Постанова від 22 лютого 2026 р. у справі №757/3913/25-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 757/3913/25 Головуючий у І інстанції Григоренко І.В.

Провадження №22-ц/824/3987/5171/2026 Головуючий у ІІ інстанції ТаргонійД.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 лютого 2026 рокуКиївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Борисової О.В., Голуб С.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кузовкіна Едуарда Вячеславовича на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 травня 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою діяльністю «ЖИТЛО-СЕРВІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2025 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в обгрунтування якого зазначав, що на підставі акту приймання-передачі від 18.12.2014 року ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС» прийняло на обслуговування нежитлову будівлю АДРЕСА_1 .

З метою забезпечення належних умов та надання споживачам послуг з централізованого опалення та холодного водопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , позивачем було укладено договір № 521557 про постачання теплової енергії у гарячій воді від 11 липня 2018 року з Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго».

Відповідач є власником нежитлового приміщення № 7, розташованого на першому поверсі нежитлової офісної будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .

06 липня 2015 року між ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС» (виконавець) та ОСОБА_1 (споживач) було укладено договір № Щ-36Д/7ЦО про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, відповідно до умов якого Виконавець зобов`язувався своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення, гарячої води і водовідведення, а споживач зобов`язувався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.

Позивачем зазначено, що в нежитловому приміщенні АДРЕСА_1 не було встановлено засоби обліку теплової енергії (централізованого опалення), тому відповідно до п. 2.7. Договору, плата за послугу з централізованого опалення приміщення справляється за нормативами (нормами) споживання та додатково за перевищення розрахункової потужності приладів опалення (радіаторів).

За період з січня 2021 року по грудень 2021 року включно відповідачу нараховувалися лише послуги за опалення місць загального користування.

У січні 2022 року ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС» провело контрольне зняття показників засобів обліку лічильників та встановило, що на момент проведення обстеження в приміщенні, що належить відповідачу наявні прилади опалення (радіатори), централізована система опалення нежитлового приміщення підключена до внутрішньо будинкової системи нежитлової будівлі, від нагрівальних приладів опалення (радіаторів) надходить тепловіддача, що зафіксовано актом обстеження централізованої системи опалення в нежитловому приміщенні від 13 січня 2022 року.

На підставі вказаного акту та фактичної наявності в приміщенні опалення, відповідачеві було здійснено нарахування за січень-березень 2022 року по навантаженню.

У вересні 2022 року в нежитловому приміщенні АДРЕСА_1 відповідачем було встановлено засіб обліку теплової енергії, тому з грудня 2022 року нарахування відповідачу здійснювалися за лічильником тепла типу ULTRAHEATT330, заводський №71417743.

Позивач виконував належним чином свої обов`язки за Договором.

Проте, зобов`язання відповідача щодо своєчасної оплати за спожиті послуги виконані не були, у зв`язку із чим, у відповідача за період з 01 лютого 2021 року по 31 березня 2024 року утворилася заборгованість у розмірі 57 191,14 грн.

Також на підставі ст. 625 ЦК України позивачем нараховано інфляційні втрати у розмірі 20 048,54 грн, 3% річних у розмірі 4 825,65 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення у розмірі 57191,14 грн - основного боргу, 4 825,65 грн - 3% річних, 20 048,54 грн - інфляційних втрат, 3 028,00 грн - витрат по сплаті судового збору

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 травня 2025 року

позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС» заборгованість за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення у розмірі 57 191,14 грн, інфляційні втрати у розмірі 20 048,54 грн, три проценти річних у розмірі 4 825,65 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС» 3028,00 грн у відшкодування судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Кузовкін Е.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 травня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не врахував порушення позивачем п. 3.4.6, п.3.4 умов договору № Щ-36Д/7-ЦО від 06 липня 2015 року.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Кузовкін Е.В. вказує на те, що суд першої інстанції взяв до уваги неналежний доказ у справі - акт обстеження нежитлового приміщення, належного відповідачу, оскільки таке обстеження було проведено у відсутність ОСОБА_1 , якого не було повідомлено та попереджено про обстеження нежитлового приміщення. Акт від 13 січня 2022 року не містить підпису власника нежитлового приміщення, не був надісланий відповідачу для ознайомлення, що позбавило його можливості надати свої заперечення. Такий акт було складено не на місці обстеження, оскільки він виготовлений за допомогою технічних приладів.

Крім того, апелянт вказує на те, що ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС» є неналежним позивачем у даних правовідносинах, оскільки предметом спору є стягнення заборгованості за спожиті послуги централізованого опалення, а позивач не є теплопостачальною організацією, зобов`язань з теплозабезпечення та теплопостачання не має, а є лише посередником у доставці теплової енергії до кінцевих споживачів. Суд першої інстанції не зробив будь -якого висновку про порушення прав позивача чи безпосередніх його інтересів, а тому він є неналежним позивачем у справі.

Також суд першої інстанції не дослідив належним чином заперечень відповідача щодо наданого позивачем розрахунку заборгованості, який не відповідає дійсності та суперечить матеріалам справи.

У апеляційній скарзі представник відповідача посилається на безпідставне застосування судом Правил № 630 та Порядку №169, що регламентують відключення споживачів від централізованого опалення, оскільки нежитлове приміщення належне відповідачу розташоване на першому поверсі нежитлової офісної будівлі, а Порядок не визначає процедуру відключення нежитлових приміщень саме в офісних будівлях.

Зокрема апелянт вказує на порушення судом вимог ч. 4 ст. 265 ЦПК України, так як суд не в повній мірі мотивував з яких підстав взяв до уваги надані позивачем докази та відмовив у прийнятті заперечень відповідача.

13 січня 2026 року до Київського апеляційного суду через систему «Електронний суд» представник ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС» - Лісовець С.М. надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому апеляційну скаргу просив залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 травня 2025 року - залишити без змін.

Представник позивача у відзиві звертає увагу на відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження відключення відповідачем послуги централізованого опалення у встановленому законом порядку, самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється. Доводи апелянта грунтуються виключно на його припущеннях. Для звільнення від оплати за житлово-комунальні послуги споживач повинен не лише фактично не користуватися послугами, а відмовитися в установленому порядку від їх отримання. Належним доказом відключення/відокремлення нежитлового приміщення споживача від системи централізованого опалення є, зокрема, акт про відокремлення (відключення) квартири/нежитлового приміщення від мереж централізованого опалення встановленої форми.

Матеріали справи не містять доказів відмови відповідача від мереж централізованого опалення у встановленому чинним законодавством порядку, натомість підключення до мереж централізованого опалення та постачання гарячої води нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_1 , у якому знаходиться нежитлове приміщення відповідача, свідчить про надання відповідачу послуг позивачем.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За правилами п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ураховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині його оскарження та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; якрозподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом встановлено, що згідно акту приймання-передачі житлового будинку від 18 грудня 2014 року, ТОВ «Житло-Буд» передало, а ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС» прийняло на експлуатаційно-технічне обслуговування адміністративно-навчальний корпус АДРЕСА_1 з інженерними системами та мережами.

ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення № 7, розташованого на першому поверсі нежитлової офісної будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28 квітня 2014 року № 21041814.

11 липня 2018 року між комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» та ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС» укладено договір № 521557 про постачання теплової енергії у гарячій воді, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором.

06 липня 2015 року між ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС» (Виконавець) та ОСОБА_1 (Споживач) було укладено договір № Щ-36Д/7ЦО про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Договір), відповідно до умов якого Виконавець зобов`язувався своєчасно надавати Споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення, гарячої води і водовідведення, а Споживач зобов`язувався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені Договором.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2, 3.3 Договору, розрахунковим періодом є календарний місяць. Платежі вносяться щомісяця не пізніше 05 числа місяця, що настає за розрахунковим. Послуги оплачуються готівкою або в безготівковій формі.

Згідно п. 3.2.1 Договору, Споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлений договором строк.

Відповідач, одержуючи житлово-комунальні послуги, за них не сплачував в установленому законом порядку, у зв`язку із чим, 18 грудня 2024 року ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС» направило на адресу ОСОБА_1 претензію-вимогу від 18 грудня 2024 року № 496 та запропоновало сплатити заборгованість у розмірі 57 191,14 грн.

Загальна сума боргу ОСОБА_1 за послуги з централізованого опалення за період з 01 лютого 2021 року по 31 березня 2024 року складає 57 191,14 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості за комунальні послуги, складеним ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС».

ОСОБА_1 не надав належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження оплати житлово-комунальних послуг у визначеному розмірі. Також не надав доказів на підтведження відключення нежитлового приміщення у встановленому законом порядку від центральних систем опалення та постачання гарячої води.

Оскільки, відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 20 048,54 грн та 3 % річних у розмірі 4 825,65 грн, суд першої інстанції вважав обгрунтованими.

Задовльняючи позовні вимоги ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС», суд дійшов висновку про їх доведеність та обгрунтованість належними та допустими доказами у справі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

За змістом ст. ст. 322, 360 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом; співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Положення ст. 526 ЦК України кореспондують, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно з положеннями ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком, яка включає: - утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; - купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; - поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги`ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник (частина другастатті 19 Закону № 1875-IV).

П. 1 ч. 1 ст. 20 Закону № 1875-IV передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. При цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у ст. 162 ЖК України.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Питання відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання житлових будинків регулюється Правилами № 630, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року та Порядком відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води (далі - Порядок), затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.07.2019 року № 169.

Правилами передбачено відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води багатоквартирних будинків з ініціативи споживачів. Споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відповідно до вимог зазначених Правил самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Власники квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, приєднаного до ЦО та ГВП, мають право відокремити (відключити) свою квартиру чи нежитлове приміщення від ЦО та ГВП у разі, якщо на день набрання чинності Законом України «Про житлово-комунальні послуги» не менше як половина квартир та нежитлових приміщень цього будинку відокремлена (відключена) від ЦО та ГВП, та влаштувати систему індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) у такій квартирі чи нежитловому приміщенні.

Для відокремлення (відключення) від ЦО та ГВП власник квартири чи нежитлового приміщення багатоквартирного будинку звертається до органу місцевого самоврядування з письмовою заявою в довільній формі із зазначенням причини відокремлення (відключення) та подає інформацію про намір влаштування системи індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) такої квартири чи нежитлового приміщення.

Для відокремлення (відключення) квартири чи нежитлового приміщення власник забезпечує розроблення проекту відокремлення (відключення) квартири чи нежитлового приміщення від ЦО та ГВП, який виготовляється відповідно до державних будівельних норм і правил та має забезпечити ізоляцію транзитних стояків, а також, у разі потреби, перенесення транзитних стояків.

Для виконання робіт із відокремлення (відключення) від ЦО та ГВП власник квартири чи нежитлового приміщення повідомляє виконавця відповідної комунальної послуги та виконавців робіт з обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання та постачання гарячої води про своє рішення щодо відокремлення (відключення) від ЦО та ГВП шляхом подання письмової заяви в довільній формі, у якій зазначається наявність підстави для такого рішення згідно із Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

До заяви додається копія витягу з протоколу засідання Комісії про розгляд питання щодо відокремлення (відключення) такої квартири чи нежитлового приміщення від ЦО та ГВП, а також копія проекту такого відокремлення (відключення).

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежно ї якості комунальних послуг споживач має право викликати виконавця комунальних послуг (його представника) для перевірки кількості та/або якості наданих послуг. У разі ненадання, надання неналежної якості послуги з управління багатоквартирним будинком споживач має право викликати управителя для перевірки якості наданих послуг. Порядок перевірки якості надання комунальних послуг та якості послуги з управління багатоквартирним будинком встановлюється Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. За результатами перевірки якості надання комунальних послуг або якості послуг з управління багатоквартирним будинком складається акт-претензія, який підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком). Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) зобов`язаний прибути на виклик споживача у строки, визначені в договорі про надання послуги, але не пізніше ніж протягом однієї доби з моменту отримання повідомлення споживача. Акт-претензія складається виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) та споживачем і повинен містити інформацію про те, в чому полягало ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальної послуги або послуги з управління багатоквартирним будинком, дату (строк) її ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості, а також іншу інформацію, що характеризує ненадання послуг, надання їх не в повному обсязі або неналежної якості.

У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 зроблено висновок, що «хоча у ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі».

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16, від 02 листопада 2020 року у справі № 753/7790/16-ц, 28 липня 2021 року у справі № 554/7740/17.

Отже, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

При цьому обов`язок по оплаті житлово-комунальних послуг покладається на їх споживача, який є власником майна за яким надаються послуги, або особою, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальні послуги за такою адресою.

Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг саме по собі не може бути підставою для звільнення відповідача, як споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Відповідно дост. 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги`управитель зобов`язаний забезпечувати експлуатацію будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд та об`єктів благоустрою, розташованих на прибудинкових територіях, згідно з умовами укладених договорів, стандартами, нормативами, нормами і правилами; вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати наданих житлово-комунальних послуг від споживачів.

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем та відповідачем склалися договірні відносини, позивачем надавалися житлово-комунальні послуги, за які відповідач зобов`язаний був сплачувати грошові кошти, а тому факт виконання позивачем своїх зобов`язань щодо надання житлово-комунальних послуг не може ставитись судом під сумнів.

При цьому відповідач від наданих позивачем послуг у встановленому законом порядку не відмовлявся, доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, останнім не надано.

Відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що він звертався до позивача з приводу ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг, складав відповідні акти-претензії чи викликав представників позивача для перевірки кількості та/або якості наданих послуг у порядку, передбаченому законом.

Таких доказів не додано і до апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги в цій частині не підтверджені жодними доказами та є припущеннями, що не ґрунтується на вимогах закону.

Так, на момент виникнення спірних правовідносин щодо відключення послуги централізованого опалення, а саме у 2017 році, діяла Постанова Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005р. «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», якою закріплено відповідний порядок відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно ч. 7 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється тільки в тому випадку, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування схемою теплопостачання відповідно до Закону України «Про теплопостачання».

Отже, законом забороняється самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води.

Крім того згідно п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у багатоквартирних будинках, у яких на день набрання чинності цим Законом не менш як половина квартир та нежитлових приміщень відокремлена (відключена) від мереж централізованого опалення, власники квартир та нежитлових приміщень, приєднаних до таких мереж, не зобов`язані, але мають право виключно за власним рішенням у встановленому порядку відокремити (відключити) від них свою квартиру чи нежитлове приміщення та влаштувати систему індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) у такій квартирі чи нежитловому приміщенні.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.07.2019 № 169 «Про затвердження Порядку відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води» визначено процедуру відключення власників (співвласників) будівель, у тому числі житлових будинків, квартир та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків (далі - споживачі) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Порядок відокремлення (відключення) власників квартир та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків від централізованого опалення та гарячого водопостачання передбачає майже аналогічні етапи. Проте, важливо зазначити, що власники квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, приєднаного до системи централізованого опалення та гарячого водопостачання, мають право відокремити (відключити) свою квартиру чи нежитлове приміщення від централізованого опалення та гарячого водопостачаня у разі, якщо на день набрання чинності Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (закон набрав чинності 10.12.2017, введений в дію 01.05.2019) не менше як половина квартир та нежитлових приміщень цього будинку відокремлена (відключена) від централізованого опалення та гарячого водопостачання, та влаштувати систему індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) у такій квартирі чи нежитловому

Таким чином, для звільнення від оплати за житлово-комунальні послуги споживач повинен не лише фактично не користуватися послугами, а відмовитися в установленому порядку від їх втримання.

Належним доказом відключення/відокремлення нежитлового приміщення споживачавід системи централізованого опалення є, зокрема, акт про відокремлення (відключення) квартири/нежитлового приміщення від мереж централізованого опалення встановленої форми.

Матеріали справи не містять доказів відмови відповідача від мереж централізованого опалення у встановленому чинним законодавством порядку, натомість підключення до мереж централізованого опалення та постачання гарячої води нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_1 , у якому знаходиться нежитове приміщення належне на праві власності відповідачу, свідчить про надання послуг позивачем.

З огляду на викладені норми законодавства, колегія суддів вважає, що процедура відключення від мереж централізованого опалення у відповідності до вимог нормативно-правових актів відповідачем дотримана не була.

Апелянтом не надано відповідних актів відключення/відокремлення нежитлового приміщення № 7 за адресою АДРЕСА_1 від системи централізованого опалення, жодних документів, проектно-технічних рішень чи погоджень про фактичне відокремлення/відключення своїх приміщень від мереж централізованого опалення у вказаній будівлі, які підтверджували б наявність у спірному нежитловому приміщенні окремої системи опалення, та надавали б йому право не користуватися комунальною послугою з централізованого опалення, а тому доказів бути звільненим від сплати за користування відповідною комунальною послугою, апелянт не надав.

Стороною позивача надано докази на підтвердження роз`ясненню власнику нежитлового приміщення № 7 яким чином привести у відповідність до вимог чинного законодавства відключення окремої комунальні послуги, в даному випадку послуги з централізованого опалення, про що свідчить листування, яке долучено до матеріалів позовної заяви, але власник приміщення не придав уваги роз`ясненням позивача. Також позивач неодноразово надавав усні пояснення відповідачеві щодо необхідності встановлення в нежитловому приміщенні № 7 приладу обліку теплової енергії - лічильника тепла. Як наслідок, відповідачем було встановлено тепловий лічильник наприкінці 2022 року, про що свідчить акт № 25 про опломбування 5 грудня 2022 року лічильника тепла № 71417743.

Отже, доводи апелянта про відсутність в нежитловому приміщенні централізованого опалення за відсутності належного документального оформлення у відповідності до норм чинних нормативно-правових актів не свідчать про те, що відповідач не споживав відповідну послугу та про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.

У Постановах Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 908/1349/19, від 12.03.2021 у справі №487/955/18 викладене висновки, що самовільне відключення споживача від внутрішньобудинкових систем опалення або здійснення такого відключення з порушенням встановленої законодавством процедури не припиняє статусу такого суб`єкта як споживача відповідних комунальних послуг, не звільняє його від необхідності укладення договору на постачання таких послуг та їх оплати.

Верховним Судом у постанові від 14 липня 2023 року у справі №910/21848/21 зазначено: «п. 109. Споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється (пункти 24, 25 Правил №630)».

Відповідно до правової позиції стосовно змісту п.п. 25, 26, 20. п. З Правил, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року по справі № 6-1706 цс15: «Самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання. Підведення централізованого опалення до стояка в межах нежитлових приміщень, які належать відповідачу свідчать про виконання послуг позивачем, а відповідач при не оформленні у встановленому порядку відключення від централізованої мережі, незалежно від фактичного споживання цієї послуги,зобов`язаний відшкодувати завдані внаслідок цього позивачу збитки у розмірі неоплаченої вартості споживання цих послуг».

Колегія суддів, з урахуванням зазначеного, погоджується із висновком суду першоїінстанції у тому, що ОСОБА_1 не надав належних доказів щодо відключення від послуги централізованого опалення у встановленому законодавством порядку.

Водночас, факт підключення нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_1 до централізованого опалення в опалювальний спірний період підтверджується нарядами на включення, які позивачем долучено до матеріалів позовної заяви.

Отже, підключення нежитлової будівлі до мереж централізованого опалення свідчить про надання послуг позивачем.

Таким чином, послуги з централізованого опалення в нежитловій будівлі за адресою АДРЕСА_1 надавались позивачем, а тому у останнього виникло право вимагати від відповідача виконання обов`язку щодо оплати спожитих послуг.

Доводи апеляційної скарги щодо незаконного або «несанкціонованого» потрапляння представника позивача до нежитлового приміщення, невідповідність встановленої форми акту, витребування акту обстеження для проведення експертизи або вартості наданої послуги тощо, колегією суддів відхиляються як необгрунтовані, оскільки жодним чином не доводять того, що у нежитловому приміщенні відповідача, яке належить йому на праві власності, було проведено процедуру відключення централізованого опалення у відповідності до вимог чинного законодавства.

При цьому ОСОБА_1 не надав суду доказів на підтвердження оскарження у встановленому законом порядку дій ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС».

Крім тогого, дії щодо проникнення працівників Товариства до нежитлового приміщення, належного відповідачу, не є предметом данного спору. Натомість вказаним актом було встановлено, що нежитлове приміщення, власником якого є відповідач, опалюється, відтак відповідач користується послугами централізованого опалення вводячи в оману позивача та суд щодо відмови від надання цих послуг.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було досліджено порушення позивачем п. 3.4. договору № Щ-36Д/7-ЦО від 06.07.2015 року про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, укладено між позивачем та відповідачем, колегія суддів вважає необгрунтованими з огляду на таке.

Так, відповідно до умов п. 3.4.6. договору № Щ-36Д/7-ЦО від 06.07.2015року про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення виконавець (позивач) був зобов`язаний узгодити із споживачем (відповідачем) не пізніше ніж за три робочих дні до проведення планових робіт всередені належного йому нежитловому приміщенні час до вступу до такого приміщення з наданням йому відповідного письмового повідомлення.

Судом першої інстанції було встановлено, що Товариством у нежитловому приміщенні № 7 за адресою АДРЕСА_1 не проводилося ніяких планових робіт, тому у нього не було обов`язку попереджувати відповідача.

При цьому начальником служби експлуатації вичнялися дії щодо зняття показників приладів обліку (показників лічильників) у всіх нежитлових та технологічних приміщеннях нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_1 , яка проводиться щомісячно для подальшого нарахування та проведення рахунків споживачам. Двері в нежитлове приміщення № 7 були відчинені та в ньому знаходились особи, які представились орендарями приміщення, факт наявності опалення в приміщенні не заперечували, на прохання представника позивача зачекати його для підписання акту відмовили та зачинили двері, після чого потрапити до приміщеня вже не було можливим.

Вказаних обставин відповідачем не спростовано.

Також п. 3.2.2. укладеного договору про надання послуг з централізованого опаленння, постачання холодної та гарячої води і водовідведення споживач зобов`язався, крім іншого, запезпечити доступ до відповідної інженерної мережі, арматури тощо для встановлення і замінити санітарно-технічного та інженерного обладанння, проведення технічного та профілактичного огляду, зняття контрольних показань засобів обліку води і теплової енергії - згідно з вимогами нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.

Таким чином, саме з боку відповідача було порушено вимоги укладеного договору № Щ-36Д/7-ЦО від 06.07.2015року про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, оскільки позивач тривалий час не мав доступу до нежитлового приміщення № 7.

Матеріалами справи підтверджено, що Акт обстеження централізованої системи опалення від 13 січня 2022рокубув складений представником позивача після прибуття на робоче місце, яким лише зафіксовано факт наявності в приміщенні централізованого опалення.

Слід зазначити, що єдиної універсальної затвердженої форми акту про наявність або відсутність централізованого опалення у приміщенні законодавством не встановлено, тому акти подібної форми складаються у довільній формі. Тобто, представник позивача не порушив вимог законодавства при складанні данного акту.

Отже, безпідставними є доводи апеляційної скаги щодо неналежності та недопустимості у якості доказу на підтвердження споживання відповідачем наданих позивачм послуг Акту обстеження централізованої системи опалення від 13 січня 2022 року, яким зафіксовано факт наявності в приміщення централізованого опалення.

Та обставина, що у подальшому цей акт було надруковано за допомогою технічних приладів не свідчить про його недійсність та не вказує на те, що його було складено не за місцем виходу.

Із наявного у матеріалах справи розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач не здійснював повну оплату за послугу з централізованого опалення починаючи з січня 2021 року,

Незважаючи на те, що у грудні місяці 2022 року відповідачем вже було встановлено у встановленому законодавством порядку прилад обліку теплової енергії, відповідач не відкривав запірну арматуру та не здійснював подачу теплоносія до свого приміщення, тому нарахування позивачем після встановлення відповідачем теплового лічильника проводились також виключно за місця загального користування.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об`єму) таких споживачів.

Споживачам, приміщення яких оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії/вузлами розподільного обліку витрати теплоносія (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), обсяг спожитої теплової енергії визначається за їхніми показаннями відповідно до методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, але не менше мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії серед інших споживачів у будівлі відповідно до пункту 5 частини другої цієї статті.

Методика розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затверджена Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22.11.2018 №315 (надалі - Методика №315), встановлює порядок розподілу між споживачами спожитих у будівлі/будинку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (далі - комунальні послуги), обсяг споживання яких визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг.

Нормами Розділу І Методики №315 визначено, що розподіл між споживачами обсягу спожитих комунальних послуг здійснюється на підставі визначених на розрахункову дату споживання (фактичних, розрахункових або скоригованих (приведених)) обсягів комунальної послуги за відповідний розрахунковий період. Розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об`єктами нерухомого майна, не є самостійними об`єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг.

Розподіл між споживачами загального обсягу спожитої комунальної послуги у будівлі/будинку за відповідний розрахунковий період (далі - розподіл) здійснюється з урахуванням показань вузлів комерційного та розподільного обліку (теплолічильників, лічильників холодної води, лічильників гарячої води), установлених як у приміщеннях, так і за їх межами, або приладів-розподілювачів теплової енергії, установлених на опалювальних Приладах опалюваних приміщень, ав окремих випадках - розрахунково.

Визначення та розподіл обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення здійснюється згідно з розділом IV Методики №315.

Пунктом 5 Розділу III Методики №315 визначено, що розподіл теплової енергії у будівлі/будинку, у якій приміщення не оснащені приладами розподільного обліку теплової енергії для будівлі/будинку, незалежно від наявності або відсутності вузла комерційного обліку теплової енергії, у якій/якому відсутні приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення, та усі приміщення не оснащені приладами розподільного обліку теплової енергії, обсяг спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення визначається разом з обсягом спожитої теплової енергії на опалення цих приміщень.

Розподілений обсяг для опалюваного приміщення, не оснащеного приладом розподільного обліку теплової енергії, розраховується з урахуванням вимог розділів VII, VIII цієї Методики №315.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Тобто, враховуючи факт підтвердження в нежитловому приміщенні відповідача централізованого опалення, а також відсутність в той період встановленого теплового лічильника у нежитловому приміщенні відповідача, позивачем за період з 01 січня 2022 року по 31 березня 2022 року було нараховано за нормами споживання.

Загальна сума боргу ОСОБА_1 за послуги з централізованого опалення за період з 01 лютого 2021 року по 31 березня 2024 року складає 57 191,14 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості за комунальні послуги, складеним ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС».

На підтвердження заявленого розміру заборгованості позивачем було надано розрахунок заборгованості, який вірно взято судом до уваги, оскільки він містить всі необхідні дані для встановлення обставин справи та не спростований відповідачем.

При цьому відповідач, вислювлючи свою незгоду із розміром заборгованості за спожиті житлово - комунальні послуги, фактично не погоджується не з самим розміром такої заборгованості, а загалом з її наявністю, безпідставно вказуючи на відсутність у нього обов`язку по сплаті за житлово - комунальні послуги через відсутність у нього такого обов`язку.

Суд апеляційної інстанції вважає, що правильність нарахування наявної у відповідача заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, останнім у встановленому процесуальним законом порядку не спростовано. Свого контррозрахунку заборгованості відповідач апеляційному суду не надав.

Доводи апеляційної скарги про те, що ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС» не є суб`єктом правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг, а отже є неналежним позивачем у даних правовідносинах, колегія суддів відхиляє, так як з 18 грудня 2014 року ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС» прийняло на обслуговування нежитлову будівлю АДРЕСА_1 , та з метою забезпечення належних умов та надання споживачам послуг з централізованого опалення та холодного водопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , позивачем було укладено договір № 521557 про постачання теплової енергії у гарячій воді від 11 липня 2018 року з Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», а тому ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС» має право у розумінні чинного законодавства, зокрема, й Закону України «Про житлово-комунальні послуги» на справляння відповідної плати за надані житлово-комунальні послуги.

Щодо укладання правомірності укладання договору на послугу з централізованого опалення колегія суддів зазначає наступне.

Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово- комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону).

Починаючи з 2014 року було внесено ряд змін до деяких законів України, а саме Законом України від 10 квітня 2014 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» було постановлено внести зміни до таких законів України, у т.ч. до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та ст. 19 після частини третьої доповнити двома новими частинами такого змісту: «4. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).»

Внаслідок чого було внесено зміни до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та частиною 2 зазначеної статті визначені виконавці комунальних послуг, зокрема послуг з постачання теплової енергії - теплопостачальна організація.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Також, п.13 ч. 1 ст. 1 Закону визначено, що споживач житлово-комунальних послуг - індивідуальний або колективний споживач, а також вказана стаття закріплює обов`язок співвласників будинків (споживачів) обрати моделі договірних відносин та укласти з виконавцями послуг відповідні договори індівідуальні або колективні. Виходічи з норм Закону, співвласники будинку зобов`язані самостійно обирати одну з моделей організації договірних відносин, за кожним видом комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії).

У зв`язку з тим, що на виконання вимог чинного законодавства, співвласниками нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_1 не було прийняте відповідне рішення та модель договірних відносин не обрана, позивачем, як колективним споживачем, в інтересах співвласників було укладено відповідний договір № 521557 про постачання теплової енергії у гарячій воді від 11 липня 2018 року з комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», але самі співвласники нежитлової будівлі залишаються кінцевими споживачами та платниками, що забезпечується Законами України «Про житлово-комунальні послуги» та «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Згідно п. З Розділу VIПрикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними закононом.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення.

Що стосується заявлених позовних вимогпро стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних за надані житлово-комунальні послуги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно дост. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас формулюванняст. 625 ЦКУкраїни, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦКУкрахни нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК Українияк спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Оскільки заборгованість відповідача є грошовим зобов`язанням, вимоги про стягнення інфляційний збитків у сумі 20048,54грн та трьох процентів річних у сумі 4825,65грн є обгрунтованими, а висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втарт та 3% річних є законним, наданий суду розрахунок відповідачем не спростований та не ставиться судом під сумнів.

Крім того, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, що відповідач оспорював тарифи, на підставі яких обраховувалась вартість послуг, а правомірність вказаних тарифів, у свою чергу, не є предметом даного спору.

За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.

Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням недоведеності позовних вимог обґрунтовано задоволено позовні вимоги.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 травня 2025 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні.

Щодо судових витрат колегія судів зазначає наступне.

Так як, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, тому на підставі ст. 141 ЦПК України понесені апелянтом судові витрати на апеляційний розгляд справи відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузовкіна Едуарда Вячеславовича залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києвавід 20 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді: О.В. Борисова

С.А. Голуб