Постанова від 23 лютого 2026 р. у справі №420/30393/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/30393/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

судді – Джабурія О.В.,

судді – Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційні скарги адвоката Дмитрієва Анатолія Павловича в інтересах ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року, прийнятого в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) суддею Харченко Ю.В. у місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – Позивач, ОСОБА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі – Відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ) із вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за затримку повного розрахунку (невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 31.05.2019 року) у день виключення зі списків особового складу (31.05.2019 року) і в подальшому з 01.06.2019 року по 08.08.2025 року;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки повного розрахунку (невиплати в повному обсязі грошового забезпечення з 01.12.2015 року по 31.05.2019 року) з 02.06.2019 року по 19.01.2023 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що на день звільнення зі служби та виключення Позивача зі списків особового складу частини й всіх видів забезпечення (31.05.2019 року) Відповідач не виплатив всіх належних при звільненні сум. Остаточний розрахунок проведено лише 08.08.2025 року, на виконання судових рішень, а тому вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.11.2025 року позов задоволено частково, а саме:

- визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 01.06.2019 року по 07.08.2025 року;

- зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, але не більше як за шість місяців, тобто за період з 01.06.2019 року по 01.12.2019 року;

- в задоволенні решти позовних вимог – відмовлено;

- стягнуто з ВЧ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 968, 96 грн..

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, представник Позивача звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та без повного з`ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати його та постановити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги сторона не погоджується із висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, оскільки судом не було враховано сталу практику Верховного Суду з аналогічних спорів, відповідно до якої у разі звільнення військовослужбовця до 19.07.2022 року при умові виплати коштів на виконання рішення суду після 19.07.2022 року, спірний період стягнення середнього заробітку ділиться на 2 частини, а саме:

- до періоду для виплати середнього заробітку, який передує 19.07.2022 року, застосовується період розрахунку середнього заробітку не обмежений 6 місяцями з урахуванням частки заборгованості розрахованої за формулою наведеною у постанові Верховного суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19;

- до періоду, який починається з 19.07.2022 року, застосовується період розрахунку середнього заробітку обмежений 6 місяцями без зменшення суми компенсації на частку заборгованості». Отже, сума компенсації розраховується шляхом додавання двох сум, розрахованих за два періоди, що не було враховано судом першої інстанції при розгляді справи по суті.

25.12.2025 року до канцелярії П`ятого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив Відповідача на апеляційну скаргу представника Позивача, в якому про необґрунтованість доводів скарги, тому просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Також із рішенням суду першої інстанції не погодився Відповідач, але в частині задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та без повного з`ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати його в цій частині та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, сторона не погоджується із висновками суду першої інстанції в частині задоволення позову, оскільки норми КЗпП України не підлягають застосуванню у справах щодо виплати середнього заробітку після звільнення з військової служби.

До цього ж апелянт зауважує на невірному розрахунку судом першої інстанції суми, що належать виплатити Позивачеві, оскільки така зроблена без урахування компенсаційного характеру заходів відповідальності та без принципів розумності, справедливості та пропорційності, та окреслених Верховним Судом критеріїв.

Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу представника Позивача – задовольнити частково, з огляду на таке.

Положеннями ч. 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 04.10.2012 року Позивач проходив військову службу на посаді головної медичної сестри медичної частини в ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військової частини НОМЕР_1 ).

Наказом начальника клінічного центру від 16.05.2019 року № 75-ос Позивача звільнено з військової служби та наказом від 31.05.2019 року № 82-ос виключено із списків особового складу клінічного центру і знято зі всіх видів забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 року по справі № 420/26941/24, з урахуванням внесених змін до абзацу п`ятого його резолютивної частини на підставі постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2025 року по справі № 420/26941/24, яке набрало законної сили, крім іншого:

- зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням «січня 2008 року» як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення («базового» місяця) та здійснити виплату відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.05.2019 року відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, із застосуванням «березня 2018 року» як місяця підвищення доходу і «індексації-різниці» в розмірі 1 240, 19 грн., з урахуванням виплачених сум.

На виконання вищевказаного судового рішення 08.08.2025 року Відповідачем здійснено Позивачу виплату індексацію грошового забезпечення у розмірі 66 164, 46 грн..

Таким чином, Позивача було виключено зі списків особового складу 31.05.2019 року, а останню виплату Відповідачем здійснено – 08.08.2025 року, тобто остаточний розрахунок при звільненні було затримано з 01.06.2019 року по 08.08.2025 року.

З огляду на несвоєчасно проведений остаточний розрахунок при звільненні, ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом задля присудження їй середнього заробітку за час затримки при звільненні відповідно до Порядку № 100.

Розглянувши справу по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позову з огляду на те, що на день виключення Позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, Відповідачем не проведено розрахунку у повному обсязі, а саме не було виплачено індексацію грошового забезпечення, у зв`язку із чим Позивач відповідно до ст. 117 КЗпП України має право на виплату середнього заробітку за час затримки повного розрахунку. Проте, суд не погодився із періодом, за який має бути нарахований середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, тому позов задовольнив частково через зазначення іншого періоду, за який підлягає виплаті середній заробіток, а саме за період з 01.06.2019 року (наступний день після звільнення) по 01.12.2019 року (шість місяців відповідно до вимог ст. 117 КЗпП), та складає 184 дні.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як встановлено колегією суддів, в межах даної справи спірним питанням є право Позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виплатою Відповідачем індексації грошового забезпечення після звільнення, на виконання рішення суду.

Перевіряючи правомірність та законність дій ВЧ НОМЕР_1 у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими ОСОБА_1 пов`язує їх незаконність та протиправність, в межах доводів апеляційних скарг, судова колегія враховує наступне.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Частиною 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення КЗпП України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 за ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За правилами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а саме:

- частиною 1 встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

- частиною 2 передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-ІХ (далі – Закон № 2352-ІХ) текст ст. 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція ст. 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022 року.

Як встановлено колегією суддів, спірні правовідносини по цій справі виникли у зв`язку з невиплатою ВЧ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 станом на 31.05.2019 року (дата виключення зі складу клінічного центру) індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 31.05.2019 року.

08.08.2025 року ВЧ НОМЕР_1 виплатило на користь ОСОБА_1 суму коштів у розмірі 66 164, 46 грн. на виконання судового рішення по справі № 420/26941/24.

Відтак, спірний період у цих правовідносинах охоплює з 01.06.2019 року по 08.08.2025 року.

В свою чергу, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні Верховним Судом було сформовано усталену практику у правозастосуванні ст. 117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022 року.

Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених Позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Саме крізь призму вказаного підходу викладені відповідні правові висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 791/9584/15-ц, № 821/1083/17 та Верховного Суду у справах № 480/3105/19, № 823/1823/18.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Відтак, стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції ст. 117 КЗпП України і після цього.

Період з 01.06.2019 року по 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 року по 08.08.2025 року регулюється вже чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.

Отже, в межах цієї справи належить враховувати норми ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції ст. 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Проте, судом першої інстанції не було здійснено розрахунок суми середнього заробітку, що підлягає нарахуванню та виплаті Позивачу з 01.06.2019 року по 08.08.2025 року включно із застосуванням принципу співмірності. При цьому, зобов`язав Відповідача здійснити такий розрахунок суми середнього заробітку відповідно до Порядку № 100, але не більше як за шість місяців, тобто за період з 01.06.2019 року по 01.12.2019 року.

Однак, на думку колегії суддів, недостатньо встановити факт затримки розрахунку при звільненні і заборговану суму та період затримки, оскільки передбачений статтею 117 КЗпП України спосіб захисту вимагає також, щоб орган, який вирішує спір щодо суми заборгованості при звільненні (зокрема суд), визначивши також і суму, яка підлягатиме стягненню на користь Позивача.

Розраховуючи суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, судова колегія виходить з наступного.

Правила обчислення середнього заробітку для визначення оплати вимушеного прогулу визначені Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року (далі – Порядок № 100), який поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз`яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством економіки, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.

Абзацом 4 пункту 2 Порядку № 100 встановлено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 5 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Апеляційний суд зазначає, як вбачається з довідки про розмір грошового забезпечення Позивача за березень-квітень 2019 року:

- розмір грошового забезпечення за березень 2019 року становило 10 974, 97 грн.;

- розмір грошового забезпечення за квітень 2019 року становило 10 974, 97 грн..

Отже, розмір середньоденної заробітної плати Позивача, який враховується для обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, становить суму грошового забезпечення за березень та квітень 2019 року (10 974, 97 + 10 974, 97 = 21 949, 94) поділена на календарні дні березня та квітня 2019 року (31 + 30 = 61 календарних днів) та складає 359, 83 грн. (21 949, 94 / 61 = 359, 83).

Позивач був виключений зі списків особового складу управління та знятий з усіх видів забезпечення – 31.05.2019 року.

Отже, саме 31.05.2019 року апелянт мав провести остаточний розрахунок з Позивачем. Натомість остаточний розрахунок з Позивачем був проведений 08.08.2025 року та вказана обставина не заперечується апелянтом.

Розраховуючи суму середнього заробітку за період з 01.06.2019 року по 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), судова колегія виходить з наступного.

Вказаний вище період становить 1 144 календарних дня.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 року по справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 року у справі № 6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За обставин цієї справи судова колегія вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Апеляційним судом встановлено, що згідно розрахунку виплаченого грошового забезпечення та всіх додаткових виплат при звільненні, на день виключення Позивача зі списків особового складу було виплачено грошове забезпечення в сумі 140 458, 51 грн..

Натомість, на думку колегії суддів, на день виключення зі списків особового складу Позивач мав отримати грошове забезпечення, яке б включало в себе недоплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 31.05.2019 року на загальну суму 66 164, 46 грн. (виплачені на виконання судового рішення по справі № 420/26941/24), тобто мало бути виплачено 206 622, 97 грн. (140 458, 51 + 66 164, 46).

Відсоткове співвідношення спірної суми у даній справі до загальної суми виплати розраховується, виходячи з наступного розрахунку:

(66 164, 46 х 100% / 206 622, 97 = 32, 02%).

Виходячи з принципу пропорційності, судова колегія вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав Позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку наступним чином:

1 144 дня х 359, 83 грн. = 411 645, 52 грн. х 32, 02% = 131 808, 90 грн., що становить 32, 02% суми виплати, яка мала бути нарахована на день звільнення зі служби.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2019 року по 19.07.2022 року, з урахуванням пропорційного розрахунку від розміру усіх належних звільненому працівникові сум, становить 131 808, 90 грн..

Що стосується періоду з 19.07.2022 року по 08.08.2025 року включно, який регулюється вже чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, то судова колегія виходить з наступного.

Апеляційний суд звертає увагу, що приписами чинної редакції ст. 117 КЗпП України встановлено, що виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється за весь період, але не більш ніж за шість місяців.

За таких обставин, спірний період затримки повного розрахунку підлягає обмеженню шестимісячним строком, тобто з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року, що складає 184 дня.

Відтак, сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців відповідно до вимог ст.117 КЗпП України, а саме за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року, становить 66 208, 72 грн. (184 дня х 359, 83).

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц).

У постанові від 08.10.2025 року по справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду вказала, що суд може зменшити розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 року, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими ВП ВС у постанові від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц).

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає за необхідне застосувати до періоду з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, з огляду на таке.

Як вже зазначалось вище, при виключенні зі списків військової частини, розмір належних Позивачеві при звільненні виплат, які були виплачені, складали 140 458, 51 грн., проте на день виключення зі списків особового складу частини Позивач мав отримати грошове забезпечення, яке б включало в себе невиплачену індексацію грошового забезпечення в сумі 66 164, 46 грн., тобто мало бути виплачено 206 622, 97 грн. (140 458, 51 + 66 164, 46).

Колегія суддів встановлено вище, що відсоткове співвідношення спірної суми у даній справі до загальної суми виплати становить 32, 02%.

Виходячи з принципу пропорційності, судова колегія вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав Позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку наступним чином:

184 днів х 359, 83 грн. = 66 208, 72 х 32, 02% = 21 200, 03 грн., що становить 32, 02% суми виплати, яка мала бути нарахована на день звільнення зі служби.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року, з урахуванням пропорційного розрахунку від розміру усіх належних звільненому працівникові сум, становить 21 200, 03 грн..

Враховуючи вищевикладене, сума середнього заробітку Позивача за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 01.06.2019 року (наступний день за датою звільнення Позивача) по 19.01.2023 року становить 153 008, 93 грн. (131 808, 90 + 21 200, 03).

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у Позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку, проте визначаючи період, за який Позивач має право на його отримання, допустився помилок через неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, а також не врахуванням актуальної практики Верховного Суду по аналогічним спорам.

При цьому, судом першої інстанції не було проведено відповідний розрахунок середнього заробітку, на який Позивач має право, із урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, чим не забезпечено справедливого балансу інтересів сторін, а саме захист права Позивача на повний розрахунок та належну компенсацію та не понесення Відповідачем несправедливих і непропорційних майнових втрат.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 року, пункт 29).

За таких обставин, враховуючи вищевказане, доводи апеляційних скарг представника Позивача та Відповідача частково знайшли своє підтвердження, тому такі підлягають частковому задоволенню.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України).

В свою чергу, як визначено п.п. 1 та 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції було допущено неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання вчинити певні дії, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог, а саме в сумі 153 008, 93 грн. за період з 01.06.2019 року по 19.01.2023 року.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасуванню в частині зобов`язання вчинити певні дії, з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог, в іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

У відповідності до статті 139 КАС України, судові витрати, понесені Позивачем по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги (1 453, 44 грн.) підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги адвоката Дмитрієва Анатолія Павловича в інтересах ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року – задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – скасувати в частині зобов`язання вчинити певні дії.

Прийняти нове рішення в цій частині, яким зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2019 року по 19.01.2023 року в сумі 153 008 (сто п`ятдесят три тисячі вісім) гривень 93 копійки.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 1 453 (одна тисяча чотириста п`ятдесят три) гривні 44 копійки.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Суддя-доповідач: М.П. Коваль

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: Н.В. Вербицька