Постанова від 17 лютого 2026 р. у справі №568/2222/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 568/2222/25 пров. № А/857/5272/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Курилець А.Р., Мікула О.І.,

за участю секретаря Єршової Ю.С.,

представника апелянта Сідорова В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 07 січня 2026 року (ухвалене головуючим – суддею Дедалова О.М. у м.Радивилів, повне судове рішення складено 07 січня 2026 року) у справі № 568/2222/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції України про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №6271791 від 03.12.2025р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), а справу про адміністративне правопорушення закрити.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що він не був водієм, надав поліцейському документи, які посвідчують його особу та неодноразово пояснював, що він не порушував вимог ПДР України, оскільки не керував автомобілем.

Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 07.01.2026 в задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що вважав безпідставними доводи позивача про те, що останній не керував транспортним засобом, а саме, що автомобілем керував його син, який зупинивши автомобіль саме там, де зазначено працівниками поліції, пішов у власних справах, та критично відноситься до показань сина позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , допитаних у судовому засіданні в якості свідків, оскільки вони спростовуються дослідженим судом відеозаписом з нагрудної камери працівника поліції, з якого вбачається, що ОСОБА_1 не заперечує факту керування, в момент події з висловлювань та поведінки ОСОБА_1 та свідків жодним чином не вбачається, що за кермом був ОСОБА_2 , а висловлювання ОСОБА_2 про те, що він керував автомобілем є спробою ввести працівників поліції в оману.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та в прийняти нове, яким задовольнити позов.

Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що суд не врахував, що на самому відеозаписі чітко фіксується заява ОСОБА_2 про те, що саме він перебував за кермом транспортного засобу та здійснив неправильне паркування, тоді як ОСОБА_1 заперечував свою причетність до керування. Ці заяви на відео не лише не спростовують показання свідків, а навпаки, узгоджуються з ними, підтверджуючи версію подій, викладену позивачем.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та надав пояснення, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Відповідач, в судове засідання на виклик суду не з`явився, явку уповноваженої особи не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений, що не перешкоджає розгляду справи за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що 03.12.2025 інспектором 2 взводу 3 батальйону УПП в Рівненській області лейтенантом поліції Бурмою М.С. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №6271791, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.

Із змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 03.12.2025 о 13:23 в м. Радивилів, вул. Паркова,1 водій ОСОБА_1 здійснив зупинку транспортного засобу AUDI A4 з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 на перехресті, чим порушив п. 15.9. «ґ» ПДР.

Позивач вважаючи оскаржену постанову незаконною, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами ч. 5 ст. 160 КАС України право оскаржити рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень мають особи, права, свободи та інтереси яких відповідні рішення, дії чи бездіяльність порушують.

Відповідно до п. 1.3. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР України) учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Згідно з п. 15.9. «ґ» ПДР України зупинка забороняється на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга.

Частиною 1 ст. 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Відтак згідно наведеного вище колегія суддів встановила, що передбачена відповідальність за порушення правил зупинки.

Статтею 9 КУпАП закріплено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.

Відповідно до ст. 14-1 КУпАП до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху у разі їх фіксації працюючими в автоматичному режимі спеціальними технічними засобами, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото- і кінозйомки, відеозапису, притягаються власники (співвласники) транспортних засобів.

Згідно із ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1 279-8 цього Кодексу.

В силу положень ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КАС України достовірним є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а ч.1, 2 ст.76 КАС України передбачає, що достатнім є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та суд вирішує питання про достатність доказів відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Положення цього Закону надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення.

Відповідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що на підтвердження правомірності винесеної постанови відповідач надав відеозаписи.

З оглянутого відеозапису з нагрудної камери працівника поліції, зафіксовано, як працівник поліції підходить до транспортного засобу AUDI A4 з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 , за кермом якого виявляє позивача ОСОБА_1 , представляється, просить пред`явити відповідні документи, повідомляє, що автомобіль зупинився не за правилами ПДР, став поблизу перехрестя. Позивач при цьому повідомляє, що став, бо треба було товаришу ОСОБА_3 піднятися до церкви, подивитися, чи все в порядку. При цьому, позивач поводить себе як водій, вмикає та вимикає світло фар, пред`являє посвідчення водія та реєстраційне посвідчення на автомобіль. Жодних заперечень щодо того, що не він водій даного транспортного засобу не заявляє. Так само, немає жодних висловів з цього приводу і пасажира ОСОБА_3 . ОСОБА_1 навіть погодився пройти огляд на місці на визначення стану алкогольного сп`яніння. Згодом підійшов ОСОБА_2 , запитавши, що сталося. І знов ОСОБА_1 не виявляє висловлювань щодо того, що не він керував автомобілем. І лише після того, як ОСОБА_2 запропонував працівникам поліції, щоб він пройшов огляд, бо він водій, ОСОБА_1 почав змінювати свої покази та казати, що не він водій. Зазначені дії ОСОБА_1 свідчать про умисне спотворення встановлених раніше фактів та є намаганням уникнути відповідальності. Працівником поліції було складено постанову, роз`яснено ОСОБА_1 його права, передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів поділяє висновок суд першої інстанції щодо безпідставності доводів позивача про те, що останній не керував транспортним засобом, а саме, що автомобілем керував його син, який зупинивши автомобіль саме там, де зазначено працівниками поліції, пішов у власних справах, та критично відноситься до показань сина позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , допитаних у судовому засіданні в якості свідків, оскільки вони спростовуються дослідженим судом відеозаписом з нагрудної камери працівника поліції, з якого вбачається, що ОСОБА_1 не заперечує факту керування, в момент події з висловлювань та поведінки ОСОБА_1 та свідків жодним чином не вбачається, що за кермом був ОСОБА_2 , а висловлювання ОСОБА_2 про те, що він керував автомобілем є спробою ввести працівників поліції в оману.

Щодо доводів позивача про те, що притягнення його до відповідальності за порушення вимог п. 15.9 «ґ» ПДР можливе лише на підставі здійснення виміру відстані його автомобіля до перехрестя, чого не було зроблено відповідачем, суд оцінює критично, оскільки з наявного в матеріалах справи відеозапису чітко вбачається зупинка автомобіля в безпосередній близькості до перехрестя і недотримання позивачем регламентованої відстані у 10 метрів та не викликає жодного сумніву.

Суд вважає, що позивачем до адміністративного позову не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог. Незгода позивача з фактом його притягнення до адміністративної відповідальні за ч. 1 ст. 122 КУпАП, не є достатньою підставою для скасування постанови та звільнення особи від адміністративної відповідальності. Мотиви позивача вказують, що обраний ним спосіб захисту є для уникнення відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення.

Згідно статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Враховуючи наведене вище, відповідач діяв виключно на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством, а оскаржувана постанова винесена з дотриманням всіх вимог.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду — без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 07 січня 2026 року у справі № 568/2222/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич

судді А. Р. Курилець

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 25 лютого 2026 року