Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи
Дата: 24 лютого 2026 р.
Справа: №460/9240/24
Суддя: Судова-Хомюк Наталія Михайлівна
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 460/9240/24 пров. № А/857/30001/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Судової-Хомюк Н.М.,
суддів: Глушка І.В., Затолочного В.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у справі № 460/9240/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -
суддя у І інстанції – Борискін С.А.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складення повного тексту рішення – 28 жовтня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – ГУ ПФУ, відповідач), в якому просила суд визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язати ГУ ПФУ здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХП «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон № 796-XII), що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року, з 14.08.2024.
Мотивуючи свої вимоги позивач вказує, що є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також непрацюючим пенсіонером, що постійно проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Відповідно до пп.7 п.4 розділу І Закону України від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №76-VIII), було виключено статті 31, 37, 39 та 45 Закону № 796-XII. Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 пп.7 п.4 розділу І вказаного Закону визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), що має наслідком відновлення дії ст.39 Закону № 796-XII. Однак, відповідач протиправно не здійснює нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення. Вважає, що така бездіяльність є порушенням майнових та соціальних прав позивача.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування фактичних обставин справи, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних вимог, наводячи норми матеріального права та окремі обставини справи вказує, що позивач не має права на отримання спірного підвищення, оскільки з 01.01.2016 чинною є редакція ст.39 Закону № 796-XII, згідно з якою підвищення, передбачене цією статтею, встановлюється громадянам, які працюють у зоні відчуження.
Також зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази звернення позивача в ГУ ПФУ із заявою щодо нарахування та виплати відповідного підвищення до пенсії, відтак, позовні вимоги позивача є передчасними.
відсутні правові підстави для нарахування і виплати позивачу підвищення до пенсії, позаяк з урахуванням положень Закону України від 04.02.2016 № 987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 987-VIII), редакція статті 39 Закону №796-XII, що діє з 01.01.2016 не передбачає виплати для тієї категорії постраждалих від Чорнобильської катастрофи, до якої віднесено позивача.
Позивач не скористалася правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно з положеннями статті 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є непрацюючим пенсіонером, а також постраждалою від Чорнобильської катастрофи особою ( 4 категорія).
Позивач з 12.08.2024 проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106 (далі - Перелік), віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Також суд встановив, що 14.08.2024 територіальний орган Пенсійного фонду прийняв заяву позивача за призначенням/перерахунком пенсії та підтверджуючі документи. Відповідно до рішення Володимирецького об`єднаного управління 956180118281 від 22.08.2024 про перерахунок пенсії позивачу здійснено перерахунок пенсії з 14.08.2024 у зв`язку із поданою позивачем заявою про перерахунок/призначення пенсії. Органом Пенсійного фонду під час такого перерахунку пенсії враховано адресу проживання позивача в с. Антонівка Вараського району Рівненської області, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати такого підвищення до пенсії, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне.
У справі, яка розглядається, предметом спору є бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати підвищення до пенсії позивачці як непрацюючій пенсіонерці, що проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення) у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.
Щодо наявності права та редакції статті 39 Закону №796-ХІІ, яка підлягає застосовуванню у спірних правовідносинах, Суд вказує таке.
04.04.2024 Велика Палата Верховного Суду розглянула справу № 240/19227/21, за результатами якої виснувала, що основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон № 796-XII.
Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що була чинною до 01.01.2015) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).
19. 1 січня 2015 року набрав чинності Закон від 28.12.2014 № 76-VIII (далі - Закон № 76-VIII), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі № 796-XII статті 31, 37, 39, 45.
20. У подальшому Законом України від 04.02.2016 № 987-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"" (далі - Закон № 987-VIII; згідно з розділом II "Прикінцеві положення" Закону № 987-VIII він набрав чинності з 01.01.2016) включено до Закону № 796-XII статтю 39 такого змісту:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 зазначив, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
У Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Тобто вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що була чинною до 01.01.2015), яка із 17.07.2018 є чинною.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, чинність якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону № 987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018.
Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17.07.2018 відновила чинність редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ (яка була чинною до 01.01.2015) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшій категорії осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ - до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.04.2024 у справі №240/19227/21 зробила висновок, що норма пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а отже розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка була чинною до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 з 14.08.2024 має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року.
Щодо відсутності окремого звернення позивачки до відповідача щодо нарахування та виплати їй підвищення до пенсії, встановленого статтею 39 Закону №796-ХІІ як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення та відмови відповідача колегія суддів зазначає таке.
Положення статті 39 Закону № 796-ХІІ не встановлює будь-яких обмежень щодо нарахування доплати до пенсії за певним видом пенсії, яку отримує особа, і при цьому ані норми Закону № 796-ХІІ, ані норми Закону № 1058-IV не передбачають приписів, за якими б обов`язковою і необхідною передумовою для призначення і виплати непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченої статтею 39 Закону № 796-ХІІ доплати (підвищення) до пенсії, встановлювалась наявність окремого або додаткового звернення такого пенсіонера до органу пенсійного фонду про призначення і виплату йому вказаної доплати (підвищення) до його пенсії.
Частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV встановлено, що за зверненням особи здійснюється лише призначення та перерахунок пенсії. При цьому, нарахування пенсійним органом пенсіонеру підвищення до пенсії, відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ, не є призначенням чи перерахунком пенсії в розумінні Закону № 1058-IV.
Водночас Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), затверджені лише такі форми заяв, що стосуються пенсій: про призначення/перерахунок пенсії, про виплату пенсії, про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, про виплату допомоги на поховання.
Пунктом 2.6 розділу ІІ Порядку № 22-1 визначений перелік документів, які надаються особою при призначенні до пенсії надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень, однак не передбачено можливості або необхідності подання додаткових документів для призначення і виплати до пенсії підвищення (доплати), передбаченого статтею 39 Закону № 796-ХІІ.
Більше того, за змістом пункту 4.2 розділу IV Порядку № 22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб: з`ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат. Тобто, звертаючись із заявою про призначення/перерахунок пенсії, пенсіонер не зобов`язаний подавати окремо письмової заяви про встановлення підвищення до пенсії.
Отже, Законом № 796-ХІІ, Законом № 1058-IV, Порядком № 22-1 чи іншими нормативно-правовими актами у сфері пенсійного забезпечення не покладено на особу, яка має право на отримання підвищення (доплати) до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ, юридичного обов`язку звертатися з окремою заявою про призначення (встановлення) до пенсії зазначеного підвищення.
Вказаний висновок сформовано у постанові Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 460/20719/23 та суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування цього висновку, що стало підставою для відкриття касаційного провадження.
Суд першої інстанції встановив та матеріалами підтверджено, що відповідачу достеменно відомо про те, що позивачка є пенсіонеркою, не працює і зареєстрована та проживає у населеному пункті (село Антонівка Вараський району Рівненської області), який відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106 віднесений до зони гарантованого добровільного відселення, проте доплата, передбачена статтею 39 Закону № 796-ХІІ не виплачується.
З врахуванням вище наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що передбачена статтею 39 Закону № 796-ХІІ доплата (підвищення) до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, має нараховуватись і виплачуватись такому пенсіонеру без будь-якого додаткового звернення цього пенсіонера за нарахуванням і виплатою вказаної доплати при наявності у органу пенсійного фонду документально підтвердженої інформації про наявність у особи статусу непрацюючого пенсіонера та його місце проживання у населеному пункті на території радіоактивного забруднення.
Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.
Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у справі № 460/9240/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді І. В. Глушко
В. С. Затолочний
Оригінал: reyestr.court.gov.ua