Постанова від 22 лютого 2026 р. у справі №134/1184/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 134/1184/25

Провадження № 22-ц/801/368/2026

Категорія: 53

Головуючий у суді 1-ї інстанції Швець Л. В.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2026 рокуСправа № 134/1184/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю. Б.,

суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М.,

учасники справи:

позивач – Моторне (транспортне) страхове бюро України,

відповідач – ОСОБА_1 ,

третя особа – ОСОБА_2 ,

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України, в інтересах якого діє адвокат Безверський Руслан Васильович, на рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 17 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Швець Л. В. в залі суду в селищі Крижопіль Вінницької області, повний текст рішення складений 20 листопада 2025 року,

у цивільній справі № 134/1184/25 за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з регламентною виплатою, третя особа на стороні позивача, без самостійних вимог: ОСОБА_2 ,

встановив:

Короткий зміст вимог

У липні 2025 року Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі –МТСБУ) звернулося в місцевий суд з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з регламентною виплатою, за участю третьої особи на стороні позивача, без самостійних вимог ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з відповідача на його користь суму сплаченого відшкодування в розмірі 70 637,21 грн та судові витрати.

Позов мотивований тим, що 02 квітня 2020 року об 11 годині 00 хвилин на відрізку автомобільної дороги сполучення між селищем Крижопіль та с. Красносілка Крижопільського (нині Тульчинського) району Вінницької області, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «OPEL», державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснив з`їзд із дороги, внаслідок перекидання автомобіля водій та пасажири отримали тілесні ушкодження. Пасажир ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження тяжкого ступеня тяжкості. Вказані обставини ДТП були встановлені на досудовому слідстві у кримінальному провадженні та відображені у вироку Крижопільського районного суду Вінницької області від 28 грудня 2020 року про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України. На час ДТП водій ОСОБА_1 , керував автомобілем без чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Заподіяна відповідачем внаслідок ДТП шкода не була відшкодована потерпілим особам. Тому МТСБУ за рахунок коштів Фонду захисту потерпілих, відшкодовує шкоду на умовах визначених Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних засобів», у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував цивільно-правову відповідальність. У відповідності до ст. 25 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних засобів» у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовується не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності. У зв`язку із настанням події, представник по довіреності ОСОБА_3 , який діяв в інтересах ОСОБА_2 , звернувся до МТСБУ з відповідною заявою про здійснення відшкодування шкоди, пов`язаною із тимчасовою втратою працездатності та витратами на лікування. На підставі наданих документів МТСБУ здійснило відповідну виплату – 70 637,21 гривень - виплата пов`язана із тимчасовою втратою працездатності та витратами на лікування. МТСБУ виконало покладений на нього Законом обов`язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної водієм транспортного засобу, відповідальність якого не була застрахована на час ДТП.

Отже, посилаючись на норми ст. 1191 ЦК України та п. п. 38.2.1. п. 38.2 ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних засобів», МТСБУ звернулося до суду з цим позовом, оскільки у нього виникло право зворотної вимоги до відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 17 листопада 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з регламентною виплатою (шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності) в розмірі 5 510 (п`ять тисяч п`ятсот десять) гривень 05 копійок.

В іншій частині позову – відмовлено.

Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 236 грн 18 коп.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що неподання позивачем належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог в частині вимог про стягнення витрат, пов`язаних з відшкодуванням витрат на лікування, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.

При цьому місцевим судом взято до уваги, що МТСБУ здійснило регламентну виплату за рахунок фонду захисту потерпілих у розмірі 5 510,05 грн. у зв`язку із втратою працездатності, виходячи із мінімальної заробітної плати (4 723 грн), встановленої чинним на той момент законодавством, тобто станом на квітень 2020 року.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині відшкодування сплаченого майнового відшкодування, пов`язаного із тимчасовою втратою працездатності потерпілого підлягає задоволенню в межах заявлених позовних вимог в розмірі 5 510,05 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У грудні 2025 року позивач, діючи через свого представника – адвоката Безверського Р. В., подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним і необґрунтованим в частині, якою МТСБУ відмовлено у позові, упередженим і таким, що було ухвалено з порушенням норм процесуального права, при цьому висновки суду в цій частині є передчасними та такими, що ґрунтуються на неповному з`ясуванні всіх обставин справи.

За наслідками розгляду апеляційної скарги просить розглянути і задовольнити клопотання позивача про прийняття для дослідження судом у якості доказів копії документів, що підтверджують витрати потерпілого ОСОБА_2 у зв`язку з лікуванням; про витребування з Крижопільського районного суду Вінницької області матеріалів кримінальної справи 134/1292/20, 1-кп/134/99/2020; про виклик у судове засідання та допит у якості свідка третьої особи ОСОБА_2 .

Також просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині, якою відмовлено у позові, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2025 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя – Войтко Ю. Б., судді: Міхасішин І. В., Стадник І. М.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 грудня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2026 року в задоволенні клопотань МТСБУ, в інтересах якого діє адвокат Безверський Р. В., про витребування з Крижопільського районного суду Вінницької області матеріалів кримінальної справи № 134/1292/20 (1-кп/134/99/2020) та про виклик і допит свідка ОСОБА_2 , відмовлено, справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки витрати пов`язані з діагностикою, лікуванням і реабілітацією потерпілого, та необхідність їх здійснення, були підтверджені позивачем документально, шляхом надання відповідних документів виданих закладом охорони здоров`я у якому потерпілий проходив лікування.

В зв`язку з цим висновок суду про безпідставне відшкодування позивачем витрат потерпілого на лікування та не підтвердження документально таких витрат не відповідає дійсності, та відповідно висновок про недоведеність цих позовних вимог є необґрунтованим і хибним.

Разом з тим, місцевий суд, приймаючи до уваги заперечення відповідача про виплату ним відшкодування витрат на лікування, не вимагав у нього документів на підтвердження їх обсягу, при цьому взяв до уваги вирок суду про стягнення з відповідача на користь потерпілого таких витрат.

До того ж, оскаржуване рішення суду обґрунтоване обставинами викладеним у вироку Крижопільського районного суду Вінницької області від 28.12.2020 (матеріали кримінальної справи 134/1292/20, 1-кп/134/99/2020) без дослідження матеріалів кримінальної справи, що обґрунтовують позовні вимоги потерпілого ОСОБА_2 у сумі 32 950 грн.

Тому представник позивача вважає, що без дослідження матеріалів позову у кримінальній справі суд першої інстанції не мав фактичних підстав стверджувати, що позовні вимоги МТСБУ не обґрунтовані на суму 32 950 грн, оскільки вже оплачені ОСОБА_1 . Відповідно матеріали кримінальної справи містять докази, що обґрунтовують матеріальні витрати потерпілого у зв`язку з лікуванням.

Разом з тим, місцевий суд не витребував і не досліджував у судовому засіданні матеріали кримінальної справи щодо доказів, що обґрунтовують позовні вимоги потерпілого ОСОБА_2 в сумі 32 950 грн.

Також звертає увагу, що судом не було допитано потерпілого ОСОБА_2 , залученого судом в якості третьої особи на стороні позивача, який має докази матеріальних витрат, наданих суду в рамках кримінальної справи та поданих до МТСБУ із заявою про виплату відшкодування. Тому при опитуванні його в суді як свідка, потерпілий міг надати суду документи, що обґрунтовують витрати і таким чином підтвердити позовні вимоги МТСБУ, у тому числі в частині витрат, що перевищують суму 32 950 грн.

Вказує, що позов обґрунтований обставинами відшкодування позивачу шкоди, пов`язаної з лікуванням потерпілого ОСОБА_2 . Але ці обставини судом не було перевірено та встановлено. Одним із джерел доказів цих обставин є потерпілий ОСОБА_2 . У зв`язку з чим позивачем заявлено клопотання про залучення ОСОБА_2 до участі у справі як третьої особи з метою з`ясування всіх обставин справи, оскільки він є потерпілим та ніс витрати, у зв`язку з лікуванням та має докази цих витрат. Тому під час розгляду справи ОСОБА_2 міг бути допитаний як свідок на підставі клопотання позивача про це, тобто він є джерелом доказів відповідно до ч. 2 ст. 76 ЦПК України.

На переконання представника позивача, в цій частині судом була допущена неповнота судового розгляду.

Таким чином, судом було допущено порушення норм процесуального права, в тому числі права позивача на розгляд його позову в його присутності, права надати суду докази, права бути почутим судом, права на змагальність, оскільки суд розглянув справу без присутності позивача та третьої особи, і тим самим позбавив можливості позивача обґрунтувати свої доводи, при цьому формально ухвалив рішення, без встановлення всіх обставин справи по суті позову, перевірки доводів позивача.

При цьому вважає, що суд порушив право позивача на змагальність, закріплене у ст. 12 ЦПК, оскільки права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених ЦПК України, судом не було забезпечено та було порушено.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Глушкова О. І. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та надано належу оцінку поданим сторонами доказам. Окрім цього, за складання та подання відзиву на апеляційну скаргу просить стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн, що підтверджується договором про надання правничої допомоги та квитанцією.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що 02 квітня 2020 року об 11 годині 00 хвилин на відрізку автомобільної дороги сполучення між селищем Крижопіль та с. Красносілка Крижопільського (нині Тульчинського) району Вінницької області, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «OPEL», державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснив з`їзд із дороги, внаслідок перекидання автомобіля водій та пасажири отримали тілесні ушкодження. Пасажир ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження тяжкого ступеня тяжкості.

Вироком Крижопільського районного суду Вінницької області від 28 грудня 2020 року, який змінено в частині призначення покарання постановою Вінницького апеляційного суду від 12 травня 2021 року, в решті вирок залишено без змін, визнано винним ОСОБА_1 (відповідача у даній справі) у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 32 950,00 гривень матеріальної шкоди (в цій частині задоволено повністю позовні вимоги ОСОБА_2 ), 15 000,00 гривень витрат на правову допомогу та 150 000,00 гривень за моральну шкоду. В решті позову відмовлено.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинене вони цією особою.

Таким чином, вина відповідача у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди є преюдиційним фактом та не підлягає доказуванню.

Внаслідок ДПТ ОСОБА_2 був травмований та доставлений до лікувального закладу.

Відповідно: до епікризу із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого 1628 Крижопільської ОЛІЛ відносно ОСОБА_2 , останній перебував у стаціонарі з 02.04.2020 року по 03.04.2020 року та направлений у нейрохірургічне відділення ВОПНЛ; виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 3217 ОСОБА_2 , КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. академіка О.І. Ющенка Вінницької обласної ради», де зазначено, що останній був госпіталізований в даний заклад 03.04.2020 року виписаний 06.05.2020 року.

Згідно з довідками про тимчасову втрату працездатності (лікування) потерпілого у дорожньо-транспортній пригоді форми № 094-1/о, які видані: 26.04.2021 року КНП «Крижопільська окружна лікарня інтенсивного лікування» про те, що ОСОБА_2 дійсно перебував на лікуванні у КНП «Крижопільська ОЛІЛ» з 02.04.2020 року по 03.04.2020 року; 30.04.2021 року КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. академіка О.І. Ющенка Вінницької обласної ради», про те, що ОСОБА_2 дійсно перебував на лікуванні у 20 нейрохірургічному відділенні КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. академіка О.І. Ющенка Вінницької обласної ради» з 03.04.2020 року по 06.05.2020 року.

09 червня 2020 року на адресу МТСБУ надійшло повідомлення від ОСОБА_3 , який діяв по довіреності в інтересах ОСОБА_2 , про дорожньо-транспортну пригоду, яка сталася 02 квітня 2020 року об 11 годині за участю водія ОСОБА_1 та потерпілого ОСОБА_2 . В даному повідомленні зазначено, що додається заява про виплату страхового відшкодування.

28 травня 2021 року представник ОСОБА_2 – Мелех Д. О. до МТСБУ подав заяву про долучення до справи № 68319 копії витягу з реєстру судових рішень по справі № 134/1292/20 від 14 травня 2021 року стосовно ОСОБА_1 .

Як вбачається із довідки № 1 від 10.06.2021 року про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, яка складена Моторно (транспортним) страховим бюро України, номер справи 68319, дата реєстрації 12.06.2020 року; особа, яка має право на відшкодування шкоди – ОСОБА_2 ; винуватець – ОСОБА_1 ; марка транспортного засобу «OPEL», державний номерний знак НОМЕР_1 ; тип винуватця – незастрахований; сума 70 637,21 грн.: витрати на лікування 65 127,16 грн; тимчасова втрата працездатності 5 510,05 грн. Сума до сплати 70 637,21 грн.

Відповідно до Наказу МТСБУ від 14.06.2021 № 3.1/3491 зазначено номер справи: 68319 та наказано департаменту фінансів сплатити на рахунок ОСОБА_3 70 637,21 грн. за шкоду заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно платіжної інструкції № 1031403 від 15 червня 2021 року МТСБУ сплатило ОСОБА_3 суму 70 637,21 грн. виплату по справі № 68319, згідно наказу № 3.1/3491 від 14.06.2021 року.

Відповідач ОСОБА_1 на дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не мав, що ним визнано під час розгляду справи в судовому засіданні.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно положень частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведені норми, зазначена справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним критеріям рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Згідно зі статтями 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що Моторне (транспортне) страхове бюро України відповідно до Закону здійснило відшкодування шкоди потерпілому за відповідача, який спричинив ДТП та не мав договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, тому МТСБУ набуло право зворотної вимоги (регресу) до відповідача.

Одночасно з цим, місцевий суд, зауважив, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження придбання потерпілим лікарських засобів, вартості діагностичних обстежень на суму 65 127,16 гривень. Про це в судовому засіданні 23 жовтня 2025 року судом було зазначено представнику позивача, а саме про надання доказів, на підставі чого було здійснено розрахунок виплати на лікування в сумі 65 127,16 гривень. Однак станом на 17 листопада 2025 року представником позивача не надано суду такі докази, зокрема і не надана сама справа № 68319, яка би мабуть мали би містити зазначені докази. Представник позивача в судовому засіданні зазначив, що розрахунок на даний вид виплати був здійснений на підставі документів, які надані були заявником (однак, як суд зазначив такі докази на час ухвалення судом рішення так і не були надані представником позивача).

Також суд першої інстанції зазначив, що вказана сума не відповідає і статті 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних засобів», де вказано спосіб розрахунку витрат на лікування.

Таким чином, пред`явивши позов до суду, позивач всупереч процесуального обов`язку щодо доведення своїх позовних вимог не надав до суду належних і допустимих доказів на підтвердження витрат, пов`язаних з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідних закладах охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів, а тому місцевий суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог МТСБУ про стягнення із відповідача ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з відшкодуванням потерпілому витрат на лікування в сумі 65 127,16 гривень, так як встановлено та досліджено судом вироком Крижопільського районного суду Вінницької області від 28 грудня 2020 року було задоволено вимогу потерпілого ОСОБА_2 про відшкодування витрат на лікування в розмірі 32 950 грн, в цій частині постановою від 12 травня 2021 року Вінницьким апеляційним судом вирок залишено без змін.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи.

Відповідно до положень статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 вказаного Закону МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Отже, вказаною нормою права передбачено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки.

Статтею 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно з пунктом 38.2.1. ст.38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року № 1961-IV (далі – Закон №1961-IV), (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) Моторне (транспортне) страхове бюро України після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Таким чином, Законом №1961-IV встановлено порядок стягнення коштів, виплачених Моторним (транспортним) бюро України на відшкодування шкоди, заподіяної потерпілій у ДТП особі, а саме: в порядку регресу, якщо така шкода спричинена власником транспортного засобу, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

До страховика Моторного (транспортного) страхового бюро України, який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Сума страхового відшкодування підлягає стягненню з особи, відповідальної за завдані збитки, відповідно до правил статті 993 ЦК України.

Відповідно до пп.г) п.35.1 статті 35 Закону №1961-IV, чинного на час виникнення правовідносин, у заяві про страхове відшкодування має міститися інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих.

Відповідно до п.36.1 статті 36 Закону №1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір

заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Відповідно до п.24.1 статті 24 Закону №1961-IV у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

Витрати, пов`язані з лікуванням потерпілого в іноземній державі, відшкодовуються, якщо лікування було узгоджено з особою, яка має здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату).

Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я.

Таким чином, позивач Моторне транспортне страхове бюро України здійснює виплату страхового відшкодування (регламентної виплати) на підставі вивчення документів, які надаються потерпілим, їх аналізу та приймає вмотивоване рішення про здійснення виплати.

В апеляційній скарзі представник позивача не погоджується з висновком суду про недоведеність позовних вимог в частині заявлених вимог про стягнення витрат на лікування потерпілого ОСОБА_2 , вважаючи їх доведеним на підставі документів про перебування потерпілого на лікуванні, які додавалися позивачем до позовної заяви.

Однак, до позовної заяви не було долучено жодних належних доказів, які б підтверджували понесення потерпілим ОСОБА_2 (третьою особою по справі) витрат на лікування в сумі 65 127,16 грн.

Вказана сума зазначена тільки у довідці № 1 від 10.06.2021 року (про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих), однак, сам розрахунок суми не наведено.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що ним було відшкодовано потерпілому ОСОБА_2 всі витрати на його лікування.

Так, вироком Крижопільського районного суду Вінницької області від 28 грудня 2020 року у справі № 134/1292/20 (зміненим у частині призначення покарання постановою Вінницького апеляційного суду від 12.05.2021 року, в іншій частині залишено без змін), ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.

Вказаним вироком цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 32 950 (тридцять дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят) гривень матеріальної шкоди (витрати, пов`язані з лікуванням, задоволені повністю), 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень витрат на правову допомогу, 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень в рахунок компенсації за моральну шкоду.

Відповідно до листа Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо надання інформації на адвокатський запит від 19.08.2025 № 52262, вбачається, що на виконання вироку в частині стягнених сум 21.05.2021 вказаним Відділом розпочато виконавче провадження, а саме, зведене виконавче провадження № 71484438, до складу якого входить виконавче провадження № 65529461 з примусового виконання виконавчого листа № 134/1292/20, виданого 28.12.2020 Крижопільським районним судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 32 950 (тридцять дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят) гривень матеріальної шкоди, 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень на правову допомогу, 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень в рахунок компенсації за моральну шкоду. Станом на 19.08.2025 з боржника ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження № 71484438 стягнуто 145 065,75 грн. Залишок боргу становить 72 845,16 грн (а.с.75 т.1).

Також згідно з довідкою про доходи, виданою ВФ ТОВ «Агробізнес» вих.№ 746 від 25.08.2025, за останні шість місяців із заробітної плати відповідача ОСОБА_1 здійснено утримання згідно виконавчого провадження в розмірі 46 200,00 грн, 7 700 грн щомісячно (а.с.74 т.1).

Копія вироку була долучена представником позивача до позовної заяви, що свідчить про те, що здійснюючи представнику ОСОБА_2 регламентну виплату на відшкодування шкоди, пов`язаної з лікуванням ОСОБА_2 , позивачу було відомо про відшкодування цих витрат відповідачем ОСОБА_1 та про стягнення з ОСОБА_1 заявлених ОСОБА_2 витрат на лікування в сумі 32 950 грн.

Розрахунок відшкодування витрат пов`язаних з тимчасовою втратою працездатності проводився позивачем відповідно до ст. 25 Закону №1961-IV на підставі наданої потерпілим довідки про тимчасову втрату працездатності за період з 02.04.2020 по 06.05.2020, тобто 35 днів, що з урахуванням 1/30 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі у квітні 2020 році та складає 1/30х4723грн.х35 днів=5 510,16 грн.

Як уже зазначалося місцевим судом, представник позивача в судовому засіданні посилався на те, що сума витрат пов`язана із лікуванням була здійснена МТСБУ на підставі документів наданих заявником (потерпілим ОСОБА_2 ), проте суду так і не надано підтверджуючі докази (чи копії квитанцій на придбання ліків, чи здійснення інших процедур, визначеним лікувальним закладом для ОСОБА_2 ).

Ухвалою суду від 22 серпня 2025 року було задоволено клопотання представника позивача адвоката Безверського Р. В. та залучено до справу у якості третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог ОСОБА_2 , який був потерпілим у зазначеному ДТП (а.с.56 т.1).

Ухвалою Крижопільського районного суду Вінницької області від 23 вересня 2025 року забезпечено участь представника позивача – адвоката Безверського Р. В. у судовому засіданні, призначеному 01 жовтня 2025 року та у всіх наступних судових засіданнях у цій справі (а.с.88 т.1).

Під час розгляду справи Крижопільським районним судом Вінницької області головуючим суддею була звернута увага представника позивача на необхідність надання додаткових доказів на обґрунтування заявлених вимог, справу було відкладено, однак, в наступне судове засідання 17 листопада 2025 року представник позивача не з`явився, не повідомивши причин неявки, заяв та клопотань про відкладення розгляду справи не надіслав (а.с.108,109 т. 1).

До апеляційної скарги представником позивача додано нові докази на підтвердження своїх позовних вимог без обґрунтування поважності причин неподання цих доказів в суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19)).

В апеляційній скарзі представник позивача просить апеляційний суд прийняти та дослідити нові докази, а саме копії документів, що підтверджують витрати потерпілого ОСОБА_2 у зв`язку з лікуванням, зокрема копії квитанцій на придбання медичних препаратів та засобів, які вказують на його витрати в загальній сумі 12 289,76 грн, за період з квітня по травень 2020 року, посилаючись на те, що суд першої інстанції розглянув справу без присутності позивача тим самим позбавив його права надати суду такі докази.

Відповідно до частин другої, третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів зазначає, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Таким чином, тлумачення положень частини четвертої статті 365, частин другої, третьої статті 367 ЦПК України дає підстави виснувати, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Разом з тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмови в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов`язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні. Крім того, у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу.

Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, такими:

-докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування;

-докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин (незалежних від нього) не міг надати їх до суду;

-суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи;

-суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо);

-наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі N 646/857/18 (провадження N 61-5330св24).

Зазначене підтверджується практикою Верховного Суду з цього процесуального питання, що має значний вплив на дотримання принципів судочинства, зокрема змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі N 903/1030/19 (провадження N 12-4гс21), від 12 жовтня 2021 року у справі N 910/17324/19 (провадження N 12-12гс21); постанови Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі N 521/574/22 (провадження N 61-9422св22), від 08 листопада 2023 року у справі N 140/1322/22).

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подано до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі під час обговорення заявленого клопотання (постанова Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі N 369/7772/15-ц).

Зважаючи на те, що надані представником позивача докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і він знав про них, приймав участь у розгляді справи, при цьому не навів об`єктивних причин (незалежних від нього) поважності неподання цих доказів в суді першої інстанції, вони не були предметом дослідження суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність можливості прийняття нових доказів на стадії апеляційного перегляду.

З приводу посилання представника позивача на недослідження судом першої інстанції з власної ініціативи матеріалів кримінальної справи щодо доказів, що обґрунтовують позовні вимоги потерпілого ОСОБА_2 у сумі 32 950 грн, також необхідно зазначити, що клопотань про витребування кримінальної справи представник позивача не заявляв.

Отримавши від потерпілого копію вироку суду, яким вирішено цивільний позов потерпілого, позивач мав можливість з`ясувати вказані обставини самостійно, запросивши додаткові документи у потерпілого, ще до проведення виплати страхового відшкодування.

Відповідно до статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні у нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. У разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача, зокрема, про витребування доказів.

Доведення позивачем заявлених ним вимог є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку колегії суддів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог в оскаржуваній частині.

Представник позивача був обізнаний із нормами процесуального права, які регламентують принципи цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та принцип диспозитивності цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи; учасник справи розпоряджається своїми права щодо предмету спору на власний розсуд та знає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У зв`язку з тим, що представник позивача не надав суду першої інстанції всі докази, не повідомив суд про неможливість надати докази, не клопотав перед судом про надання можливості надати докази пізніше, судом було розглянуто справу на підставі наявних у справі документів, що не може вважатися порушенням права позивача на судовий захист.

Відповідно до частини другої статті 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Відтак позивач був зобов`язаний подати суду першої інстанції всі наявні в нього докази на підтвердження всіх обставин, що є підставою його позовних вимог, а не очікувати, коли йому буде відмовлено у задоволенні позовних вимог за недоведеністю, та потім вишукувати нові докази і долучати їх до апеляційної скарги.

Для деліктних відносин є характерним застосування презумпції вини заподіювача шкоди, проте усі інші умови застосування такого виду цивільно-правової відповідальності підлягають доведенню у повному обсязі позивачем, який наполягає на наявності підстав для задоволення такого позову.

Аналогічні правові висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) (пункт 81 зазначеної постанови): «Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18)».

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Суд першої інстанції повно й всебічно дослідивши ті докази, які були додані до позовної заяви, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог МТСБУ про стягнення із відповідача ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з відшкодуванням потерпілим витрат на лікування в сумі 65 127,16 грн і постановив в цій частині законне рішення.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, понесені судові витрати зі сплати судового збору у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції необхідно залишити за позивачем.

Щодо розподілу судових витрат за наслідками розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Судом встановлено, що у відзиві на апеляційну скаргу від 30.12.2025 представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Глушкова О. І. просила суд стягнути з позивача на користь ОСОБА_1 витрати, понесені останнім на оплату правничої допомоги адвоката в розмірі 5 000 грн.

Згідно з матеріалами справи витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються Договором (угодою) про надання правничої допомоги у цивільній справі № 134/1184/25 б/н від 29 грудня 2025 року, в якому є посилання на те що розмір гонорару щодо підготовки відзиву на апеляційну скаргу є фіксованим та складає 5 000 гривень.

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №б/н від 29 грудня 2025 року адвокатом Глушковою О. І. прийнято від ОСОБА_1 5 000 грн.

Повноваження адвоката Глушкової О. І. на представництво ОСОБА_1 в Вінницькому апеляційному суді підтверджуються копією ордера серії АВ №1261219 від 30.12.2025.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З огляду на наведене та враховуючи залишення апеляційної скарги МТСБУ без задоволення та беручи до уваги відсутність заперечень позивача щодо заяви представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Глушкової О. І. про стягнення витрат на правову (правничу) допомогу, що була направлена представником відповідача 30.12.2025 на адресу представника МТСБУ – адвоката Безверського Р. В., враховуючи характер виконаної адвокатом роботи під час розгляду цієї справи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, апеляційний суд дійшов до висновку про те, що стягненню підлягає сума 4 000 грн.

Керуючись ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України, в інтересах якого діє адвокат Безверський Руслан Васильович, залишити без задоволення.

Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 17 листопада 2025 року залишити без змін.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (код ЄДРПОУ 21647131) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Ю. Б. Войтко

Судді: І. В. Міхасішин

І. М. Стадник