Рішення від 24 лютого 2026 р. у справі №173/295/26 — Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/295/26

Номер провадження2/173/915/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25 лютого 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого -судді Островерхової А.В., за участю секретаря судового засідання Прокоф`євої Н.Л., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення коштів невиплачених при звільненні, в зв`язку з виходом на пенсію та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він перебував у трудових відносинах із виробничим підрозділом «Дніпровський загін воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» Акціонерного товариства «Українська залізниця.

09 червня 2025 року звільнений за власним бажанням на підстав ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з виходом на пенсію.

При звільненні з роботи він отримав лише компенсацію за невикористані відпустки, а одноразову матеріальну допомогу не виплачено.

Таким чином, не виконавши свої зобов`язання за Колективним договором, заборгувавши йому вказані кошти, відповідач порушив його право на отримання при звільненні всіх сум, що йому належать від підприємства, тому він вимушений звернутися до суду з позовною заявою та просити стягнути з AT «Укрзалізниця» на його користь одноразову матеріальну допомогу при звільнені працівників вперше з роботи, у зв`язку з виходом на пенсію, з врахуванням всіх податків та зборів та стягнути моральну шкоду, а також понесені ним судові витрати.

Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного провадження без виклику учасників розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Представник відповідача, Акціонерного товариства «Українська залізниця», надав до суду заяву про застосування строку позовної давності, заяву про відмову у задоволенні вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, оскільки відповідно до рішення правління АТ “Укрзалізниця” від 24.10.2022 (протокол засідання правління АТ “Укрзалізниця” № Ц-54/90 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні було надано доручення керівникам регіональних філій, філій, структурних (виробничих) підрозділів, апарату управління АТ «Укрзалізниця» щодо реалізації заходів відносно призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління. Щодо розміру невиплаченої матеріальної допомоги зазначив, що із змісту листа начальника загону виробничого підрозділу «Дніпровський загін воєнізованої охорони» філії «Служба корпоративної безпеки» АТ «Укрзалізниця» № НОР-Дніпро-18/88 від 05.02.2026 вбачається, що ОСОБА_1 при звільненні матеріальна допомога в розмірі трьох середньомісячних заробітків має становити 42 043 грн. 83 коп. Також представник відповідача у відзиві на позовну заяву посилався на те, що позивач не довів суду ані факту спричинення моральної шкоди, ані вини та протиправності дій відповідача, ані причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та спричиненням моральної шкоди, оскільки суду не надано жодних доказів завдання позивачеві фізичного болю, душевних страждань або приниження репутації фізичної особи.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , перебував у трудових відносинах із виробничим підрозділом «Дніпровський загін воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» Акціонерного товариства «Українська залізниця», що підтверджується записами у трудовій книжці, серії НОМЕР_1 від 10.02.1983.

09 червня 2025 року ОСОБА_1 звільнений за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП України, що підтверджується записом у трудовій книжці.

Відповідно до копії наказу (розпорядження) № 136/ОС від 04.06.2025 зазначено компенсувати за невикористані 33 дні відпустки: відпустка за вислугу років за 3 дні за період 25.11.2020-24.11.2021; відпустка за вислугу років за 3 дні за період 25.11.2021-24.11.2022; відпустка за вислугу років за З дні за період 25.11.2022-24.11.2023; додаткова відпустка, яка надається за особливий характер праці за 4 дні за період 25.11.2022-24.11.2023; відпустка за вислугу років за 3 дні за період 01.01.2024-24.11.2024; основна щорічна відпустка за 2 дні за період 25.11.2024-31.12.2024; основна щорічна відпустка за 11 днів за період 01.01.2025- 09.06.2025; додаткова відпустка, яка надається за особливий характер праці за 2 дні за період 01.01.2025-09.06.2025; відпустка за вислугу років за 2 дні 01.01.2025-09.06.2025. Виплатити одноразову матеріальну допомогу відповідно до п.3.1.18 Колективного договору у розмірі 3,0 середньомісячних заробітків з урахуванням рішення правління від 24.10.2022 (витяг з протоколу № Ц-54/90 Ком.т.). Виплату матеріальної допомоги провести відповідно до рішення правління AT «Укрзалізниця» від 14.10.2024 (витяг з протоколу № Ц-82/63 Ком.т.).

Згідно копії повідомлення виробничого підрозділу «Дніпровський загін воєнізованої охорони» Філії «Відомча воєнізована охорона» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 09.06.2025 вбачається, що у зв`язку зі звільненням 09.06.2025 ОСОБА_1 було нараховано 19153,27 грн. та виплачено 14457,79 грн. В графі «Повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні» підпис та дата ОСОБА_1 відсутні.

Відповідно до Індивідульних відомостей про застраховану особу, ОСОБА_1 , від 14.01.2026 сума заробітної плати за травень 2025 становить 15645,42 грн. та за червень 2025 – 19153,27 грн.

Згідно наданої відповідачем копії довідки про середню заробітну плату (дохід) ОСОБА_1 заробітна плата, що враховується для розрахунку середньої заробітної плати (доходу) за квітень та травень 2025 року становить 31379,47 грн.

Згідно розрахунку оплати середньої зарплати ОСОБА_1 вбачається, що ОСОБА_1 при звільненні матеріальна допомога в розмірі трьох середньомісячних заробітків має становити 42043 грн. 83 коп.

Відповідно до рішення правління АТ “Укрзалізниця” від 14.03.2022 (протокол засідання правління АТ “Укрзалізниця” № Ц-54/31 Ком.т.) призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема, одноразової матеріальної допомоги при звільненні на пенсію на період дії правового режиму воєнного стану в Україні. Після закінчення або скасування воєнного стану виплата одноразової матеріальної допомоги при звільненні на пенсію буде проведена після окремого рішення правління у відповідності до вимог колективних договорів, укладених між профспілковими органами та адміністраціями підприємств філій та регіональних філій АТ «Укрзалізниця».

Відповідно до Витягу з протоколу № Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно з підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), ухвалено відновлювати поетапно відповідно до пункту 3.2.21 Галузевої угоди працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились/будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 в порядку черговості згідно з пунктом 2 цього рішення та з урахуванням пункту 3 цього рішення.

Суд критично ставиться до доводів представника відповідача з приводу пропуску строку позовної давності, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з виходом на пенсію 09.06.2025. До суду з вказаним позовом він звернувся 27.01.2026.

Із наданих представником відповідача доказів суд позбавлений можливості встановити, коли саме позивач отримав письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, оскільки такі докази не містять відомостей щодо дати вручення відповідного повідомлення або належного підтвердження факту його отримання позивачем.

Отже, строк позовної давності позивачем не пропущено.

Твердження позивача щодо не пропуску позовної давності із посиланням на рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) від 11.12.2025 № 1-р/2025 є хибним. Ч. 1 ст. 233 КЗпПУ визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Верховний Суд звернувся до КСУ з питанням: чи відповідає Конституції України тримісячне обмеження на подання позову про стягнення зарплати, запроваджене в липні 2022 року частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України. КСУ прийшов до висновку, що невиплата зарплати — це правопорушення, що триває. Поки людина працює, а роботодавець винен гроші, кожен новий день затримки є новим актом порушення прав. І з 11 грудня 2025 року тримісячний строк для звернення до суду про стягнення зарплати та інших виплат для працюючих осіб більше не діє.

ВС зазначив, що рішення КСУ стосується тільки працівників під час трудових відносин, а не звільнених – для них тримісячний строк лишається. Конституційний Суд України розмежував тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати, і саме останній визнано неконституційним.

Крім того, Велика Палата у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23 вказала, що статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду.

Перебіг строку звернення до суду починається у разі:

- вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду);

- розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду);

- розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).

Тобто, у постанові № 420/20606/24 Верховний суд розмежував сфери впливу рішення КСУ, яке стосується лише працівників, що продовжують працювати, для тих, хто звільнився, тримісячний строк звернення залишається чинним і є конституційним. Строк відліку починається з моменту отримання письмового повідомлення про суми, нараховані при звільненні.

Відповідно до ч. 4,7 статті 43 Конституції України кожен громадянин має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Законом України «Про оплату праці» визначено економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

До структури заробітної плати входять: основна заробітна плата, додаткова та інші заохочувальні та компенсаційні виплати (стаття 2 Закону України «Про оплату праці»).

Так, основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статті п`ятій Закону України «Про оплату праці» визначено, що організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів; грантів.

Згідно ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Частиною 2 ст. 97 КЗпП України передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців (ст. 10 КЗпП України).

Умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали (ч. 1 ст. 5 Закону України "Про колективні договори і угоди").

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про колективні договори і угоди").

За приписами ст. 13 КЗпП України, ст. 7 Закону України "Про колективні договори і угоди" зміст колективного договору визначається сторонами. У колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо форм, системи, розмірів заробітної плати, інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників (ст. 18 КЗпП України).

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" передбачено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

15.03.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", який набув чинності 24.03.2022, і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Згідно з ч.1 ст.11 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" визначено, що цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" (п.2 Прикінцевих положень КЗпП України).

Таким чином, положення Закону України "Про правовий режим воєнного стану", які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

При цьому, системний аналіз діючого законодавства свідчить про те, що дія Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", якою роботодавцю надається право в односторонньому порядку зупиняти окремі положення колективного договору, поширюється на правовідносини, що виникли з 24.02.2022.

У п.п.3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002 - 2006 роки (із змінами та доповненнями) визначено, що при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, передбачена виплата одноразової матеріальної допомоги в залежності від стажу роботи в галузі та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті в залежності від стажу роботи в галузі.

Відповідно до п.2.3 зазначеної угоди, жодна із сторін в період дії угоди не може припинити виконання взятих на себе зобов`язань.

За спільною домовленістю сторін в угоду можуть вноситись зімни та доповнення, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені законодавством України та цієї угодою (п.2.4 угоди).

Відповідачем не надано доказів внесення змін до угоди стосовно призупинення на період дії військового стану в Україні нарахування та виплати належних працівникам додаткових виплат, зокрема, одноразової матеріальної допомоги.

Системний аналіз вказаних норм матеріального права вказує на те, що одноразова матеріальна допомога входить до структури заробітної плати.

Отже, враховуючи, що одноразова матеріальна допомога входить до структури заробітної плати, її виплата гарантована вищевказаними нормами матеріального права та колективним договором.

Крім того, з відзиву на позовну заяву вбачається, що представником відповідача визнано той факт, що позивачу не виплачена матеріальна допомога при звільненні тому, в силу положень ст.82 ЦПК України дані обставини не підлягають доказуванню.

Відповідач поставив вирішення питання про нарахування та виплати всіх належних працівникові (позивачу) від підприємства сум при звільненні (ст.116 КЗпП України), в залежності від припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», та за наявності відповідного рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», тобто від певних об`єктивних та суб`єктивних обставин, без визначення конкретних термінів для виконання останнім своїх майнових зобов`язань, щодо нарахування та виплати позивачу вказаних сум, що є порушенням реалізації принципу «легітимних очікувань» у досягненні позивачем бажаного результату, нарахування та виплата всіх належних йому від підприємства сум при звільнені (ст. 116 КЗпП України), що з урахуванням доводів відповідача, може за фактом ніколи й не настати, та у подальшому зробить неможливим ефективний захист порушених трудових та соціальних прав позивача, зокрема шляхом звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Приймаючи до уваги викладене, суд прийшов до переконання що позивач має право на отримання одноразової матеріальної допомоги, тому приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої одноразової матеріальної допомоги частково з огляду на наступне.

Відповідно до розділу 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати» затвердженого Постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 обчислення середньої заробітної плати проводиться виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Позивача звільнено 09.06.2025.

Згідно наданої відповідачем копії довідки про середню заробітну плату (дохід) ОСОБА_1 заробітна плата, що враховується для розрахунку середньої заробітної плати (доходу) за квітень та травень 2025 року становить 31379,47 грн.

Відповідно до розрахунку оплати середньої зарплати дні, які були відпрацьовані позивачем у квітні та травні 2025 – 26 та 27 днів, що складає 53 дні.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна плата (дохід) обчислюється шляхом ділення заробітної плати, що враховується для розрахунку середньої заробітної плати, гривень, на кількість календарних днів у розрахунковому періоді (за винятком календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин). Частка (результат) становить: 31379, 47 грн. : 53 дні = 592,07 грн.

Середньомісячна кількість робочих днів: 53:2=26,5

Середньомісячний заробіток: 592,07?26,5=15?689,86 грн.

Тоді сума за 3 місяці: 15?689,86?3=47?069,58 грн.

З підстав вищевказаного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача одноразову матеріальну допомогу при звільнені працівників вперше з роботи, у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 47069,58 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд вважає наступне.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування моральної шкоди працівнику здійснюється у разі, якщо порушення його трудових прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Разом з тим, згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом встановлено порушення права позивача на отримання передбаченої колективним договором одноразової матеріальної допомоги при звільнені працівників вперше з роботи, у зв`язку з виходом на пенсію.

Водночас позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що невиплата зазначеної суми призвела до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя, а також не обґрунтовано розмір заявленої до стягнення моральної шкоди.

Посилання позивача на переживання та душевні страждання носять загальний характер і не підтверджені жодними доказами, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди.

В позові позивач посилається на правову позицію ВСУ від 14.12.2016 у справі № 428/7002/14-ц, яка стосується питання відшкодування моральної шкоди у трудових відносинах, але в цій правовій позиції ВСУ прямо наголосив на необхідності доказування реальних наслідків, а не лише формального порушення.

У Постанові Вищого цивільного касаційного суду по справі 362/7161/15-ц мова йде про незаконного звільнення, поновлення працівника і вимушений прогул, тобто грубе втручання у право на працю. Тому посилання позивача на дану постанову ВС не є автоматично релевантним, так як фактичні обставини інші.

Таким чином, на думку суду у задоволенні позовних вимог у частині стягнення моральної шкоди слід відмовити.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму понесених витрат по сплаті судового збору в розмірі 2014 грн. 82 коп. (47069,58 * 100% : 62198,02* 2662,40).

Крім того, позивачем заявлено вимогу про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, відповідно до якої просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога).

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4 ст. 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України - При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Матеріали цивільної справи містять копію Договору про надання правової допомоги від 17.12.2025, копію Акту про приймання – передачу наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 14.01.2026 за № 17122501.

Представник відповідача подав клопотання, відповідно до якого просив відмовити позивачу у стягненні судових витрат на правничу допомогу, у зв`язку з тим, що позивачем не надано копії платіжної інструкції або іншого фінансового документу, який засвідчував би факт перерахування грошових коштів за отримані послуги згідно договору про надання правової допомоги.

Суд не погоджується з твердження представника відповідача, оскільки відповідно до Постанови ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Позивачем долучено до матеріалів справи копію Акту про приймання – передачу наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 14.01.2026 за № 17122501, із зазначенням опису виконаних робіт, що є підтвердженням надання правової допомоги.

Проте, суд не вбачає підстав для задоволення вимог про стягнення витрат правову допомогу виходячи з наступного.

Велика палата ВС у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 зауважила, що у малозначній справі здійснювати представництво особи в суді може особа, яка не є адвокатом. Проте поняття «надання професійної правничої допомоги» не тотожне поняттю «представництво особи в суді». Надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати. Натомість представництво у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб`єктом (абз.2 пп.2.2.1 пп.2.2 п.2 мотивувальної частини висновку Конституційного Суду від 31.10.2019 №4-в/2019 щодо скасування адвокатської монополії).

Витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», однак в матеріалах справи відсутні вказані документи.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, ЄДРПОУ 40075815) про стягнення коштів невиплачених при звільненні, в зв`язку з виходом на пенсію та моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію (з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх стягненні) у розмірі 47069 (сорок сім тисяч шістдесят дев`ять) грн. 58 коп.

В іншій частині заявлених вимог - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2014 (дві тисячі чотирнадцять) грн. 82 коп.

У задоволенні вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017.

Суддя А.В. Островерхова