Вирок від 24 лютого 2026 р. у справі №949/2329/25 — Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/2329/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника - адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дубровиця кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025181200000529 від 28 серпня 2025 року по обвинуваченню

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Переброди Дубровицького району Рівненської області, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 , непрацюючого, одруженого, з вищою освітою, раніше не судимого, громадянина України,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Згідно обвинувального акту, ОСОБА_4 , достовірно знаючи про те, що відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, в Україні введено воєнний стан, та на період дії правового режиму воєнного стану чоловікам - громадянам України віком від 22 до 60 років обмежено виїзд за межі України, окрім осіб, передбачених п. 2-1 постанови Кабінету Міністрів України за № 57 від 27.01.1995 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» з подальшими змінами (далі - постанова КМУ № 57), у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 27.08.2025, за попередньо змовою з невстановленими особами, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження №12025181200000387, розробили злочинну схему незаконного переправлення осіб, яким обмежено виїзд за кордон, через державний кордон України поза пунктами пропуску в Сарненському районі Рівненської області.

У подальшому, ОСОБА_4 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи за попередньою змовою з невстановленими особами, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження №12025181200000387, з метою реалізації злочинного умислу, направленого на незаконне переправлення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , через державний кордон України з республікою білорусь, достеменно знаючи, що він не має законних підстав на перетин державного кордону України, передбачених п. 2-1 Постанови КМУ № 57, 27.08.2025 приблизно об 11 год. 00 хв. на власному автомобілі марки «VOLKSWAGEN PASSAT», з реєстраційним номерним знаком НОМЕР_1 , з метою надання засобів для незаконного переправлення осіб через державний кордон України, прибув до АС «Чайка», що в м. Рівне по вул. Василя Червонія, 16, де зустрівся із ОСОБА_6 .

У подальшому, на зазначеному автомобілі ОСОБА_4 розпочав рух разом ОСОБА_6 з м. Рівне в напрямку с. Жадень Сарненського району Рівненської області.

Продовжуючи свою протиправну діяльність, ОСОБА_4 під час руху до визначеної ділянки державного кордону України, що в районі населених пунктів с. Жадень та с. Переброди Сарненського району, провів інструктаж із ОСОБА_6 щодо порядку переходу останнім державного кордону України поза пунктами пропуску в Сарненському районі Рівненської області, надавши відповідні поради та вказівки з метою незаконного перетину державного кордону України.

Разом з тим, 27.08.2025 приблизно о 17 год. 00 хв. прикордонним нарядом Державної прикордонної служби України в с. Жадень Сарненського району Рівненької області було виявлено ОСОБА_6 , який мав намір незаконно перетнути державний кордон України відповідно до наданих невстановленими особами, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження №12025181200000387, вказівок, а згодом і автомобіль марки «VOLKSWAGEN PASSAT», з реєстраційним номерним знаком НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 .

Вказані дії ОСОБА_4 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 2 ст. 332 КК України, як незаконне переправлення осіб через державний кордон України, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Будучи допитаним в ході судового розгляду, обвинувачений ОСОБА_4 не оспорюючи час, місце, спосіб, вид, мотив і мету, форму вини та повністю підтвердив обставини вчиненого ним кримінального правопорушення. Зокрема, вказуючи при цьому, що викладенні обставини в обвинувальному акті визнає. Зазначив, що дійсно, 27.08.2025 приблизно об 11 год. на власному автомобілі марки «VOLKSWAGEN PASSAT», з реєстраційним номерним знаком НОМЕР_1 , з метою надання засобів для незаконного переправлення осіб через державний кордон України, прибув до АС «Чайка», що в м. Рівне по вул. Василя Червонія, 16, де зустрівся із ОСОБА_6 . В подальшому на зазначеному автомобілі ОСОБА_4 розпочав рух разом ОСОБА_6 з м. Рівне в напрямку с. Жадень Сарненського району Рівненської області, провів інструктаж із ОСОБА_6 щодо порядку переходу останнім державного кордону України поза пунктами пропуску в Сарненському районі Рівненської області, надавши відповідні поради та вказівки з метою незаконного перетину державного кордону України. Щиро розкаюється в вчиненому.

До вчиненого обвинувачений ставиться критично, шкодує про вчинене та просить суд його суворо не карати, запевняючи, що такого більше не повториться.

Прокурор у судовому засіданні просив визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років та на підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку з покладенням на обвинуваченого обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України.

Водночас, просив застосувати до автомобіля «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 спеціальну конфіскацію, а заставу, внесену на підставі ухвали слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області від 01 вересня 2025 року, повернути заставодавцям.

Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 просив при обранні міри покарання обвинуваченому врахувати наявність пом`якшуючих обставин, зокрема визнання ним вини та щире розкаяння та врахувати відсутність обтяжуючих обставин. Тому, зважаючи на наявність пом`якшуючих обставин, зважаючи на позитивну характеристику обвинуваченого, який, в тому числі, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, є особою молодого віку, який має на утриманні четверо малолітніх дітей, просив призначити покарання не пов`язане з реальним позбавленням волі та застосувати ст. 69 КК України та призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки та на підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку 1 рік з покладенням на обвинуваченого обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України. Вважає, що таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

При цьому, зважаючи на те, що обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнає повністю, захисник просив розглянути кримінальне провадження не досліджуючи докази щодо тих обставин, які не оспорюються.

Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав позицію свого захисника.

Прокурор не заперечив щодо розгляду кримінального провадження без дослідження доказів щодо тих обставин, які не оспорюються учасниками судового процесу.

Таким чином, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав свою вину у скоєнні кримінального правопорушення, підтвердивши викладене в обвинувальному акті та фактичні обставини ніким з учасників судового провадження не оспорюються, відсутні заперечення та сумніви у добровільності його позиції, суд, з`ясувавши думку учасників судового процесу, роз`яснив сторонам кримінального провадження вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України і наслідки обмеження обсягу дослідження доказів, за згодою учасників судового процесу, визнав недоцільним дослідження інших доказів, крім письмових доказів по справі, що характеризують особу обвинуваченого. Обвинуваченому роз`яснено, що в даному випадку він позбавляється права оскаржувати в апеляційному порядку фактичні обставини справи, встановлені доказами, які судом не були досліджені. До таких фактичних обставин відносяться дата, час, місце, спосіб вчинення кримінального правопорушення, винуватість у вчиненні кримінального правопорушення та його мотиви, а також інші обставини, які визнані учасниками судового провадження та ними не оспорюються.

Суд враховує, що відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 27 лютого 1980 року (скарга № 6903/75) Девеер проти Бельгії (Deweer v. Belgium) держава та її судові органи зобов`язані забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних справ шляхом спрощеного та скороченого розгляду, і суд має перевірити, чи не був такий вибір зумовлений виключно бажанням завершити справу швидко, без участі повної судової процедури, чи бажанням бути обвинуваченим у вчиненні менш тяжких злочинів, або взагалі звільненням від покарання за окремими епізодами справи.

Проте, суд пересвідчився, що позиція учасників судового розгляду щодо розгляду справи у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, є добровільною і не пов`язана з вищевказаними чинниками.

Отже, аналізуючи показання обвинуваченого, суд вважає, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення знайшла своє підтвердження у судовому засіданні під час судового розгляду. Так, останній надав показання стосовно обставин вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, які повністю узгоджуються зі встановленими фактичними обставинами кримінального провадження, викладеними в обвинувальному акті і його дії органом досудового розслідування правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 332 КК України, як незаконне переправлення осіб через державний кордон України, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Відповідно до ст. 65 КК України та п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (з наступними змінами) (далі - постанова №7), призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 332 КК України, згідно ст. 12 КК України класифікується, як тяжкий злочин.

При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує наступні обставини.

Характеризуючи особу обвинуваченого ОСОБА_4 , суд враховує те, що він раніше не судимий (а.п. 68), на обліку у лікаря нарколога та у лікаря психіатра не перебуває (а.п. 70), за місцем проживання характеризується позитивно (а.п. 67).

При цьому, суд визнає зазначену в обвинувальному акті та передбачену ст. 66 КК України пом`якшуючу покарання обвинуваченому ОСОБА_4 обставину - щире каяття.

Разом з тим, суд враховує, що щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, тобто характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Так, у судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав у повному обсязі, у вчиненому щиро розкаявся та неодноразово, в ході судового розгляду висловлював жаль з приводу вчиненого, критично оцінив свої дії, зауважив на тому, що готовий нести відповідальність за вчинене, що також свідчить про те, що особа розуміє тяжкість наслідків від своїх дій та щиро кається, дійсно бажає виправити ситуацію, що склалася з його вини.

Водночас, обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 , що передбачені ст. 67 КК України, судом не встановлено.

У п. 2 постанови №7 зазначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

У п. 4 вказаної постанови №7, Верховний Суд України зазначив, що виходячи з того, що встановлення пом`якшувальних та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.

Разом з тим, наведений у ч. 1 ст. 67 КК України перелік обставин, що обтяжують покарання, є вичерпним, тому суд не вправі посилатись у вироку як на обтяжуючі і враховувати при призначенні покарання інші обставини, не передбачені цією статтею (п. 6 постанови №7).

Відповідно до п. 1 постанови №7, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Вказані роз`яснення узгоджуються і з положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У п. 113 рішення ЄСПЛ в справі "Коваль проти України" від 19 жовтня 2006 року суд наголосив, що "основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рамках кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь - якого кримінального обвинувачення".

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Тому, вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд виходить із встановленої ст. 50 КК України його мети: кари, виправлення винної особи і запобігання вчиненню винним нових кримінальних правопорушень, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи "Бакланов проти росії" від 09 червня 2005 року, "Фрізен проти росії" від 24 березня 2005 року, "Ісмайлова проти росії" від 29 листопада 2007 року).

Тобто, суд має призначити покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання з урахуванням справедливості відносно конкретної особи, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень (ч. 2 ст. 50 КК України).

Разом з тим, у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 вересня 2023 року у справі №404/2081/22 викладено правовий висновок щодо застосування норми права, передбаченої ст. 55 КК України (застосування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю). При розгляді вказаної справи судом зазначено, що зміст ст. 55 КК України не містить законодавчих заборон чи обмежень щодо призначення такого додаткового покарання в залежності від того, чи обіймав обвинувачений певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у випадку, коли санкцією відповідної частини статті Особливої частини КК передбачено можливість призначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд, визнаючи особу винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, має право призначити таке додаткове покарання незалежно від того, чи обвинувачений обіймав певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.

Таким чином, визначаючи міру і вид покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує наявність обставини, що пом`якшує покарання та істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відсутність обставин, що обтяжують покарання, дані про особу обвинуваченого, його поведінку до і після вчинення кримінального правопорушення, а також те, що він повністю визнавши свою вину, щиро розкаявся, надав показання, як в ході досудового розслідування, так і в судовому засіданні щодо обставин вчиненого ним кримінального правопорушення, що свідчить про його небайдужість до наслідків, що настали, тому вважає доцільним призначити обвинуваченому покарання в межах санкції статті інкримінованого за вказане кримінальне правопорушення, у виді позбавлення волі з позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною із наданням логістичних послуг і перевезенням громадян у прикордонних районах та прикордонних зонах України

Разом з тим, враховуючи думку прокурора та захисника, зважаючи на те, що обвинувачений не притягувався до кримінальної відповідальності, має позитивну характеристику, суд приходить до висновку про те, що перевиховання та виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, а тому необхідно призначити покарання із застосуванням ст. 75 КК України.

Крім того, таке покарання обвинуваченому, на думку суду, буде відповідати принципу пропорційності обмеження прав та легітимної мети покарання, який передбачений Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та відповідатиме особі ОСОБА_4 тому вважає доцільним призначити обвинуваченому покарання в межах санкцій статті інкримінованої за вказане кримінальне правопорушення саме у виді позбавлення волі з позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною із наданням логістичних послуг і перевезенням громадян у прикордонних районах та прикордонних зонах України застосувавши при цьому ст. 75 КК України, звільнивши обвинуваченого від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком, із встановленням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, оскільки таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що повністю узгоджується із принципами законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190, статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 96-2 КК України, спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави, а також були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Враховуючи, що санкція інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення - ч. 2 ст. 332 КК України - передбачає покарання у вигляді позбавленням волі на строк від п`яти до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, суд вважає за необхідне відповідно до ст. 96-1 КК України застосувати заходи кримінально-правового характеру у вигляді спеціальної конфіскації, яка полягає у конфіскації у власність держави автомобіля «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Крім цього, суд, вважає за необхідне зняти арешт з речових доказів по справі, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області від 01 вересня 2025 року накладено арешт з позбавленням права користування, володіння та розпорядження на майно, а саме на: автомобіль «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 чорного кольору, власником якого є ОСОБА_4 .

Крім цього, ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області від 01 вересня 2025 року накладено арешт на майно з позбавленням права володіння, користування та розпорядження, а саме на: мобільний телефон марки «Iphone 15 Pro Max» imei - НОМЕР_2 ; imei 2 - НОМЕР_3 з абонентським номером НОМЕР_4 , закордонний паспорт на ім`я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , банкноти номіналом по 100 доларів США на загальну суму 8000 доларів США.

При цьому, ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області від 16 жовтня 2025 року арешт, накладений ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області від 01 вересня 2025 року на мобільний телефон марки «Iphone 15 Pro Max» imei - НОМЕР_2 ; imei 2 - НОМЕР_3 з абонентським номером НОМЕР_4 , закордонний паспорт на ім`я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , банкноти номіналом по 100 доларів США на загальну суму 8000 доларів США - скасовано.

У зв`язку з тим, що провадження по даній кримінальній справі закінчується, суд вважає, що відпала потреба в подальшому застосуванні арешту на зазначене майно, оскільки зняття вказаного обтяження не перешкоджає виконанню судового рішення в майбутньому.

До того ж, під час досудового розслідування, стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області від 01 вересня 2025 року було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою з правом внесення застави у розмірі 80 (вісімдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 242240,00 грн. (двісті сорок дві тисячі двісті сорок гривень).

Згідно квитанцій № 0.0.4523922347.1 від 01 вересня 2025 року та № 0.0.4523931045.1 від 01 вересня 2025 року застава в сумі 242240,00 грн. була сплачена за обвинуваченого ОСОБА_4 ОСОБА_8 в сумі 150000,00 грн. та ОСОБА_9 в сумі 92240,00 грн.

З моменту звільнення з під варти у зв`язку з внесенням застави особа вважається такою, до якої застосовано запобіжний захід у вигляді застави (ч. 4 ст. 202 КПК України).

Встановлено, що під час перебування під заставою ОСОБА_4 умови запобіжного заходу не порушував, внесена заставодавцями у розмірі 242240,00 грн. застава у дохід держави не зверталась.

Частиною 11 ст. 182 КПК України передбачено, що застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

Порядком внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу, затвердженим постановою КабінетуМіністрів України від 11 січня 2012 року №15, та змінами, що вносяться до вказаного порядку внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу передбачений й порядок їх повернення, зокрема: кошти, внесені як застава, підлягають поверненню повністю або частково у випадках, передбачених КПК України.

Згідно пунктів 7, 8 вказаного Порядку, застава повертається особі або заставодавцю у безготівковій формі на зазначений ними банківський рахунок, а у разі відсутності такого рахунка - готівкою через банки або підприємства поштового зв`язку.

Для повернення коштів, внесених як застава, особа чи заставодавець подає до територіального управління ДСА або апеляційного суду, Вищого антикорупційного суду, Верховного Суду, якому відкрито депозитний рахунок, на який було внесено заставу, такі документи: заява особи чи заставодавця, в якій обов`язково зазначаються реквізити банківського рахунка, на який зараховуватимуться кошти, що підлягають поверненню, а у разі відсутності банківського рахунка - відомості про банк чи підприємство поштового зв`язку; засвідчена судом копія ухвали слідчого судді, суду, вироку суду, в якому міститься рішення про повернення застави; копія платіжної інструкції, що підтверджує факт внесення коштів як застави.

Територіальне управління ДСА або апеляційний суд, Вищий антикорупційний суд, Верховний Суд, який обрав запобіжний захід у вигляді застави, розглядає зазначені документи та протягом п`яти робочих днів з дня їх надходження за умови зарахування коштів на депозитний рахунок готує та подає до органу Казначейства платіжну інструкцію про повернення коштів.

Повернення коштів, внесених як застава, здійснюється протягом п`яти робочих днів з дня надходження платіжних інструкцій територіального управління ДСА або апеляційного суду, Вищого антикорупційного суду, Верховного Суду, який обрав запобіжний захід у вигляді застави, до органу Казначейства.

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе після вступу вироку в законну силу, заставу у розмірі 242240,00 грн. повернути заставодавцям ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Цивільний позов не заявлено.

Процесуальні витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 96-1, 96-2, 100, 124, 182, 368, 370, 371, 373, 374, 394, 395, 615КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною із наданням логістичних послуг і перевезенням громадян у прикордонних районах та прикордонних зонах України на строк на 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_4 звільнити від відбування основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 2 (два) роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_4 обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Іспитовий строк ОСОБА_4 обчислювати з моменту проголошення вироку.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 у вигляді застави до вступу вироку в законну силу залишити без змін.

Заставу, внесену на підставі ухвали слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області від 01 вересня 2025 року по справі №949/1993/25 за ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки № 0.0.4523922347.1 від 01 вересня 2025 року та квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки № 0.0.4523931045.1 від 01 вересня 2025 року) в загальній сумі 242240,00 грн. повернути заставодавцям ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , після набрання вироком законної сили.

Скасувати арешт, накладений на майно на підставі ухвали слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області від 01 вересня 2025 року, а саме на автомобіль "Volkswagen Passat", р.н.з. НОМЕР_1 , чорного кольору.

На підставі ст.ст. 96-1, 96-2 КК України в порядку спеціальної конфіскації конфіскувати у власність держави: автомобіль "Volkswagen Passat", р.н.з. НОМЕР_1 , чорного кольору, який зберігається на спеціальному майданчику для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів ГУНП в Рівненській області, що за адресою: м. Сарни, вул. Технічна, 1, Сарненського району Рівненської області.

Речовий доказ:

- SD-картка mibrand з відеофайлами, що упакована в паперовий конверт та опечатана печаткою ВП №1 Сарненського РВП "Для пакетів №206" та приєднана до кримінального провадження №12025181200000529 від 28 серпня 2025 року - залишити в матеріалах кримінального провадження;

-DVD-R диск з відеофайлом що упакований в паперовий конверт та опечатаний печаткою ВП №1 Сарненського РВП "Для пакетів №206" та приєднаний до кримінального провадження №12025181200000529 від 28 серпня 2025 року - залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області.

Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду: ОСОБА_1