Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №201/12500/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2491/26 Справа № 201/12500/25 Суддя у 1-й інстанції - Давидовська Т.В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.

за участю секретаря судового засідання — Шаповалової О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Соборного районного суду м.Дніпра від 27 жовтня 2025 року у складі судді Давидовської Т.В. у цивільній справі № 201/12500/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом, –

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з позовом, пред`явленим до Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, на предмет стягнення з відповідача на користь позивача 12 448,56 грн недоотриманої пенсії померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 його матері ОСОБА_2 , що увійшла до складу спадщини в порядку спадкування за законом. 12 жовтня 2024 року позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на нараховану, але неотриману пенсію в сумі 12 448,56 грн. ОСОБА_1 неодноразово звертався до органу ПФУ з метою отримання спадщини, проте отримав усну відмову, де зазначено про невиплату грошових коштів в зв`язку з відсутністю фінансування. Позивач вважає, що така відмова відповідача порушує його майнові спадкові права, захисту яких позивач відшукує по суду.

Рішенням Соборного районного суду м.Дніпра від 27 жовтня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом - задоволено повністю.

Стягнуто з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 грошові кошти у порядку спадкування за законом у виді недоотриманої пенсії за життя ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 12 448,56 грн.

Стягнуто з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 497,96 грн та витрати понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000 грн.

Стягнуто з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір у розмірі 471,00 грн (а.с. 107-112).

Рішення суду мотивовано тим, що позивачеві не виплачено недоотриману пенсію спадкодавця у розмірі 12 448,56 грн, враховуючи, що свідоцтвом про спадщину, отриманим позивачем, передбачена в успадкування після матері саме така сума недоотриманої її пенсії, що є власністю позивача. Однак, відповідач безпідставно відмовив позивачеві у виплаті цієї суми, адже ця сума коштів входить до складу спадщини та повинна бути виплачена на підставі ст. 1227 ЦК України та ст. 52 ЗУ “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, тому відмову відповідача у виплаті коштів позивачеві суд першої інстанції вважав неправомірною та порушенням майнових спадкових прав позивача.

Не погодившись з рішення суду першої інстанції, у листопаді 2025 року ГУ ПФУ в Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні вимог позивача, посилаючись на те, що виплата недоотриманої пенсії в сумі 12 448,56 грн позивачеві буде проводитись згідно із Порядком виплати пенсії, невиплаченої за період до місяця відновлення їх виплат, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовились відповідно до п.1 ч.1 ст. 12 ЗУ “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, в тому числі недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб та осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території, відповідно до ст. 52 ЗУ “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”затвердженого постановою КМУ від 10 листопада 2021 року №1165. Скаржник наголошує, що такі виплати проводяться за рахунок коштів державного бюджету України при надходженні відповідного фінансування. Скаржник також вважає, що відповідачем жодних прав та інтересів позивача не порушено (а.с. 131-133).

Позивач ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, у грудні 2025 року через свого представника — адвоката Вербицьку В.А. подав в системі “Електронний суд” відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи скаржника не ґрунтуються на нормах Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, ЗУ “Про пенсійне забезпечення” та ЦК України. Також зазначив, що скаржник не надав будь-яких доказів на спростування встановлених судом першої інстанції фактичних обставин та висновків суду у справі, що унеможливлює скасування судового рішення. Просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін (а.с.149-153).

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Дніпро, Дніпропетровської області, Україна, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 10 вересня 2024 року.

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 та спадкоємцем за законом, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за спадковою справою № 12/2024.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого на ім`я ОСОБА_1 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ужвою Т.М., зареєстрованого в реєстрі за №1096, спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з недоотриманої пенсії ОСОБА_2 у розмірі 12448,56 грн, яка належала спадкодавцю за життя та не була виплачена.

Зі змісту листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 0400-010406-8/182668 від 30 вересня 2025 року вбачається, що розмір недоотриманої пенсії ОСОБА_2 складає 12 448,56 грн.

У цьому листі відповідач вказує, що пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік. Пенсійні виплати за минулий період згідно Порядком виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам проводяться отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. Розмір пенсійної виплати за минулий період отримувачам визначається в сумі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата за минулий період, але не може бути більшим від належної до виплати отримувачу суми, що обліковується в переліку отримувачів. У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати за минулий період у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, виплата проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на пенсійні виплати за минулий період бюджетним призначенням, але не більшій належної до виплати суми. Вказано, що виплата недоотриманої пенсії в сумі 12448,56 грн ОСОБА_1 буде проводиться згідно Порядку за рахунок коштів державного бюджету України при надходженні відповідного фінансування.

Задовольняючи вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на його користь, як спадкоємця померлої матері, яка перебувала на обліку у ГУ ПФУ у Дніпропетровській області, як пенсіонер, внутрішньо переміщена особа, яка отримувала пенсію у зв`язку із втратою годувальника, недоотриманої ним пенсії, про що зазначено у свідоцтві про спадщину, суд першої інстанції вважав доведеним, що позивачеві належить вся сума, визначена свідоцтвом про право на спадщину за законом, тому саме 12 448,56 грн недоотриманої пенсії спадкодавця має бути виплачена позивачеві як спадкоємцеві, адже ця сума увійшла до складу спадщини та є власністю позивача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та встановленими фактичними обставинами справи.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частин 3,4 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 79 ЦПК України).

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За статтею 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно зі ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав є визнання права.

У відповідності до положень ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно норм ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно частин першої та третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Відповідно до норм ст. 1219 ЦК України, не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Під час визначення обсягу спадщини необхідно виходити з того, що права та обов`язки, суб`єктом яких був спадкодавець на час відкриття спадщини, переходять до його спадкоємців. Спростування цієї презумпції можливе лише у випадках, коли права та обов`язки є нерозривно пов`язаними з особою спадкодавця. Отже, закон вказує, що до складу спадщини не включаються особисті немайнові права. Безпосередньою ознакою немайнових прав є невіддільність останніх від особи їхнього носія.

Пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Таким чином, право на аліменти, пенсії та інші соціальні виплати, як на періодичні платежі, не входить до складу спадщини, оскільки мають на меті матеріальне забезпечення конкретної особи, а передумовою виникнення зазначених прав у спадкодавця була його участь у сімейних, соціальних та трудових відносинах. Однак наведене правило не застосовується до випадків, коли зазначені суми були нараховані, але не одержані спадкодавцем і за умови відсутності членів його сім`ї, бажаючих їх отримати. В такому випадку належить застосовувати ст. 1227 ЦК України.

Згідно зі ст. 1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Отже, з аналізу наведених правових норм вбачається, що до складу спадщини входить сума пенсії, яка була нарахована, але не отримана спадкодавцем за життя з незалежних від нього причин.

Зміст ч. 3 ст. 52 Закону України №1058-ІУ також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодування у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Окрім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в ч. 1 ст. 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Згідно з пп. 2.26 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України, для виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки, документ, що посвідчує особу заявника. Для виплати недоотриманої пенсії, яка ввійшла до складу спадщини, у зв`язку з відсутністю членів сім`ї або в разі незвернення ними за виплатою вказаної суми протягом шести місяців з дня відкриття спадщини до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається документ, що посвідчує особу заявника, свідоцтво про смерть, свідоцтво про право на спадщину.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що загальна сума невиплаченої пенсії померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 яка зазначена у свідоцтві про спадщину за законом, виданому на ім`я позивача, складає 12 448,56 грн, що скаржником не спростовано.

Доводи скаржника про те, що права та майнові інтереси позивача відповідачем не порушені, адже виплати будуть проводитись за вимогами Порядку виплати пенсії, не виплаченої за період до місяця відновлення їх виплат, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовились відповідно до п.1 ч.1 ст. 12 ЗУ “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території....” та у відповідності фінансування, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки зазначені кошти, які не отримані ОСОБА_2 за її життя, є спадщиною позивача, на що він отримав свідоцтво, а, відтак, є його власністю і належать до виплати.

Колегія суддів наголошує, що скаржник не наводить жодного доказу та не посилається на будь-які норми чинного законодавства, що може спростувати правомірні висновки суду першої інстанції, при цьому, встановлені вірно фактичні обставини справи судом першої інстанції, що знайшли своє підтвердження і при розгляді апеляційної скарги, свідчать про невиконання відповідачем своїх обов`язків зі сплати успадкованої позивачем недоотриманої пенсії після матері ОСОБА_2 , у відповідності до свідоцтва про спадщину за законом.

Відтак, висновок місцевого суду про те, що недоотримана пенсія ОСОБА_2 за її життя у розмірі 12 448,56 грн, про що зазначено у свідоцтві про спадщину та про що йдеться у відповіді Управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області № 0400-010406-8/182668 від 30 вересня 2025 року, повинна бути виплачена позивачу саме у цьому розмірі, як майно, яке увійшло до складу спадщини, що колегія суддів вважає правильним і повністю з ним погоджується.

Згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Норми ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що правовідносини з приводу нарахування та обліку недоотриманої пенсії померлого пенсіонера мають регулюватись спеціальною нормою ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Враховуючи вказане, колегія суддів доходить висновку, що є безпідставними доводи скарги про те, що задоволення позовних вимог позивача є недоведеними та необґрунтованими, а доводи скаржника про те, що останній не порушував права та інтереси позивача суперечать встановленим фактичним обставинам справи.

Перевіривши справу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, повно, всебічно та обґрунтовано встановив обставини справи, надав належну оцінку наявним у справі доказам, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення про повне задоволення позову, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 264 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області — залишити без задоволення.

Рішення Соборного районного суду м.Дніпра від 27 жовтня 2025 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “17” лютого 2026 року.

Повний текст постанови складено “24” лютого 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.О.Макаров