Рішення від 09 лютого 2026 р. у справі №205/1035/26 — Новокодацький районний суд міста Дніпра

Єдиний унікальний номер 205/1035/26

Єдиний унікальний номер 205/1035/26

Провадження № 2о/205/94/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Приходченко О.С.

при секретарі Король Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження в м. Дніпрі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Новокодацькому та Чечелівському районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 22 січня 2026 року звернулася до Новокодацького районного суду міста Дніпра із заявою про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України, заінтересована особа ВДРАЦС по Новокодацькому та Чечелівському районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 02 лютого 2026 року заяву було прийнято до розгляду суду, а у справі відкрито провадження та призначено судове засідання.

Заявник у своїй заяві посилався на те, що вона з 12 жовтня 1991 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 . Батьки її чоловіка, ОСОБА_2 , проживали у м. Сімеїз АР Крим. Її чоловік, ОСОБА_2 , після смерті своєї матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , поїхав до АР Крим з метою догляду свого батька, ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після смерті батьків чоловік заявниці залишився в м. Сімеїз через стан здоров`я. У вересні 2021 року син заявниці, ОСОБА_3 поїхав до м. Сімеїз АР Крим вже для догляду за ОСОБА_2 , який через стан здоров`я потребував його. ІНФОРМАЦІЯ_4 внаслідок пожежі у будинку ОСОБА_2 і ОСОБА_3 померли у м. Сімеїз АР Крим, що є тимчасово окупованою територією України. За фактом смерті були видані свідоцтва про смерть. У зв`язку із окупацією АР Крим Російською Федерацією, встановленням на території міста влади Російської Федерації, відділи державної реєстрації актів цивільного стану управління юстиції України у м. Ялті АР Крим не працюють, а будь-які акти, свідоцтва, рішення, видані органами Російської Федерації, є незаконними. Заявниця у своїй заяві просила суд встановити факт смерті її чоловіка, ОСОБА_2 , та сина, ОСОБА_3 , які померли ІНФОРМАЦІЯ_4 , на тимчасово окупованій території України. У своїй заяві до суду заявник просила суд розглянути справу за її відсутності, ухваливши рішення, яким вимоги заяви задовольнити.

Представник заінтересованої особи у судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки свого представника заінтересована особа суд не повідомила.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши представлені докази, суд вважає заяву обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 з 12 жовтня 1991 року перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с. 8), від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 (а.с. 9).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 помер.

01 липня 2025 року на бланку невизнаної влади Російської Федерації було видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 19).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 помер.

01 липня 2025 року на бланку невизнаної влади Російської Федерації було видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 21).

Не може вважатися легітимним на території України надане свідоцтво про смерть, адже його було видано органом, який створено на цій території в порядку, не передбаченому законодавством України, тому даний документ не може створювати правових наслідків для осіб, яким його було видано.

У зв`язку з тим, що факт смерті був зареєстрований на тимчасово окупованій території України, заявник не може отримати свідоцтва про смерть чоловіка і сина та використовувати їх в цивільно-правових відносинах.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

На підставі ч.ч. 1-3 ст. 9 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Частиною 1 статті 17 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Згідно зі ст. 18 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Виходячи з практики ЄСПЛ, яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами як джерело права, необхідно враховувати висновки суду у справах проти Туреччини (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001), Молдови та Росії (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016), де наголошено, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою). Цей висновок в контексті сформульованого у Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованих територіях, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цих територій при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать. При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Заявниця не має можливості отримати документи встановленої форми про смерть ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки на вказаній території не здійснюють повноваження органи влади України, як заклади охорони здоров`я чи судово-медичні установи, які б мали можливість встановити факт смерті, так і органи реєстрації актів цивільного стану, які б мали можливість зареєструвати факт смерті особи та видати належне свідоцтво про смерть.

На підставі абз. 2 ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого, або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

З урахуванням того, що чинним законодавством не передбачено іншого способу, крім судового для встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, заявниця була змушена звернутися з цією заявою до суду.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги заяви знайшли своє підтвердження, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 317 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.

З урахуванням вимог ч. 4 ст. 317 ЦПК України, суд вважає за необхідне допустити рішення до негайного виконання.

Частиною 7 статті 294 ЦПК України встановлено, що при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

На підставі викладеного, керуючись ч. 7 ст. 294, ст. 317, ст. ст. 263, 264, ч.ч. 1-6 ст. 265 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Заяву задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянина України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у сел. Сімеїз Ялтинського району Автономної Республіки Крим, Україна.

Встановити факт смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянина України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у сел. Сімеїз Ялтинського району Автономної Республіки Крим, Україна.

Допустити рішення до негайного виконання.

Копію судового рішення невідкладно надіслати до Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Новокодацькому та Чечелівському районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції для державної реєстрації смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: