Рішення від 17 лютого 2026 р. у справі №145/530/20 — Тиврівський районний суд Вінницької області

Справа № 145/530/20

Провадження №2/145/13/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" лютого 2026 р. селище Тиврів

Тиврівський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Копилової Л. В. ,

за участю секретаря Мигдальської Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними довіреності, договору купівлі-продажу житлового будинку, договору купівлі-продажу земельної ділянки та скасування рішень про державну реєстрацію прав,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору- приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дерев`янко Вікторія Вікторівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергій В`ячеславович,

та зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майна,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними довіреності, договору купівлі-продажу житлового будинку, договору купівлі-продажу земельної ділянки та скасування рішень про державну реєстрацію прав.

Обгрунтовуючи позовні вимоги посилався на те, що він є власником нерухомого майна, а саме: житлового будинку АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,1543 га, кадастровий номер 0524585600:02:0044:0178, вартістю 2 995 851 грн. Вказаний житловий будинок та земельну ділянку було придбано позивачем 13 лютого 2015 року у громадянина ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку № 197 від 23 січня 2015 року та договору купівлі-продажу земельної ділянки № 198 від 23 січня 2015 року. Ці правочини були належним чином оформлені, відповідали спільному волевиявлення та внутрішній волі продавця і покупця, належним чином посвідчені та зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Дерев`янко В.В. 17 травня 2017 року йому стало відомо про те, що він вже не є власником цього майна, водночас таким власником є відповідач ОСОБА_3 , яка придбала майно на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку № 579 від 25 квітня 2017 року та договору купівлі-продажу земельної ділянки № 580 від 25 квітня 2017 року. Договори укладені нібито між ним в особі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Пізніше він дізнався про те, що 24 квітня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренком С.В. була посвідчена довіреність на право розпорядження його нерухомим майном на ім`я відповідача ОСОБА_2 , яка користуючись довіреністю здійснила продаж належного йому нерухомого майна та земельної ділянки. Вказує на те, що з ОСОБА_2 він не знайомий, довіреність на її ім`я ніколи не видавав і наміру відчужувати належне йому майно у нього не було. За даним фактом було порушено кримінальне провадження, в ході якого встановлено на підставі почеркознавчої експертизи той факт, що довіреність він не підписував.

Оскільки довіреність та в подальшому укладені договори купівлі-продажу нерухомого майна вчинені поза його внутрішньою волею, тому на підставі ст.215 ЦК України мають бути визнані судом недійсними.

З урахуванням наведеного просив суд:

визнати недійсною довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренком С.В. в реєстрі за № 341 від 24 квітня 2017 року, бланк НВО № 106799 від імені ОСОБА_1 на уповноваження Колеснікової Тетяни Павлівни представляти його інтереси;

визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В. в реєстрі за № 579 від 25 квітня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В. в реєстрі за № 580 від 25 квітня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_3 , індексний номер 34935928 від 25 квітня 2017 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В. щодо реєстрації права власності на житловий будинок загальною площею 305,7 кв.м., житловою площею 76,5 кв.м. з цокольним поверхом та мансардою «А», терасою «а», ганком, колодязем № 1;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_3 , індексний номер 34936054 від 25 квітня 2017 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В. щодо реєстрації права власності на земельну ділянку розташовану по АДРЕСА_2 ;

стягнути з відповідачів на його користь понесені судові витрати.

ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно.

Обгрунтовуючи подану зустрічну позовну заяву посилалася на те, що з 1980 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 до 2000 року, від сумісного проживання з яким мають доньку ОСОБА_6 . 23 січня 2015 року її колишній чоловік ОСОБА_5 придбав у громадянина ОСОБА_4 нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_2 на земельній ділянці з кадастровим номером 0524585600:02:0044:0178. Однак придбане нерухоме майно її чоловік не захотів оформлювати на своє ім`я, а оформив на сина свого друга - відповідача ОСОБА_7 . Усі витрати на придбання майна, його нотаріального оформлення здійснив саме її чоловік. Такий вчинок її чоловіка був вимушеним заходом, оскільки станом на 2015 рік він перебував у офіційному шлюбі з громадянкою ОСОБА_8 , хоча фактично з нею не проживав, спільного господарство не вів і неодноразово виявляв бажання припинити з нею відносини. Саме для того аби офіційна дружина не претендувала на цей будинок і земельну ділянку він був зареєстрований на довірену особу її колишнього чоловіка, якою на той час був відповідач. Згідно домовленостей між її чоловіком та відповідачем, останній мав передати житловий будинок і земельну ділянку їх доньці ОСОБА_9 . Про вказану домовленість було відомо їхнім знайомим, друзям, працівникам, які виконували ремонтні роботи у будинку. Після придбання будинку і до самої смерті в будинку проживав саме її колишній чоловік ОСОБА_5 , здійснював у ньому ремонт, оплачував комунальні роботи, утримував будинок. У грудні 2016 року ОСОБА_5 знайшли застреленим у цьому ж будинку. Після смерті батька його єдина донька ОСОБА_10 зустрілася з відповідачем ОСОБА_1 у офісі приватного нотаріуса Дерев`янко В.В., де позивач видав на її ім`я та ім`я колишнього чоловіка доньки ОСОБА_11 дві нотаріально посвідчені довіреності №№ 2381,2382, якими уповноважив зазначених осіб виконувати всі повноваження від його імені щодо спірного житлового будинку і земельної ділянки. Видача таких довіреностей мала бути підтвердженням передачі у майбутньому на користь доньки будинку і земельної ділянки. Водночас ОСОБА_1 повідомив, що безоплатно таку передачу здійснювати не буде, тому між ним та донькою відбувся розрахунок за переоформлення майна. У зв`язку із наявними між померлим та відповідачем попередніми домовленостями та з проведеними розрахунками з донькою за спірне майно, у березні -квітні 2017 року між ОСОБА_1 та їх донькою відбулися телефонні розмови і прийнято рішення нотаріально переоформити будинок і земельну ділянку безпосередньо на її ім`я. Через те, що ОСОБА_1 , за його словами не міг бути присутнім під час укладення таких договорів він запропонував видати довіреність на довірену особу сім`ї, якою стала ОСОБА_2 . Водночас здійснити переоформлення на доньку на той час було неможливим у зв`язку з перебуванням і проживанням доньки в Чехії. За вказаних обставин стороною оспорюваних Договорів виступила вона. У квітні 2017 року ОСОБА_1 особисто передає їй довіреність на ім`я ОСОБА_2 для подальшого укладення договорів на передачу житлового будинку і земельної ділянки. В подальшому 25 квітня 2017 року між нею та відповідачем, від імені та в інтересах якого діяла ОСОБА_2 було укладено Попередній договір, за п.1 якого сторони зобов`язалися не пізніше 16:00 год. 25 квітня 2017 року укласти договір купівлі-продажу спірного житлового будинку одночасно з укладенням договору купівлі-продажу земельної ділянки. На виконання умов Попереднього договору цього ж дня між нею та ОСОБА_2 укладено Договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, посвідчені нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В. за реєстровими номера 579 та 580. Право власності ОСОБА_12 на спірний жилий будинок і земельну ділянку було зареєстровано цим же приватним нотаріусом в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 квітня 2017 року за номерами 34935928 та 34936054. Після укладення Договорів вона як власник почала здійснювати необхідні витрати по утриманню належного їй майна.

Подання первісного позову ОСОБА_1 свідчить про те, що набуте нею право власності ним оспорюється, а тому на підставі ст.392 ЦК України просить визнати за нею право власності на:

житловий будинок АДРЕСА_3 , опис об`єкта: будинок з цокольним поверхом та мансардою А, терасою а, ганок, колодязь -1;

земельну ділянку площею 0,1543 га, кадастровий номер 0524585600:02:0044:0178, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), розташовану по АДРЕСА_2 .

Ухвалою судді Тиврівського районного суду Вінницької області від 20 червня 2020 року відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче судове засідання.

03 серпня 2021 року відповідач ОСОБА_3 подала до суду відзив, в якому заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з підстав, наведених у зустрічній позовній заяві (а.с.1-18 том №ІІ).

27 серпня 2021 року позивач ОСОБА_1 надав суду відповідь на відзив, в якій фактично підтримав свої позовні вимоги, заперечував факт передачі йому ОСОБА_3 грошей за продане ним спірне майно. Також звернув увагу на те, що у даному випадку відповідачка мала б оскаржувати дії приватного нотаріуса, який видав довіреність, а наданий нею висновок фахівця не є джерелом доказів і зводиться він лише до рецензування висновку судового експерта. Такий висновок фахівця ґрунтується на його власних припущеннях, і взагалі свідоцтво про право на проведення ОСОБА_13 судових експертиз було визнано недійсним відповідно до наказу № 558 О/С від 29 березня 2010 року та № 158/12-3871 від 08 червня 2012 року (а.с.181-192 том №ІІ).

22 жовтня 2021 року відповідач ОСОБА_3 подала до суду заперечення на відповідь на відзив (а.с.218-243 том №ІІ).

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 21 лютого 2023 року первісний та зустрічний позови сторін прийнято до спільного розгляду.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 01 червня 2023 року закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 20 червня 2025 року після проведення повторного автоматизованого розподілу справ між суддями, справу передано до провадження судді Копилової Л.В.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 10 жовтня 2025 року закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_14 на розгляд справи до суду не з`явилися, про час та місце її розгляду повідомлені в установленому законом порядку. Відзиву на зустрічну позовну заяву не подали.

Відповідачка ОСОБА_3 при розгляді справи заперечувала проти задоволення первісної позовної заяви та просила задовольнити її зустрічну позовну заяву з підстав, наведених у відзиві та її заяві.

Представник відповідачки Поліщук С.Ю. при розгляді справи заперечувала проти позовних вимог з підстав наведених у відзиві та зустрічній позовній заяві, яку просила суд задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 на розгляд справи до суду не з`явилася, про час та місце її розгляду повідомлена в установленому законом порядку.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В. та приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В. на розгляд справи до суду не з`явилися, надавши суду заяви про розгляд справи в їх відсутність.

Заслухавши сторони, дослідивши надані докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні первісної позовної заяви та задоволення зустрічної позовної заяви, виходячи з наведених нижче підстав.

Судом установлено, що 23 січня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_3 (а.с.15-16 том № І).

Відповідно до п.4 вказаного договору, за погодженням сторін продаж житлового будинку вчиняється за грошову суму 2 365 146, 30 грн., яка була передана Покупцем Продавцю 23 січня 2015 року відповідно до умов Попереднього договору, посвідченого цього ж дня приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В. за реєстровим № 196, а грошову суму 130 000 грн., Покупець сплачує наступним чином:

100 000 грн. Покупець сплатив Продавцю до укладання, підписання та нотаріального посвідчення цього договору;

30 000 грн. Покупець зобов`язаний сплатити Продавцю у строк до 01 березня 2015 року.

23 січня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1543 га, кадастровий номер 0524585600:02:004:0178, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.17-18 том № І).

Відповідно до п.3 вказаного договору, за погодженням сторін продаж земельної ділянки вчиняється за грошову суму 630705,68 грн., з яких грошова сума 510 705,68 грн. була передана Покупцем Продавцю 23 січня 2015 року відповідно до умов Попереднього договору, посвідченого цього ж дня приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В. за реєстровим № 196, а грошову суму 120 000 грн., Покупець сплачує наступним чином:

100 000 грн. Покупець сплатив Продавцю до укладання, підписання та нотаріального посвідчення цього договору;

20 000 грн. Покупець зобов`язаний сплатити Продавцю у строк до 01 березня 2015 року.

З матеріалів справи також вбачається, що 23 грудня 2016 року ОСОБА_15 видає на ім`я доньки відповідачки ОСОБА_16 та її чоловіка ОСОБА_11 дві довіреності за №№ 2381 та 2382, якими уповноважує вказаних осіб виконувати всі повноваження від його імені щодо спірного житлового будинку та земельної ділянки.

24 квітня 2017 року ОСОБА_1 видав довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В., зареєстровану в реєстрі за № 341, бланк НВО № 106799, відповідно до якої уповноважив громадянку ОСОБА_2 представляти його інтереси, подавати і отримувати будь-які документи на будь-яких підприємствах, установах, організаціях, незалежно від організаційно-правової форми, підпорядкування та форм власності, в органах нотаріату (у приватних нотаріусів та/або в державних нотаріальних конторах) з усіх без винятку питань, з питань представництва його інтересів як власника нерухомого майна, а саме - житлового будинку АДРЕСА_3 та земельної ділянки площею 0,1543 га, кадастровий номер 0524585600:02:004:0178, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.23-24 том № І).

25 квітня 2017 року між ОСОБА_1 від імені якого та на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренком С.В., діє ОСОБА_2 з однієї сторони та ОСОБА_3 з другої сторони, було укладено Попередній договір, за яким сторони зобов`язалися не пізніше 16 год.00 хв. цього ж дня на умовах і в порядку встановлених в цьому Договорі, укласти договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , одночасно з укладенням договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1543 га, кадастровий номер 0524585600:02:004:0178, яка розташована за цією ж адресою (а.с.161-162 том №ІІ).

25 квітня 2017 року між ОСОБА_1 від імені якого та на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренком С.В., діє ОСОБА_2 з однієї сторони та ОСОБА_3 з другої сторони, було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_3 (а.с.19-20 том № І).

Відповідно до п.4 даного договору за погодженням сторін продаж будинку вчиняється за грошову суму 3 000 000 грн., з яких грошова сума 2 960 000 грн. була передана покупцем продавцю 25 квітня 2017 року відповідно до умов Попереднього договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В. за реєстровим № 578, а грошову суму 40 000 грн. покупець сплатив продавцю до укладення, підписання та нотаріального посвідчення цього договору. Цей Договір буде підтверджувати, що розрахунки здійснені повністю та про відсутність претензій до покупця з боку продавця (а.с.19-20 том № І).

25 квітня 2017 року між ОСОБА_1 від імені якого та на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренком С.В., діє ОСОБА_2 з однієї сторони та ОСОБА_3 з другої сторони, було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1543 га, кадастровий номер 0524585600:02:004:0178, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

На підставі п.3 за погодженням сторін продаж земельної ділянки вчинено за грошову суму 1 000 000 грн., з яких грошова сума - 960 000 грн. була передана покупцем продавцю 25 квітня 2017 року відповідно до умов Попереднього договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В. за реєстровим № 578, а грошову суму 40 000 грн. покупець сплатив продавцю до укладення, підписання та нотаріального посвідчення цього договору. Цей Договір буде підтверджувати, що розрахунки здійснені повністю та про відсутність претензій до покупця з боку продавця (а.с.21-22 том № І).

З інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що станом на 14 червня 2017 року, власником житлового будинку АДРЕСА_3 та земельної ділянки площею 0,1543 га, кадастровий номер 0524585600:02:004:0178, яка розташована за цією ж адресою є ОСОБА_3 (а.с.37-51).

Щодо первісного позову ОСОБА_1

ОСОБА_1 на обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він не підписував оспорювану довіреність на ім`я відповідачки ОСОБА_17 , таким чином така довіреність є недійсною і як наслідок оспорювані ним договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки укладені поза його волевиявленням, тому відповідно до ст.215 ЦК України мають бути визнані недійсними.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 205 ЦК України).

Відповідно до абз.1 ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За положеннями ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (абзац перший частини першої ст. 216 ЦК України).

Згідно з абзацом першим частини першої ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 244 ЦК України, представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Частиною 1 ст.237 ЦК передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Статтею 239 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє права та обов`язки особи, яку він представляє.

Відповідно до ч.3 ст.244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до абзацу першого статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ст.10-13 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

У відповідності до ст.ст.76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З наданої позивачем ОСОБА_1 фотокопії висновку №8-4/1489 від 25 вересня 2017 року почеркознавчої експертизи, проведеної в межах кримінального провадження № 12017100060002351 по факту того, що 25 березня 2017 року невстановлена особа шахрайським шляхом заволоділа нерухомим майном, а саме- житловим будинком АДРЕСА_2 , який належить ОСОБА_1 , вбачається, що підпис в графі «ПІДПИС» в довіреності зареєстрованій в реєстрі за № 341 від 24 квітня 2017 року бланк НВО № 106799 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Рукописний запис « ОСОБА_1 » в графі «ПІДПИС» в цій же довіреності виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.26-36 том №І).

Отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є допустимим і достовірним доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає такий доказ, чи відхиляє його.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц (провадження № 61-32980св18) та від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17 (провадження № 61-10929св20).

Статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Якщо експертиза, яка проведена у кримінальному провадженні, містить інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, то незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений така експертиза може бути допустимим доказом.

Висновок, підготовлений у рамках кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом, відповідає положенням статті 102 ЦПК України.

Верховний Суд неодноразово робив висновок про допустимість висновку експерта, який проведений в рамках кримінального провадження.

Зокрема, такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 761/12898/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17, від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18.

Водночас суд не може встановлювати обставини справи на підставі копії висновку експертизи, проведеної у кримінальному провадженні, засвідченою неуповноваженою особою, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 918/204/18.

На підставі наведеного надану позивачем фотокопію висновку експерта у кримінальному провадженні суд вважає сумнівним доказом, оскільки така копія не завірена належним чином уповноваженою особою, містить суперечливі відомості щодо номеру житлового будинку як АДРЕСА_4 , та зазначення району Таврійського, а не Тиврівського. З цих підстав суд відхиляє надану позивачем фотокопію висновку експерта у кримінальному провадженні як доказ на підтвердження вимог позивача у даній цивільній справі.

На спростування вказаного доказу відповідачкою ОСОБА_3 надано суду висновок фахівця Київської незалежної судово-експертної установи № 3088 від 02 березня 2021 року ОСОБА_13 за результатами дослідження Висновку експерта № 8-4/1489 від 25 вересня 2017 року експертно-криміналістичного центру МВС України Овечко І.В., згідно якого проведеним аналізом встановлено, що вищевказаний висновок експерта у кримінальному провадженні не відповідає принципам об`єктивності, всебічності та повноти дослідження, вимогам методик з почеркознавчої експертизи та законодавству, що регламентує провадження експертиз та досліджень.

Зроблені експертом категоричні негативні висновки не обгрунтовані, не об`єктивні, не переконливі і викликають сумнів в їх правильності, що дає підставу для заяви клопотання про призначення повторної експертизи (а.с.109-115 том №ІІ).

Суд враховує те, що вказаний висновок фахівця, по суті, є рецензією висновку експерта, отриманого в межах кримінального провадження, оцінкою висновку експерта іншими спеціалістами та звертає увагу на те, що рецензування висновків експерта не є процесуально дією і складений за його результатами документ не має доказового значення, не є тим засобом, який спростовує висновок експертизи, оскільки інститут рецензування висновків судових експертів – це форма внутрішньовідомчого контролю за якістю експертної роботи, а отже не підтверджує наявності нових обставин у цій справі.

Ні позивач ОСОБА_1 , ні його представники на розгляд справи до суду протягом майже 6 років не з`являлися, клопотань про призначення експертиз у даній справі не заявляли.

Інших належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, що підтверджували б недійсність довіреності та укладених на її підставі договорів купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки позивачем не надано.

Надані позивачем ОСОБА_1 копії журналу обліку входу-виходу з приміщення в АДРЕСА_5 працівників апарату Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» від 24 квітня 2017 року, відповідно до яких він нібито у день оформлення довіреності знаходився на робочому місці у Києві, є неякісними, не завіреними належним чином, не підтверджують доводи позивача, тому не впливають на висновки суду та ухвалене рішення.

Враховуючи наведені вище обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсною довіреності посвідченої приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренком С.В. в реєстрі за № 341 від 24 квітня 2017 року, бланк НВО № 106799 від його імені на уповноваження ОСОБА_2 представляти його інтереси; визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В. в реєстрі за № 579 від 25 квітня 2017 року та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В. в реєстрі за № 580 від 25 квітня 2017 року.

Оскільки позовні вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на житловий будинок та земельну ділянку за ОСОБА_3 є похідними від первісних, у задоволенні яких суд відмовляє, тому підстав для їх задоволення немає.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_3 .

ОСОБА_5 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 листопада 2001 року (а.с.19 том №ІІ).

Як вбачається з копії свідоцтва про народження, ОСОБА_16 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батьками вказані ОСОБА_5 та ОСОБА_3 (а.с.18 том №ІІ).

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.25 том №ІІ).

Допитаний свідок ОСОБА_18 при розгляді справи пояснив, що за життя ОСОБА_5 був його другом. У 2015 році ОСОБА_5 придбав житловий будинок та земельну ділянку в селі Селище Тиврівського району Вінницької області. Він сам особисто добудовував цей будинок, купував будівельні матеріали, запрошував будівельників. ОСОБА_1 він не знайомий і ніколи його не бачив. Йому відомо, що на даний час у вказаному будинку проживає колишня дружина ОСОБА_5 – ОСОБА_19 .

Свідок ОСОБА_4 пояснив суду, що точної дати коли саме він не пам`ятає, приблизно у 2015 році, продав належний йому житловий будинок і земельну ділянку в АДРЕСА_2 , громадянину ОСОБА_5 . Пошуком та оглядом житлового будинку перед його придбанням займався ОСОБА_5 . Договори купівлі-продажу ними були укладені у місті Києві. Йому було відомо про те, що з якихось причин договори будуть оформлені на ім`я іншої особи. ОСОБА_1 бачив один раз у нотаріуса в місті Києві. Однак фактично розрахунок з ним було проведено з самим ОСОБА_5 перед укладенням договору. Кому передавав ключі він не пам`ятає. Після продажу будинку він разом зі своєю сім`єю ще до весни проживали у будинку. Знає про те, що будинок добудовував сам ОСОБА_5 , робив у ньому ремонт, бо вони з дружиною ще деякий час приїздили дивитися. У будинку на даний час поживає дружина загиблого ОСОБА_3 . Ні на території, ні в будинку ОСОБА_20 ніколи не бачив.

При розгляді справи суд установив, що право власності ОСОБА_3 на спірне майно було набуте на підставі договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки і вважається набутим правомірно, оскільки інше не випливає із закону або незаконність його набуття не встановлена судом.

В подальшому таке право власності зареєстроване приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідними Витягами від 25 квітня 2017 року за №85826710 та № 85826072 та свідчить про підтвердження фактів його набуття державою.

Згідно копії Договору № 4214 про централізовану охорону майна фізичних осіб засобами сигналізації з реагування наряду поліції охорони від 12 травня 2017 року, Додаткової угоди від 17 грудня 2019 року, замовником охорони майна – житлового будинку по АДРЕСА_2 є відповідачка ОСОБА_3 .

Згідно копії Договору № 4215 про спостереження за ручними системами тривожної сигналізації установлених у житлових приміщеннях із реагування наряду поліції охорони від 12 травня 2017 року, Додаткової угоди від 17 грудня 2019 року замовником охорони майна – житлового будинку по АДРЕСА_2 є відповідачка ОСОБА_3 .

З копій квитанцій про сплату послуг з охорони майна - будинку по АДРЕСА_2 за період з 26 червня 2017 року по 24 березня 2021 року вбачається, що такі послуги сплачувала ОСОБА_3 .

25 травня 2020 року ОСОБА_3 та ФОП було укладено Договір на сервісне обслуговування обладнання за вказаною адресою.

Як вбачається з копій квитанцій про сплату за електроенергію за період з 17 травня 2017 року по 24 березня 2021 року, копії розрахункової книжки по оплаті за природний газ по особовому рахунку № НОМЕР_1 , квитанцій за період з травня по січень 2021 року за адресою: АДРЕСА_2 , такі послуги оплачувала відповідачка ОСОБА_3 (а.с.29-106 том №ІІ).

ОСОБА_3 також надано суду нотаріально посвідчені письмові пояснення свідка ОСОБА_21 , в яких остання повідомила про те, що перебуває за межами України, наприкінці 2014 року до неї через спільних знайомих звернувся ОСОБА_5 , який на той час проживав у місті Києві з проханням підшукати у Вінницькій області заміський будинок у затишній місцевості бажано поблизу водойми або річки. Він їй сказав, що хотів придбати затишне «сімейне гніздечко» та перебратися за місто на старість літ і побільше часу проводити з донькою ОСОБА_22 та онуками. Вона розпитала його щодо побажань і стала спочатку сама підшукувати нерухомість, однак згодом звернулася до ріелтора, якого їй порекомендували знайомі. Через деякий час ріелтор їй повідомив про те, що підшукав такий будинок біля річки із чарівним краєвидом. Приблизно у грудні 2014 року вона подивилася цей будинок, познайомилася із його власником ОСОБА_23 та повідомила про це ОСОБА_5 . Він приїхав, подивився, але в розмові з власником сказав, що мабуть буде вимушений оформити будинок на іншу особу через сімейні негаразди з дружиною (з якою хотів розлучитися), а будинок залишити своїй єдиній доньці ОСОБА_22 . Однак на той час вона не звернула на це уваги. Наприкінці січня 2015 року ОСОБА_5 придбав будинок та земельну ділянку під ним. Договори були укладені у місті Києві. Після цього вона допомагала ОСОБА_5 узгоджувати проект кухні, вибирали оздоблювальні матеріали, підбирали вбудовану кухонну техніку та обладнання. Він майже одразу вказав на те, що у питанні оздоблення виступає посередником, оскільки має врахувати побажання дочки, яка на тій кухні хазяйнуватиме. Із моменту купівлі будинку ОСОБА_5 постійно проживав у ньому. Кожного разу коли вона приїздила до нього із вказаних питань він виступав там як власник, господарював сам. 21 грудня 2016 року ОСОБА_5 було знайдено убитим в одній із кімнат цього ж будинку. Оскільки вона була тісно пов`язана з підшукуванням цього будинку, займалась його оздобленням, то за проханням доньки убитого - ОСОБА_22 , після цього саме вона займалася прибиранням будинку, а в подальшому допомагала зі сплатою комунальних платежів, охорони будинку, сплати земельного податку. У цей час вона з подивом дізналася про те, що власником вказаного будинку є зовсім інша особа з прізвищем ОСОБА_24 . Це видалось їй вкрай дивним, адже серед іншого саме ОСОБА_5 укладав договір на охорону будинку. У квітні 2017 року власником спірного житлового будинку та земельної ділянки стала перша дружина загиблого - ОСОБА_3 , мати ОСОБА_22 . З 2017 року і по даний час саме ОСОБА_3 проживає у вказаному будинку, утримує його, сплачує усі необхідні платежі. Вона у цьому їй теж інколи допомагала, в той час коли ОСОБА_3 від`їжджала до Києва.

Крім цього, надано письмові пояснення свідка ОСОБА_16 посвідчені консулом Генерального консула України в Барселоні, де вона проживає, з яких видно, що вона є донькою ОСОБА_3 та загиблого ОСОБА_5 . Її батько до 2014 року працював у НАК Нафтогаз України, проживав у Києві, а після звільнення він вирішив переїхати у іншу місцевість та з допомогою друзів почав шукати собі будинок. На той момент він вже не проживав разом з другою дружиною ОСОБА_8 та обговорював з нею розлучення. Знайшовши будинок у селі Селище Тиврівського району Вінницької області він вирішив його придбати, однак оформлювати на себе його він не хотів саме через те, щоб його друга дружина не могла претендувати на будинок, оскільки цей будинок в подальшому мав перейти у власність саме її як доньки та онуків ОСОБА_5 . Тому її батько прийняв рішення оформити придбаний будинок на ім`я сина свого друга, яким є позивач ОСОБА_1 23 січня 2015 року її батько придбав житловий будинок і земельну ділянку, договори укладалися в місті Києві у знайомого нотаріуса Дерев`янко В.В. Усі розрахунки за придбання майна здійснював саме він. Питання фіктивності ОСОБА_1 у придбанні будинку між ними обговорювалося неодноразово, він не мав жодних претензій до будинку. Після придбання її батьком будинку вона приїздила до нього в гості, він сам займався ремонтом будинку, придбанням меблів, його охороною. Навіть після убивства батька саме вона переоформлювала договір охорони. У грудні 2016 року ОСОБА_1 видав дві довіреності на управління його майном на її ім`я та її колишнього чоловіка. У зв`язку з похоронами її батька та її вагітністю вони вирішили, що здійснять переоформлення будинку після її пологів. Питання про те, чому він видав ці довіреності незнайомим людям не виникало, так як усі в їх сім`ї знали, що будинок був просто записаний на його ім`я. З дня убивства її батька ОСОБА_1 жодного разу не приїздив до будинку, не з`являвся до поліції як його власник. У лютому 2017 року у Празі, куди вона переїхала з колишнім чоловіком у неї народився син, однак у телефонному режимі вона з ОСОБА_1 узгоджували питання переоформлення документів на будинок. За його словами у нього не було можливості бути присутнім у нотаріуса, а вона в свою чергу через народження дитини не могла приїхати до України. Тому саме її мати ОСОБА_3 стала покупцем такого майна, усі необхідні витрати та податки сплачувала її мати. Після переходу будинку у власність її сім`ї, мати до цього часу є його повноправним власником, здійснює утримання будинку. Через деякий час позивач з невідомих причин змінив свою позицію, звинуватив її сім`ю у протиправних діях подавши заяву про вчинення кримінального правопорушення та звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку вказаним письмовим показанням свідків, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

За положеннями ч.1 ст.229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі, зокрема, показання свідків.

Врахувавши наведені положення ЦПК України, а також те, що вказані свідки судом безпосередньо не допитувалися, суд надає оцінку їх письмовим показанням як письмовим доказам у справі та у сукупності з іншими наданими доказами.

Відповідно до частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Частиною 1 ст.316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст.317 ЦК України власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи наведене вище суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 сукупністю належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів підтвердила своє право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 , опис об`єкта: будинок з цокольним поверхом та мансардою А, терасою а, ганок, колодязь -1 та земельну ділянку площею 0,1543 га, кадастровий номер 0524585600:02:0044:0178, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), розташовану за цією ж адресою.

Водночас її право власності оспорюється і не визнається ОСОБА_1 .

У відповідності до ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі ст.392 ЦК України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Зазначена правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17.

Верховний Суд у своїй постанові від 20 лютого 2020 року по справі № 5006/5/39б/2012 зазначив, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності за ст.392 ЦК України у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно, оскільки підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до ст.392 ЦК України є саме оспорювання або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду.

Таким чином, зважаючи на те, що суд встановив належність спірного нерухомого майна на праві власності ОСОБА_3 , але таке право власності не визнається та оспорюється ОСОБА_20 , суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання права власності за нею в судовому порядку, а отже позов підлягає задоволенню.

Обраний ОСОБА_3 спосіб захисту права відповідає вимогам закону та змісту правовідносин.

Щодо судових витрат.

Згідно ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою позивачеві ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, не підлягають стягненню з відповідачів понесені ним судові витрати по справі.

При подачі зустрічного позову до суду ОСОБА_3 сплатила судовий збір в сумі 11 350 грн.

Крім цього, ОСОБА_3 згідно рахунку № 23/02-5 від 23 лютого 2021 року здійснила оплату за проведення дослідження з аналізу висновку експерта в сумі 15 000 грн. (а.с.116 том №ІІ).

На підставі ст.141 ЦПК України у зв`язку із задоволенням позовних вимог судовий збір та витрати за проведення дослідження з аналізу висновку експерта, необхідного для розгляду справи підлягають стягненню з ОСОБА_1 в повному обсязі.

Керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст .203, 215, 237, 316-319, 344, 392 ЦК України, ст.ст. 79-81, 141, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними довіреності, договору купівлі-продажу житлового будинку, договору купівлі-продажу земельної ділянки та скасування рішень про державну реєстрацію прав, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору- приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дерев`янко Вікторія Вікторівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергій В`ячеславович, відмовити.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майна, задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 , опис об`єкта: будинок з цокольним поверхом та мансардою А, терасою а, ганок, колодязь -1 та земельну ділянку площею 0,1543 га, кадастровий номер 0524585600:02:0044:0178, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), розташовану по АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 11 350 (одинадцять тисяч триста п`ятдесят) гривень та витрати за проведення дослідження з аналізу висновку експерта в сумі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідком апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено 25 лютого 2026 року.

Суддя Копилова Л. В.