Постанова від 22 лютого 2026 р. у справі №127/9817/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/9817/25

Провадження № 22-ц/801/728/2026

Категорія: 80

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В. М.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2026 рокуСправа № 127/9817/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач),

суддів: Голоти Л.О., Рибчинського В.П.,

позивач: ОСОБА_1

відповідач : АТ «Укрзалізниця»

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 28.01.2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про визнання дій роботодавця протиправними, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,-

В с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Укрзалізниця» про визнання дій роботодавця протиправними, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди. Зазначав, що перебував у трудових відносинах з виробничим підрозділом «Вінницька дистанція колії» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» протягом 28 років — з 05.06.1975 року по 08.04.2004 року. Перший позов у межах зазначеного трудового спору ним було подано у 2002 році. У подальшому, в різні роки, позивач неодноразово звертався до суду з позовами, що виникали з цього ж трудового конфлікту, проте ґрунтувалися на різних правових підставах.

Ухвалою Вінницького міського суду від 28.01.2026 року було частково задоволено заяву представника АТ «Укрзалізниця» і закрито провадження у частині заявленої позовної вимоги до АТ «Укрзалізниця» в особі роботодавця-виробничого підрозділу «Вінницька дистанція колії» про стягнення на користь позивача середнього заробітку за увесь час вимушеного прогулу, затримки видачі трудової книжки у розмірі – 6 829,15 грн., у решті вимог заяви відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вищезазначену ухвалу скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права ,а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Зазначив, що суд не обґрунтував причини закриття провадження у справі за п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України; безпідставно змінено зміст позовних вимог, порівняно з тими , що викладені у позові. Окрім того, представник відповідача у заяві про закриття провадження ставив питання про закриття провадження на підставі п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України, а суд закрив провадження на підставі п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України. Вказує, що представника відповідача – юриста філії Грабовську В.В. було допущено до участі у справі незаконно, оскільки вона діє на підставі довіреності за підписом директора або заступника директора регіональної філії «Південно-Західна залізниця», яка не є юридичною особою.

У відзиві АТ «Українська залізниця» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Вважає ухвалу законною і обґрунтованою,а доводи скарги безпідставними.

Перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає ,що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Закриваючи провадження у справі в частині заявленої позовної вимоги до АТ «Укрзалізниця» в особі роботодавця-виробничого підрозділу «Вінницька дистанція колії» про стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, затримки видачі трудової книжки, у розмірі – 6 829,15 грн., суд виходив із того, що дана позовна вимога вже була предметом розгляду суду і розглянута судом у цивільній справі №127/5562/14, судове рішення у якій набрало законної сили.

Однак, колегія суддів вважає, що із вказаними висновками у погодитись не можна, так як суд при ухваленні рішення неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Доводи ОСОБА_1 про те, що суд не обґрунтував причини закриття провадження за п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України та змінив зміст позовних вимог, порівняно з тими ,що викладені у позові , заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 2-3 ч.1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: відсутній предмет спору; набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

У постанові від 20.09.2021 року у справі № 638/3792/20 Верховний Суд дійшов висновку, що підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

У постанові від 04.02.2026 року у справі № 295/12458/24 Верховний суд вказав, що необхідність застосування п. 3 ч.1 ст. 255 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили. За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. В розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження №14-58цс18).

Судом апеляційної інстанції було оглянуто цивільну справу №127/5562/14 та встановлено, що у ній ОСОБА_1 звертався із позовом до АТ «Укрзалізниця» 20.03.2014 року та просив:

1.Поновити його на попередній посаді заступника начальника Вінницької дистанції колії з кадрів та соцпитань з 09.04.2004 року у зв`язку з відсутністю на цей час діючого наказу по особовому склад за ф.П.-8 про звільнення з роботи (незаконне припинення трудового договору 08.04.2004 року).

2.Зобовязати Вінницьку дистанцію колії видати йому на руки копію наказу по особовому складу про звільнення з 08.04.2004 року, для ознайомлення під розпис, згідно з ст.47 КЗпП.

3.Стягнути з Вінницької дистанції колії: середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.11.2005 року в іншій організації, згідно розрахунку – 37 804,20 грн.; суму компенсації за невикористану відпустку 450,05 грн.; середній заробіток за період затримки виплати зарплати при звільненні (період з 08.04.2004 року по 31.10.2004 року) в сумі 11341, 26 грн.; середній заробіток за час затримки виплати зарплати (компенсація невикористаної відпустки) в сумі 36 875,75 грн.;моральну шкоду на мою користь, завдану неправомірними діями посадовців дистанції колії, в сумі 4000 грн.

Рішенням Вінницького міського суду від 07.05.2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» Вінницької дистанції колії про поновлення на роботі, зобов`язання до вчинення дій, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за період затримки розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди відмовлено.

У даній ж справі ОСОБА_1 звернувся з позовом до АТ «Укрзалізниця» та просив:

1.Визнати вчинення дії роботодавця – в особі виробничого підрозділу «Вінницька дистанція колії» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» щодо затримки видачі належного офрмленого оригіналу трудової книжки у день другого звільнення 08.04.2004 року протиправним й незаконним.

2. Внаслідок грубого порушення законодавства про працю статей 47 та 48, через невидачу оригіналу трудової книжки при незаконному звільненні 08.04.2004 року: стягнути з АТ «Укрзалізниця» в особі роботодавця- виробничого підрозділу «Вінницька дистанція колії» на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, затримки видачі трудової книжки з 08.04.2004 року по 27.07.2004 року, у розмірі 6829,15 грн.

3.Стягнути з АТ «Укрзалізниця» в особі роботодавця- виробничого підрозділу «Вінницька дистанція колії» на його користь моральну шкоду у розмірі 50 тис. грн.

05.01.2026 року ОСОБА_1 збільшив позовні вимоги у позовній заяві від 28.03.2025 року і просив :

1. Визнати термін затримки видачі трудової книжки з вини роботодавця при звільненні 08.04.2004 року, взамін якої 27.07.2004 року видано дублікат трудової книжки з усіма записами, для подальшого взяття на облік як безробітнього у Службі зайнятості та працевлаштування на роботу – вимушеним прогулом. Дії АТ «Укрзалізниця» в особі роботодавця- виробничого підрозділу «Вінницька дистанція колії», вчинені у порушення законодавства визнати протиправними і незаконними.

2.Зобовязати АТ «Укрзалізниця» в особі роботодавця- виробничого підрозділу «Вінницька дистанція колії» оформити наказ про звільнення позивача з роботи з 27.07.2004 року за згодою сторін згідно з ст.36 КЗпП України.

3.Зарахувати час вимушеного прогулу, допущеного з вини роботодавця з 08.04.2004 року по 27.07.2004 року внаслідок затримки видачі трудової книжки до трудового стажу ОСОБА_1 .

Незважаючи на те,що компенсація середнього заробітку за один і той же час проводиться роботодавцем один раз , вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку та інші вимоги у даній справі були пов`язані із затримкою видачі трудової книжки і зміною формулювання звільнення ,тоді як у уже розглянутій справі – пов`язані із несвоєчасним і неповним розрахунком про звільненні.

В оскаржуваній ухвалі суд послався на п. 2 ч.1 ст. 255 ЦПК України як на підставу для закриття провадження, зазначивши про відсутність предмета спору. Водночас у мотивувальній частині ухвали суд фактично обґрунтував закриття провадження іншими обставинами, а саме тим, що відповідна позовна вимога вже була предметом судового розгляду у справі № 127/5562/14, за результатами якого ухвалено судове рішення, що набрало законної сили. Таким чином, наведені судом мотиви фактично стосуються підстав, передбачених п. 3 ч.1 ст. 255 ЦПК України (наявність рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав), тоді як у мотивувальній частині ухвали зазначено іншу правову підставу — відсутність предмета спору.

Попри те, що суд також послався на відсутність предмета спору, як підставу для закриття провадження, фактичні обставини справи свідчать про те, що позовні вимоги і підстави позову є дещо іншими ,з огляду на це, закриття провадження у справі на підставі п. 2-3 ч.1 ст. 255 ЦПК України є необґрунтованим, а отже, справа підлягає розгляду по суті.

На підставі положень п.?3 ч.?1 ст.?255 ЦПК України та виходячи з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.02.2026 року у справі №?295/12458/24, підставою для закриття провадження є лише наявність тотожного спору, у якому одночасно збігаються сторони, предмет і підстави позову, а також існує рішення суду, що набрало законної сили.

У справі, що розглядається, заявлена позовна вимога щодо стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та затримки видачі трудової книжки з 08.04.2004 по 27.07.2004 року у розмірі 6?829,15 грн, а також відшкодування моральної шкоди, не є тотожною вимогам у справі №?127/5562/14, на яку посилається суд як на підставу для закриття провадження у відповідній частині. Аналіз та порівняння позовних вимог показує, що хоча сторони у цих справах збігаються, предмет та підстави позову відрізняються. У попередній справі ОСОБА_1 просив поновлення на попередній посаді, видачу копії наказу про звільнення та стягнення компенсацій, пов`язаних із незаконним звільненням у 2004 році, що відрізняється від позовних вимог у справі, що розглядається.

Виходячи з наведеного , колегія суддів вважає ,що у справі відсутні правові підстави для застосування п.?3 ч.?1 ст.?255 ЦПК України та закриття провадження у справі в частині зазначеної позовної вимоги.

Інші доводи апеляційної скарги правового значення не мають та не спростовують неправильність оскаржуваного судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.)

Згідно п.6 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Оскільки суд порушив норми процесуального права, застосувавши невідповідні норми права, що призвело до постановлення помилкової ухвали і невідповідності висновків суду обставинам справи, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст.374,379,382-384 ЦПК України ,-

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 28.01.2026 року скасувати ,а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Головуючий Копаничук С.Г.

Судді Голота Л.О.

Рибчинський В.П.