Постанова від 24 лютого 2026 р. у справі №632/376/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 лютого 2026 року

м. Харків

справа №632/376/25

провадження № 22-ц/818/1797/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.,

суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б.

розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на рішення Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 24 листопада 2025 року, постановлене суддею Кочнєвим О.В.

в с т а н о в и в:

У березня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором №496530-КС-001 з урахуванням додаткової угоди №1 до вказаного договору від 11.06.2024 року у сумі 55057,24 грн. станом на 08.02.2025 року, з яких 22550,26 грн. – сума прострочених платежів за тілом кредиту, 32088,19 грн. – сума прострочених платежів по процентах та 418,79 грн. – сума прострочених платежів за комісією, а також 2422,40 грн. – судовий збір за розгляд справи у суді, з урахуванням того, що строк кредиту склав 33 тижні та діяв 26.11.2024 року

Рішенням Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 24 листопада 2025 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» заборгованість за договором №496539-КС-001 про надання кредиту від 16.04.2024 року, з урахуванням додаткової угоди №1 до нього від 11.06.2024 року, який припинив свою дію 26.11.2024 року, у розмірі 47964,72 грн. (сорок сім тисяч дев`ятсот шістдесят чотири грн. 72 коп.), з яких 22550,26 грн. – сума прострочених платежів по тілу кредиту та 25414,46 грн. грн. – сума прострочених платежів по процентах. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено. Стягнуто ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» судові витрати у справі у розмірі частини сплаченого при зверненні до суду судового збору у розмірі 2110,40 грн. В іншій частині у стягненні судових витрат у вигляді сплаченого судового збору відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове рішенням, яким стягнути з відповідача на користь позивача заборгованості по процентам за користування кредитом. Вважають, що рішення суду в оскаржуваній частині є таким, що ухвалене з неповним з`ясуванням фактичних обставин справи, що мають значення для вирішення справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи. Звертають увагу на те, що відсотки нараховувались лише в період дії договору за кожен день користування кредитом на суму його залишку.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України – в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду в частині задоволених позовних вимог не оспорюється, тому судом апеляційної інстанції не переглядається.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на суму 47964,72 грн., з яких 22550,26 грн. – сума прострочених платежів по тілу кредиту та 25414,46 грн. – сума прострочених платежів по процентах. Підстав для стягнення відсотків заявлених у позові та комісії не має.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вимогам закону та фактичним обставинам справи відповідає в повній мірі.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 16.04.2024 року між відповідачкою та позивачем був укладений в електронній формі договір №496539-КС-001 про надання кредиту, відповідно до норм якого відповідачка отримала кредит у розмірі 25000,00 грн. строком на 24 тижні до 01.10.2024 року зі сплатою фіксованої зниженої процентної ставки у розмірі 1,15123690% або стандартної процентної ставки у розмірі 2,00% на день на загальну суму кредиту зі сплатою комісії на користь позивача у розмірі 3750,00 грн. за сам факт надання кредиту. Вказаний договір був підписаний відповідачкою одноразовим електронним підписом (а.с.18-22).

Кошти у розмірі 25000,00 грн. були перераховані відповідачці на її банківську карту у АТ КБ «Приватбанк» 16.04.2024 року, що підтверджується довідкою про перерахування коштів відповідачці ТОВ «Профітгід» без номера та дати на виконання вимог договору з переказу коштів №ПГ-5 від 04.11.2020 року (а.с.45) та відповіддю від АТ КБ «Приватбанк» від 30.03.2025 року, отриману судом 07.04.2025 року про емітування картки відповідачці та зарахування не неї 25000,00 грн. від позивача 16.04.2024 року (а.с.81).

11.06.2024 року між сторонами в електронній формі було укладено додаткову угоду №1 до договору №496539-КС-001 про надання кредиту, зокрема, в якій було змінено час її дії, а саме розширено строк до 33 тижнів до 26.11.2024 року, зафіксовано розмір заборгованості відповідачки перед позивачем на 11.06.2024 року (23129,88 грн.), визначено ставки за користування кредитом у період з 11.06.2024 року до 26.11.2024 року, зокрема встановлено відповідну ставку у період з 11.06.2024 року до 06.08.2024 року у розмірі 0,863427% в день за відсутності прострочення та 1,1512369% на четвертий день в разі прострочення виконання зобов`язань, та в період з 07.08.2024 року до 26.11.2024 року у розмірі 1,1512369%. Вказана додаткова угода також була підписана відповідачкою одноразовим електронним підписом (а.с.35-36).

Судом встановлено, що розрахунок заборгованості позивач провів з урахуванням строку дії договору, врахувавши платежі відповідачки від 29.04.2024 року на суму 5420,00 грн., 11.05.2024 року на суму 5370,35 грн., 25.05.2025 року на суму 5206,55 грн., 11.06.2024 року на суму 5420,00 грн., 24.06.2024 року на суму 2710,00 грн., 09.07.2024 року на суму 2710,00 грн. та від 26.07.2024 року на суму 2710,00 грн. в межах визначеного розміру відсотків за період з дати укладання договору 16.04.2024 року до 20.08.2024 року.

В той же час з 21.08.2024 року до 26.11.2024 року позивач не міг застосовувати розмір процентів більше 1%, оскільки в цій частині вимоги додаткової угоди №1 до договору №496539-КС-001 про надання кредиту від 11.06.2024 року не відповідали прямим нормам діючого законодавства.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Статтею 3 Закону України “Про електронну комерцію” визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Нормами частини першої статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів саме за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг упродовж певного часу, а саме - упродовж строку кредитування, визначеному в кредитному договорі.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення заборгованості за простроченими відсотками, суд першої інстанції виходив з того, що така заборгованість нараховувалась з урахуванням розміру відсотків, який суперечить положенням закону.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

11.06.2024 року між сторонами в електронній формі було укладено додаткову угоду №1 до договору №496539-КС-001 про надання кредиту, зокрема, в якій було змінено час її дії, а саме розширено строк до 33 тижнів до 26.11.2024 року, зафіксовано розмір заборгованості відповідачки перед позивачем на 11.06.2024 року (23129,88 грн.), визначено ставки за користування кредитом у період з 11.06.2024 року до 26.11.2024 року, зокрема встановлено відповідну ставку у період з 11.06.2024 року до 06.08.2024 року у розмірі 0,863427% в день за відсутності прострочення та 1,1512369% на четвертий день в разі прострочення виконання зобов`язань, та в період з 07.08.2024 року до 26.11.2024 року у розмірі 1,1512369%. (а.с.35-36).

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

При цьому, згідно п. 17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: - протягом перших 120 днів - 2,5 %; - протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, починаючи: - з 24.12.2023 денна ставка має бути не більше 2,5%, - з 22.04.2024 - денна ставка не більше 1,5%, - з 20.08.2024 - денна ставка не більше 1%.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

З 20.08.2024 року до 26.11.2024 року позивач мав нараховувати проценти, виходячи із розміру розміру процентної ставки 1%, проте застосовував, процентну ставку у розмірі 1,1512369%, що суперечить вищенаведеним вимогам діючого законодавства

При цьому, колегія суддів вважає, що розмір стягнутих судом першої інстанції відсотків за користування кредитом є обґрунтованим, оскільки вирахуваний із застосуванням вимог вищезазначеного закону.

Рішення суду в цій частині відповідає вимогам закону.

Проте колегія суддів не може погодитися із висновком про відсутність підстав для стягнення комісії.

Так зі змісту кредитного договору та додаткової угоди до нього убачається, що сторони узгодили сплату комісії за видачу кредиту та її розмір.

Можливість введення такої комісії не суперечить вимогам закону та узгоджена сторонами.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

Таким чином, виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст. 1,ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року по справі №496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача, як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

Умови кредитного договору про сплату відповідачем комісії за надання кредиту, а також подальше стягнення нарахованої комісії з відповідача, колегія суддів вважає такими, що відповідають вимогам діючого законодавства, а тому висновок суду першої інстанції про те, що положення кредитного договору в частині стягнення суми комісії за надання кредиту є нікчемними в силу ст.228 ЦК України є помилковим.

Сплата комісії передбачена умовами кредитного договору. Розмір заборгованості узгоджений сторонами складає 418,79 грн. Підстав для відмови у її стягненні колегія суддів не вбачає.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованості за комісією у розмірі 418,79 грн.

У зв`язку з чим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення цих позовних вимог.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

З матеріалів справи вбачається, що сума сплаченого позивачем судового збору за подання позовної заяви становить 2422,40 грн та за подання апеляційної скарги становить 3 633,60 грн.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково то стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» підлягає судовий збір пропорційно задоволеним вимогам у сумі 2342,94 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,–

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» – задовольнити частково.

Рішення Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 24 листопада 2025 року в частині відмови у стягненні комісії скасувати, позовні вимоги в цій частині задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» суму заборгованості за комісією у розмірі 418, 79 грн.

В частині відмови у позові про стягненні відсотків за кредитним договором рішення суду залишити без змін.

Рішення суду в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» судовий збір у сумі 2342,94 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

В.Б. Яцина