Постанова від 10 лютого 2026 р. у справі №260/3288/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 260/3288/24 пров. № А/857/40813/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Заверухи О. Б., Курильця А. Р.,

з участю секретаря судового засідання – Волчанського А. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного сервісного центру МВС на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року у справі №260/3288/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного сервісного центру МВС, Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС), Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області, Територіального сервісного центру №2146 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

суддя в 1-й інстанції – Іванчулинець Д. В.,

дата ухвалення рішення – 21 жовтня 2024 року,

місце ухвалення рішення – м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення – 29 жовтня 2024 року,

в с т а н о в и в:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідачів – Головного сервісного центру МВС, Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС), Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області, Територіального сервісного центру №2146 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС), в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просив визнати протиправним та скасувати наказ ГСЦ МВС №2/6/6-кп від 09 квітня 2024 року “Про звільнення ОСОБА_1 ” (з наступними змінами, внесеними наказом ГСЦ МВС №2/6/7-кп від 19 квітня 2024 року); поновити його на посаді начальника Територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) з 21 квітня 2024 року; зобов`язати ГСЦ МВС призначити (перевести) позивача на посаду начальника Територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС); стягнути з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 квітня 2024 року по день ухвалення рішення суду; стягнути з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) на користь позивача судові витрати; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення його на посаді начальника Територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми за один місяць.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного сервісного центру МВС від 09 квітня 2024 року №2/6/6-кп «Про звільнення ОСОБА_1 » (з наступними змінами, внесеними наказом Головного сервісного центру МВС №2/6/7-кп від 19 квітня 2024 року року). Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) з 21 квітня 2024 року. Зобов`язано Головний сервісний центр МВС призначити ОСОБА_1 на посаду начальника Територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, Берегівський район, с. Кам`янське) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС). Стягнуто з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 188734,00 грн (сто вісімдесят вісім тисяч сімсот тридцять чотири гривні 00 копійок), з утриманням податків та інших обов`язкових платежів при виплаті. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць в розмірі 31213,66 грн. (тридцять одна тисяча двісті тринадцять гривень шістдесят шість копійок) - допустити до негайного виконання.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року апеляційну скаргу Головного сервісного центру МВС задоволено. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року в частині зобов`язання Головного сервісного центру МВС призначити ОСОБА_1 на посаду начальника Територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, Берегівський район, с.Кам`янське) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС), скасовано і прийнято в цій частині рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року змінено: в абзаці п`ятому резолютивної частини цього рішення замінено слова і цифри « 188734,00 грн. (сто вісімдесят вісім тисяч сімсот тридцять чотири гривні 00 копійок)» на слова і цифри «70021,90 гривню (сімдесят тисяч двадцять одну гривню 90 копійок).». У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі №260/3288/24 в частині скасування рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року стосовно позовних вимог про зобов`язання Головного сервісного центру МВС призначити ОСОБА_1 на посаду начальника Територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, Берегівський район, с. Кам`янське) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) та в частині зміни рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року стосовно позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано та в цій частині справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В решті постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі №260/3288/24 залишено без змін.

Головний сервісний центр МВС, не погоджуючись з вказаним судовим рішенням у частині зобов`язання Головного сервісного центру МВС призначити ОСОБА_1 на посаду начальника Територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, Берегівський район, с. Кам`янське) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) та стягнення середнього за час вимушеного прогулу оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення в цій частині прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає про те, що суд першої інстанції, задовольнивши позовну вимогу позивача та зобов`язавши ГСЦ МВС призначити ОСОБА_1 на посаду начальника ТСЦ №2146 (на правах відділу, м. Іршава) РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано- Франківській та Закарпатській областях перебрав на себе повноваження суб`єкта владних повноважень, оскільки не надав ГСЦ МВС можливості для здійснення своїх повноважень, визначених законодавством щодо вжиття заходів попередження та надання пропозицій вакантних посад, після поновлення позивача на посаді. Крім того, судом першої інстанції в порушення частини третьої статті 242 КАС України не взято до уваги, що вказана посада не є вакантною, про що було зазначено, зокрема, у відзиві на позовну заяву ГСЦ МВС та наголошено представником ГСЦ МВ під час судового засідання. Також звернуто увагу на те, що оскільки звільнення відбулося з 20 квітня 2024 року, два місяці, які передували цій події- це лютий та березень 2024 року. За цей період у позивача є один робочий день, на підставі чого і здійснено розрахунок середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 відповідно до Порядку №100. Відтак середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 70021,90 грн (538,63 грн х 130 робочих дні) з урахування податків та обов`язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалити нове судове рішення.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про те, що судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідачем прийнято незаконне рішення про звільнення за умов, коли чинне законодавство не надає роботодавцю свободи розсуду у пропонуванні тих чи інших посад і за умов, коли позивач надав згоду призначити його на рівнозначну посаду, вказана рівнозначна посада начальника ТСЦ 2146 (на правах відділу м.Іршава) була вакантною станом на дату видання оспорюваного наказу 09 квітня та станом на дату звільнення 10 квітня 2024 року, яку відповідач умисно та всупереч закону не запропонував позивачу, що, у своїй сукупності, свідчить про те, що зобов`язання відповідача вчинити вказані дії щодо призначення є ефективним і правильним способом захисту порушених прав позивача. На думку позивача, суд першої інстанції правомірно здійснив обрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до виданої Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) довідки про доходи від 06 травня 2024 року №10. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Представники відповідачів – Ємельянова І. О. у режимі відеоконференції та Марко І. Г. у судовому засіданні підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважають висновки суду першої інстанції в частині оскаржених вимог неправильними та необґрунтованими. Просять скасувати оскаржуване в цій частині рішення та ухвалити нове судове рішення.

Представник позивача – Лещинець Л. В. у судовому засіданні в режимі відеоконференції не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом ГСЦ МВС від 05 червня 2020 року №2/6/6-кп “Про призначення державних службовців регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС)” Хилу Ю.І. призначено на посаду начальника Територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) у порядку переведення з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС).

Наказом Міністерства внутрішніх справ України (далі – МВС) від 29 серпня 2023 року №716 “Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС” затверджено Перелік змін у штатах ГСЦ та територіальних структурних підрозділах сервісного центру, у тому числі, у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях. При цьому, вказаним наказом створено Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС), у структурі якого перебував та якому підпорядковувався Територіальний сервісний центр №2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС).

ОСОБА_1 10 жовтня 2023 року був попереджений про наступне звільнення та йому запропоновані п`ять посад, три з яких не є рівнозначними посаді, яку займав позивач і при цьому жодна із запропонованих посад не передбачає роботу на території Закарпатської області.

Відповідно до штатних розписів на момент попередження позивача про наступне звільнення, станом на 10 жовтня 2023 року, в ГСЦ МВС було 8 вакантних посад у ТСЦ 2146 (на правах відділу м. Іршава), в тому числі - посада начальника центру та 266 вакантних посад у регіональному сервісному центрі ГСЦ МВС в Львівській, Івано- Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС), в тому числі - 45 вакантних посад у Закарпатській області.

Станом на 04 грудня 2023 року у відповідача-1 були наявні: 43 вакантні посади у регіональному сервісному центрі ГСЦ МВС в Львівській, Івано- Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС), в тому числі – 2 вакантні посади у Закарпатській області (начальник ТСЦ №2141 м. Ужгород та діловод ТСЦ №2144 м. Хуст). Серед вказаних 43 вакантних посад - 12 посад начальників ТСЦ, які за своєю категорією є рівнозначними тій посаді, яку обіймав позивач і лише 2 з них були запропоновані позивачеві.

17 жовтня 2023 року позивач звертався до ГСЦ із відповідною заявою про переведення його на вакантну та рівнозначну посаду тій, яку обіймав – начальника територіального сервісного центру №2146 на правах відділу, м. Іршава) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС).

Наказом ГСЦ МВС від 23 листопада 2023 року №2/28/352-кп “Про переведення ОСОБА_2 ” призначено останнього на посаду начальника територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, м. Іршава) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філії ГСЦ МВС) з 24 листопада 2023 року, за його заявою від 23 листопада 2023 року.

Листом від 04 грудня 2023 року ГЦС МВС повідомив, що посада начальника територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, м. Іршава) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філії ГСЦ МВС) станом на цю дату укомплектована, у зв`язку з чим не було прийнято рішення щодо переведення позивача.

Наказом ГСЦ МВС від 09 квітня 2024 року №2/6/6-кп “Про звільнення ОСОБА_1 ” позивача звільнено з посади начальника територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, м. Іршава) РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області з 10 квітня 2024 року у зв`язку зі зміною структури та штатного розпису ГСЦ МВС, з припиненням державної служби. Наказ прийнято відповідно до пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87, статті 89 Закону України “Про державну службу”, статті 24 Закону України “Про відпустки”, наказу МВС від 29 серпня 2023 року №716 “Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС”. Підставою вказано попередження від 10 жовтня 2023 року про організаційно-штатні зміни та наступне звільнення з посади.

Наказом від 19 квітня 2024 року за №2/6/7-кп внесено зміни до наказу ГСЦ МВС №2/6/6-кп від 09 квітня 2024 року, а саме: у пункті 1 цифри “10” замінено цифрами “20”, а також викладено п.3 у новій редакції.

Наказом ГСЦ МВС від 24 квітня 2024 року №2/28/150-кп “Про призначення ОСОБА_3 ” призначено останнього на посаду начальника територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, м. Іршава) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філії ГСЦ МВС) з 01 травня 2024 року.

На виконання вимог наказу МВС від 05 червня 2024 року №372 “Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС” (далі – Наказ №372; змінено територіальну дислокацію центру), Наказом Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) від 02 серпня 2024 року за №166 о/д “Про затвердження змін до положення ТСЦ” було затверджено зміни до “Положення про територіальний сервісний центр №2146 РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях”, а саме: по тексту цього положення слова “м. Іршава” замінено словами “Берегівський район, с.Кам`янське”.

Задовольняючи позов у частині вимог, які переглядаються судом апеляційної інстанції після скасування Верховним Судом і направлення на новий апеляційний розгляд в частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем- 1 не доведено відсутність вакантних посад, які могли бути запропоновані позивачу, а тому він, як роботодавець, повинен був пропонувати позивачу всі наявні вакантні посади, які відповідають вимогам частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ, що існували на підприємстві (державній установі), незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Крім того, для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд взяв до уваги довідку від 06 травня 2024 року №10 про доходи позивача за останні два повні відпрацьовані місяці роботи, що передували звільненню (березень і квітень 2024 року) та визначив середньоденну заробітну плату у розмірі 1451,80 грн. Щодо вимоги про зобов`язання ГСЦ МВС призначити позивача на посаду начальника Територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС), то суд першої інстанції зазначав, що, оскільки повноваження для виконання завдань та функції в новоствореному відділі передано Територіальному сервісному центру №2146 (на правах відділу, Берегівський район, с. Кам`янське) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС), замість Територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Закарпатській області (філія ГСЦ МВС), що знаходиться в періоді заходів пов`язаних із припиненням діяльності, тому з метою ефективного відновлення порушено права позивача є зобов`язання поновити його на відповідну посаду саме ГСЦ МВС, як відповідального за призначення, оскільки відділ, в якому позивач працював перебуває в стані припинення діяльності, згідно з матеріалами справи.

Колегія суддів зазначає, що судове рішення №260/3288/24 направлено на новий розгляд в частині скасування рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року стосовно позовних вимог про зобов`язання Головного сервісного центру МВС призначити ОСОБА_1 на посаду начальника Територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, Берегівський район, с. Кам`янське) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) та в частині зміни рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року стосовно позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу; в решті судове рішення №260/3288/24 набрало законної сили, тому переглядається колегією суддів у частині скасованій Верховним Судом.

Даючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції у вказаній вище частині позовних вимог, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України “Про державну службу” (далі – Закон №889-VIII).

Згідно з ч.2,3 ст.5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

За змістом ч.5 ст.22 Закону №889-VIII у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Відповідно до ч.1 ст.41 Закону №889-VIII державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу: 1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення; 2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

Розділ IX Закону №889-VIII врегульовує питання припинення державної служби.

Згідно з ч.1 ст.83 Закону №889-VIII державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України “Про очищення влади”; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).

За змістом ч.1, 3 ст.87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 10 жовтня 2023 року був попереджений про наступне звільнення та йому запропоновані п`ять посад, дві з яких такого ж рівня державної служби категорії Б, а також посади нижчого рівня у Львівській, Донецькій та Луганській областях, Автономній республіці Крим і місті Севастополь, зокрема, посади: начальника територіальних сервісних центрів №4642 (м. Дрогобич Львівської обл.), №4643 (с.Червоне Львівської обл.), а також адміністратора та головного спеціаліста у територіальних сервісних центрі №4650 та РСЦ ГСЦ МВС Донецькій та Луганській областях, Автономній республіці Крим і місті Севастополь. При цьому, йому не були запропоновані усі посади відповідного рівня державної служби, які на момент попередження про наступне звільнення та на дату видання наказу про звільнення були вакантними в ГСЦ МВС.

Так, матеріалами справи стверджується, що відповідно до штатних розписів на момент попередження позивача про наступне звільнення, станом на 10 жовтня 2023 року в ГСЦ МВС було 8 вакантних посад у ТСЦ 2146 (на правах відділу м. Іршава), в тому числі - посада начальника центру та 266 вакантних посад у регіональному сервісному центрі ГСЦ МВС в Львівській, Івано- Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС), в тому числі - 45 вакантних посад у Закарпатській області.

Станом на 04 грудня 2023 року у відповідача-1 були наявні: 43 вакантні посади у регіональному сервісному центрі ГСЦ МВС в Львівській, Івано- Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС), в тому числі – 2 вакантні посади у Закарпатській області (начальник ТСЦ № 2141 м. Ужгород та діловод ТСЦ № 2144 м. Хуст). Серед вказаних 43 вакантних посад - 12 посад начальників ТСЦ, які за своєю категорією є рівнозначними тій посаді, яку обіймав позивач і лише 2 з них були запропоновані позивачеві. При цьому, з досліджених матеріалів справи вбачається, що іншим державним службовцям РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області було запропоновано значно більшу кількість посад, у тому числі посаду начальника територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях, з заявою про переведення на яку позивач звернувся до ГСЦ 17 жовтня 2023 року.

Крім того, зі змісту листа ГСЦ МВС від 26 квітня 2024 року №31/28-174 вбачається, що станом на 09 і 10 квітня 2024 року посада начальника територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях була вакантною (том І, а.с.83-88).

Відповідно до Положень про Регіональні сервісні центри ГСЦ МВС у Закарпатській області та новостворену структуру Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях, обидва регіональні сервісні центри мають аналогічні завдання, функції, права та обов`язки (том І, а.с.42-64, том ІІІ, а.с.6-9).

При цьому, наказом Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях від 02 серпня 2024 року за №166 о/д «Про затвердження змін до положення ТСЦ» було затверджено зміни до Положення про територіальний сервісний центр №2146 РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях, а саме: по тексту Положення слова «м. Іршава» замінено словами «Берегівський район, с. Кам`янське»(том ІІІ, а.с.138).

Крім того, посадова інструкція начальника територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, м. Іршава) РСЦ в Закарпатській області ГСЦ МВС та начальника територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях після проведених організаційно-штатних змін відповідно до наказу №716 від 29 серпня 2023 року змін не зазнала, а завдання, функції, права та обов`язки територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях аналогічні тим, якими був територіальний сервісний центр №2146 (на правах відділу, м. Іршава) РСЦ в Закарпатській області ГСЦ МВС (том І, а.с.250-252).

Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у цій справі у постанові від 16 вересня 2025 року дійшов висновку про порушення ГСЦ МВС процедури звільнення позивача, тому вважає, що суд першої інстанції правильно поновив ОСОБА_1 саме на посаді начальника Територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) (Посада-2), тобто на посаді, яку особа обіймала до незаконного звільнення.

При цьому, вирішуючи спори в частині поновлення незаконно звільнених працівників в структурах державних органів, які внаслідок процесів реформування державних органів періодично змінюють свою структуру шляхом ліквідації чи реорганізації старих органів та утворення нових, виходить із особливостей публічного правонаступництва.

Так, у постанові від 22.01.2020 у справі №2а-15057/09/2670 Верховний Суд указав, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому, обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У цьому разі, при реорганізації до правонаступника переходять права та обов`язки юридичної особи, які стосуються не лише майнових правовідносин, але і правовідносин з приводу проходження публічної служби, зокрема, в частині продовження дії трудового договору з працівниками.

Такий підхід ґрунтується на конституційних принципах безперервності процесу державного управління та відповідальності держави перед людиною за свою діяльність.

Із встановлених судом першої інстанції обставин випливає, що внаслідок організаційно-штатних змін в ГСЦ МВС, мало місце фактичне (компетенційне) адміністративне правонаступництво Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) у Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС).

Спосіб захисту порушеного права безпосередньо повинен бути пов`язаний з подальшою можливістю виконати судове рішення і є ефективним тоді, коли може забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення – гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що Територіальний сервісний центр №2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) входив до складу Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Закарпатській області (філія ГСЦ МВС). Станом на час вирішення справи в суді першої інстанції встановлено, що Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) знаходився у періоді проведення заходів, пов`язаних із припиненням діяльності, а Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) є його правонаступником, що свідчить про те, що відбулося фактичне (компетенційне) адміністративне правонаступництво та сама по собі відсутність факту ліквідації юридичної особи не може слугувати підставою для відмови в задоволенні такої позовної вимоги, оскільки визначальною обставиною є саме одночасна юридична та фактична спроможність державного органу реалізовувати власні повноваження та виконувати законодавчо передбачені функції.

Оскільки повноваження для виконання завдань та функції в новоствореному відділі передано Територіальному сервісному центру №2146 (на правах відділу, Берегівський район, с. Кам`янське) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) замість Територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Закарпатській області (філія ГСЦ МВС), що знаходиться в періоді заходів пов`язаних із припиненням діяльності, то, враховуючи наведене вище, відповідальним за призначення на посаду позивача є саме Головний сервісний центр МВС.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи, враховуючи висновки Верховного Суду у вказаній справі, та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах належним способом захисту порушеного права позивача у цій справі є зобов`язання відповідача-1 призначити позивача на посаду начальника Територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, Берегівський район, с. Кам`янське) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС).

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Обчислення середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження проводиться відповідно до Порядку №100, відповідно до абзацу четвертого пункту 2 якого збереження заробітної плати “у всіх інших випадках”, до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи (абзац п`ятий пункту 2 Порядку №100).

Згідно з абз.8 п.2 Порядку №100 якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.

За змістом абз.3-5 п.4 Порядку №100 якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.

Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Відповідно до п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Так, Верховний Суд, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції, обчислюючи середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача, взяв до уваги довідку про доходи від 06 травня 2024 року №10, видану Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) за останні два повні відпрацьовані місяці роботи, що передували звільненню, згідно з якою позивачу було нараховано 62427,35 грн (березень 2024 року 29228,48 грн + квітень 2024 року 33198,87 грн). У цей період позивач відпрацював 43 робочих дні, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що середньоденна заробітна плата позивача складає 1451,80 грн (62427,35 грн.): 43 робочі дні). При цьому, змінюючи рішення суду першої інстанції, з посиланням на пункти 2, 8 Порядку №100, суд апеляційної інстанції зазначав, що останні два календарні місяці роботи, що передували місяцю, в якому відбувалося звільнення позивача, з яким пов`язана виплата середнього заробітку, є лютий-березень 2024 року. Зауважено, що судом першої інстанції при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу взято до уваги довідку, яка видана за період січень-квітень 2024 року без зазначення кількості відпрацьованих днів, що унеможливлює проведення правильного розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вказані висновки суду апеляційної інстанції є правильними та відповідають правильному застосуванню норм матеріального права, разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що у період з 08 листопада 2023 року по день звільнення останній перебував на лікарняному, крім одного дня 24 березня 2024 року, за який йому нараховано 538,63 грн. Отже, суд апеляційної інстанції вважав, що вказана сума отриманого доходу і буде середньоденною заробітною платою позивача для цілей виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах заявлених позовних вимог.

Такий висновок колегія суддів Верховного Суду вважала помилковим та зазначила, що в цілях визначення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно встановити, передусім, період вимушеного прогулу та розмір середньоденної заробітної плати (визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом останніх двох місяців робочих (календарних) днів, що передували звільненню, на число відпрацьованих робочих (календарних) днів (див. пункт 8 Порядку №100), однак з 08 листопада 2023 року і до дня звільнення позивач перебував на лікарняному, а тому абзаци 4 і 5 пункту 2 Порядку №100 не підлягають застосуванню, оскільки у період лютого-березня 2024 року та грудня 2023 - січня 2024 року, позивач не працював. У контексті цього, не може братись до уваги також і єдиний день роботи – 24 березня 2024 року, за який, як стверджували відповідачі, позивач отримав заробітну плату.

Колегія суддів зазначає, що, враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду та з метою встановлення фактично відпрацьованих протягом останніх двох місяців робочих (календарних) днів, що передували звільненню позивача, судом апеляційної інстанції витребувано табелі обліку робочого часу працівників ТСЦ №2146 за січень-квітень 2024 року та довідку про доходи ОСОБА_1 .

Крім того, відповідно до листів непрацездатності, які містяться у матеріалах справи (том 1, а.с.119-130), ОСОБА_1 з 08 листопада 2023 року до звільнення з роботи, крім одного дня - 24 березня 2024 року перебував на лікарняному, і цей факт сторонами не заперечується.

Таким чином, враховуючи наведене вище, норми Порядку №100, колегія суддів дійшла висновку про те, що фактично відпрацьованими двома останніми місяцями, що передували звільненню позивача, є вересень та жовтень 2023 року.

Згідно з довідкою №9 від 06 травня 2024 року (том 1, а.с.118), а також згідно з витребуваною судом апеляційної інстанції довідкою про доходи №1 від 22 січня 2026 року ОСОБА_1 за вересень 2023 року нарахована заробітна плата у розмірі 27272,00 грн та за жовтень – 28500,00 грн. Фактично позивачем за цих два місяці відпрацьовано 43 робочих дні. Середньоденна заробітна плата позивача складає 1297,04 грн.

Згідно з ч.6 ст.6 Закону України №2136-ІХ у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53 (тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів), частини першої статті 65, частин третьої – п`ятої статті 67 та статей 71-73 (святкові і неробочі дні) Кодексу законів про працю України.

Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу за період з 21 квітня 2024 року по 21 жовтня 2024 року складає 130 робочих днів відповідно до розрахунку за нормами тривалості робочого часу за п`ятиденного робочого тижня із двома вихідними в суботу та неділю, з урахуванням приписів частини шостої статті 6 Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану” від 15.03.2022 №2136-IX щодо не застосування на час дії воєнного стану норм трудового законодавства, що встановлюють святкові і неробочі дні, а саме: за квітень 2024 року - 7 робочих днів, за травень 2024 року - 23 робочих днів, за червень 2024 року - 20 робочих днів, за липень 2024 року - 23 робочих днів, за серпень 2024 року - 22 робочих днів, за вересень 2024 року - 21 робочий день та за жовтень 2024 року - 14 робочих днів.

Оскільки кількість днів вимушеного прогулу позивача за вищевказаний період складає 130 робочих днів, то загальна сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 168615,20 грн (1297,04*130).

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що кількість робочих днів за період вимушеного прогулу за період з 21 квітня 2024 року по 21 жовтня 2024 року складає 130 робочих днів, а тому враховуючи, що фактично відпрацьовані дні перед звільненням є саме: за вересень 2023 року нарахована заробітна плата у розмірі 27272,00 грн та за жовтень – 28500,00 грн та середньоденна заробітна плата позивача складає 1297,04 грн, то на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 168615,20 грн.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в частині позовної вимоги про зобов`язання Головного сервісного центру МВС призначити ОСОБА_1 на посаду начальника Територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, Берегівський район, с. Кам`янське) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи; щодо доводів апелянта у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то колегія суддів такі відхиляє з наведених вище мотивів.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при обчисленні суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, у зв`язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду в цій частині підлягає зміні; в решті суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, правильно і повно встановив обставини справи, тому відповідно до ст.316 КАС України рішення суду в цій частині необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.195, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного сервісного центру МВС задовольнити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року у справі №260/3288/24 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити, виклавши абзац 5 резолютивної частини судового рішення у наступній редакції:

«Стягнути з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 168615 (сто шістдесят вісім тисяч шістсот п`ятнадцять) гривень 20 копійок, з утриманням податків та інших обов`язкових платежів при виплаті».

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року у справі №260/3288/24 в частині зобов`язання Головного сервісного центру МВС призначити ОСОБА_1 на посаду начальника Територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, Берегівський район, с. Кам`янське) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула

судді О. Б. Заверуха

А. Р. Курилець

Повне судове рішення складено та підписано 25 лютого 2026 року у зв`язку з перебуванням судді Курильця А. Р. у період з 23 по 24 лютого 2026 року у відпустці.