Рішення від 23 лютого 2026 р. у справі №420/31517/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/31517/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, в якому позивач просить суд:

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний остаточний розрахунок по виплаті грошового забезпечення на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України сплатити ОСОБА_1 її середнє грошове забезпечення за несвоєчасний остаточний розрахунок по виплаті грошового забезпечення на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби за період з 28.11.2024 по 28.05.2025 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в період з 25.01.2006 по 27.11.2024 позивач проходила службу в органах Державної служби України, у тому числі з 01.12.2005 по 03.11.2022, 3 09.05.2023 року по 06.09.2023 - в НОМЕР_1 прикордонному загоні, з 04.11.2022 - по 08.05.2023 - у НОМЕР_3 прикордонному загоні, з 05.09.2024 по 26.11.2024 - в НОМЕР_4 прикордонному загоні. Наказом від 27.11.2024 № 921-ос начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України позивача було звільнено в запас Збройних Сил України за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військової обов`язок і військову службу».

Позивач вказує, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі №420/3029/25 13 серпня 2025 року військовою частиною НОМЕР_2 виплачено позивачу 142428,77 грн. та 14 серпня 2025 року нею на адресу відповідача направлено звернення щодо виплати їй середньомісячного заробітку. Станом на день подачі позову відповідь не отримано.

Позивач вважаю, що дії відповідача щодо невиплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні по виплаті грошового забезпечення, є протиправним.

Ухвалою суду від 22.09.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представником відповідача зазначено, що позивача не було звільнено з військової служби, а було переміщено для подальшого проходження служби до НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України Наказом № 565-ОС. Як можна встановити, підставою для видання Наказу № 565-ОС було не звільнення позивача з військової служби, а зарахування позивача в розпорядження начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 вiд 29 серпня 2024 року №294-ОС, що свідчить про те що в/ч НОМЕР_2 не тільки не звільняли позивача з військової служби, а навіть не приймали рішення про переміщення до іншого місця проходження служби. Водночас, відповідно до статті 116 КЗпП, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а стаття 117 КЗпП регламентує відповідальність роботодавця за затримку розрахунку саме при звільненні.

Таким чином, вказує представник відповідача, позовні вимоги об`єктивно слід визнати необґрунтованими та безпідставними, в зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.

ОСОБА_1 проходила військову службу у НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, та наказом комадира НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України від 04.09.2024 року № 565-ос виключено зі списків особового складу та вcix видів забезпечення штаб-сержанта ОСОБА_1 (П-028407), інспектора прикордонної служби вищої категорії начальника 1 групи інспекторів прикордонної служби (кулеметника) відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б), яка наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29 серпня 2024 року №294-ОС зарахована у розпорядження начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.

Наказом Начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 27.11.2024 року №921-ОС виключено із списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення штаб-сержанта ОСОБА_1 (П-028407), інспектора прикордонної служби 2 категорії - перекладача групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А), звільнену наказом начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №913-ОС від 23 листопада 2024 року в запас Збройних сил України, згідно з підпунктом «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці - жінки у зв`язку з вагітністю) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», без надання права носіння військової форми одягу.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 року у справі №420/3029/25, яке набрало законної сили: адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено; визнано протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення (усіх його основних та додаткових видів, зокрема грошової допомоги для оздоровлення та премії) за періоди з 29.01.2020 року по 03.11.2022 року та з 09.05.2023 року по 20.05.2023 року виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, без врахування положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020 року); зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (усіх його основних та додаткових видів, зокрема грошової допомоги для оздоровлення та премії) за періоди з 29.01.2020 року по 03.11.2022 року та з 09.05.2023 року по 20.05.2023 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум.

Як зазначає позивач у позовній заяві та вбачається з матеріалів справи їй 13.08.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 року у справі №420/3029/25 виплачено 142428,77 грн.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно із статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та Кодексом законів про працю України (надалі - КЗпП України).

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Суд, аналізуючи викладені норми чинного законодавства України доходить висновку, що у спірних правовідносинах відповідачем НОМЕР_1 прикордонним загоном (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України не вчинено порушення вимог статей 116 та 117 КЗпП України з огляду на те, що позивач не була звільнена відповідачем та з нею остаточний розрахунок у розумінні таких статей проведено не було.

Натомість, як слушно зауважує відповідач у відзиві та підтверджується матеріалами справи, позивача наказом командира НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України від 04.09.2024 року № 565-ос було виключено зі списків особового складу у зв`язку із зарахуванням її наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29 серпня 2024 року №294-ОС у розпорядження начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.

У свою чергу зі служби в органах Державної прикордонної служби України позивача було звільнено саме наказом начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №913-ОС від 23 листопада 2024 року та наказом Начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 27.11.2024 року №921-ОС виключено із списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення.

Тобто, саме НОМЕР_4 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України було проведено остаточний розрахунок з позивачем.

Відтак, зважаючи на викладене, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та про відсутність підстав для їх задоволення.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21,22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_2 ).

Суддя П.П. Марин

.