Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №742/6958/24 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

17 лютого 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/6958/24

Головуючий у першій інстанції – Коваленко А. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/47/26

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді: Скрипки А.А.

суддів: Онищенко О.І., Шарапової О.Л.

секретар: Мальцева І.В.

учасники справи:

заявник: ОСОБА_1

заінтересовані особи: Прилуцька міська рада Чернігівської області,

Військова частина НОМЕР_1 , Міністерство оборони України,

ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області у складі судді Коваленка А.В. від 21 травня 2025 року, місце ухвалення рішення - м. Прилуки, у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, заінтересовані особи: Прилуцька міська рада Чернігівської області, Військова частина НОМЕР_1 , Міністерство оборони України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зник безвісти 09.04.2024 року, зазначивши у поданій заяві заінтересованою особою Прилуцьку міську раду Чернігівської області. У поданій до суду заяві ОСОБА_1 просила встановити факт її, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спільного проживання однією сім`єю разом із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зник безвісти 09.04.2024 року, без реєстрації шлюбу. В обґрунтування вимог поданої заяви ОСОБА_1 зазначала, що вона перебувала у фактичних шлюбних стосунках із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З витягу із наказу №66 командира військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2024 року вбачається, що солдат ОСОБА_4 ніс службу на посаді стрілець-снайпер 1 штурмового відділення 2 штурмового взводу 1 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 . 27.03.2024 року ОСОБА_1 направила звернення до командира в/ч НОМЕР_1 , в якому вона просила надати ОСОБА_4 відпустку для приїзду до м. Прилуки Чернігівської області, з метою укладення шлюбу. Із сповіщення №155 від 11.04.2024 року та витягу із акту службового розслідування від 30.04.2024 року вбачається, що 09.04.2024 року в районі населеного пункту Новокалинове Покровського району Донецької області, під час виконання бойового завдання, зник безвісти військовослужбовець ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб №024/1-09-1858 від 10.10.2024 року, виданої комітетом самоорганізації населення №1 центрального мікрорайону Прилуцької міської ради Чернігівської області, за адресою: АДРЕСА_1 , протягом 16 місяців фактично проживала ОСОБА_1 (у цивільному шлюбі) разом із ОСОБА_4 . З акту про фактичне проживання без реєстрації №024/1-09-353 від 10.10.2024 року вбачається, що комісією встановлено за наслідками опитування сусідів (свідків), що дійсно за адресою: АДРЕСА_1 , протягом 16 місяців фактично проживала ОСОБА_1 (у цивільному шлюбі) разом із ОСОБА_4 . За доводами ОСОБА_1 , факт її проживання із ОСОБА_4 підтверджують спільні фотокартки, скріншоти листування у месенджері, скріншоти переказу коштів, свідки. ОСОБА_1 у поданій заяві вказувала, що встановлення юридичного факту її проживання однією сім`єю із ОСОБА_4 необхідно їй для належного отримання допомоги від держави, як сім`ї зниклого безвісти військовослужбовця.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15.01.2025 року до участі в справі в якості заінтересованої особи залучено Міністерство оборони України (а.с.40).

Протокольною ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25.02.2025 року до участі в справі в якості заінтересованої особи залучено Військову частину НОМЕР_1 (а.с.100-102).

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20.03.2025 року до участі в справі в якості заінтересованих осіб залучено: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (а.с.121).

Оскаржуваним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21.05.2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу - відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні вказаної заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що досліджені в судовому засіданні докази не доводять ведення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 спільного господарства, тобто, відсутні наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, а також відсутні інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин, які виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , що є підставою для відмови у встановленні судом факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Також у оскаржуваному рішенні від 21.05.2025 року суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 просить встановити факт спільного проживання однією сім`єю із ОСОБА_4 , який зник безвісти 09.04.2024 року, без реєстрації шлюбу, з метою отримання виплат, передбачених Законом України ”Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів сім`ї в разі загибелі військовослужбовця”. Проте, як вказав суд першої інстанції, встановлення факту проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_4 , який зник безвісти, не матиме юридичного значення для ОСОБА_1 , оскільки вона не має права на отримання виплат у зв`язку зі зникненням військовослужбовця безвісти, відповідно до вимог частини 6 статті 9 Закону №2011-XII, оскільки не входить до переліку осіб, визначених даною статтею, які мають право на отримання виплат, а також не матиме юридичного значення для отримання одноразової грошової виплати, відповідно до вимог статті 16 Закону №2011, оскільки матеріали справи не містять доказів про те, що ОСОБА_4 загинув, і тому, як зазначив суд першої інстанції, звернення до суду для встановлення факту з метою отримання вказаної виплати, є передчасним.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21.05.2025 року та встановити факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зник безвісти 09.04.2024 року, без реєстрації шлюбу. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуване рішення суду від 21.05.2025 року ухвалено судом першої інстанції із порушення норм матеріального та процесуального права, і тому воно підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги вказують, що суд проігнорував всі надані стороною заявника докази: довідку №1858 від 10.10.2024 року, видану комітетом самоорганізації населення №1 Центрального мікрорайону Прилуцької міської ради Чернігівської області про те, що згідно показань свідків, ОСОБА_1 протягом 16 місяців фактично проживала за вказаною адресою (у цивільному шлюбі) разом із ОСОБА_4 ; акт про фактичне проживання без реєстрації від 10.10.2024 №024/1-09 №353, складений Головою комітету самоорганізації населення №1 Центрального мікрорайону зі слів сусідів, про те, що за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 мешкає без реєстрації (зареєстрований за іншою адресою), і протягом 16 місяців проживав у цивільному шлюбі із ОСОБА_1 ; фотокопії, скріншоти із переписки між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ; роздруківку щодо переказу на картку ОСОБА_5 , з яких вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 склалися гарні відносини, як між чоловіком та жінкою. За доводами апелянта, суд першої інстанції також не прийняв до уваги показання свідків, допитаних у судовому засіданні, та дійшов безпідставного висновку, що досліджені в судовому засіданні докази не доводять ведення спільного господарства ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , тобто, відсутня наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин, які виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Доводи апеляційної скарги стверджують, що в основу рішення суду першої інстанції покладено норми права, які констатують необхідність задоволення заявлених вимог, але через ігнорування наявних у матеріалах справи доказів, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 , що є грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.

В судове засідання апеляційного суду учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи не з`явилися.

16.02.2026 року на адресу апеляційного суду в системі ”Електронний суд” від представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Ткаченко Н.М. надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, яка призначена до розгляду на 17.02.2026 року на 09:00 годину. У поданому клопотанні зазначено наступне: ’’В зв`язку з відсутністю можливості з`явитись в судове засідання у ОСОБА_1 та її адвоката Ткаченко Н.М., - прошу: 1. Судове засідання відкласти на іншу дату, про що повідомити сторони.’’ (а.с.214).

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до приписів ч.1 статті 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно положень п.2 ч.2 статті 223 ЦПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у випадку першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Відповідно до п.1 ч.3 статті 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно приписів статті 372 ЦПК України, яка регламентує наслідки неявки в судове засідання учасників справи, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З приводу заявленого клопотання представником заявника ОСОБА_1 - адвокатом Ткаченко Н.М. про відкладення (перенесення) розгляду даної справи, у контексті вищезазначених приписів норм Закону, які регламентують дані правовідносини, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Оскільки у поданому клопотанні представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Ткаченко Н.М. про відкладення розгляду даної справи, не зазначено жодних причин неможливості явки в судове засідання апеляційного суду заявника ОСОБА_1 та її представника - адвоката Ткаченко Н.М., а також апеляційному суду не надано жодних доказів неможливості явки в судове засідання апеляційного суду, в тому числі, і тих, які могли б бути визнані судом поважними, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення вказаного вище клопотання про відкладення розгляду справи №742/6958/24. На підставі вищенаведеного, апеляційний суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення клопотання сторони заявника про відкладення розгляду справи №742/6958/24. І оскільки учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності заявника ОСОБА_1 , її представника - адвоката Ткаченко Н.М., заінтересованих осіб, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Розгляд даної справи апеляційним судом було призначено на 09 год. 00 хв. 17.02.2026 року, і відповідно, справу 17.02.2026 року було розглянуто апеляційним судом, із ухваленням постанови (вступна та резолютивна частини) за наслідками апеляційного перегляду справи №742/6958/24.

17.02.2026 року о 15 год. 28 хв., тобто майже через п`ять годин після закінчення апеляційним судом розгляду даної справи, на адресу апеляційного суду в системі ”Електронний суд” від представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Ткаченко Н.М. надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якому адвокат просить проводити судові засідання у даній справі в режимі відеоконференції із Прилуцьким міськрайонним судом Чернігівської області.

З приводу даного клопотання сторони заявника, яке надійшло до апеляційного суду після розгляду справи №742/6958/24 по суті, апеляційний суд вважає за необхідне констатувати про відсутність підстав для його задоволення.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №66 від 05.03.2024 року, солдата ОСОБА_4 , призначеного наказом Начальника Генерального Штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 27.02.2024 року №300-РС ГШ на посаду стрілець-снайпер 1 штурмового відділення 2 штурмового взводу 1 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 , вважати таким, що з 05.03.2024 року справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою у повному обсязі. Зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення (а.с.8).

27.03.2024 року ОСОБА_1 звернулася до командира в/ч НОМЕР_2 із листом-зверненням, в якому вказувала, що вона має намір зареєструвати шлюб із ОСОБА_4 , у зв`язку з чим просила надати дозвіл ОСОБА_4 та відпустку для приїзду до м. Прилуки Чернігівської області для укладення шлюбу із ОСОБА_1 (а.с.8, зворот -9).

11.04.2024 року начальник штабу заступник командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_6 надіслав начальнику ІНФОРМАЦІЯ_3 сповіщення, в якому просив сповістити ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , про те, що її чоловік солдат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , стрілець-снайпер 1 штурмового відділення 2 штурмового взводу 1 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 зник безвісти 09.04.2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новокалинове Покровського району Донецької області (а.с.9, зворот).

Відповідно до витягу із акту службового розслідування від 30.04.2024 року, затвердженого командиром військової частини НОМЕР_3 , у відповідності до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2024 року, заступником командира 3 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_7 було проведено службове розслідування з метою встановлення обставин та причин зникнення безвісти військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 : солдата ОСОБА_4 , стрільця-снайпера 1 штурмового відділення 2 штурмового взводу 1 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 . Із рапорта від 10.04.2024 року командира 1 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_8 стало відомо, що 09.04.2024 року в районі населеного пункту Новокалинове Покровського району Донецької області під час виконання бойового завдання зникли безвісти вісім військовослужбовців, серед яких солдат ОСОБА_4 . Його зникнення вважати пов`язаним із захистом Батьківщини під час виконання обов`язків військової служби в районі проведення бойових дій (а.с.10-11, зворот).

Відповідно до довідки №1858 від 10.10.2024 року, виданої комітетом самоорганізації населення №1 Центрального мікрорайону Прилуцької міської ради Чернігівської області, згідно свідчень свідків, ОСОБА_1 протягом 16 місяців фактично проживала за адресою: АДРЕСА_1 (в цивільному шлюбі) разом із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12).

Згідно акту ’’Про фактичне проживання, не проживання без реєстрації’’ від 10.10.2024 року №024/1-09 №353, складеного Головою комітету самоорганізації населення №1 Центрального мікрорайону, зі слів сусідів за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 мешкав без реєстрації (зареєстрований за іншою адресою), протягом 16 місяців, проживав у цивільному шлюбі (а.с.12, зворот).

Згідно листа Прилуцького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №ЕП-158 від 15.01.2025 року, в ході проведення перевірки архіву Прилуцького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актових записів про народження, шлюб та народження дітей відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не виявлено (а.с.35).

За даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян виявлено актові записи: - про народження №15 від 22.04.1987 року, складений виконкомом Нижньобистрівської сільської ради Хустського району Закарпатської області відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - про шлюб №332 від 11.10.2008 року, складений Центральним районним у м. Миколаєві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 35, 126).

Відповідно до копії запису акту про народження №15 від 22.04.1987 року, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , його батьками є: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.113).

Згідно копії актового запису про розірвання шлюбу №20 від 10.03.2023 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвали шлюб, укладений 11.10.2008 року у Центральному відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про що складено актовий запис №332. Спільних неповнолітніх дітей немає (а.с.127).

У матеріалах даної справи наявні надані ОСОБА_1 копії спільних світлин ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , скріншоти переписки між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , роздруківки щодо переказу коштів на картку (а.с.13-26).

Як вбачається із оскаржуваного рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21.05.2025 року, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що досліджені в судовому засіданні докази не доводять ведення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 спільного господарства, тобто, відсутні наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, а також відсутні інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин, які виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , що є підставою для відмови у встановленні судом факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Також у оскаржуваному рішенні від 21.05.2025 року суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 просить встановити факт спільного проживання однією сім`єю із ОСОБА_4 , який зник безвісти 09.04.2024 року, без реєстрації шлюбу, з метою отримання виплат, передбачених Законом України ”Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів сім`ї в разі загибелі військовослужбовця”. Проте, як вказав суд першої інстанції, встановлення факту проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_4 , який зник безвісти, не матиме юридичного значення для ОСОБА_1 , оскільки вона не має права на отримання виплат у зв`язку зі зникненням військовослужбовця безвісти, відповідно до вимог частини 6 статті 9 Закону №2011-XII, оскільки не входить до переліку осіб, визначених даною статтею, які мають право на отримання виплат, а також не матиме юридичного значення для отримання одноразової грошової виплати, відповідно до вимог статті 16 Закону №2011, оскільки матеріали справи не містять доказів про те, що ОСОБА_4 загинув, і тому, як зазначив суд першої інстанції, звернення до суду для встановлення факту з метою отримання вказаної виплати, є передчасним.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, оскільки даний висновок суду першої інстанції узгоджується із фактичними обставинами справи та приписами норм Закону, які регламентують дані правовідносини.

За змістом ч.1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із положеннями ч.1 статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного провадження, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідний порядок застосовується, зокрема, якщо встановлення такого факту не пов`язується із подальшим вирішенням спору про право. Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов`язується із наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Перелік юридичних фактів, які встановлюються в порядку окремого провадження, передбачений ч.1 статті 315 ЦПК України. Пунктом 5 ч.1 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Положеннями ч.1, ч.2 статті 21 Сімейного кодексу України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту їх спільного проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю (статті: 3, 74 Сімейного кодексу України).

Обов`язковою умовою для визнання факту проживання однією сім`єю, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Так, під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема, щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання, як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).

Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі, за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.

До прав та обов`язків, притаманних подружжю, необхідно віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 Сімейного кодексу України, тощо.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до приписів ч.1, ч.6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.1, ч.2, ч.3 статті 89 ЦПК України, яка регламентує оцінку доказів, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 статті 76 ЦПК України).

Згідно із положеннями ч.2 статті 80 ЦПК України, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги приймаються показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази), тощо.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі №307/2789/21.

Відповідно до приписів ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із абз.5 п.6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року №5-рп/99 у справі №1-8/99 за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень п.6 статті 12 Закону України ”Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, ч. ч. 4, 5, статті 22 Закону України ”Про міліцію” та ч.6 статті 22 Закону України ”Про пожежну безпеку” (справа про офіційне тлумачення терміна ”член сім`ї”) вказано, що обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права та обов`язки.

При цьому, має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведене узгоджуються із правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі №554/8023/15-ц, провадження №14-130цс19, неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 12.12.2019 року у справі №466/3769/16, провадження №61-5296св19, від 27.02.2019 року у справі №522/25049/16-ц, провадження №61-11607св18, від 11.12.2019 року у справі №712/14547/16-ц, провадження №61-44641св18, від 24.01.2020 року у справі №490/10757/16-ц, провадження №61-42601св18, від 08.12.2021 року у справі №531/295/19, провадження №61-3071св21.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду: від 15 серпня 2019 року у справі N 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі N 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі N 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі N 694/1540/20).

Європейський Суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну ”сімейне життя”, вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв`язків. Так, у справі ”Ельсхольц проти Німеччини” Суд визначив, що ”поняття сім`ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші ”сімейні” de facto зв`язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом”.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованого по суті висновку оскаржуваного рішення суду першої інстанції відносно того, що надані ОСОБА_1 докази на підтвердження вимог поданої заяви про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю із ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу, у своїй сукупності, не підтверджують факту спільного проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

При цьому, судом першої інстанції станції обґрунтовано зазначено у оскаржуваному рішенні, що показання свідків в судовому засіданні носять загальний характер та стосуються здебільшого констатації факту того, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 були гарні відносини, і вони мали намір одружитися. З даного приводу необхідно зазначити, що виходячи із приписів статті 90 ЦПК України, показання свідка є одним із видів доказів у справі. Згідно ч.1, ч.2, ч.3 статті 89 ЦПК України, яка регламентує оцінку доказів, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом надано критичну оцінку та не прийнято до уваги, як належні та достатні докази у даній справі, у контексті приписів статей: 77, 80 ЦПК України, довідку №1858 від 10.10.2024 року, видану комітетом самоорганізації населення №1 Центрального мікрорайону Прилуцької міської ради Чернігівської області, з якої вбачається, що згідно свідчень свідків, ОСОБА_1 протягом 16 місяців фактично проживала за адресою: АДРЕСА_1 (в цивільному шлюбі) разом із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12), а також акт ’’Про фактичне проживання, не проживання без реєстрації’’ від 10.10.2024 року №024/1-09 №353, складений Головою комітету самоорганізації населення №1 Центрального мікрорайону, згідно якого, зі слів сусідів за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 мешкав без реєстрації (зареєстрований за іншою адресою), протягом 16 місяців, проживав у цивільному шлюбі (а.с.12, зворот). З приводу вказаних вище документів, судом першої інстанції обгрунтовано зазначено, що інформація, яка в них вказана, є лише зі слів свідків. Апеляційний суд також вважає за необхідне звернути увагу на ті докази, що згідно копії актового запису про розірвання шлюбу №20 від 10.03.2023 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвали шлюб, укладений 11.10.2008 року у Центральному відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про що складено актовий запис №332 (а.с.127). Тобто, у хронологічний період із 11.10.2008 року до 10.03.2023 року ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , що підтверджується актовим записом про розірвання шлюбу №20 від 10.03.2023 року (а.с.127). Разом з тим, у наданих суду ОСОБА_1 вищевказаних документах йдеться мова про проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_2 у цивільному шлюбі протягом 16 місяців, що суперечить документально підтвердженій обставині щодо перебування ОСОБА_4 у хронологічний період із 11.10.2008 року до 10.03.2023 року у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , що підтверджується актовим записом про розірвання шлюбу №20 від 10.03.2023 року (а.с.127).

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованого висновку суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, оскільки ОСОБА_1 не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження вимог поданої нею заяви. Вказаний висновок суду першої інстанції узгоджується із наведеними вище приписами норм Закону, які регламентують дані правовідносини, а також із з`ясованими судом фактичними обставинами справи, на які ОСОБА_1 посилалася, як на підставу своїх вимог.

Разом з тим, у рішенні суду першої інстанції від 21.05.2025 року зазначено: ’’… Таким чином, суд констатує, що встановлення факту проживання заявниці з ОСОБА_4 , який зник безвісти, не матиме юридичного значення для заявниці, оскільки остання не має права на отримання виплат в зв`язку зі зникненням військовослужбовця безвісти, відповідно до вимог частини 6 статті 9 Закону № 2011-XII, оскільки не входить до переліку осіб визначених даною статтею, які мають право на отримання виплат, а також не матиме юридичного значення для отримання одноразової грошової виплати відповідно до вимог ст.16 Закону №2011, оскільки матеріали справи не містять доказів про те, що ОСОБА_4 загинув, а тому звернення до суду для встановлення факту з метою отримання вказаної виплати є передчасним.’’

Апеляційний суд не погоджується із даним твердженням суду першої інстанції, і при цьому, вважає за необхідне зауважити, що звертаючись до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ОСОБА_1 вказувала, що встановлення юридичного факту її проживання однією сім`єю із ОСОБА_4 має значення для належного отримання допомоги від держави, як сім`ї зниклого безвісти військовослужбовця. Отже, судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_1 не зазначала метою подання даної заяви до суду подальше отримання нею одноразової грошової виплати у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, відповідно до вимог статті 16 Закону України ”Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

На підставі наведеного вище, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції безпідставно зазначив у оскаржуваному рішенні від 21.05.2025 року про те, ’’… що встановлення факту проживання заявниці з ОСОБА_4 , який зник безвісти, не матиме юридичного значення для заявниці, оскільки остання не має права на отримання виплат в зв`язку зі зникненням військовослужбовця безвісти, відповідно до вимог частини 6 статті 9 Закону № 2011-XII, оскільки не входить до переліку осіб визначених даною статтею, які мають право на отримання виплат, а також не матиме юридичного значення для отримання одноразової грошової виплати відповідно до вимог ст.16 Закону №2011, оскільки матеріали справи не містять доказів про те, що ОСОБА_4 загинув, а тому звернення до суду для встановлення факту з метою отримання вказаної виплати є передчасним.’’ Оскільки, судом першої інстанції не прийнято уваги, що звертаючись до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ОСОБА_1 вказувала, що встановлення юридичного факту її проживання однією сім`єю із ОСОБА_4 має значення для належного отримання допомоги від держави, як сім`ї зниклого безвісти військовослужбовця.

Разом з тим, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованого висновку суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, оскільки ОСОБА_1 не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів, у розумінні приписів статей: 77, 78, 80 ЦПК України, на підтвердження вимог поданої нею заяви.

За даних обставин, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21.05.2025 року - змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції даної постанови апеляційного суду.

Керуючись статтями: 367, 368, 374; п.4 ч.1, ч.2 статті 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 травня 2025 року - змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції даної постанови апеляційного суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Дата складення повної постанови - 23.02.2026 року.

Головуючий: Судді: