Рішення від 24 лютого 2026 р. у справі №400/5267/24 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2026 р. № 400/5267/24

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,

провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить (з урахуванням уточнених позовних вимог):

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за винятком грошової компенсації за неотримане речове майно, за період з 01.04.2024 року по день виплати всіх сум при його звільненні, за винятком грошової компенсації за неотримане речове майно;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за винятком грошової компенсації за неотримане речове майно, за період з 01.04.2024 року по день виплати всіх сум при його звільненні, за винятком грошової компенсації за неотримане речове майно, відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 року № 100.

В обґрунтування позову вказано, що на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум при звільненні. Позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, тому звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою від 07.06.2024 року було відкрито провадження в даній справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що здійснений відповідачем розрахунок і виплачені позивачу при звільненні суми не були спірними на момент звільнення. Позивачу при звільнені здійснений повний розрахунок та виплата належних йому при звільненні.

Від відповідача до суду надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач зазначає, що згідно відомості нарахування коштів № 1304 (додана до Листа від 01.05.2024 № 1334, що надано позивачем до позову) можна дійти висновку що точною датою нарахування АТ "УКРСИББАНК" виконав 02.04.2024 року , крім того в даній довідці зазначено що військовою частиною НОМЕР_1 подано до виконання 01.04.2024 (в день його звільнення). Тобто, військовою частиною НОМЕР_1 здійснено грошовий переказ до АТ "УКИРСИББАНК" з метою виплати вищезазначених сум 01.04.2024 в день звільнення позивача. Тож в подальшому на процес надходження коштів на рахунок позивача, військова частина НОМЕР_1 жодного впливу не має, а тому порушення строків виплати грошових сум відбулось не з вини військової частини НОМЕР_1 .

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

ОСОБА_1 з 03.01.2020 року по 01.04.2024 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.04.2024 року №92 позивача було звільнено з військової служби.

15.04.2024 року позивачем направлено лист до відповідача з проханням надати інформацію про розміри нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення та точної дати їх виплати.

Листом, що зареєстрований від 01.05.2024 № 1334 відповідач надав відповідь, однак Відповіді щодо точної дати виплати позивачеві всіх належних сум при звільненні зі Збройних Силах України по день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 - відповідач не надав.

Вважаючи, що йому виплачено грошове забезпечення з затримкою, він має право на отримання середнього заробітку, тому звернувся з даним позовом до суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон № 2011-XII).

Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статтей 116-117 Кодексу законів про працю України.

Застосування норм Кодексу законів про працю України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби відповідає правовій позиції Верховного Суду, сформованій у постановах від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

За правилами частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), тому суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби).

Стаття 116 Кодексу законів про працю України визначає строки розрахунку при звільненні, згідно якої при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні визначає стаття 117 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).

Як встановив суд, позивача з 01.04.2024 звільнено з військової служби, згідно відомості нарахування коштів № 1304 вбачається, що банком було перераховано ці кошти 02.04.2024 року, при цьому в даній довідці зазначено, що військовою частиною НОМЕР_1 подано до виконання 01.04.2024 року, тобто у день звільнення позивача.

Так, згідно відомості нарахування коштів № 1304 сума до виплати склала 463 692,92 грн, з яких: 40 270,07 грн. (грошове забезпечення за березень) + 18 387,10 грн. (додаткова винагорода) + 1 342,34 грн. (грошове забезпечення за квітень) + 197 323,34 грн. (грошова компенсація щорічної основної відпустки) + 112 756,20 грн. (грошова компенсація відпустки як учаснику бойових дій) + 100 675,18 грн. (одноразова грошова допомога у разі звільнення із військової служби) = 470754,23 грн. 470754,23 грн. – 1,5% (військовий збір) = 463 692,92 грн.

У довідці від 25.04.2024 №169 зазначено, що АТ “УКРСИББАНК” перерахував на рахунок позивача 463 692,92 грн, що відповідає сумі, зазначеній у відомості.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідачем не порушено строк виплати позивачу при звільнені, тобто на день звільнення позивача відповідач провів з ним повний розрахунок. Позивачем не надано до суду доказів існування спору щодо нарахованої суми при звільненні на час звернення позивача з даним позовом, а також не надано доказів порушення строку виплати належного йому при звільненні грошового забезпечення на час звернення позивача з даним позовом. Відтак, у день звільнення відповідач провів позивачу виплату не оспорюваної ним суми.

Як наслідок, заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 139, 241 – 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 25.02.2026 року.

Суддя О.В. Малих