Рішення від 10 лютого 2026 р. у справі №570/6438/25 — Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/6438/25

провадження № 2-о/570/63/2026

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

11 лютого 2026 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.,

з участю заявника ОСОБА_1 ,

її представника адвоката Петрука О.В.,

секретаря судового засідання Полюхович М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне, вул.C.Петлюри, 10/ в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Кутецька Вікторія Володимирівна, Соснівська селищна рада Рівненського району Рівненської областіпро встановлення факту постійного проживання спадкодавця із спадкоємцем,

у с т а н о в и в:

покликаючись на неможливість у заявника прийняти спадщину через відсутність доказів спільного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини представник заявника адвокат Олексій Петрук у поданій до суду 11 грудня 2025 року заяві просить встановити факт постійного спільного проживання спадкодавця ОСОБА_2 зі спадкоємцем ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 на час смерті спадкодавця - відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заінтересовані особи свою позицію щодо заяви не висловили.

Всі учасники справи відповідно до ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заінтересовані особи до суду не з`явилися.

Враховуючи достатність матеріалів для прийняття судового рішення, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку заявника та її представника, дійшов висновку про можливість розглянути справу у відсутність заінтересованих осіб.

Заявник у суді свої вимоги підтримала повністю і по аналогічних мотивах.

Пояснила, що строк для прийняття спадщини пропустила через юридичну необізнаність, оскільки виявилося, що її фактичне проживання з матір`ю на день її смерті не звільняло її від обов`язку звернутися із заявою про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

По суті справи показала, що у липні 2003 року вона отримала в дарунок будинок в с.Тайкури Рівненського району Рівненської області та в серпні 2003 року забрала своїх батьків проживати та сама стала проживати у цьому будинку. До 2003 року батьки заявниці проживали в с.Більчаки Березнівського району Рівненської області (Марининська сільська рада Березнівського району Рівненської області). Батько був паралізований, не міг забезпечувати себе самостійно, хворів, вона забезпечувала його усім необхідним, також доглядала матір. На день смерті матері вона ще працювала в м.Рівне і була зареєстрована по АДРЕСА_2 .

Приблизно в серпні 2021 року землевпорядник Марининської сільської ради Березнівського району Рівненської області повідомив її про те, що їй як спадкоємцю необхідно оформити право власності на земельні ділянки (пай), які належали її батькам. Однак вона не може оформити свої спадкові права через те, що місце її реєстрації не співпадає з місцем реєстрації батьків на момент їх смерті.

Представник заявника у суді підтримав вимоги заявника повністю і по аналогічних мотивах.

Пояснив, що встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини має для заявниці юридичне значення. Це надасть їй змогу реалізувати право на оформлення спадщини після смерті матері у встановленому законом порядку.

Показав, що заявник вже має рішення суду про аналогічний факт щодо батька.

Суд встановив такі обставини.

Заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою ОСОБА_2 .

30 жовтня 2025 року Рівненський районний суд Рівненської області встановив факт, що у свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 , на ім?я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , номер запису 13, виданого Соснівським бюро ЗАГС Рівненської області 28.06.1956 р., в розділі: батьки: записано мати - ОСОБА_4 , - в графі «по батькові» « ОСОБА_5 » - зазначено помилково і правильно вважати - « ОСОБА_6 »; встановлений факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 в с.Тайкури Рівненського району Рівненської області, є рідною матір?ю своєї дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 /свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 /.

Згідно з довідкою Тайкурської сільської ради №51/02-13/24 від 03 жовтня 2024 року ОСОБА_2 постійно проживала до дня смерті по АДРЕСА_1 .

Згідно з повідомленням приватного нотаріуса Рівненського районного нотаріального округу Кутецької В.В. №245/02-14 від 14 вересня 2021 року спадкоємцю рекомендовано звернутися до суду із заявою про встановлення факту.

Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтвердили, що батьки заявника продали будинок на Березнівщині і купили садибу в АДРЕСА_1 . Разом з ними постійно проживала заявник, але працювала в м.Рівному. Заявник доглядала батьків до їх смерті, продовжує проживати у цьому будинку, є їх єдиною спадкоємицею.

Суд дійшов таких висновків.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.

Розглядаючи справу, суд визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідив подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Заявник скористався правовою допомогою.

Ч.2 ст.19 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного, позовного та окремого провадження. Відповідно до ч.7 ст.19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного провадження, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. У відповідності до ч.3 ст.294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

П.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 р. передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) сформульовано висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц (провадження № 61-24660св18), від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18 (провадження № 61-18230св19, від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19 (провадження № 61-14667св20), від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19 (провадження № 61-14968св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20 (провадження № 61-5204св21).

Відповідно до ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно з п.п.2, 23 постанови Пленуму ВСУ від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Заяви про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини в порядку окремого провадження підлягають задоволенню судом, якщо у паспорті спадкоємця відсутня відмітка про місце реєстрації особи (Ухвала ВССУ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013).

Відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу (шість місяців), він не заявив про відмову від неї.

Місцем проживання фізичної особи згідно з ч.1 ст.29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Ст.2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачають, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Відсутність реєстрації місця проживання спадкодавця за місцем проживання заявника не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені ч.3 ст.1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані заявником та оцінені судом.

Предметом розгляду даної заяви є встановлення факту, який необхідний заявнику для оформлення особистих, майнових прав, що з нього випливають. Метою заявника при зверненні до суду є встановлення факту його постійного проживання, як спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини для подальшого оформлення прав на спадкове майно в нотаріальному порядку на підставі ч.3 ст.1268 ЦК України. Оскільки спадкодавець померла, то у заявника виникли обставини для звернення до суду для встановлення фактів.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилалася заявник як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, факти, викладені в заяві, які ніким з учасників справи не заперечуються, заява про встановлення факту породжує юридичні наслідки для заявника, оскільки надає право для оформлення спадщини. Суд вважає, що встановлення юридичного факту, про який просить заявник, знайшов повне підтвердження в судовому засіданні і його об`єктивність не викликає в суду сумніву, враховуючи неможливість отримати заявником необхідних документів для реєстрації вказаного факту, суд вважає обґрунтованими доводи заявника і має підстави для задоволення заявлених вимог. За таких обставин, враховуючи, що у суду не виникає сумнівів в його доведеності, який має для особи юридичне значення, оскільки від його встановлення залежить виникнення громадянських прав особи, його встановлення необхідне заявнику для оформлення спадщини, вимоги заявника достовірно підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, заява заявника підлягає задоволенню, оскільки іншим чином встановити цей факт він не може у зв`язку зі смертю спадкодавця.

Встановлені судом обставини дають підстави вважати, що заявник на час смерті своєї матері ОСОБА_2 постійно з нею проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

Щодо поновлення строку позовної давності.

Відповідно до ст.256 ЦКУ позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ча.1 ст.261 ЦК України).

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивної можливістю цієї особи знати про ці обставини (зазначений висновок був сформований ще в Постанові Верховного суду від 29 жовтня 2014 року у справі №6-152цс14).

Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п.570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Відповідно до Закону України від 30.03.2020 №540-IX Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено п.12, яким під час карантину строки, визначені, зокрема, ст.257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

У п.12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (в редакції Закону №540-IX) перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину.

Подібний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22).

Постановою КМУ від 11.03.2020 №211 установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, строк якого неодноразово продовжувався.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»з 30 червня 2023 року карантин, встановлений на всій території України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінений.

Разом з тим, Законом України від 15.03.2022 року № 2120-розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було доповнено п.19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст.257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, дія якого неодноразово продовжувалася та триває на час розгляду справи.

Тобто загальна позовна давність, перебіг якої припав на період дії в Україні правового режиму карантину чи воєнного стану, продовжена законодавцем на період дії такого правового режиму. Водночас продовження строків свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії карантину чи воєнного стану, не зараховується при обчисленні.

Суди під час аналізу вимог про застосування строків позовної давності зважають на те, то їх продовження в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу законів, що підтверджено правовою позицією Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 у справі № 920/724/21.

На момент закінчення строків позовної давності щодо звернення до суду для встновлення юридичного факту в Україні діяв правовий режим воєнного стану, тому відповідно до п.19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України заявник не пропустив строк позовної давності, визначений ст.257 ЦК України, а тому відсутні підстави для поновлення строку позовної давності.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд повідомляє, що при ухваленні судом рішення відповідно до ч.7 ст.294 ЦПК України судові витрати не відшкодовуються.

З огляду на викладене, керуючись ст.263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

задоволити заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: , приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Кутецька Вікторія Володимирівна, Соснівська селищна рада Рівненського району Рівненської області,про встановлення факту постійного проживання спадкодавця із спадкоємцем.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини - смерті спадкодавця ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошена лише вступна та резолютивна частина судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Заінтересована особа: приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Кутецька Вікторія Володимирівна, місцезнаходження: вул.Яворницького,36, м.Рівне.

Заінтересована особа: Соснівська селищна рада Рівненського району Рівненської області, місцезнаходження: вул.Шевченка,5 селище Соснове Рівненського району Рівненської області, ЄДРПОУ 04387846.

Суддя: Кушнір Н.В.