Постанова від 23 лютого 2026 р. у справі №420/11337/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/11337/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

суддів – Джабурія О.В,

– Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року, прийняте у складі суду судді Юхтенко Л.Р. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову в проведенні перерахунку пенсії ЕПС№154950001309 від 07.04.2025 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до стажу роботи позивача період роботи з 08.08.1994 року по 10.09.1995року - роботу в колгоспі «Молдова» та з 22.01.1996 року по 11.05.1997 року- роботу в колгоспі ім. Дзержинського;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком позивачу з 31.03.2025 року (дата звернення), із застосуванням показника середньої заробітної плати у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії (за 2021, 2022 та 2023 роки), з урахуванням фактично виплачених сум.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2025 року позовну заяву було задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №154950001309 від 07.04.2025 року про відмову у проведені перерахунку пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 08.08.1994 по 11.09.1995 року та з 22.01.1996 по 11.05.1997 року, згідно із записів в трудовій книжці НОМЕР_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити призначення та виплату пенсії ОСОБА_1 з 31.03.2025 року. В іншій частині заявлених позовних вимог було відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області звернулося до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що судом було прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення повністю та винести нове, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що на момент звернення позивача із заявою від 31.03.2025 року його страховий стаж становив 28 років 10 місяців 27 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до вимог ст. 26 Закону № 1058-IV. Апелянт вказує, що відповідач правомірно не зарахував до стажу періоди роботи в колгоспі «Молдова» та колгоспі імені Дзержинського, оскільки позивачем не надано підтверджуючих довідок про встановлений мінімум трудової діяльності та фактичну кількість відпрацьованих людино-днів.

Крім того, апелянт зазначає про безпідставність вимог щодо застосування показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки, оскільки у даному випадку має місце не призначення пенсії вперше, а переведення з одного виду пенсії на інший. Згідно з ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV, при такому переведенні повинен застосовуватися той показник середньої заробітної плати, який враховувався під час попереднього призначення пенсії за вислугу років, оскільки право на вибір виду пенсійного забезпечення вже було реалізовано позивачем раніше.

29.12.2025 до П`ятого апеляційного адміністративного суду від адвоката Семененко Наталі Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій вона просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з 08.01.2020 року позивачу призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходячи із середнього заробітку за 2017-2019 роки.

Судом встановлено, що по досягненню 60-річного віку, позивач, 31.03.2025 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою встановленого зразка про переведення з пенсії за вислугу років на пенсію за віком.

До заяви було додано: паспорт, військовий квиток, довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудова книжка НОМЕР_1 .

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсії Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

За результатами розгляду заяви за призначенням/перерахунку пенсії, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області № ЕСП 154950001309 від 07.04.2025 року про відмову в проведенні перерахунку пенсії.

Підставою для відмови вказано:

Необхідний страховий стаж 31 рік.

Страховий стаж особи становить 28 років 10 місяці 27 днів.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 :

-з 08.08.1994 по 10.09.1995 робота в колгоспі «Молдова»;

-з 22.01.1996 по 11.05.1997 робота в колгоспі ім. Дзержинського, за відсутності підтверджуючих довідок про встановлений мінімум трудової діяльності в громадському господарстві та кількість відпрацьованих людино-днів.

Не погодившись з відмовою у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (ст. 44 Конституції України).

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09 липня 2003 року, Законом України «Про пенсійне забезпечення», Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року.

Відповідно до пп. 1.8., 1.9. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року (далі Порядок № 22-1), звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Судом першої інстанції встановлено, що по досягненню 60-річного віку, позивач, 31.03.2025 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою встановленого зразка про переведення з пенсії за вислугу років на пенсію за віком.

До заяви було додано: паспорт, військовий квиток, довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудова книжка НОМЕР_1 .

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсії Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

За результатами розгляду заяви за призначенням/перерахунку пенсії, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області № ЕСП 154950001309 від 07.04.2025 року про відмову в проведенні перерахунку пенсії.

Підставою для відмови вказано:

Необхідний страховий стаж 31 рік.

Страховий стаж особи становить 28 років 10 місяці 27 днів.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 :

- з 08.08.1994 по 10.09.1995 робота в колгоспі «Молдова»;

- з 22.01.1996 по 11.05.1997 робота в колгоспі ім. Дзержинського, за відсутності підтверджуючих довідок про встановлений мінімум трудової діяльності в громадському господарстві та кількість відпрацьованих людино-днів.

Що стосується тверджень пенсійного органу про не зарахування до страхового стажу позивача періоду її роботи в колгоспі позивача з 08.08.1994 по 10.09.1995 та з 22.01.1996 по 11.05.1997, оскільки відсутня уточнюючі довідки про встановлений мінімум трудової діяльності в громадському господарстві та кількість відпрацьованих людино-днів за спірні періоди, дослідивши наявні матеріали справи та зміст трудової книжки позивача, колегія суддів зазначає про таке.

Так, відповідно до приписів статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно із приписами статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII), частини першої статті 48 КЗпП України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Колегія суддів зазначає, що після набрання чинності з 01 квітня 1972 року КЗпП в 1973-1975, 06 вересня 1973 року було прийнято спільну постанову № 656 Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС «Про трудові книжки працівників та службовців». Постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 г. № 162 була затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях. 21 квітня 1975 року було прийнято постанову № 310 Ради Міністрів СССР «Про трудові книжки колгоспників».

Відтак, особи, що працювали в колгоспах, мали свій окремий вид трудової книжки - трудову книжку колгоспника.

Відповідно до п.п. 1,2,5 Постанови Ради Міністрів СССР «Про трудові книжки колгоспників» від 21 квітня 1975 року № 31, Трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу.

В трудову книжку колгоспника, зокрема, вносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження; освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі, прийом в члени колгоспу припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудового внеску в суспільному господарстві, його виконання; відомості про нагороди та заохочення, та інші.

Відповідно до вимог вказаної Постанови відомості про трудову участь, прийнятий в колгоспі річний мінімум трудового внеску в суспільному господарстві, його виконання вносяться до трудової книжки колгоспника.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затвердженими постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних положень).

Згідно із пунктом 6 Основних положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки (пункт 8 Основних положень).

Цією постановою також затверджений зразок трудової книжки колгоспника, який передбачає, що трудова книжка колгоспника містить окремі розділи, зокрема: ІІІ «членство в колгоспі», де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV «відомості про роботу» відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V «трудова участь у громадському господарстві» встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

Зміст наведених норм свідчить, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема, про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

В матеріалах справи не міститься трудова книжка колгоспника позивача, а також пенсійний орган вказує на відсутність підтверджуючих довідок про встановлений мінімум трудової діяльності в громадському господарстві та кількість відпрацьованих людино-днів за період з 08.09.1994 по 11.09.1995 та з 22.01.1996 по 11.05.1997 роки.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції у частині, що Головне управління ПФУ у Івано-Франківській області помилково не врахував період роботи позивача з 08.08.1994 року по 10.09.1995року - робота в колгоспі «Молдова» та з 22.01.1996 року по 11.05.1997 року- робота в колгоспі ім. Дзержинського до страхового стажу позивача, адже за відсутності трудової книжки колгоспника та враховуючи лаконічність записів у представленій загальній трудовій книжці, яка не містить відомостей про виконання встановленого мінімуму трудової участі позивача за це період, територіальний орган Пенсійного фонду не мав достатніх даних для автоматичного зарахування цих періодів до страхового стажу за календарним обчисленням.

Водночас, колегія суддів наголошує, що Верховний Суд у постанові від 29.07.2020 у справі № 341/1132/17 дійшов висновку, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у реалізації конституційного права позивача на соціальний захист.

Згідно з приписами статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що згідно з ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

До того ж, згідно із пунктом 1 частини першої статті 64 Закону № 1058-IV передбачено, що виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право: отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов`язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Пунктом 4.2 розділу ІV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1), визначено, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Водночас, колегією суддів встановлено, що матеріали справи не містять доказів звернення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області до відповідних архівних установ чи правонаступників колгоспів з метою витребування додаткових документів, а також здійснення перевірки достовірності відомостей щодо періодів роботи позивача, відображених у його трудовій книжці.

Роблячи висновок про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи в колгоспах з огляду на відсутність довідок про встановлений мінімум трудової діяльності в громадському господарстві та кількість відпрацьованих людино-днів, відповідач фактично переклав тягар доказування на позивача, що не узгоджується із завданнями адміністративного судочинства. По суті, пенсійний орган побудував свою позицію виключно на сумнівах щодо непідтвердження стажу, проігнорувавши обов`язок сприяння особі.

Колегія суддів зазначає, що хоча й витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, однак перекладання обов`язку доказування, надання відомостей на позивача, є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може слугувати умовою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Наведена позиція узгоджується з правовими висновками, зробленими у постановах Верховного Суду від 31.01.2025 у справі № 120/8471/23, від 22.08.2024 у справі № 160/18173/23, 20.03.2024 у справі № 200/11294/20-а.

Таким чином, відмовляючи у зарахуванні періодів роботи з 08.08.1994 по 10.09.1995 та з 22.01.1996 по 11.05.1997 до страхового стажу позивача лише через відсутність уточнюючих відомостей, які орган ПФУ мав можливість отримати самостійно, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області діяло неправомірно.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції в силу вимог КАС України та за відсутності у матеріалах справи необхідних доказів позбавлений можливості здійснити самостійний обрахунок дійсного страхового стажу позивача за вказані періоди.

Виходячи зі змісту завдання адміністративного судочинства, принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі та можливості виходу за межі позовних вимог з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень суд адміністративної юрисдикції зобов`язаний не лише формально розглянути заявлені позовні вимоги, а й у комплексі дослідити обставини справи, надати їм відповідну правову оцінку і, у випадку необхідності, захистити порушене право позивача.

Про це неодноразово нагадував у своїх постановах Верховний Суд, зокрема в рішенні від 30 січня 2020 року (справа № 263/15399/16-а).

У контексті даної справи, задоволення позову шляхом прямого зобов`язання відповідача зарахувати спірні періоди до стажу, як це зробив суд першої інстанції, не є ефективним засобом захисту на думку колегії суддів, адже таке рішення створює правову невизначеність на стадії його виконання, оскільки об`єктивно не містить цифрових показників для обрахунку пенсії.

Відповідно до положень статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», №40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі «Джорджевич проти Хорватії» (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Колегія суддів також наголошує, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву від 31.03.2025 року, врахувавши висновки, викладені у даній постанові суду апеляційної інстанції, та вживши заходів щодо витребування необхідних довідок та прийняти обґрунтоване рішення за результатами отриманої інформації.

Щодо визначення органу, зобов`язаного вчинити певні дії у контексті даного спору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідальним за це є саме Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, так як вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області є передчасними, оскільки на даному етапі Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виконує лише функцію з прийому документів та, у майбутньому, здійснюватиме виплату пенсії після її фактичного призначення.

До того ж, відповідно до механізму екстериторіальності, запровадженого Постановою правління ПФУ № 25-1, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області було визначене системою як уповноважений розглядати заяву позивача та саме він прийняв протиправне рішення про відмову.

Оскільки порушення прав позивача відбулося внаслідок недотримання адміністративної процедури саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, то обов`язок виправити ці недоліки шляхом повторного розгляду заяви покладається саме на цього відповідача.

Щодо позовних вимог в частині застосування показника середньої заробітної плати у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії (за 2021, 2022 та 2023 роки), колегія суддів підтримує висновки суду першої інстанції у цій частині, що на час розгляду та вирішення справи відсутні підстави вважати, що відповідач при призначенні пенсії за віком, порушить права позивача в частині застосування показника середньої заробітної плати у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, а тому задоволення позову в такий спосіб буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить завданню та принципам адміністративного судочинства.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, адже суд першої інстанції, вірно встановивши факт протиправності відмови у призначенні пенсії, помилково вдався до прямого зарахування стажу за календарним обчисленням за відсутності у матеріалах справи необхідних первинних даних про трудову участь позивача.

Щодо розподілу судових витрат, колегія суддів керується статтею 139 КАС України. Відповідно до ч. 6 цієї статті, якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За правилами ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Судом першої інстанції було прийнято рішення про часткове задоволення позову та стягнення на користь позивача судового збору в розмірі 968,96 грн.

Переглядаючи рішення суду в апеляційному порядку за скаргою Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду попередньої інстанції в частині способу захисту прав позивача.

Попри те, що апеляційна скарга Відповідача задоволена частково в частині зміни способу захисту, основна вимога про визнання рішення ПФУ протиправним та його скасування залишилася незмінною. Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, витрати позивача на сплату судового збору за подання позову підлягають відшкодуванню в повному обсязі.

Враховуючи скасування рішення суду першої інстанції, колегія суддів здійснює новий розподіл судових витрат та вважає за необхідне стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 968,96 грн.

Судові витрати, понесені Головним управлінням ПФУ в Івано-Франківській області у зв`язку з поданням апеляційної скарги, розподілу не підлягають згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 292, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року – задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 154950001309 від 07.04.2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.03.2025 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, місце знаходження: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: Н.В. Вербицька