Рішення від 24 лютого 2026 р. у справі №642/8336/25 — Холодногірський районний суд міста Харкова

"25" лютого 2026 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 642/8336/25

Провадження № 2/642/579/26

25 лютого 2026 року

м. Харків

Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Петрової Н.М.,

секретар судового засідання - Кайдалової Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором-

ВСТАНОВИВ:

30.12.2025 до Холодногірського районного суду м.Харкова надійшла позовна заява від ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» заборгованості за кредитним договором№ TDB.2021.0001.34399 від 03.12.2021, що становить - 28 028,08 грн., судові витрати у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11 200,00 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що 03.12.2021 між ОСОБА_1 та АТ «Мегабанк» укладено Договір №TDB.2021.0001.34399 про відкриття рахунків, видачу та обслуговування платіжних карток МПС з відкриттям кредитної лінії. Вказаний договір є договором приєднання до Правил обслуговування клієнтів за платіжними картками todobank у АТ «Мегабанк».

Сторони погодили і клієнт своїм підписом підтвердив, що з умовами Договору, з урахуванням Правил, які розміщені на сайті банку, істотними умовами договору, ознайомлений і згоден.

Банк свої зобов`язання перед відповідачем виконав в повному обсязі, надавши йому можливість користуватись кредитним лімітом.

Відповідач, в свою чергу, свої зобов`язання за Договором щодо повернення заборгованості та сплаті відсотків за користування кредитної лінією не виконав, у зв`язку з чим станом на 03.12.2021 заборгованість складає 28 028,08 грн., з яких 9 974,30 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 18 053,78 грн. заборгованість за процентами.

03.09.2024 між АТ «Мегабанк» та ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» укладено Договір №GL1N426240 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступив новому кредитору права вимоги, в тому числі, до ОСОБА_1 за Кредитним договором №TDB.2021.0001.34399.

27.12.2024 між ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» та ТОВ «ФК «Єврокредит» укладено Договір №1/12 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступив новому кредитору права вимоги, в тому числі, до ОСОБА_1 за Кредитним договором №TDB.2021.0001.34399.

Оскільки відповідач добровільно не погашає заборгованість, представник позивача звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 05.01.2026 відкрито спрощене позовне провадження, з повідомленням (викликом) сторін.

07.01.2026 відповідач ОСОБА_1 направила до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» та застосувати строк позовної давності звернення до суду.

Відзив на позовну заяву обгрунтований тим, що за кредитним договом №TDB.2021.0001.34399 від 03.12.2021 вона після 2021–2022 років не здійснювала жодних платежів, письмово не визнавала заборгованість, додаткових угод чи договорів реструктуризації не укладала.

Зазначає, з урахуванням положень статей 256, 257 ЦК України загальний строк позовної давності становить три роки, який на момент звернення позивача до суду 30.12.2025 року сплив. У зв`язку з цим відповідач просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України.

Крім того, відповідач зазначала про неможливість належного виконання зобов`язань після початку повномасштабних воєнних дій на території України, посилаючись на втрату доступу до мобільного застосунку Todobank, через який здійснювалося обслуговування кредитної картки, відсутність інформації щодо стану заборгованості та альтернативних способів її погашення. На думку відповідача, позивачем не доведено наявності у неї реальної можливості виконання зобов`язань у зазначений період.

Також у відзиві відповідач ОСОБА_1 заперечувала проти розміру заявлених до стягнення сум, посилаючись на відсутність належного та детального розрахунку заборгованості, необґрунтованість нарахування відсотків і штрафних санкцій. Окремо зазначала, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 200,00 грн є непропорційними та не підтвердженими належними доказами, а тому підлягають зменшенню або відмові у їх стягненні.

17.01.2026 до суду надійшла відповідь на відзив від представника ТОВ «ФК «ЄВРОКРЕДИТ» - адвокатата Журавльова С.Г., в якому представник просить позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄВРОКРЕДИТ» задовольнити в повному обсязі.

Відповідь на відзив обґрунтована тим, що представник позивача вказує на безпідставність заперечень відповідача.

Щодо позовної давності представник позивача наголошує, що її перебіг був зупинений на період дії карантину та воєнного стану згідно з Прикінцевими положеннями ЦК України. Оскільки відлік строків був поновлений лише з 04.09.2025 на підставі Закону № 4434-IX, позовна давність на момент звернення до суду не спливла.

Стосовно суми заборгованості представник позивача зазначає, що вона підтверджується виписками по рахунку, які за законом є належними первинними документами та доказами отримання і використання коштів. Позивач підкреслює, що процедура ліквідації АТ «МЕГАБАНК» не звільняє позичальника від обов`язку повернення кредиту, а актуальні реквізити для оплати були загальнодоступними на офіційних сайтах банку та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Також представник позивача вважає необґрунтованими заперечення щодо витрат на правничу допомогу, оскільки відповідачем не доведено їх не співмірності, стверджуючи, що заявлені витрати є реальними, підтверджені документально та відповідають складності справи, тоді як обов`язок доведення їх завищеного розміру покладається виключно на сторону відповідача.

21.01.2026 до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив від відповідача ОСОБА_1 , в яких відповідач зазначає, що аргументи позивача є лише формальними та не підтверджені новими доказами. Вона зазначила, що самі по собі банківські виписки не є детальним розрахунком, оскільки з них неможливо перевірити, як саме нараховувалися відсотки та штрафи.

Відповідач вказує на відсутність доказів переходу права вимоги. Вона наголосила, що в справі немає договору, який би підтверджував, що ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» дійсно викупило цей борг у АТ «МЕГАБАНК». Оскільки її не повідомляли про зміну кредитора, відповідачка не визнає позивача належною стороною у справі.

Також відповідач пояснила, що через ліквідацію банку та початок війни вона втратила доступ до банківського застосунку, що унеможливило вчасну оплату боргу. Додатково вона наполягає на застосуванні позовної давності та вважає заявлені витрати на адвоката у розмірі 11 200 грн занадто високими й неспівмірними зі складністю справи.

Представник позивача «ФК «ЄВРОКРЕДИТ» - адвокат Журавльов С.Г. в судове засідання не з`явився, повідомлений про дату, час та місце розгляду своєчасно та належним чином, подав до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив розглянути справу без участі представника позивача, проти заочного розгляду справи не заперечуває.

Частиною 3 ст. 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України, відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, повідомлена своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомила. Скористалася своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та надання пояснень щодо суті спору.

Суд звертає увагу, що розгляд справи відбувається в порядку спрощеного позовного провадження, а відповідно до положень ст.275 ЦПК України, суд повинен розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності до положень ч.2 ст.247 ЦПК України, судом не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Здійснюючи правосуддя (ч.1 ст.5 ЦПК України), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно п. 23 ч.1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживчий кредит це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

При цьому відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 Цивільного кодексу України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Спірні правовідносини виникли між Банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Пунктом другим частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», визначено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями, що передбачено в пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 03.12.2021 між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 укладено договір № TDB.2021.0001.34399 про відкриття рахунків, видачу та обслуговування платіжних карток МПС з відкриттям кредитної лінії (далі договір), відповідно до умов якого цей договір є договором приєднання до правил обслуговування клієнтів за платіжними картками todobank у АТ «Мегабанк». Підписання сторонами цього договору вважається одночасно підписанням правил, у зв`язку з чим правила не підлягають додатковому та/або подальшому підписанню. Договір разом із правилами, тарифами на послуги банку (додаток № 1 до договору), вступають в силу для сторін одночасно з підписанням цього договору і складають єдиний договір (п. 1 договору).

Вказаний договір підписано особисто представником АТ «Мегабанк» та Відповідачем ОСОБА_1 .

Відповідно до п.2 договору банк відкриває клієнту: поточний рахунок № НОМЕР_1 в гривні; поточний рахунок № НОМЕР_2 в доларах США; поточний рахунок № НОМЕР_3 в Євро, що обслуговуються за дебетовою схемою,а також видає платіжну картку міжнародної платіжної системи Visa International Gold Rewards миттєвого випуску (неперсоніфіковану). Картка є власністю Банку.

Згідно з п. 3 договору картка використовується клієнтом для отримання/внесення грошових коштів, оплати товарів і послуг, а також з метою здійснення інших операцій, передбачених умовами договору та/або чинним законодавством України і не пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності. Банк має право надання клієнту на картковий рахунок-1 кредит (встановити доступний ліміт кредитної лінії у межах максимального ліміт кредитної лінії) в сумі та на умовах, визначених договором. Кредит використовується клієнтом на споживчі цілі. Операції за картковим рахунком-1 проводяться з урахуванням встановленого доступного ліміту кредитної лінії.

Пунктом 4 договору встановлено, що банк має право надавати клієнту на картковий рахунок 1 кредит, в межах кредитної лінії. Максимальний ліміт кредит 200000 грн. пільговий період до 62 днів, строк кредиту 12 місяців з правом автоматичної пролангації, процентна ставка за користування Доступним лімітом кредитної лінії по операціям, які здійснені в торгово-сервісних мережах у пільговий період з дати першого зняття коштів 0.0001%. Процентна ставка за користування кредитним лімітом по операціям, які здійснені в торгово-сервісних мережах (фіксована) % річних, процентна ставка за користування доступним лімітом кредитної лінії по операціям зняття готівки в термінальних пристроях, % річних 56% для тарифу todobank, реальна річна процентна ставка 87.30% для тарифу todobank, 80,0% для тарифу todobank+.

Відповідно до пункту 5 Заяви-договору такі умови, як: права та обов`язки сторін; відповідальність сторін; порядок обчислення, зміни та сплати процентів; порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; порядок повернення (в т.ч. дострокового) кредиту; порядок зміни і припинення дії Договору, погоджено в публічній частині договору.

У додатку № 1 до договору міститься детальна інформація щодо тарифного пакету «todobank». Вказаний додаток підписано власноручно ОСОБА_1 .

Зокрема, зазначено, що за невиконання та/або неналежне виконання Клієнтом зобов`язання щодо сплати заборгованості за кредитною лінією, та щодо сплати процентів за користування за кредитною лінією Клієнт несе відповідальність щодо сплати 80,00% річних від простроченої суми за весь період прострочення, що також закріплено розділом 1.7. публічної частини Договору та п.8.11. Тарифів todobank.

Пунктом 6 Заяви-Договору закріплено, що строк дій Договору: набирає чинності з моменту підписання цієї Заяви-Договору та діє протягом 3 (трьох) років. Якщо за 30 календарних днів до дати закінчення строку дії цього Договору жодна із Сторін не заявить про його розірвання, цей Договір вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах. Кількість таких пролонгацій Договору є необмеженою.

Крім того, 03.12.2021 року відповідач власноручно підписала паспорт споживчого кредиту, який є додатком до договору, та в якому зазначено, що наслідками прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит: процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту становить 80,00% річних від прострочення суми за весь період прострочення (п.6).

Підписавши Договір відповідач підтвердила, що один примірник цього Договору із додатками та Паспорт споживчого кредиту, нею отримані під підпис. З реальною річною процентною ставкою та загальною вартістю кредиту на дату укладення Договору, у письмовій формі відповідач ознайомлена (п. 4 Договору).

Таким чином, АТ "Мегабанк" виконав свої зобов`язання за Договором, відкривши Відповідачу поточні рахунки, видавши платіжну картку та здійснивши перерахування кредитних коштів на поточний рахунок Відповідача в межах ліміту кредитної лінії, що підтверджується виписками з особового рахунку відповідача.

Відповідач виконувала взяті на себе зобов`язання з істотним порушенням умов Договору, сплачуючи поточні щомісячні платежі з простроченням дати їх сплати, сплачуючи щомісячні платежі не в повному обсязі та/або не сплачуючи взагалі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості.

Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з частиною 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно - телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Суд доходить висновку, що між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 дійсно було укладено кредитний договір, який містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму позики, дату її видачі, строк повернення грошових коштів, розмір процентів, умови кредитування та укладений у спосіб, визначений чинним законодавством України, з повним дотриманням вимог щодо їх укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Статтею 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 1049 Цивільного Кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частинами першою та другою статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язання в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до протоколу електронного аукціону № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024 переможцем електронних торгів за номером лота GL1N426240 (власник АТ «Мегабанк») стало ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс».

03.09.2024 АТ «Мегабанк» (банк) та ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» (новий кредитор), відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024, укладено договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, згідно з умовами якого за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до дебіторів та/або позичальників та/або фізичних осіб та/або фізичних осіб-підприємців та /або юридичних осіб, зазначених у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за договорами на розрахунково-касове обслуговування та /або договорами про користування банківськими індивідуальними сейфами та/або кредитними договорами (в тому числі договорами про надання кредиту (овердрафту), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з реєстром у додатку № 1 до цього договору (п. 1 договору).

27.12.2024 між ТОВ «ФК Єврокредит» (новий кредитор) та ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» (первісний кредитор) укладено договір № 1/12 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора до дебіторів та/або позичальників та/або фізичних осіб та/або фізичних осіб-підприємців та /або юридичних осіб, зазначених у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за договорами на розрахунково-касове обслуговування та /або договорами про користування банківськими індивідуальними сейфами та/або кредитними договорами (в тому числі договорами про надання кредиту (овердрафту)), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з реєстром у додатку № 1 до цього договору (п. 1 договору).

Відповідно до п. 2 договору № 1/12 від 27.12.2024 права вимоги переходять від первісного кредитора до нового кредитора з моменту підписання сторонами цього договору та додатку № 1 (реєстр договорів, права вимоги за яким відступаються до боржників/дебіторів за такими договорами). Вказаний додаток № 1 до договору підписується сторонами одночасно з текстом договору.

Як вбачається з копії витягу з додатку № 1 до договору № 1/12 про відступлення прав вимоги, укладеного 27 грудня 2024 року, від ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» перейшло до ТОВ «ФК Єврокредит» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №TDB.2021.0001.34399 від 03.12.2021.

На підставі наведених положень, а також враховуючи досліджені судом докази на підтвердження відступлення права вимоги за кредитним договором, суд зазначає, що відступлення права грошової вимоги ТОВ «ФК Єврокредит» до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № TDB.2021.0001.34399 від 03.12.2021 та набуття такого права ТОВ «ФК Єврокредит» відбулося відповідно до норм чинного законодавства та договірних умов.

Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором на момент передачі права вимоги становить 28 028,08 грн., яка складається з: основного боргу у розмірі 9 974,30 грн. та відсотків у сумі 18 053,78 грн.

У постанові Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі № 910/1580/18 сформульовано висновок про те, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Згідно з правовими висновками, наведеними в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 204/2972/20 (провадження № 61-168 св 21) виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.

Відповідно до копій виписок за рахунком НОМЕР_4 , відкритим на ім`я ОСОБА_1 за період з 03.12.2022 по 03.09.2024 встановлено, що відповідач активно користувалася грошовими коштами в межах наданого їй кредитного ліміту, здійснювала операції, частково погашала заборгованість за кредитним договором.

Згідно з довідкою-розрахунком заборгованості за кредитним договоро № TDB.2021.0001.34399 від 03.12.2021, складеною уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Мегабанк», станом на 03.09.2024 у ОСОБА_1 наявна заборгованість за вказаним кредитним договором у загальному розмірі 28 028,08 грн, яка складається з: заборгованості за основним боргом у розмірі 9 974,30 грн та заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками у сумі 18 053,78 грн.

Підписавши договір, відповідач підтвердила, що ознайомилася з текстом договору та Правилами, отримала всю необхідну інформацію, що забезпечує вірне розуміння змісту послуги та погодилася з умовами кредитного договору, у тому числі строку кредитування, розміру кредиту та процентів, порядком їх нарахування, була обізнана про реальну проценту ставку та орієнтовану загальну вартість кредиту, тому з огляду на той факт, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором № TDB.2021.0001.34399 від 03.12.2021 належним чином не виконала, суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК Єврокредит» в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту № TDB.2021.0001.34399 від 03.12.2021 у розмірі 9 974,30 грн. підлягають задоволенню.

Щодо заборгованості по сплаті відсотків у розмірі 18 053,78 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу. Одночасно, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, Рішенням Правління Національного банку Укрїни від 21.07.2022 року №362-рш відкликано банківську ліцензію та ліквідовано АТ «МЕГАБАНК», однак відсотки за Договором № TDB.2021.0001.34399 від 03.12.2021 продовжували нараховуватися, здгідно наданої позивачем виписки за період з 03.12.2022 по 03.09.2024.

Відсотки за заборгованість ОСОБА_1 продовжували нараховуватися після відкликання банківської ліцензії та ліквідації АТ «МЕГАБАНК», тобто після 21.07.2022 до 03.09.2024, а отже нарахування відсотків є безпідставним, оскільки після припинення банківської діяльності та запровадження ліквідації банк втрачає право здійснювати операції з кредитування, змінювати умови договорів та нараховувати проценти, а тому такі нарахування не можуть вважатися законними та підлягають виключенню із розрахунку заборгованості.

Крім того, представником позивача не надано детального розрахунку суми заборгованості за відсотками, саме в такому розмірі як заявлено позивачем, у зв`язку з чим не можливо встановити період їх нарахування, застосовану проценту ставку, спосіб розрахунку та відповідність заявленої суми умовам кредитного договору й вимогам законодавства.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі №757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони».

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава – учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких – не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).

У відповідності до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

За таких обставин та без наданих підтверджень позивачем щодо розрахунку суми заборгованості за відсотками, періоду їх нарахування, застосовану проценту ставку, спосіб розрахунку та відповідність заявленої суми умовам кредитного договору та вимогам законодавства, судом розцінюються як необгрунтовані та не можуть бути задоволені в цій частині.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Отже, суд відмовляє у задоволенні позову в частині вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам в розмірі 18 053,78 грн. у зв`язку з безпідставністю та необгрунтованістю позовних вимог в цій частині.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Загальна позовна давність встановлена ст.257 ЦК України і становить три роки.

За змістом ч.2 ст.259 ЦК України, строк позовної давності може бути збільшений за домовленістю сторін, договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року передбачено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Згідно із законом від 30.03.2020 №540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК доповнено п.12, яким під час карантину строки, визначені, зокрема, ст.ст.257, 258 Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції закону №540-IX перелічені всі статті цього кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину.

Отже, відповідно до п.12 «Перехідних і прикінцевих положень» ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених, зокрема, ст.ст.257, 258 цього Кодексу.

Постановою КМУ від 11.03.2020 №211 встановлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, строк якого неодноразово продовжувався.

В останнє, Кабінет Міністрів України постановою від 23.12.2022 р. № 1423 вніс зміни, зокрема, до Постанови КМУ від 09.12.2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2». Вони передбачають, що продовжено термін дії карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів в Україні для запобігання розповсюдженню COVID-19 до 30.06.2023р.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Але, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Відновлення строків позовної давності передбачено Законом від 14.05.2025 №4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (далі – Закон №4434).

Закон №4434 набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування. Закон був надрукований в офіційному виданні «Голос України» від 03.06.2025 №108. Тому, він набрав чинності з 04.09.2025, саме із цієї дати відновлено обчислення строків позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір укладено 03.12.2021, а вимоги про стягнення заборгованості пред`явлені до суду 30.12.2025, а тому строк звернення до суду на момент пред`явлення позову не сплив.

Щодо витрат позивача на правничу допомогу, суд приходить до наступного.

Як передбачено ст.15 ЦПК України - учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 26 ЗУ від 05.07.2012 року за № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно ч. 4 ст. 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, та становлять одну із складових судових витрат ч.1 ст.133 ЦПК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 135 ЦПК України сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів ч. 4 ст. 137, ч. 7 ст. 139 та ч. 3 ст.141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування.

За змістом ст.137 ЦПК України (1) витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. (2) За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. (3) Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (4) Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. (5) У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. (6) Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із ч. 3 ст. 141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30 вересня 2009 року за № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного встановлено, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, або розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме не надано: договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Аналогічні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року № 826/1216/16, постановах Верховного Суду від 03.02.2021 року №760/34441/19 та від 07.04.2021 року № 545/3748/17.

На підтвердження понесених витрат, пов`язаних з правничою допомогою, представником позивача додано надано копію договору про надання правничої допомоги №1/07, реєстр боржників до Договору про надання правничої допомоги, відносно якого надається правова допомога, в якому зазначений боржник ОСОБА_1 , кредитний договір №TDB.2021.0001.34399 від 03.12.2021, акт приймання-передачі послуг з правничої допомоги №12124128, в якому зазначений боржник ОСОБА_1 , вартість правової допомоги склала 11 200 грн.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат, їхню пропорційність до предмета спору, а також виходить з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Отже, суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вирішуючи питання про стягнення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує те, що публічний інтерес до справи відсутній; справа належить до категорії незначної складності; є типовою; має невелику ціну позову; справу розглянуто у порядку спрощеного провадження за відсутності представника позивача; правові позиції у цій категорії справ усталені; враховуючи критерій оцінки співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд дійшов висновку про зменшення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу з 11 200 грн. до 3 000 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Згідно висновків Європейського суду з прав людини зазначеного у рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 № 303А, п. 2958 суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 та п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. (а.с.1), тому з відповідача необхідно стягнути на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (35,59%), а саме: 869,25 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 7, 12, 13, 19, 43, 76, 81, 82, 89, 131, 133, 141, 258, 259, 280 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКРЕДИТ»заборгованість за кредитним договором №TDB.2021.0001.34399 від 03.12.2021 у розмірі 9 974,30 (дев`ять тисяч дев`ятсот сімдесят чотири грн., 30 коп.) грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 9 974,30 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКРЕДИТ»судові витрати за надання правової допомоги в розмірі 3 000 (три тисячі) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКРЕДИТ»судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 869,25 (вісімсот шістдесят дев`ять грн., 25 коп.) грн.

В іншій частині в задоволенні позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони:

Позивач:Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит», місцезнаходження: 49001, м. Дніпро, пров. Ушинського, 1, офіс 105, код ЄДРПОУ 40932411.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

Веб-адреса цього документу у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua/ з посиланням на номер справи.

Повне рішення складено 25.02.2026

Суддя Наталя ПЕТРОВА