Вирок від 23 лютого 2026 р. у справі №932/4680/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/472/26 Справа № 932/4680/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника потерпілого, - адвоката ОСОБА_5 та прокурора Центральної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_6 на вирок Шевченківського районного суду м. Дніпра від 29 травня 2025 року у кримінальному провадженні № 12024041030001170, відносно:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Новоолександрівка Дніпропетровського району Дніпропетровської області, громадянина України, одруженого, працевлаштованого на посаді водія ТОВ «АРТ ТРАНС ДНІПРО», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_8

прокурора ОСОБА_9

обвинуваченого ОСОБА_7

захисника ОСОБА_10

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Шевченківського районного суду м. Дніпра від 29 травня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік, з застосуванням ч. 2 ст. 69 КК України без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України, звільнено ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням, та встановлено останньому іспитовий строк у 1 рік. Відповідно до вимог пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України на обвинуваченого покладені наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат.

Цим вироком ОСОБА_7 визнаний винним за наступних обставин.

04 квітня 2024 приблизно о 19 год. 30 хв., водій ОСОБА_7 керуючи технічно справним автомобілем «ВАЗ 2101» р.н. НОМЕР_1 , рухався по проїзній частині проспекту Богдана Хмельницького в Шевченківському районі м. Дніпра, яка має по три смуги для руху в кожному напрямку, з боку вул. Інженерної в напрямку вул. Шинної.

Під час руху ОСОБА_7 , проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки, не маючи будь-яких перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху, при відсутності зовнішніх факторів, що змушували його порушувати ті або інші вимоги Правил дорожнього руху України, перед виконанням маневру повороту ліворуч не переконався, що це буде безпечним, не дав дорогу транспортному засобу - мотоциклу «APRILIA TUONO 1000R» р.н. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_11 , який рухався в зустрічному напрямку і тим самим створив небезпеку для руху внаслідок чого відбулось зіткнення.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водію мотоцикла ОСОБА_11 , спричинені тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, що зумовлюють тривалий розлад здоров`я, строком понад 3 тижні.

Своїми діями водій ОСОБА_7 грубо порушив вимоги п. 10.4 Правил дорожнього руху, які перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою.

Дії ОСОБА_7 кваліфіковані судом за ч. 1 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

В апеляційній скарзі:

- представник потерпілого, - адвокат ОСОБА_5 просить оскаржуваний вирок суду в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 286 КК України покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України звільнити обвинуваченого від відбування основного покарання з іспитовим строком.

Також, просить оскаржуваний вирок суду змінити в частині вирішення питання долі речових доказів та зняти арешт накладений ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2024 року, а саме рухоме майно у виді мотоциклу APRILIA TUONO 1000R» р.н. НОМЕР_2 та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. № НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_12 .

В іншій частині вирок суду просить залишити без змін.

В обґрунтування апеляційних вимог не оскаржуючи фактичні обставини справи, кваліфікацію дій та доведеність вини ОСОБА_7 , зазначає про неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, а саме положень ч. 2 ст. 69 КК України, оскільки санкція ч. 1 ст. 286 КК України передбачає покарання у виді штрафу від трьох до п`яти тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що відповідно унеможливлює застосування положень ст. 69 КК України щодо додаткового покарання.

Також зауважує, що судом безпідставно не вирішено питання щодо речового доказу, - мотоциклу та не знято арешт накладений ухвалою слідчого судді, у зв`язку з чим зазначає, що подальший арешт майна за відсутністю передбачених для цього підстав порушує право законного власника на володіння, користування, що є істотним порушенням ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики ЄСПЛ.

- прокурор просить оскаржуваний вирок суду скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 286 КК України покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік, із застосуванням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України звільнити обвинуваченого від відбування основного покарання з іспитовим строком на 1 рік, з покладанням на обвинуваченого обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

В іншій частині вирок суду просить залишити без змін.

Мотивуючи апеляційні вимоги прокурор зазначає, про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що виразилось у необґрунтованому застосуванні приписів ч. 2 ст. 69 КК України, так як диспозиція цієї статті містить виняток щодо її застосування, оскільки положення не поширюються на випадки призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян. А тому, враховуючи, що санкція ч. 1 ст. 286 КК України, передбачає покарання у виді штрафу у вказаному розмірі, застосування положень ч. 2 ст. 69 КК України є неприпустимим.

Сторона обвинувачення наголошує також на необхідності застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, з огляду на те, що в результаті грубого порушення Правил дорожнього руху потерпілому було заподіяно тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров`я, отже застосування додаткового покарання буде сприяти виправленню та попередженню вчинення нових аналогічних злочинів.

закону України про кримінальну відповідальність

Заслухавши прокурора, який просив задовольнити апеляційну скаргу, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг,

колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Оскільки висновки суду стосовно доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення а також правильність правової кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 286 КК України, в апеляційних скаргах прокурора та представника потерпілого не оспорюються, інші учасники кримінального провадження апеляційних скарг не подавали, то вказані обставини судом апеляційної інстанції не перевіряються.

Згідно ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги як прокурора, так і представника потерпілого про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність при призначенні обвинуваченому покарання, колегія суддів вважає, що вони заслуговують на увагу з огляду на таке.

Так, санкція ч. 1 ст. 286 КК України передбачеє покарання у виді штрафу від трьох тисяч до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

Як слідує з оскаржуваного вироку, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік та про можливість його звільнення від цього, основного покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, із покладенням на нього обов`язків у відповідності до ст. 76 КК України.

В частині, що стосуються призначення ОСОБА_7 додаткового покарання, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, яке є обов`язковим (згідно з санкцією ч. 1 ст. 286 КК України), суд дійшов висновку про можливість виправлення засудженого без призначення такого покарання на підставі вимог ст. 69 КК України.

Разом із цим, ч. 1 ст. 69 КК України визначено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Відповідно до вимог 2 ст. 69 КК України, на підставах, передбачених у ч. 1 цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов`язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто, з вищевикладеного убачається, що покарання із застосуванням ч. 2 надає суду можливість не призначати особі додаткове покарання, яке є обов`язковим, проте за винятком вищевикладеного випадку.

В даному кримінальному провадженні, ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України, санкція якої передбачає одне з основних покарань у виді штрафу від трьох до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що виключає можливість застосування ч. 2 ст. 69 КК України при вирішенні питання щодо призначення засудженому додаткового покарання, яке є обов`язковим.

З огляду на викладене, висновок суду про можливість не призначати ОСОБА_7 обов`язкове додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на підставі ст. 69 КК України, є неправильним та таким, що суперечить закону України про кримінальну відповідальність.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд в своїй постанові від 16 березня 2023 року, справа № 185/1030/22, провадження № 51-3134км22, які є обов`язковими для врахування судом апеляційної інстанції.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд приходить до висновку про скасування вироку суду в частині призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, оскільки в даному конкретному випадку суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, що цілком узгоджується з нормами діючого кримінального процесуального закону.

З огляду на вищевикладене, оскільки за результатами перегляду кримінального провадження апеляційний суд дійшов висновку про призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 рік, оскаржуваний вирок суду в частині призначення покарання ОСОБА_7 підлягає скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, з ухваленням нового вироку відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407, п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України.

Також колегія суддів вважає прийнятними доводи апеляційної скарги представника потерпілого, щодо необхідності вирішення питання долі речових доказів.

Так, відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК України, у резолютивній частині вироку зазначаються, в тому числі, рішення щодо речових доказів і документів.

Як слідує зі змісту оскаржуваного вироку, суд першої інстанції не в повній мірі врахував наведені вище вимоги та при ухваленні вироку, в його резолютивній частині не скасував ухвалу слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2024 року, про накладення арешту на мотоцикл APRILIA TUONO 1000R», реєстраційний номер НОМЕР_2 який належить ОСОБА_12 , яким керував потерпілий у даному кримінальному провадженні.

При цьому звертається увагу, що відповідно до сформованої Європейським судом з прав людини практики перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

З огялду на викладене, ухвала слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2024 року, про накладення арешту на мотоцикл APRILIA TUONO 1000R», реєстраційний номер НОМЕР_2 який належить ОСОБА_12 , яким керував потерпілий у даному кримінальному провадженні, підлягає скасуванню.

У зв`язку з вищевикладеним, апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого підлягають задоволенню, вирок суду скасуванню в частині призначення покарання з ухваленням в цій частині нового вироку.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги представника потерпілого, - адвоката ОСОБА_5 та прокурора Центральної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_6 , - задовольнити.

Вирок Шевченківського районного суду м. Дніпра від 29 травня 2025 року у кримінальному провадженні № 12024041030001170 відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, - скасувати в частині призначеного покарання.

Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у виді обмеження волі строком на 1 рік, із застосуванням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнити обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування основного покарання з іспитовим строком на 1 рік, з покладанням на обвинуваченого обов`язків, передбачених пунктами 1,2 ч. 1 ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2024 року на рухоме майно у виді мотоциклу APRILIA TUONO 1000R» реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_12 .

Вирок набирає законної сили з дня його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4