Рішення від 24 лютого 2026 р. у справі №701/107/26 — Маньківський районний суд Черкаської області

Справа №701/107/26

Провадження №2/701/209/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2026 рокуМаньківський районний суд, Черкаської області

в складі: головуючого - судді -Калієвського І. Д.

за участю секретаря -Байдужої Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Маньківка справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача звернувся в суд з позовом до відповідача про розірвання шлюбу.

На підставу своїх вимог спирається на те, що 01.10.2016 року між ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб з ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_1 , яке видане Маньківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, з актовим записом №48. У шлюбі у сторін народився син, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 , яке видане Виконавчим комітетом Іваньківської сільської ради Маньківського району Черкаської області, з актовим записом №8. На початку сімейного життя шлюбні відносини позивача з відповідачем складалися добре, однак на даний момент подружжя разом не проживає, шлюбні відносини між сторонами припинились. Сторони перестали розуміти та любити один одного, проживати однією сім`єю, вести домашнє господарство, а також у них з`явились розбіжності в поглядах на сімейне життя, сімейні обов`язки з ведення спільного господарства, виховання дитини та ведення спільного побуту. Всі зусилля щодо знаходження компромісу між сторонами не дали жодних результатів, тому позивач вважає, що наразі немає можливості збереження сім`ї. На даний час шлюб носить формальний характер та без фактичних сімейних відносин, а тому подальше сумісне життя, примирення, збереження між сторонами сім`ї, позивач вважає неможливим та таким, що суперечить його інтересам, тому представник позивача змушений звернутися із позовною заявою про розірвання шлюбу до суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно з ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Ухвалою суду від 05.02.2026 року по справі призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з викликом сторін та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Позивач та його представник в судове засідання не з?явилися, але згідно письмової заяви просить справу розглядати у їх відсутність та підтримують позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з?явився, але згідно позиції викладеної у відзиві на позов, остання зазначає, що на даний час не заперечує проти розірвання шлюбу в майбутньому, але також просить надати їй строк на примирення терміном шість місяців, проте в резулятивній частині відзиву просить прийняти відзив до розгляду, справу розглядати без її особистої участі та відмовити у задоволенні позовних вимог про розірвання шлюбу на даному етапі.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи вищевикладене та приписи ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без участі осіб, які в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

У зв`язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, системно дослідивши матеріали цивільної справи в їх сукупності, вивчивши правові норми, які регулюють дані правовідносини, встановив наступне.

01.10.2016 року між позивачем та відповідачем зареєстровано шлюб Маньківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу 1 жовтня 2016 року зроблено запис за №48. (а.с.7).

Від шлюбу сторони мають малолітню дитину: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с.8).

Згідно позовних вимог позивач зазначає, що спільне життя у них не склалось, шлюбні відносини між ними припиненні, спільне господарство не ведуть, подальше спільне життя і збереження шлюбу стало неможливим, воно суперечить їх інтересам.

Оскільки подальше спільне проживання подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, шлюб підлягає розірванню.

Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст. 110 СК України.

Відповідно до статті 51 Конституції України та ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Відповідно до норм сімейного законодавства, добровільність шлюбу - одна з основних його засад.

Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз», підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.

Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.

Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії реєстрації шлюбу. Добровільність шлюбу це його довічна риса. Саме добровільністю шлюбу зумовлена можливість його розірвання.

Ч. 3 та 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Щодо позиції відповідача щодо надання сторонам строку на примирення терміном шість мсяців, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.

Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов`язком.

Суд реалізує дискрецію з урахуванням конкретних обставин справи.

Формальне заперечення одного з подружжя не означає автоматичного надання строку.

Якщо встановлено, що сім`я фактично розпалася і спільне проживання припинене, суд може розірвати шлюб без надання строку.

Головним критерієм надання строку на примирення є можливість збереження сім`ї.

Проте з матеріалів даної справи вбачається відсутність реальних шансів на примирення, оскільки крім заперечення позивача на надання строку на примирення, має факт тривалого окремого проживання, відсутність спільного господарства, що свідчить про недоцільність надання строку на примирення.

Крім того, відповідачка безпосереднього у відзиві на позов не заперечує проти розірвання шлюбу в майбутньому, що свідчить проте, що остання не має на меті зберегти даний шлюб, а лише використовує надане їй право на надання строку на примирення без мети самого примирення та збереження сім`ї.

Суд також зазначає, що наявність дітей сама по собі не зобов`язує суд надавати строк на примирення. В даному випадку інтереси дитини враховуються, але не є автоматичною підставою для примусового збереження шлюбу.

Шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

Судом встановлено, що сімейні відносини між сторонами припинені. Подальше сімейне життя чоловіка і дружини та збереження сім`ї є неможливим, збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача.

Примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, порушуватиме його законні права та інтереси і суперечитиме вимогам закону.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 369/7035/18, провадження № 61-1658св20.

Звертаючись до суду з позовною заявою, позивач посилаєтья на те, що на даний момент подружжя разом не проживає, шлюбні відносини між сторонами припинились. Сторони перестали розуміти та любити один одного, проживати однією сім`єю, вести домашнє господарство, а також у них з`явились розбіжності в поглядах на сімейне життя, сімейні обов`язки з ведення спільного господарства, виховання дитини та ведення спільного побуту. Всі зусилля щодо знаходження компромісу між сторонами не дали жодних результатів, тому позивач вважає, що наразі немає можливості збереження сім`ї. На даний час шлюб носить формальний характер та без фактичних сімейних відносин.

Суд наголошує, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (частина перша статті 24 СК України).

Відповідачем не наведено будь-яких переконливих доводів того, що сторонами вчиняються дії, направлені на збереження сім`ї.

Доводи відповідача викладені у відзиві на позов щодо необхідності надання строку на примирення, на підставі вищевикладеного, суд, відхиляє, оскільки кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини, і не може бути примушений до їх збереження.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

Згідно ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 3 ст. 115 СК України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рішення суду у справі про розірвання шлюбу повинно відповідати вимогам статті 215 ЦПК України (в редакції на 2007). У ньому, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім`ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.

За таких обставин суд приходить до висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу, оскільки подальше збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (стаття 51 Конституції України).

Майновий спір не вирішувався.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 77-81, 141, 263, 265 ЦПК України, ст. ст .24, 56, 104, 105, 110, 111, 112, 113, 114, 115 СК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задоволити.

Шлюб, зареєстрований 1 жовтня 2016 року Маньківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу 1 жовтня 2016 року зроблено запис за №48 між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 ою, ІНФОРМАЦІЯ_3 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , зареєстрована та жителька АДРЕСА_1 ) – розірвати.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Черкаського апеляційного суду впродовж 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана впродовж 30 (тридцяти) днів з дня вручення йому відповідного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження.

Суддя І. Д. Калієвський