Рішення від 23 лютого 2026 р. у справі №520/29894/25 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2026 р. справа № 520/29894/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марини Лук`яненко, розглянувши у порядку спрощеного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом, в якому просить суд:

1. визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку за період з 16 червня 2025 року по 30 жовтня 2025 року у розмірі 63 089 грн 40 коп. (шістдесят три тисячі вісімдесят дев`ять гривень сорок копійок);

2. зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку за період з 16 червня 2025 року по 30 жовтня 2025 року у розмірі 63 089 (шістдесят три тисячі вісімдесят дев`ять) гривень 40 копійок.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що вона вважає протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у ненарахуванні та невиплаті їй середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 червня 2025 року по 30 жовтня 2025 року, а тому вважає свої права порушеними, у зв`язку з чим звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 17.11.2025 відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Адміністративний позов направлено на адресу відповідача у відповідності до норм діючого законодавства та доставлено до електронного кабінету останнього 13.11.2025, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа. Також, ухвалу суду від 17.11.2025 направлено та доставлено до електронного кабінету останнього 19.11.2025, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою.

Проте, відзиву на позов у встановлений судом строк до канцелярії суду не надходило, причин поважності його неподання відповідачем не повідомлено.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 14 серпня 2018 року проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується витягом із послужного списку старшого солдата ОСОБА_1 .

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 .

Відповідно до довідки № 08/386 від 14 жовтня 2024 року позивач в період з 10 липня 2024 по 11 липня 2024 брала участь у заходах необхідних для забезпечення, оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Харківській обл. Харківському р-ні, н.п. Пісочин.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/4305/25 від 16 червня 2025 року, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2024р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2025 року по 17.02.2025 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2025р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 провести перерахунок, нарахування та виплату ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 , індексації грошового забезпечення за період з 14.08.2018 року по 20.02.2025, із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум”.

Відповідно до довідки №365AF0ORQN5FDGRH від 01 листопада 2025 року вбачається, що виконання розрахунку за вказаним вище рішенням суду відбулося 30 жовтня 2025 року.

Вважаючи допущену відповідачем бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 1 - 2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” встановлено, що військовослужбовці користуються всіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до ч. ч. 2-4 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 242 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, вказано, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направлено на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим, і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Разом із тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України , у якому визначені основні трудові права працівників.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Верховний Суд України при тлумаченні положень статей 3 Кодексу законів про працю України, вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (постанова від 17 липня 2015 року у справі № 21-8а15).

Тобто, в даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.

Порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника визначений Кодексом законів про працю України.

Відповідно до приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу , при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналізуючи згадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) зробив висновок, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 Кодексу законів про працю України.

При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, за висновком Верховного Суду України, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Водночас, положення статті 117 Кодексу законів про працю України застосовуються у щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

Однак, у спірних правовідносинах, як самостійно зазначено позивачем у позовній заяві та підтверджується доданим до матеріалів справи витягом із послужного списку старшого солдата ОСОБА_1 з 17.05.2016 року проходить військову службу та наразі є діючим військовослужбовцем.

Отже, у даному випадку застосування положень статті 117 Кодексу законів про працю України є неможливим, оскільки позивач не звільнена з військової служби.

При цьому позовних вимог щодо неотримання компенсації втрати частини доходу в порядку Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою КМУ №159, позивачем не заявлено і вони не є предметом розгляду даної справи.

Враховуючи, що у даній справі предметом спору є нарахування та виплата середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку відповідно до положень ст. 117 Кодексу законів про працю України, які у даному випадку не підлягають застосуванню, суд доходить висновку про те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав, і вважає що підстави для виплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку за період з 16 червня 2025 року по 30 жовтня 2025 року у розмірі 63 089 грн 40 коп., відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, позов не задоволенню підлягає.

Розподіл судових витрат відповідно до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 78, 139, 241-247, 250, 255, 257-262, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Повний текст рішення виготовлено та підписано - 24.02.2026, враховуючи час перебування судді у відпустці, а також з урахуванням наявності сталого енергозабезпечення та Інтернет з`єднання, безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

Суддя Марина Лук`яненко