Рішення від 23 лютого 2026 р. у справі №591/11537/25 — Зарічний районний суд м. Сум

Справа № 591/11537/25

Провадження № 2/591/2854/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2026 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого в особі судді - Клименко А. Я.

за участю секретаря судового засідання - Устименко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Суми цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №08.09.2024-100001879 від 08 вересня 2024 року у розмірі 16200,00 грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн.. Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що 08 вересня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) № 08.09.2024-100001879, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 6000 грн. строком на 124 днів. Процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом перших двох чергових періодів. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка в розмірі 0,5% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами в яких застосовуються процентна «Стандарт». Комісія, пов`язана з наданням кредиту, становить 540,00 грн. та 540,00 грн. за обслуговування кредитної заборгованості. Неустойка 60,00 грн., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми неналежного виконання зобов`язання. Кошти перераховуються на реквізити платіжної картки 5375-41ХХ-ХХХХ-9574, нараховуються кредитором та обліковуються в день видачі кредиту. Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі. У свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 16200,00 грн., що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 6000,00 грн., по процентам в розмірі 5580,00 грн, комісія за надання кредиту - 540,00 грн., комісія за обслуговування - 1080,00 грн., неустойка – 3000,00 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».

В судове засідання представник позивача не з`явився, просив розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про місце, дату та час повідомлений належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Якименко О.І. в судове засідання не з`явилась, направивши відзив, в якому виклала свої заперечення проти позову та зазначила, що на момент укладення спірного кредитного договору № 08.09.2024-100001879 від 08.09.2024 року, в період виконання його умов, а також станом на момент пред`явлення позову, відповідач був військовослужбовцем і на нього поширювалися пільги, передбачені ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по процентам у розмірі 5580,00 грн., за комісією пов`язаною з наданням кредиту та комісією за обслуговування кредитної заборгованості у загальному розмірі 1620,00 грн., а також в частині пред`явленої до стягнення заборгованості по неустойці у розмірі 3000,00 грн. не підлягають до задоволенню.

В зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Ухвалою суду від 16 жовтня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в даній цивільній справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті з викликом сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи та встановлені фактичні обставини, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню часткововиходячи з наступного:

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У спорі, пов`язаному із стягненням заборгованості за кредитним договором, підлягають встановленню обставини, як наявності між сторонами договірних правовідносин, так і невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань.

Судом встановлено, що 08 вересня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений електронний кредитний договір № 08.09.2024-100001879, який складається з пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), розміщеної на вебсайті кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на вебсайті кредитодавця; заявки, оформленої на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем; відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), яка сформована на сайті кредитодавця, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.

Умовами пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) передбачено:

- позичальник, який має намір укласти електронний кредитний договір, ідентифікується (реєструється) в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті (п. 2.3.2);

- позичальник в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця обирає умови, на яких бажає укласти електронний кредитний договір (п. 2.3.3);

- позичальник, який прийняв (акцептував) пропозицію укласти електронний договір на умовах, викладених у вищевказаних пропозиції про укладення кредитного договору (оферту) та заявці, підписує відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) електронним підписом, одноразовим ідентифікатором, отриманим ним у вищезазначеному порядку (п. 2.3.6).

У заявці кредитного договору № 08.09.2024-100001879 (кредитної лінії), яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), вказані наступні умови кредитування: сума кредиту: 6000,00 грн.; строк, на який надається кредит, - 124 дні з дати його надання; дата повернення (виплати) кредиту 09 січня 2025 року; Процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 2 чергових періодів. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку (п.6 заявки). Процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5% за 1 день користування Кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт». Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. (п.7 заявки).

У заявці кредитного договору (кредитної лінії) зазначено: «Комісія за обслуговування кредитної заборгованості» - 540 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Комісія за обслуговування нараховується Кредитором та обліковується в перший день кожного з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно Графіку платежів. Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено Кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. До Комісії за обслуговування кредитної заборгованості не включено послуги, які Кредитодавець зобов`язаний надавати Позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит» (п.9 Заявки).

Неустойка: 60 грн. 00 коп., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми неналежно виконаного зобов`язання. (п.17 Заявки).

Згідно з довідкою-розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором № 08.09.2024-100001879 від 08 вересня 2024 року заборгованість відповідача за кредитним договором становить 16200,00 грн. та складалась з основного боргу по тілу кредиту у розмірі 6000 грн., боргу по процентам у розмірі 5580, 00 грн., боргу по комісії за надання кредиту у розмірі 540,00 грн., боргу по комісії за обслуговування - 1080,00 грн., неустойки - 3000,00 грн..

Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно із ч.5 ст.11 Закону України «Про електрону комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Зазначений висновок відповідає правовій позиції висловленій Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожний правочин укладений в електронній формі вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

За встановленими у цій справі обставинами кредитний договір між сторонами укладено в електронній формі, із застосуванням електронного підпису. При цьому через особистий кабінет на вебсайті позивача подано заявку на отримання кредиту від імені відповідача та підтверджено умови отримання кредиту шляхом акцепту. Доступ до особистого кабінету здійснюється позичальником після авторизації шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником в смс-повідомденні, який надсилається йому кредитодавцем і який має юридичне значення ідентифікації позичальника у розумінні положень ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Отже надісланий у зазначений спосіб одноразовий ідентифікатор було використано для підтвердження підписання кредитного договору.

В інформаційному повідомленні позичальника наявна інформація про його контактний телефон, що дає підстави стверджувати, що саме на цей номер телефону у наведений вище спосіб відбулося надіслання смс-повідомлення з зазначенням одноразового ідентифікатора, який було використано для підтвердження підписання кредитного договору в електронній формі. Належність вказаного номеру телефону відповідачу ним не спростовано.

Крім того кредитний договір містить інформацію про місце проживання відповідача, яка є ідентичною його зареєстрованому місцю проживання, реквізити паспорту, індивідуального податкового номеру, що також дає підстави вважати, що без зазначення таких відомостей, які є інформацією з обмеженим доступом, неможливо ідентифікувати особу позичальника. Будь-яких доказів, які б вказували на укладення кредитного договору іншими особами від імені відповідача, суду не надано.

До того ж в кредитному договорі зазначено номер електронного платіжного засобу з маскою, а саме 5375-41ХХ-ХХХХ-9574, який очевидно може бути надано саме відповідачем, зважаючи на те, що така інформація у відповідності з чинним законодавством України становить банківську таємницю та, відповідно, позивач за будь-яких обставин не міг би отримати ці банківські реквізити не інакше як від відповідача або за його згодою (стаття 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність»).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що кредитний договір № 08.09.2024-100001879 від 08 вересня 2024 року підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, що підтверджує укладання між сторонами правочину, і такі дії відповідали внутрішній волі відповідача.

На підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів позивачем надано лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» вих. № 77-2609 від 26 вересня 2025 року, в якому повідомляється про те, між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення» укладено договір на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01 квітня 2024 року, відповідно до якого було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 08.09.2024 16:52:30 на суму 6000,00 грн., номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua 503875955, призначення платежу: Видача за договором кредиту № 08.09.2024-100001879.

Також наведена у листі інформація підтверджена Договором про надання послуг з переказу коштів № ФК-П-2024/01-2 від 04 січня 2024 року.

Доказів того, що на картку НОМЕР_1 не було перераховано суму у розмірі 6000 грн, стороною відповідача не було надано.

Відповідачем також не спростовано факту наявності у нього відкритого банківського рахунку та користування карткою НОМЕР_1 .

Доказів, які б спростовували правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачем не надано.

Таким чином, відповідачем фактично отримані та використані кредитні кошти у розмірі 6000 грн., що підтверджується матеріалами справи, а тому суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту у наведеній сумі.

У відповідності до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави. Особливий період настав 18 березня 2014 року відповідно до рішення про часткову мобілізацію, оголошеного Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014, затвердженого Законом України від 17.03.2014 № 1126-VII. Дата закінчення особливого періоду визначається відповідним Указом Президента України.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі №426/4264/19 (провадження № 61-7310св24).

Відповідач ОСОБА_1 призваний на військову службу за призовом під час мобілізації до Державної прикордонної служби України та з 14 травня 2022 року по цей час є військовослужбовцем НОМЕР_2 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_3 ) АДРЕСА_1 .

Отже, на час укладення кредитного договору № 08.09.2024-100001879 від 08.09.2024 року, в період виконання його умов, а також станом на момент пред`явлення позову - відповідач мав статус військовослужбовця, призваного на військову службу за призовом під час мобілізації та у зв`язку з цим мав право на визначені пільги, що передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей», тобто до нього не могла застосовуватись відповідальність у виді штрафних санкцій та пені за невиконання зобов`язань за договором, а також був відсутній обов`язок щодо сплати процентів за користування кредитом.

Неповідомлення ОСОБА_1 при отримання спірних коштів про наявність визначених п. 15 ч. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пільг щодо сплати відсотків за користування кредитом та неподання відповідних письмових доказів з цього приводу не має правового значення при вирішенні цього спору, оскільки застосування приписів ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено самим фактом наявності статусу військовослужбовця у конкретної особи, яка несе відповідальність перед фінансовою установою, їх застосування є обов`язком суду та жодним чином не обумовлено відомостями про обізнаність кредитора щодо наявності в особи спеціального статусу.

Ураховуючи наведене, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за процентами та неустойкою є такими, що не підлягають до задоволення.

Також суд враховує і таке:

Пункт 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України передбачає, що у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення, у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, позичальник звільняється від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Цей пункт був доданий Законом України № 2120-ІХ від 15 березня 2022 року.

На дату укладення спірного договору 08 вересня 2024 року існувала очевидна суперечність (колізія) між положеннями Закону України «Про споживче кредитування» (зміни № 3498-ІХ) та пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 4 ЦК України, Цивільний кодекс України є основним актом цивільного законодавства. Згідно з частиною 2 статті 66 Закону України «Про правотворчу діяльність», у разі колізії між кодексом і первинним законом, пріоритет у застосуванні має норма права, що міститься у кодексі.

Конституційний Суд України у Рішенні від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012 підтримував пріоритет норм ЦК України над нормами інших законів. Цей підхід також узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17.

У постанові від 31 січня 2024 року у справі № 183/7850/22 (провадження 61-14740св23) Верховний Суд зазначив, що пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлює спеціальні правові наслідки прострочення виконання зобов`язань у період дії воєнного стану, звільняючи споживача від відповідальності.

Отже в силу прямої норми закону, заборгованість за неустойкою в розмірі 3000,00 грн. підлягає списанню, адже вона нарахована за кредитним договором укладеним у період дії воєнного стану, що нині триває.

Разом з тим, пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, позивач також просить стягнути й заборгованість за комісією, пов`язаною з наданням кредиту у розмірі 540,00 грн..

Так, із п. 8 Заявки кредитного договору вбачається, що комісія, пов`язана із наданням кредиту - 9% від суми кредиту та дорівнює 540,00 грн..

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку або іншої фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку або іншої фінансової установи за кредитним договором, тому такі дії не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Оскільки позичальнику встановлено плату за послуги, які за законом повинні надаватись безоплатно, то положення спірного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за надання кредиту, є нікчемними в силу ст. 228 ЦК України.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19.

Щодо вимоги ТОВ «Споживчий центр» про стягнення з відповідача комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 1 080,00 грн.

Пунктом 9 Заявки кредитного договору визначено: «Комісія за обслуговування кредитної заборгованості (надалі "Комісія за обслуговування", "Комісія") – 540,00 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Комісія за обслуговування нараховується кредитором та обліковується в перший день кожного з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно графіку платежів. Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. До комісії за обслуговування кредитної заборгованості не включено послуги, які кредитодавець зобов`язаний надавати позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає можливість встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 10 січня 2024 року, справа № 727/5461/23, провадження № 61-17096св23.

Хоча в спірному кредитному договорі і зазначено перелік додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та, за які кредитодавцем встановлена періодична комісія за обслуговування кредиту, однак позивачем не надано доказів отримання відповідачем указаних послуг.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).

З урахуванням викладеного, позовна вимога про стягнення з відповідача комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 1080,00 грн. є необґрунтованою та також задоволенню не підлягає.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» підлягає стягненню лише основна сума боргу 6000,00 грн.

Згідно з ч. 1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до статті 141 ЦПК України на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі – 897грн.19 коп..

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 207, 509, 525, 526, 546, 549, 550, 551, 598, 599, 610, 611, 625, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 11, 12, 13, 81, 133, 141, 223, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»(місцезнаходження вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ,01032, код ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за кредитним договором №08.09.2024-100001879 від 08 вересня 2024 року у розмірі 6000,00 грн..

В іншій частині позову відмовити за необґрунтованістю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - 897грн.19 коп. в рахунок відшкодування судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 24 лютого 2026 року.

СУДДЯ А. Я. КЛИМЕНКО