Постанова від 17 лютого 2026 р. у справі №379/1055/18 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 379/1055/18 Головуючий у суді І інстанції: Антипенко В.П.

провадження №22-ц/824/5303/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г.,

секретар судового засідання: Янчук І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Рокитнянського районного суду Київської області від 17 листопада 2025 року у справі за скаргою на дії державного виконавця та інших посадових осіб Таращанського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області ЦМУ МЮ (місто Київ), стягувач: ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

17.11.2025 до Рокитнянського районного суду Київської області заявник подав скаргу, у якій просив:

визнати протиправними дії начальника Таращанського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Лисаченко Л.А. щодо направлення та підписання платіжну інструкцію від 02.10.2025 року № 13259 про примусове списання коштів (виконавчого збору) у межах виконавчого провадження № 77617454, яке є провадженням немайнового характеру;

визнати протиправними дії головного державного виконавця Таращанського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Смоліна Д.С. щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 06.10.2025 року у межах виконавчого провадження № 77617454, яке є провадженням немайнового характеру;

визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця Таращанського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Смоліна Д.С., яка полягає у невнесенні до автоматизованої системи виконавчих проваджень документів виконавчого провадження № 77617454, а саме запитів до банківських установ від 02.10.2025 року і 06.10.2025 року та відповідей на них;

скасувати платіжну інструкцію від 02.10.2025 року № 13259 ініційовану начальником Таращанського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лисаченко Л.А. про примусове стягнення виконавчого збору у сумі 16 000 грн;

скасувати постанову про арешт коштів боржника від 06.10.2025 винесену головним державним виконавцем Таращанського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Смоліним Д.С. про примусове стягнення частини виконавчого збору у сумі 3951,01 грн. 06.10.2025 головним державним виконавцем Таращанського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Смоліним Д.С. винесена постанова про арешт коштів боржника

зобов`язати відповідача вчинити дії щодо повернення неправомірно стягнутих коштів в розмірі 12048,99 грн на мій рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Райфайзен Банк», в ході примусового виконання виконавчого листа №379/1055/18, виданого Рокитнянським районним судом Київської області 19.02.2025.

зобов`язати відповідача вчинити дії щодо повернення неправомірно стягнутих коштів в розмірі 3951,01 грн на мій рахунок НОМЕР_2 , відкритий в АТ КБ «ПриватБанк», в ході примусового виконання виконавчого листа №379/1055/18, виданого Рокитнянським районним судом Київської області 19.02.2025.

зобов`язати відповідача утриматись від вчинення подальших дій щодо примусового списання коштів у межах виконавчого провадження № 77617454 предметом якого є виконання рішення немайнового характеру.

зобов`язати головного державного виконавця Таращанського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Смоліна Д.С., внести до автоматизованої системи виконавчих проваджень документи виконавчого провадження № 77617454, а саме запити до банківських установ від 02.10.2025 і 06.10.2025 та відповіді на них.

Свою скаргу ОСОБА_1 мотивувала тим, що вона є стороною виконавчого провадження № 77617454 (виконавчий лист № 379/1055/18 від 19.02.2025), відкритого на підставі рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 04.02.2019 у справі № 379/1055/18 (2/375/266/19) про виконання мною, як боржником, зобов`язання не чинити перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні з нашими дітьми: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановити дні та години побачень ОСОБА_2 з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 16 години п`ятниці до 18 години суботи щотижня, враховуючи стан здоров`я дітей (за попередньою домовленістю обох сторін), побачення з дітьми серед тижня при їх забиранні з дитячого садочка з 17 години до 19 години враховуючи стан здоров`я дітей без визначення кількості побачень (за попередньою домовленістю обох сторін) та спільний відпочинок у літній час протягом 7 днів, враховуючи стан здоров`я дітей (за попередньою домовленістю обох сторін).

03.10.2025 року було примусово стягнуто з банківського рахунку, на який надходять аліменти на утримання дітей № НОМЕР_1 всі кошти які на ньому містилися у сумі 12048,99 грн (докази додаються: довідка Raiffeisen Bank за 6 місяців про надходження коштів від 07.10.2025 № 81-23/2/596815; довідка Raiffeisen Bank про зарахування коштів на рахунок за період з 01.04.2025 року по 06.10.2025 року; довідка з ПрАТ «ДТЕК Київські Регіональні Електромережі» від 07.10.2025 року № 239; платіжна інструкція № BKLPA2OCC6O3S.1).

Зважаючи, що за даним рахунком зняті всі кошти, а виконавчий збір погашено лише частково, 06.10.2025 року головним державним виконавцем Таращанського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Смоліним Д.С. винесена постанова про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику: ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 3951,01 гривня (UAH).

З рахунку скаржниці на який вона отримує заробітну плату (грошове забезпечення) НОМЕР_2 було додатково стягнуто 3951,01 грн (довідка АТ КБ «ПриватБанк» від 07.10.2025 № NOKCJK25DO5HTNAS; платіжна інструкція АТ КБ «ПриватБанк»).

Скаржниця вважає, що начальник Таращанського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) якому безпосередньо підпорядкований головний державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень мав право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому Законом, проте це не було зроблено.

Скаржниця також вказує на те, що головний державний виконавець Таращанського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Смоліним Д.С. допустив протиправну бездіяльність, не використавши свої повноваження для з`ясування цільового призначення рахунку перед тим, як начальник Таращанського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лисаченко Л.А. без наділених на те їй повноважень у виконавчому проваджені № 77617454 ініційовано списання коштів, на які законом заборонено звертати стягнення.

Скаржниця також вказує на те, що платіжна інструкція № 13259 про примусове списання коштів боржника, направлена до «АТ РАЙФФАЙЗЕН БАНК», підписана начальником Таращанського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лисаченко Л.А., а не державним виконавцем, який здійснює виконавче провадження.

Скаржниця також вказує на неправомірність стягнення виконавчого збору у зв`язку із тим, що кошти у сумі 16 000 грн перераховані без фактичного виконання рішення суду.

На переконання Мащенко І.В., враховуючи засади Закону України «Про виконавче провадження», як обов`язковості виконання рішень, співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, то виконавчий збір відповідно до вимог цього Закону у відповідності до ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження» стягуються в останню чергу, після задоволення вимог стягувача, оскільки стягнення виконавчого збору не може передувати виконанню рішення суду, за яким видано виконавчий лист та без задоволення вимог стягувача.

Ухвалою Рокитнянського районного суду Київської області від 17 листопада 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця та інших посадових осіб Таращанського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області ЦМУ МЮ (місто Київ).

Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, 03 грудня 2025 року ОСОБА_1 подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просила її скасувати та направити матеріали справи до Рокитнянського районного суду Київської області для продовження розгляду.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що суд першої інстанції помилково ототожнив два різні за своєю природою інститути, а саме оскарження постанови про стягнення виконавчого збору, що відповідно до ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» дійсно віднесено до адміністративної юрисдикції, та оскарження дій або бездіяльності державного виконавця вчинених під час виконання рішення суду, що згідно зі статтями 447-450 ЦПК України підлягають розгляду судом, який видав виконавчий документ.

Наголошувала, що боржник оскаржує дії державного виконавця та начальника відділу ДВС, які були вчинені саме у процесі виконання судового рішення Рокитнянського районного суду Київської області про встановлення способів участі батька у вихованні дітей. Оскаржувані дії стосується виконання виконавчого листа, який містить обов`язок немайнового характеру, а не іншого органу або посадової особи.

Також вважає помилковим будь-яке посилання на ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» щодо виконавчого збору. У цій нормі йдеться про постанову про стягнення виконавчого збору як окремий виконавчий документ, який підлягає виконанню у відокремленому майновому провадженні. У даному випадку виконавчий збір не стягувався на підставі окремого виконавчого документа, а був протиправно списаний всередині немайнового провадження, тобто у спосіб, прямо заборонений законом.

Тому спір не є спором щодо окремої постанови про стягнення виконавчого збору. Спір стосується незаконних дій посадових осіб ДВС у межах виконання судового рішення немайнового характеру. А такі дії відповідно до ст. 447 ЦПК України оскаржуються лише до суду, який видав виконавчий лист.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у відкриття провадження, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що вимоги скарги стосуються процесу стягнення виконавчого збору із скаржниці, суддя дійшов висновку, що дана скарга ОСОБА_1 не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а можуть бути оскаржені у порядку адміністративного судочинства шляхом подання позовної заяви.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до абзацу 1 ч. 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.

У порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт під час здійснення ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Стосовно терміну «владні управлінські функції» то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19, пункти 20, 21), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21, пункт 72), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22, пункт 28), від 21 вересня 2023 року у справі № 990/49/22 (провадження № 11-95заі23, пункт 23)).

Тому помилковим є застосування приписів статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону України № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами.

Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й певні постанови виконавця.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності виконавців.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно, за загальними правилами чинних процесуальних кодексів, скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що знаходиться на виконанні.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України «Про виконавче провадження».

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частини перша та друга статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

Отже, Закон України «Про виконавче провадження» відносить до справ адміністративної юрисдикції спори зокрема, але не винятково постанови щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження.

У постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19) та від 19 лютого 2020 року у справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19) Велика Палата Верховного Суду зробила правові висновки, згідно з якими імперативним правилом частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» врегульовано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи частину другу статті 74 Закону № 1404-VIII з огляду на принципи визначення юрисдикції спорів, пов`язаних з виконанням виконавчих документів, виснувала, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.

Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 310/2210/21 (провадження № 14-82цс24).

Тож Велика Палата Верховного Суду має послідовну і сталу практику щодо того, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори щодо оскарження постанов виконавця про стягнення витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, зокрема й судом якої юрисдикції, вони видані.

Встановивши, що ОСОБА_1 пред`явив вимогу про скасування постанови державного виконавця про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій (виконавчого збору), суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що така скарга підлягає розгляду у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.

Доводи апеляційної скарги про те, що спір не є спором щодо окремої постанови про стягнення виконавчого збору, а спір стосується незаконних дій посадових осіб ДВС у межах виконання судового рішення немайнового характеру, а тому така скарга підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки зі змісту скарги вбачається, що фактично, оскаржуються дії державного виконавця щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні, а тому враховуючи наведені правові висновки Верховного Суду, скаргу на постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених в ухвалі, не спростовують.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, ухвала суду ухвалена з додержанням норм процесуального права, і не може бути скасована з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Рокитнянського районного суду Київської області від 17 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено «23» лютого 2026 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді Є.В. Болотов

С.Г. Музичко