Постанова від 15 лютого 2026 р. у справі №444/263/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 444/263/25 Головуючий у 1 інстанції: Зеліско Р. Й.

Провадження № 22-ц/811/1278/25 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючої судді – Мікуш Ю.Р.

Суддів : Савуляка Р.В., Шандри М.М.

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс"на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 17 березня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 22.04.2016 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено угоду № 200512596 щодо кредитування. Відповідно до умов кредитного договору (на умовах повернення, платності, строковості) ПАТ «Банк Михайлівський» надав Позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 12659,90 грн., з встановленим строком користування з 22.04.2016 р. по 22.04.2019 р., а відповідач зобов?язався повернути отриманні кошти у встановлений строк, та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

20 липня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору № 7 - БМ від 20.07.2020р., укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) № GL16N618071 проведеного 15.06.2020р., що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021р. у справі N? 910/11298/16 відповідно до якої позивача визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», в тому числі за договором №200512596 від 22.04.2016 року.

Таким чином, ПАТ «Банк Михайлівський», правонаступником якого є позивач, виконав свої зобов?язання за Кредитним договором належним чином, в той же час відповідач порушив умови договору №200512596 від 22.04.2016 року щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами в повному обсязі та в визначений строк.

Станом на 12.12.2024 р. загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за договором №200512596 від 22.04.2016 року становить 36 994,88 грн., з яких: 12659,90 грн. - заборгованість за кредитом; 24334,98 грн. - заборгованість за відсотками.

Сума збитків з урахуванням 3% річних становить 3326,66 грн., сума інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов?язань складає 17684,49 грн.

3 огляду на вказане, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №200512596 від 22.04.2016 року у загальному розмірі 58006,03 грн., яка складається з: суми заборгованості 36 994,88 грн., суми інфляційний втрат 17684,49 грн., суми 3% річних 3326,66 грн.

Крім цього, позивач просив поновити строк позовної давності посилаючись на те, що такий пропущений у зв`язку з тим, що у суді перебувала справа про застосування наслідків нікчемності договору факторингу від 19.05.2016 року №1905 укладеного між ПАТ «Банк «Михайлівський» та ТзОВ «ФК «Плеяда» , визнання недійсним договору факторингу від 20.05.2016 року №1, укладеного між ТзОВ «ФК «Плеяда» та ТОВ «ФК «Фагор». Рішення у цій справі ухвалено 01.07.2021 року та лише на початку 2023 року у порядку примусового виконання ТзОВ «Діджи Фінанс» отримало оригінали документів за кредитними договорами в тому числі стосовно відповідача.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 17 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення оскаржив позивач ТОВ «Діджи Фінанс». В апеляційній скарзі щодо пропуску строку позовної давності зазначає, що відповідно до Закону України від 30 березня 2020 року,який набрав чинності 02 квітня 2020 року Прикінцеві положення Цивільного кодексу України були доповнені п.12 , за замістом якого під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби , строки визначені статтями 257,258,362,559,681,728,786,1293 Цього кодексу продовжуються на строк дії такого карантину. Згідно з постановою КМУ від 11 березня 2020 року карантин на усій території України встановлений з 12 березня 2020 року та відмінений постановою КМУ від 27 червня 2023 року з 30 червня 2023 року. Таким чином, оскільки строк закінчення дії договору є квітень 2019 року, то строк позовної давності мав би сплинути в квітні 2022 року, проте з 12 березня 2020 року строк позовної давності продовжений до його спливу у зв`язку з запровадженням карантину, а надалі у зв`язку з запровадження воєнного стану. Доводи апеляційної скарги скарги також зводяться до того, що 19 травня 2016 року банк відступив право вимоги до відповідача за укладеним кредитним договором Товариству з обмеженою відповідальністю «Плеяда» (далі – ТОВ «Плеяда»), а ТЗОВ «Плеяда» 20.05.2016 року відступило право вимоги ТзОВ «ФК «Фагор». Постановою Господарського суду м. Києва від 01 липня 2021 року застосовано наслідки нікчемності договору факторингу від 19 травня 2016 року і зобов`язано ТОВ «Плеяда» в ТзОВ «Фагор» передати позивачу документи за договорами факторингу. Відтак, лише з 01 липня 2021 року позивач фактично зміг набути право вимоги до відповідача за кредитним договором, та лише на початку 2023 року оригінали документів, що стосуються кредитного договору були отримані позивачем. Тому вважає, що трирічний строк позовної давності пропущений з поважних причин. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Представник відповідача-адвокат Станько Ю.П. подав відзив на апеляційну скаргу . У відзиві зазначає, що вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, а рішення Жовківського районного суду Львівської області від 17 березня 2025 року законним і обґрунтованим. Стверджує, що ОСОБА_1 виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі , що стверджується довідкою виданою 19.09.2018 року ТОВ «ФК «Фагор». З огляду на вказане позов є безпідставним. Щодо строку позовної давності зазначає, що такий є пропущеним, оскільки сплив 22.04.2022 року. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що 22 квітня 2016 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено угоду № 200512596 щодо кредитування, за умовами якої позичальник отримав 12659,90 грн. кредиту строком користування з 22 квітня 2016 року по 22 квітня 2019 року і зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

20 липня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору № 7_БМ, укладеного за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071, проведеного 15 червня 2020 року.

Станом на 12 грудня 2024 року, згідно з розраїхунокм позивача, загальний розмір заборгованості відповідача становить 36994,88 грн, з яких: 12659,90 грн – борг за кредитом і 24334,98 грн – борг за відсотками.

Крім того, ТОВ «Діджи Фінанс» нарахувало 3326,66- 3% річних та 17684,49 грн інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань, однак не зазначило за який період.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що строк кредитування за умовами укладеного з банком договору сплив 22 квітня 2019 року, а строк позовної давності в межах якого кредитор має право звернутися до суду з вимогою про стягнення заборгованості за згаданим договором , за загальних умов сплинув 22 квітня 2022 року, а тому суд застосував до спірних правовідносини наслідки пропуску строку позовної давності і відмовив у задоволенні позову.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду.

Положеннями ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи встановлено, що позов про стягнення боргу подано 21 січня 2025 року, право вимоги до відповідача за кредитним боргом, позивач набув 20 липня 2020 року, а строк кредитування у кредитних правовідносинах між первісним кредитором і відповідачем сплив 22 квітня 2019 року.

Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції порушив питання застосування наслідків пропуску позивачем трирічного строку позовної давності.

Статтею 256 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За приписами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1, ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.

Отже, в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

У спірних правовідносинах станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо кредитної заборгованості не спливла, оскільки її перебіг почався з 23 квітня 2019 року, тобто з наступного дня після закінчення обумовленого договором строку кредитування, та мав спливти 23 квітня 2022 року, тобто перебіг цього строку є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану).

Зазначених вище обставин, вимог закону та правових позицій суду касаційної інстанції, суд першої інстанції не врахував та дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем трирічного строку позовної давності.

Тому рішення в цій частині слід змінити та виключити з його мотивувальної частини, посилання на відмову у позові з підстав пропуску строку позовної давності, оскільки строк позовної давності не пропущений.

Щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 36994,88 грн., 3% річних в розмірі 3326,66 грн. і інфляційних втрат в сумі 17684,49 грн.

Суд першої інстанції відмовляючи в позові в цій частині зазначив, що відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за Кредитним Договором № 200512596 від 22.04.2016 р. виконав в повному обсязі, що стверджуються довідкою виданою 19.09.2018 р. ТОВ «ФК «ФАГОР» згідно якої станом на 19.09.2018 р. заборгованість за Кредитним Договором № 200512596 від 22.04.2016 р. погашена в повному обсязі та Договір закритий. За таких обставин, станом на 19.09.2018 р. зобов`язання за Кредитним Договором № 200512596 від 22.04.2016 р. між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський», та ОСОБА_1 , є припиненим, тому позов ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 200512596 від 22.04.2016 року у загальному розмірі 58006,03 грн., яка складається з : суми заборгованості 36994,88 грн., суми інфляційний втрат 17684,49 грн., суми 3% річних 3326,66 грн., є безпідставним.

З таким висновком суду першої інстанції, апеляційний суд погоджується.

Встановлено, що 22 квітня 2016 року ОСОБА_1 уклав з ПАТ «Банк Михайлівський» угоду № 200512596 щодо кредитування шляхом підписання заяви-анкети, довідки про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту, графіка платежів і договорів добровільного страхування життя. Позичальник отримав кредит у розмірі 12659,90 грн. строком на 1095 днів з 22.04.2016 року по 22.04.2019 року зі сплатою 0,0001 % річних(а.с.29-30).

20 липня 2020 року ТзОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги за кредитними договорами, укладеними з ПАТ «Банк Михайлівський» на підставі договору №7 БМ, укладеному за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону № UA-EA-2020-06-09-000032-b від 15 червня 2020 року.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 1 липня 2021 року у справі № 910/11298/16 ТзОВ «Діджи Фінанс» визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський».

З довідки від 19.09.2019 року, наданої суду представником відповідача-адвокатом Станько Ю.П., вбачається, що ТзОВ «ФК «Фагор» повідомлено відповідача, що станом на 19.09.2019 року ТзОВ «ФК «Фагор» є єдиним законним кредитором за кредитом № 200512596 від 22 квітня 2016 року, наданим ПАТ «Банк Михайлівський», а заборгованість за таким повністю погашена та договір закрито (а.с.101).

ОСОБА_1 , діючи в добросовісний спосіб, як боржник за кредитним договором, сплатив наявну заборгованість, що стало підставою для закриття кредитного договору як виконаного.

Наступні обставини, в тому числі судові справи, пов`язані з розглядом позову ПАТ «Банк Михайлівський» до ТзОВ «ФК «Плеяда» та ТзОВ «ФК «Фагор» про застосування наслідків нікчемності договорів факторингу, результатом яких стало рішення про зобов`язання ТзОВ «ФК» Плеяда» та ТзОВ «ФК «Фагор» передати ТзОВ «Діджи Фінанс» документи, отримані від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно договорів факторингу, не може вважатись правовою підставою для повторного покладення на відповідача обов`язку по сплаті кредитної заборгованості.

Станом на 20 травня 2016 року – 19 вересня 2018 року ТзОВ «ФК «Фагор» було єдиним новим кредитором за укладеним між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 договором, тому відповідачем правомірно сплачено новому кредитору кошти в рахунок заборгованості.

На час виконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань в 2018 році, ТзОВ «Діджи Фінанс» ще не набуло прав вимоги за цим договором, а подальше визнання відповідача єдиним та належним кредитором за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», не може нівелювати факту виконання відповідачем свого обов`язку, як позичальника, та слугувати підставою для повторного стягнення з нього вже сплаченої кредитної заборгованості.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із ст. 526 цього Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Як вбачається з матеріалів справи, зобов`язання відповідачем виконані.

Згідно із ч. 1 ст. 1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ст. 1056-1 цього Кодексу розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Позивачем не доведено факту наявності у відповідача заборгованості, оскільки така ним погашена.

З урахуванням встановленого, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові ТзОВ «Діджи Фінанс», оскільки відповідач повернув кредитні кошти належному на цей час кредитору.

Судовим рішенням в господарській справі № 910/11298/16 встановлено, що 19.05.2016 між ПАТ «Банк Михайлівський» (клієнт) і ТОВ «ФК «Плеяда» (фактор) укладено договір факторингу № 1905, за умовами якого фактор зобов`язався передати грошові кошти у розпорядження клієнта, а банк зобов`язався відступити на користь ТОВ «ФК «Плеяда» право вимоги до третіх осіб (боржників).

20.05.2016 між ТОВ «ФК «Плеяда» і ТОВ «ФК «Фагор» укладено договір факторингу № 1, за умовами якого ТОВ «ФК «Плеяда» за плату відступило на користь ТОВ «ФК «Фагор» права вимоги, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» на підставі договору факторингу № 1905.

23.05.2016 згідно з рішенням Правління Національного банку України №14/БТ ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії неплатоспроможних, а відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 812 розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації.

На виконання своїх обов`язків, передбачених статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уповноваженою особою, згідно з наказом від 24.05.2016 № 27/1 створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ «Банк Михайлівський».

30.05.2016 згідно з наказом Тимчасової адміністрації ПАТ «Банк Михайлівський» № 37 затверджено результати проведеної перевірки, викладені в акті про проведення перевірки правочинів (у тому числі договорів), які відповідають критеріям нікчемності від 30.05.2016 № 1, згідно з якими встановлено нікчемність договору факторингу від 19.05.2016 № 1905, та прийнято рішення застосувати наслідки його нікчемності.

09.06.2016 ПАТ «Банк Михайлівський» направив ТОВ «ФК «Плеяда» повідомлення про нікчемність правочинів від 01.06.2016 № 05-53, в якому зазначило про нікчемність договору факторингу від 19.05.2016 № 1905 та вимагало негайно повернути усі отримані на підставі нікчемного договору документи, але ТОВ «ФК «Плеяда» у листі від 08.07.2016 № 1-08-07/16 повідомив банк про те, що не погоджується із визнанням договорів нікчемними, вважає їх належно укладеними та виконаними відповідно до вимог чинного законодавства України, оскільки законних підстав для визнання договорів нікчемними не має.

Тому до ухвалення постанови Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року саме ТзОВ «ФК «Фагор» вважалося належним кредитором ОСОБА_1 .

Згідно з пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), правонаступництва.

За змістом ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За положеннями ст.516 ЦК України:

- заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1);

- якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням (частина 2).

Згідно з ст.527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Відповідно до ч.1 ст.545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Згідно з ч.3 ст.1082 ЦК України виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Зважаючи на те, що ТзОВ ФК «Фагор» видало ОСОБА_1 довідку про повне погашення заборгованості за кредитним договором № 200512596 від 22.04.2016 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову за безпідставністю.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, який не спростований доводами апеляційної скарги. Підстави для скасування оскаржуваного рішення в цій частині не встановлені.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц, п. 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 року у справі №904/2104/19).

Враховуючи те, що відповідачем виконано зобов`язання за кредитним договором станом на 19.09.2018 року, підстав для стягнення 3% річних та інфляційних втрат немає.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно вирішив справу на підставі досліджених доказів, однак дійшов помилкового висновку про застосування строків позовної давності, у зв`язку з чим судове рішення необхідно змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання про відмову в позові з підстав спливу строку позовної давності.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України).

Керуючись ст. ст. 374 ч.1 п.2; 376 ч.1 п.4, ч.ч.2,4; 383;384; 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задовольнити частково.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 17 березня 2025 року змінити, виключивши з мотивувальної частини постанови висновки суду про відмову в позові з підстав пропуску строку позовної давності.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 24 лютого 2026 року.

Головуюча суддя Ю.Р. Мікуш

Судді: Р.В. Савуляк

М.М. Шандра