судом не в достатній мірі враховано суспільну небезпечність вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке він вчинив в період воєнного стану при оголошеній загальній мобілізації, умисно проігнорувавши конституційний обов`язок по захисту Батьківщини.

Відповідно до ч.1 ст.1 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Враховуючи наведені дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який раніше не судимий, одружений, офіційно працює, на обліку у лікаря нарколога не перебуває, з 05.04.1992 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, компрометуючими матеріалами відносно якого Любарська селищна рада не володіє, а також фактичні обставини вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, який він вчинив в період воєнного стану при оголошеній загальній мобілізації, умисно проігнорувавши конституційний обов`язок по захисту Батьківщини, колегія суддів дійшла висновку про неможливість застосування положень ст.75 КК України при призначенні покарання обвинуваченому, оскільки звільнення від покарання в даному випадку не відповідатиме меті покарання, передбаченої ч.2 ст.50 КК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що при ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_7 судом першої інстанції було застосовано закон, який не підлягає застосуванню, що призвело до призначення покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, а тому він підлягає скасуванню в частині призначеного покарання з ухваленням нового вироку в цій частині. Так, відповідно до ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно ст.65 КК України, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК України відноситься до нетяжкого злочину, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, одружений, офіційно працює, на обліку у лікаря нарколога не перебуває, з 05.04.1992 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, компрометуючими матеріалами відносно якого Любарська селищна рада не володіє, та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставин, які згідно ст.ст.66, 67 КК України, пом`якшують або обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , апеляційним судом не встановлено.

Також, колегією суддів враховано досудову доповідь Житомирського районного сектору №4 філії ДУ «Центр пробації», згідно якої ймовірність вчинення ОСОБА_7 повторного кримінального правопорушення є середньою.

Враховуючи наведене, обставини вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, який він вчинив в період воєнного стану при оголошеній загальній мобілізації, умисно проігнорувавши конституційний обов`язок по захисту Батьківщини, відсутність осуду своєї поведінки, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, колегія суддів приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_7 слід призначити покарання у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ст.336 КК України. Більш того, під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_7 підтвердив, що він в силу своїх релігійних переконань не має права брати до рук зброю, а також виконувати накази командирів.

Колегія суддів також зауважує, що у випадку звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від покарання з випробуванням, останній підлягає звільненню і від військової служби, що є одним із способів ухилення від мобілізації, що фактично і є у випадку обвинуваченого, а тому застосування до нього положень ст.75 КК України під час дії в Україні воєнного стану, коли держава перебуває в стадії активних військових бойових дій, колегія суддів вважає такою, що не відповідає вимогам закону та меті покарання, передбаченої ч.2 ст.50 КК України.

Посилання сторони захисту на те, що обвинувачений ОСОБА_7 з 05.04.1992 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні та бере активну участь у проповідуванні доброї новини, а тому з релігійних міркувань не може носити та використовувати зброю, колегія суддів вважає необгрунтованими з огляду на наступне.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 жовтня 2025 року у справі №573/838/24 Суд дійшов висновку про те, що законодавство України не передбачає можливості відмови від виконання обов`язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яка ґрунтується на релігійних або інших переконаннях.

Такі переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації у значенні статті 336 КК України.

Разом з тим, призов на військову службу під час мобілізації не скасовує права на сумлінну відмову від носіння та/або використання зброї, релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією й не можуть спричинювати виконання сумлінним відмовником наказів, пов`язаних з носінням або використанням зброї.

Цей висновок ґрунтується на тому, що законодавець чітко відрізняє два види військової служби: строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації. Якщо в разі призову на строкову військову службу для сумлінного відмовника доступна можливість замінити таку службу альтернативною відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», то в разі призову під час мобілізації закон не передбачає такої можливості й, відповідно, процедури заміни.

На думку об`єднаної палати, національне законодавство відповідає критеріям доступності і чіткості. Також не викликає сумніву, що неможливість для військовозобов`язаного відмовитися від призову під час мобілізації є свідомим й послідовним вибором законодавця.

Як вважає об`єднана палата, неможливість відмовитися від військової служби на підставі переконань також має легітимну мету в ситуації, в якій перебуває держава.

Українське суспільство наразі змушене захищатися від військового нападу сусідньої держави. Військові дії агресора мають широкомасштабний характер й охопили майже всі області України, протяжність лінії оборони сягнула значної частини її кордону. Україна обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєння, а також володіє ядерною зброєю. Ці та інші фактори можуть характеризуватися як непередбачувана та виключна ситуація (див., наприклад, рішення у справі «Cristian-Vasile Terhes against Romania» від 13 квітня 2021 року, № 49933/20).

У такій ситуації загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від агресії, яка загрожує існуванню нації. Захист нації та життя її людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці для захисту прав і свобод інших людей, включно й цивільних осіб. Якщо існування України поставлено під загрозу, то держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов`язаних). Така легітимна мета дозволяє державі впроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями.

Водночас, об`єднана палата визнала, що відмова від носіння і використання зброї утворює ядро певних релігійних або нерелігійних переконань, тому мотиви такої відмови не можуть бути проігноровані навіть у разі служби за мобілізацією і їх необхідно брати до уваги для правильного визначення співвідношення свободи совісті та легітимних обмежень.

Вищевикладене, на переконання колегії судді, свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого кримінального правопорушення та неможливість застосування положень ст.75 КК України та звільнення обвинуваченого від призначеного покарання з іспитовим терміном, оскільки в такий важкий для країни час, особа, на яку Конституцією України покладено обов`язок щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України, ухиляється від такого обов`язку.

Також, колегія суддів звертає увагу, що виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Норми кримінального закону України наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави.

Виходячи з принципів законності, справедливості, обгрунтованості та індивідуалізації, саме реальне покарання у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченому ст.336 КК України, на переконання колегії суддів, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів.

Підстав для застосування положень ст.75 КК України при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 колегія суддів не вбачає.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що вирок суду в частині призначеного покарання підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового вироку.

Керуючись п.15 ст.615 ст.ст. 404, 407, 420 КПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу прокурора Чуднівської окружної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити.

Вирок Любарського районнного суду Житомирської області від 19 листопада 2025 року щодо ОСОБА_7 в частині призначення покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_7 за ст.336 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

В решті вирок залишити без зміни.

Вирок набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді: