Рішення від 24 лютого 2026 р. у справі №360/217/25 — Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

25 лютого 2026 рокум. ДніпроСправа № 360/217/25

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Каверіна Володимира Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду з Першого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду надійшла позовна заява адвоката Каверіна Володимира Миколайовича (далі – представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій, з урахуванням уточненого позову, просить:

- визнати протиправною Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за період 2013-2018 роки;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за період 2013-2018 роки.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу в Державній прикордонній службі України та виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідача з 01.08.2018.

При цьому, представник позивача вважає, що відповідачем з порушенням норм законодавства здійснювалось нарахування та виплату йому грошового забезпечення, а саме: під час звільнення з військової служби відповідачем не нараховано та не виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за період з 2013-2018 роки.

Ухвалою суду від 10.12.2025 позовну заяву залишено без руху та надано термін для усунення недоліків

Ухвалою від 22.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 17.02.2026 залишено позовну заяву без руху після відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 24.02.2026 продовжено розгляд справи.

Відповідач подав відзив на позов, в якому заперечує проти заявлених вимог з огляду на таке.

Позивач проходив військову службу у відповідача та з 01.08.2018 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Військовослужбовці, за наявності у них права на отримання щорічної додаткової відпустки на підставі абзацу третього пункту 4 статті 10-1 Закону № 2011-XII та на підставі іншого закону, мають права на отримання щорічної додаткової відпустки лише за однією з підстав за своїм вибором.

Відповідно, нарахування та виплата позивачу компенсації за невикористані додаткові відпустки, передбаченої абзацом першим пункту 4 статті 10-1 Закону № 2011-XII, унеможливлює нарахування та виплату компенсації за невикористані відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII, і навпаки.

З урахуванням виплаченої позивачу компенсації за невикористані відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XI, згідно наказу начальника загону від 27.04.2020 №259-ОС «Про внесення змін до наказу начальника прикордонного загону від 01 серпня 2018 №386-ос Про особовий склад», відсутні підстави для нарахування та виплати компенсації за невикористані додаткові відпустки, передбаченої абзацом першим пункту 4 статті 10-1 Закону №2011-XII.

Також відповідач вважає, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової відпуски як учасникам бойових дій.

Таким чином, оскільки під час дії особливого періоду надання додаткових відпусток із збереженням заробітної плати припинено, то вимоги щодо виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку (які є похідними від права) до задоволення не підлягають.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) у період з 19.01.1999 по 01.08.2018 проходив військову службу у відповідача з місцем дислоокації АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою відповідача від 07.01.2026 № 08/131/26-Вн додаткова відпустка відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за 2013 рік у кількості 7 діб, за 2014 рік у кількості 7 діб, за 2015 рік у кількості 7 діб, за 2016 рік у кількості 7 діб, за 2017 рік у кількості 7 діб та за 2018 рік у кількості 2 доби позивачу не надавалась.

Наказом відповідача від 27.04.2020 №259-ОС «Про внесення змін до наказу начальника прикордонного загону від 01 серпня 2018 №386-ос Про особовий склад» пункт 1.3 наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 01.08.2018 № 386-ос щодо виключення із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення старшого прапорщика ОСОБА_1 доповнено абзацом:

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та до абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити грошову компнсації за невикористану відпустку строком 56 календарних днів, як особі, що має статус учасника бойових дій, за 2015 рік, за 2016 рік, за 2017 рік, за 2018 рік.

Згідно з розрахунковим листом за квітень 2020 року позивачу нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 18099,00 грн.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) регламентовано право військовослужбовців на відпустки і порядок їх надання та відкликання з них.

Частиною четвертою статті 10-1 Закону № 2011-XII передбачено, що військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток […].

На виконання частини четвертої статті 10-1 Закону № 2011-XII Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 01 серпня 2012 року № 702 «Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах».

Цією постановою затверджено зокрема й Перелік військових посад Держприкордонслужби, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку (далі - Перелік).

Суд зауважує, що додаткова відпустка за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, передбачена абзацом 1 частини першої статті 10-1 Закону України № 2011-XII, а додаткова відпустка учаснику бойових дій передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII (далі – Закон 3551-XII). Обидві ці відпустки є додатковими відпустками.

На відміну від відпустки, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 10-1 Закону № 2011-XII, право на яку мають військовослужбовці, відпустка як учаснику бойових дій надається не лише військовослужбовцям, а й будь-якій особі, яка не є військовослужбовцем, однак має статус учасника бойових дій або особи, прирівняної до нього.

У межах спірних правовідносин позивач як учасник бойових дій, якому нараховано грошову компенсацію за невикористані дні відповідної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, претендує на компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я. Надання указаних щорічних додаткових відпусток передбачено двома різними законами.

Відповідно до абзацу 3 частини четвертої статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Таким чином, зазначена норма спеціального закону передбачає право військовослужбовців за своїм вибором отримати додаткову відпустку із збереженням грошового та матеріального забезпечення як компенсацію за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, або на підставі іншого закону.

Тобто, військовослужбовці за наявності у них права на отримання щорічної додаткової відпустки на підставі абзацу 1 частини четвертої статті 10-1 Закону № 2011-XII та на підставі іншого закону мають право на отримання щорічної додаткової відпустки лише за однією з підстав за своїм вибором.

Відповідно, нарахування та виплата позивачу компенсації за невикористані відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", унеможливлює нарахування та виплату компенсації за невикористані відпустки, передбаченої абзацом першим частини 4 статті 10-1 Закону України № 3551-XII, і навпаки.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 31.03.2021 у справі № 520/7314/2020.

Судом встановлено, що відповідачем виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані ним дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

При цьому, суд зазначає, що доказів невикористання позивачем інших додаткових відпусток у спірний період проходження ним військової служби чи неотримання ним грошової компенсації за відповідні додаткові відпустки, суду не надано.

Таким чином, позивачем вже використано право на отримання компенсації за одну з додаткових відпусток із збереженням грошового та матеріального забезпечення, а саме: за додаткову відпустку як учаснику бойових дій.

З огляду на викладене, законодавчо встановлені підстави для нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов`язків, які пов`язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюються в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров` відсутні.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

За встановлених в цій справі фактичних обставин, з урахуванням меж заявлених вимог, наданих доказів та правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується,.

Керуючись статтями 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову адвоката Каверіна Володимира Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Борзаниця