Постанова від 23 лютого 2026 р. у справі №400/9270/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/9270/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

суддів – Джабурія О.В,

– Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року, прийняте у складі суду судді Ярощука В.Г. в місті Миколаїв, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив:

- визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу в період з 29.01.2020 по 20.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова № 704), з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі Порядок № 44);

зобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 Постанови № 704, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 по 18.07.2022 грошового забезпечення, зокрема виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії тощо, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 18.07.2022 грошового забезпечення, зокрема виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії тощо, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44. Позовні вимоги в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 було залишено без розгляду.

Суд першої інстанції, залишаючи позовні вимоги в частині перерахунку грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 без розгляду, виходив з того, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-ІХ). Суд зазначив, що позивач дізнався про обсяг виплат 12.06.2024, а звернувся до суду лише 20.08.2025.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині залишення без розгляду позовних вимог за період з 19.07.2022 по 20.05.2023, Єрьоміна Вікторія Анатоліївна в інтересах ОСОБА_1 звернулася до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що оскаржуване рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити повністю, рішення суду першої інстанції в частині залишення без розгляду позовних вимог – скасувати, та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, представник позивача наголошує на тому, що позивачем не було одержано письмового повідомлення, який розмір прожиткового мінімуму був застосований при розрахунку грошового забезпечення заявника з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року, а тому позивач не мав підстав для сумнівів у добросовісності дій відповідача при здійсненні розрахунку його грошового забезпечення. Лише після отримання відповіді на адвокатський запит від 11.07.2025 р. (реєстр. №10521-25-ВХ від 15.07.2025 р.) позивачу фактично стало відомо про порушення його прав, а сам факт отримання грошового забезпечення не може свідчити про усвідомлення позивачем факту порушення його права.

Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач проходив військову службу у відповідача, зокрема в період з 29.01.2020 по 20.05.2023, що підтверджується змістом підпункту 4.1 пункту 4 наказу начальника відповідача від 18.04.2023 № 177-ОС «Про особовий склад».

Супровідним листом від 17.05.2024 № 09-11-188/267 відповідач надіслав позивачу копії його особистих карток грошового забезпечення за 2018-2023 роки.

11.07.2025 представниця позивача звернулася до відповідача із запитом про проведення перерахунку грошового забезпечення позивача за період проходження ним військової служби у відповідача.

Листом від 17.07.2025 № 10/9613-25 відповідач відмовив у задоволенні вищевказаного звернення на тій підставі, що, на його переконання, грошове забезпечення позивачу за відповідні періоди виплачені в належному розмірі відповідно до Постанови № 704.

Вважаючи, що відповідач нараховував і виплачував йому не в повному обсязі грошове забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть установлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів(ч. 3 ст. 122 КАС України).

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України).

Пунктом 17 ч. 1 ст. 4 КАС України встановлено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 зазначено, що військова служба є різновидом публічної служби.

З аналізу вказаних законодавчих норм вбачається, що у випадку, коли особа вважає, що її права при звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.

Враховуючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 524/39/15-а, від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22, від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 та рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі Закон № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21 та від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22.

Поряд з цим, згідно з пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначений статтею 233 КЗпП України на строк дії такого карантину.

Аналогічний правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22 та від 18.01.2024 у справі № 240/5105/23.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, право на звернення до суду щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців:

враховуючи положення частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-ІХ), до 18.07.2022 не обмежене будь-яким строком;

відповідно до частини першою статті 233 КЗпП України (в чинній редакції згідно із Законом № 2352-ІХ) з 19.07.2022 обмежене тримісячним строком, водночас вказаний строк не підлягає застосуванню до 30.06.2023, так як він продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

Судом першої інстанції встановлено, що супровідним листом від 17.05.2024 № 09-11-188/267 відповідач надіслав позивачу копії його особистих карток грошового забезпечення за 2018-2023 роки, копії яких позивач додав до позовних заяв від 12.06.2024 щодо індексації грошового забезпечення, які він подав до Одеського окружного адміністративного суду.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що розмір нарахованого і виплаченого грошового забезпечення позивачу було відомо 12.06.2024.

Доводи апелянта у частині, що позивач дізнався про порушення свого права лише після подачі адвокатського запиту від 11.07.2025 р. (реєстр. №10521-25-ВХ від 15.07.2025 р.), а сам факт отримання грошового забезпечення не може свідчити про усвідомлення позивачем факту порушення його права колегія суддів відхиляє, так як з матеріалів справи вбачається, що позивач достовірно дізнався про розмір нарахованого і виплаченого йому грошового забезпечення ще 12.06.2024 року, адже супровідним листом від 17.05.2024 р. № 09-11-188/267 відповідач надіслав позивачу копії його особистих карток грошового забезпечення за 2018-2023 роки, копії яких позивач додав до позовних заяв від 12.06.2024 щодо індексації грошового забезпечення, які він подав до Одеського окружного адміністративного суду, що не заперечується і самим позивачем.

Колегія суддів зауважує, при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».

Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Аналогічні висновки викладені, зокрема у постанові Верховного Суду від 21 березня 2023 року (справа № 640/3380/22).

Колегія суддів у цій частині також звертає увагу на те, що позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом визначеного законом строку звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач з даним адміністративним позовом звернувся лише 20.08.2025, тобто більш чим через один рік два місяці з дня, коли йому стало відомо про розмір виплаченого йому грошового забезпечення, а відтак колегія суддів підтримує висновки, зроблені судом першої інстанції, що позовні вимоги в частині нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 подані з порушенням тримісячного строку звернення до адміністративного суду і підлягають залишенню без розгляду.

Щодо посилання апелянта на рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) від 11.12.2025 року по справі за № 1-7/2024(337/24), колегія суддів виходить з наступного.

За правилами частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року №2136-VIII.

Водночас у частині першій статті 97 указаного Закону визначено, що Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

Аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України «Про Конституційний Суд України» дає підстави для висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі та застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі та виникли до ухвалення рішення Конституційним Судом України, проте продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.

Велика Палата Верховного Суду також висловлювалася щодо застосування статті 152 Конституції України, статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» [див. постанови від 18 листопада 2020 року № 4819/49/19 (провадження № 13-76зво20), від 23 травня 2024 року у справі № 990/235/23 (провадження № 11-37заі24)], зазначивши про пряму (перспективну) дію рішень Конституційного Суду України.

Таким чином, рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, що виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

Як вже зазначалося вище, позивач достовірно дізнався про розмір нарахованого і виплаченого йому грошового забезпечення ще 12.06.2024 року, коли супровідним листом від 17.05.2024 р. № 09-11-188/267 відповідач надіслав йому копії його особистих карток грошового забезпечення за 2018-2023 роки.

Колегія суддів зазначає, що рішення Конституційного Суду України за загальним правилом не мають ретроактивної (зворотної) дії. Дане рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 року по справі за № 1-7/2024(337/24) не скасовує того факту, що протягом всього 2024 року та більшої частини 2025 року позивач був зобов`язаний дотримуватися встановлених ст. 233 КЗпП України строків.

Колегія суддів у цій частині звертає увагу на те, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням у справі.

Відповідні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2020 року в справі № 4819/49/19, а також Верховним Судом в ухвалі від 23 травня 2023 року в справі №540/1419/20 та інших.

У резолютивній частині Рішення КСУ від 11 грудня 2025 року № 1-7/2024(337/24) (пункт 2) визначено, що частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-7/2024(337/24) не поширюється на спірні правовідносини у цій справі, оскільки такі виникли до його ухвалення.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а викладені в апеляційній скарзі доводи представника позивача не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 316 КАС України).

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 249, 286, 292, 311, 315, 317, 321, 322, 325 328, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року – залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: Н.В. Вербицька