Постанова від 24 лютого 2026 р. у справі №316/1891/16-ц — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 25.02.2026 Справа № 316/1891/16-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 316/1891/16-ц

Провадження №22-ц/807/123/26

Головуючий в 1-й інстанції – Вільямовська Н.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2026 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,

суддів:Полякова О.З., Трофимової Д.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 01 лютого 2017 року, ухвалене у м. Енергодар у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та дружини,-

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2025 року, відновлено втрачене судове провадження у цивільній справі ЄУН №316/1891/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та дружини, в частині зібраних судом документів, а саме:

копії позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дітей та утримання дружини від 12.12.2026 року (а.с.96);

примірник позовної заяви (уточнююча) ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дітей та утримання дружини від 30.01.17 (а.с. 65-66);

копії свідоцтва про шлюб (а.с. 71);

копії свідоцтва про народження ОСОБА_4 (а.с. 13);

копії свідоцтва про народження ОСОБА_5 (а.с. 13 об);

копії довідки про заробітну плату ОСОБА_1 (а.с. 77);

копії довідки платника податків (а.с.11 об).

копії довідки про склад родини (а.с. 110).

Відновлено втрачене судове провадження №316/1891/16-ц в частині:

ухвали Енергодарського міського суду Запорізької області №316/1891/16-ц від 13.12.2016 року;

рішення Енергодарського міського суду Запорізької області №316/1891/16-ц від 01.02.2017 року;

ухвали Енергодарського міського суду Запорізької області №№316/1891/16-ц від 25.09.2024 року.

Так, у грудні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Енергодарського міського суду Запорізької області із зазначеною позовною заявою, і, уточнивши позовні вимоги, просила стягнути з відповідача ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини всіх видів прибутку, щомісячно до досягнення донькою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 трьохлітнього віку - до ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також стягнути на свою користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей: доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини усіх видів доходу відповідача щомісячно, але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму на одну дитину відповідного віку та до досягнення ними повноліття. Свої позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовувала тим, що від шлюбу з відповідачем має двох неповнолітніх дітей, які проживають разом з нею та перебувають на її утриманні. Матеріальну допомогу на своє утримання та утримання дітей відповідач надає на власний розсуд, у зв`язку з чим, у сім`ї часто вникають суперечки.

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 01 лютого 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та дружини, задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця м. Токмак, Запорізької області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , працюючого в начальником 2 сектору відділу КЗІДуСЕБ УСБУ в Запорізькій області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженки с. Дніпровка, К-Дніпровського району, Запорізької області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини від усіх видів доходу відповідача щомісячно, починаючи стягнення з 12.12.2016 року, і до досягнення донькою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьохлітнього віку - до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця м. Токмак, Запорізької області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , працюючого в начальником 2 сектору відділу КЗІДуСЕБ УСБУ в Запорізькій області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженки с. Дніпровка, К-Дніпровського району, Запорізької області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , аліменти на утримання неповнолітніх дітей: доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини із усіх видів заробітків (доходу) відповідача щомісяця, але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, до досягнення дітьми повноліття, починаючи стягнення з 12.12.2016 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави, судовий збір в розмірі 551 грн. 20 коп.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що подання позову у цій справі мало формальний характер з метою стягнення аліментів з відповідача у рівних частках на всіх його неповнолітніх дітей. Доньки ОСОБА_7 та ОСОБА_6 як на час ухвалення рішення, так і зараз проживають з відповідачем, і весь цей час відповідач повністю їх матеріально забезпечував. Сам факт подачі виконавчих листів до виконання через сім років після ухвалення рішення, вказує на відсутність необхідності у примусовому стягненні аліментів, оскільки матеріальне забезпечення доньок провадилось у повному обсязі.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_3 особі представника – адвоката Сухенко Ю.М. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99840,00 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3328,00 грн. (3328,00 грн. Х 30 = 99840,00 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач матеріальну допомогу на утримання дітей та дружини надає не постійно та на власний розсуд, сторони не визначились з приводу утримання за домовленістю у добровільному порядку, вимоги позивача підтверджуються: копією свідоцтва про шлюб (а.с. 3), копіями свідоцтв про народження дітей (а.с. 4, 5), наявні підстави для задоволення позову.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.

28.02.2014 сторони зареєстрували шлюб, від якого мають двох неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 , НОМЕР_4 .

Конституцією України проголошено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою.

Статтею 51 Конституції України передбачено обов`язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частиною 3 ст.181 СК України, встановлено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Відповідно до ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів, суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого та рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.2 ст.182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Частиною другою статті 84 СК України встановлено, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підставою для стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку та аліментів на утримання дітей, є факт неналежного утримання з боку чоловіка і батька дітей відповідно, про який заявлено у позові, факт проживання дітей разом із ініціатором позову, необхідність у матеріальному забезпечення вказаних осіб, можливість надання такого забезпечення відповідачем.

Відповідачем у справі не заперечується факт проживання дітей разом із позивачем у справі на момент подання позову і до 2024 року. При цьому факт проживання позивача і відповідача однією сім`ю не може бути підставою для відмови у позові, оскільки позивачка заявила про те, що матеріальне забезпечення з боку відповідача не має постійного характеру, добровільно вирішити питання щодо матеріального утримання не вдалося, доказів зворотнього відповідачем не надано.

Посилання скаржника на те, що позов у справі був формальним з метою стягнення аліментів на утримання всіх неповнолітніх дітей відповідача у рівних частках за судовим рішенням, є безпідставним і таким, що не впливає на правильність рішення суду. Навпаки, такі твердження відповідача, вказують на обізнаність про подачу позову і його зміст. За оскаржуваним судовим рішенням зазначено, що відповідачем подано письмову заяву про відсутність заперечень щодо задоволення уточнених вимог позову. Таким чином, відповідачу було відомо про вимоги позивачки у справі, і він погоджувався на задоволення таких вимог, а саме стягнення з нього аліментів на утримання дружини та дітей у заявленому розмірі.

Не пред`явлення рішення суду щодо стягнення аліментів до примусового виконання є правом позивача і не може бути розцінено, як доказ належного утримання в добровільному порядку з боку платника аліментів. При цьому враховуючи обізнаність відповідача про стягнення з нього аліментів за судовим рішенням, останній повинен був забезпечити наявність підтверджень сплати аліментів з метою уникнення утворення заборгованості, що останнім зроблено не було.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 01 лютого 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 25 лютого 2026 року.

Судді: С.В. Кухар

О.З. Поляков

Д.А. Трофимова