Рішення від 22 лютого 2026 р. у справі №946/5596/25 — Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 946/5596/25

Провадження № 2-а/946/13/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2026 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді – Смокіної Г.І.,

за участю: секретаря судового засідання – Вітенко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ізмаїлі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини № НОМЕР_1 , про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

ВСТАНОВИВ:

22.07.2025 представник позивача звернувся до суду з адміністративним позовом та просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення № 267859 від 16.07.2025 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 202 КУпАП, та закрити провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в оскаржуваній постанові зазначено, що позивач порушив вимоги ч. 1 ст. 201 КУпАП, однак він ніколи не допускав незаконного вилучення паспортів і прийняття їх в заставу, що передбачає ч. 1 ст. 201 КУпАП. Також вказує, що ОСОБА_1 не допускав порушення прикордонного режиму. 14.07.2025 позивач за фактичним місцем реєстрації і постійного проживання: АДРЕСА_1 поїхав на своєму велосипеді на рибалку по загальнодоступній автодорозі сполученням від будинку, де він проживає, по АДРЕСА_1 до перетину з АДРЕСА_2 , повернув ліворуч та поїхав до кінця села Матроска в напрямку річки Велика Репіда. Рибалив на околиці села Матроска з берегу річки за допомогою вудок одразу за парканом бази відпочинку. По дорозі з дому на рибалку без перешкод приїхав на місце рибалки, ніяких порушень прикордонного режиму не допускав і наміру незаконно перетнути державний кордон не мав. Під час рибної ловлі до нього підійшли чоловіки у військовій формі, назвавшись співробітниками ДПС, не назвавши своїх посад та ПІБ, без надання своїх посвідчень вимагали надання для перевірки документів, на що він надав їм наступні документи: паспорт та картку платника податків, військо-обліковий документ, посвідчення особи з інвалідністю, довідку до акту огляду МСЕК - інваліда ІІ групи. Після чого йому було заявлено, що він являється порушником прикордонного режиму, з чим він не погодився, так як є уродженцем та мешканцем села Матроска і наміру порушувати державний кордон та прикордонний режим не мав, у відповідь на що йому було повідомлено про те, що його буде притягнуто до адміністративної відповідальності. Під час складання якось паперу (його копія надана не була) з правами відповідно до вимог ст. 63 Конституції України та правом на захист не ознайомили, захисника надано не було, про дату, час та місце розгляду справи не повідомлялося. Вважає, що у матеріалах справи відсутні докази правопорушення, так як посадові особи ДПС, зловживаючи своїм посадовим становищем, придумали порушення за ч. 1 ст. 202 КУпАП, якого позивач не допускав.

Ухвалою суду від 25.07.2025 відкрито провадження у справі.

24.09.2025 представник відповідача - Військової частини № НОМЕР_1 надав відзив, яким просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, мотивуючи тим, що позовна заява є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Позивач з метою отримання дозволу на в?їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу, мав право звернутися до відповідного органу Державної прикордонної служби України, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 , але свідомо цього не зробив. 14.07.2025 о 15:40 штаб-сержантом ОСОБА_2 , який здійснював моніторинг прикордонної обстановки в прикордонній смузі на відстані 1800 метрів від ліній державного кордону, на відстані близько 1500 м від прикордонного знаку №1370 було виявлено позивача. Під час перевірки було встановлено, що у позивача відсутній дозвіл відповідного органу Державної прикордонної служби на в?їзд та перебування в прикордонній смузі, оскільки він за ним ніколи не звертався. Позивачу було роз?яснено, що на підставі пункту 7 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147: «Громадяни України, іноземці та особи без громадянства в?їжджають, перебувають, проживають, проваджують роботи і пропускаються у прикордонну смугу з дозволу відповідного органу Державної прикордонної служби України, який безпосередньо виконує завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону у визначеній зоні відповідальності, за наявності документів, що посвідчують їх особу. У період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років також зобов?язані мати при собі військово-обліковий документ (у паперовій або електронній формі). Позивачу було повідомлено, що він порушив прикордонний режим, тому відносно нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 202 КУпАП. До позивача було доведено ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України, а також доведено зміст протоколу. Під підпис було доведено, що справа про адміністративне правопорушення буде розглянута 16.07.2025 о 15:00 у відділі прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б). Від надання письмових пояснень позивач відмовився. В адміністративному порядку позивач не затримувався. Позивачу надали можливість скористатися юридичною допомогою адвоката, долучити до справи свої докази, оскільки призначили розгляд справи через два дні. 16.07.2025 о 15:00 до відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) позивач не прибув, жодних клопотань щодо необхідності перенесення розгляду справи від позивача не надходило. Оскільки позивача було належним чином під підпис повідомлено про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, майором ОСОБА_3 було розглянуто справу про адміністративне правопорушення без участі позивача, враховуючи наявні в справі про адміністративне правопорушення докази: штаб-сержанта ОСОБА_4 , майстер-сержанта ОСОБА_5 , протокол про адміністративне правопорушення ПРУ № 381984, а також підтвердженими даними щодо відсутності у позивача дозволу на в?їзд та перебування прикордонній смузі. За результатами розгляду справи було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення №267859 від 16.07.2025 та накладено мінімальний штраф 850 грн. 17.07.2025 копію постанови про накладення адміністративного стягнення №267859 у відповідності до ст. 285 КУпАП поштою було направлено позивачу. Факт відсутності у позивача дозволу на в?їзд перебування, проживання, провадження робіт і пропуску у прикордонну смугу підтверджується тим, що на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 не надходила заява про отримання відповідного дозволу. Отже дії посадових осіб відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) відповідають нормам чинного законодавства з прикордонних питань та є правомірними щодо здійснення контролю за дотриманням правил прикордонного режиму.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали у повному обсязі, просили його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково пояснили, що позивач зареєстрований та проживає у селі Матроска, у цей день він виїхав за село та рибалив одразу за базою відпочинку, близько 2-3 метри за парканом. На протязі всього руху та на березі річки відсутні будь-які знаки про початок та кінець прикордонної смуги чи будь-які інші попереджувальні знаки. Не доведено знаходження позивача у прикордонній смузі. Надав на вимогу усі наявні документи: паспорт та картку платника податків, військо-обліковий документ, посвідчення особи з інвалідністю, довідку до акту огляду МСЕК - інваліда ІІ другої групи. Відповідного дозволу на перебування у прикордонній смузі не має, оскільки проживає у пограничній зоні. Наміру порушувати прикордонний режим не мав, ніяких порушень не допускав. Постанову було складено безпідставно.

В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позову у повному обсязі, з підстав, викладених у відзиві, вважає постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності законною, винесеною у межах повноважень на підставі наявних доказів. Позивач перебував поза межами населеного пункту та зони відпочинку, що підтвердив у судовому засіданні. Крім того, позивач визнав, що не має відповідного дозволу та за його отриманням до компетентного органу не звертався. Права позивачу було роз`яснено, від надання пояснень позивач відмовився, про розгляд справи 16.07.2025 останній був повідомлений, у зазначений у протоколі час не прибув, тому справу було розглянуто без його участі. Проживання позивача у селі не надає йому право пересуватися у прикордонній смузі без відповідного дозволу.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приписами ч. 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Частина друга статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Правові основи організації та діяльності Державної прикордонної служби України, її загальну структуру, чисельність, функції та повноваження визначає ЗУ «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 за №661-ІV(надалі - Закон №661-ІV).

Відповідно до ст. 1 Закону №661-ІV, на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні.

Згідно зі ст. 2 Закону №661-ІV, основними функціями Державної прикордонної служби України є, зокрема, охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення.

Приписами пп. 5, 9, 11 ст. 19 Закону №661-ІV визначено, що на Державну прикордонну службу України відповідно до визначених законом завдань покладаються: організація запобігання кримінальним та адміністративним правопорушенням, протидію яким законодавством віднесено до компетенції Державної прикордонної служби України, їх виявлення та припинення, здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення згідно із законами; виявлення причин та умов, що призводять до порушень законодавства про державний кордон України, вжиття в межах своєї компетенції заходів щодо їх усунення; контроль за дотриманням прикордонного режиму.

У пп. 12-16 ст. 20 Закону №661-ІV передбачено, що органам, підрозділам, військовослужбовцям, а також працівникам Державної прикордонної служби України, які відповідно до їх службових обов`язків можуть залучатися до оперативно-службової діяльності, для виконання покладених на Державну прикордонну службу України завдань надається право, зокрема, вимагати від фізичних осіб припинення правопорушень і дій, що перешкоджають здійсненню повноважень Державної прикордонної служби України; у випадках та в порядку, передбачених законами України, розглядати справи про правопорушення, накладати стягнення або передавати матеріали про правопорушення на розгляд інших уповноважених органів виконавчої влади або судів; здійснювати адміністративне затримання осіб на підставах і на строки, визначені законами, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перетнули державний кордон України, стосовно яких прийнято в установленому порядку рішення про передачу їх прикордонним органам суміжної держави, на час, необхідний для такої передачі; здійснювати на підставах та в порядку, встановлених законодавством, візуальний огляд осіб, речей, товарів (вантажів), транспортних засобів (поверхнева перевірка), а так само особистий огляд затриманих осіб та огляд і, в разі потреби, вилучення речей, що можуть бути речовими доказами або заподіяти шкоду життю і здоров`ю людини; тримати осіб, затриманих в адміністративному порядку, в спеціально обладнаних для цих цілей приміщеннях.

Систему режимних заходів у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі, які регламентують відповідно до законодавства правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб встановлює Положення про прикордонний режим, затверджене Постановою КМУ від 27.07.1998 №1147(надалі - Положення №1147).

У відповідності до Закону №661-ІV, Положення №1147, з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку КМУ встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Так, контрольовані прикордонні райони встановлюються, як правило, в межах території району, міста, селища, сільради, прилеглої до державного кордону України або до узбережжя моря, що охороняється органами Державної прикордонної служби України. До контрольованого прикордонного району включаються також територіальне море України, внутрішні води України і частина вод прикордонних річок, озер та інших водойм України і розташовані в цих водах острови.

Відповідно до п. 5 Положення №1147, контроль за додержанням прикордонного режиму у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі здійснює Державна прикордонна служба у взаємодії з органами Національної поліції.

Так, відповідно до пп. 2 п. 2 Положення №1147, контрольований прикордонний район - це ділянка місцевості, яка визначена, як правило, у межах території району, міста, селища та села, прилеглої до державного кордону або до узбережжя моря, що охороняється органами Державної прикордонної служби, а також у межах територіального моря, внутрішніх вод, частини вод прикордонних річок, озер та інших водойм і розташованих у цих водах островів.

Відповідно до п. 7 Положення №1147, громадяни України, іноземці та особи без громадянства в`їжджають, перебувають, проживають, проваджують роботи і пропускаються у прикордонну смугу з дозволу відповідного органу Державної прикордонної служби, який безпосередньо виконує завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону у визначеній зоні відповідальності, за наявності документів, що посвідчують їх особу. У період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років також зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ (у паперовій або електронній формі).

Особи, зазначені у п. 7 та 8 Положення №1147, на вимогу уповноважених осіб Державної прикордонної служби та органів Національної поліції, а також членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону зобов`язані пред`являти відповідні документи, передбачені цими пунктами (п. 10 Положення).

З метою отримання дозволу на в`їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу особа має право звернутися до відповідного органу Державної прикордонної служби із зазначенням у зверненні інформації, визначеної в частині другій статті 24 Закону України «Про державний кордон України».

Аналіз наведених вище правових норм надає суду підстави для висновку, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які в`їжджають, перебувають, проживають, проваджують роботи, пропускаються у прикордонну смугу з дозволу відповідного органу Державної прикордонної служби, який безпосередньо виконує завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону, такий дозвіл видається відповідним органом Державної прикордонної служби за зверненням осіб із зазначенням у зверненні інформації, визначеної в частині другій статті 24 Закону України «Про державний кордон України». Крім цього, період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років також зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ (у паперовій або електронній формі).

Згідно із п. 13 Положення №1147, у межах прикордонної смуги з дотриманням вимог законодавства про дорожній рух установлюються дорожні знаки "Початок прикордонної смуги", "Кінець прикордонної смуги", у межах контрольованого прикордонного району - "Початок контрольованого прикордонного району", "Кінець контрольованого прикордонного району", а на дорогах, які безпосередньо простягаються до державного кордону (за винятком доріг до встановлених пунктів пропуску через державний кордон), встановлюється знак "В`їзд заборонено".

Обладнання доріг і вулиць зазначеними дорожніми знаками та їх утримання провадиться власниками доріг і вулиць або уповноваженими ними органами у сфері дорожнього руху, а контроль за експлуатацією цих дорожніх знаків здійснюється органами Національної поліції.

З метою запобігання випадкам незаконного перетинання державного кордону громадянами України, іноземцями та особами без громадянства під час їх пересування в межах прикордонної смуги Державна прикордонна служба може встановлювати інформаційно-попереджувальні таблички "УВАГА! Державний кордон України. Прохід заборонено" в порядку, що встановлюється МВС.

Знак 5.84 «Початок прикордонної смуги» - в`їзд на територію, де діють особливі умови дорожнього руху, передбачені пунктом 2.4-3 Правил дорожнього руху. Знак встановлюють на фактичній межі території селищної, сільської ради, прилеглої до державного кордону або до берегів прикордонних річок, озер та інших водойм.

Знак 5.85 «Кінець прикордонної смуги» встановлюють на фактичній межі території селищної, сільської ради, прилеглої до державного кордону або до берегів прикордонних річок, озер та інших водойм.

Знак 5.86 «Початок контрольованого прикордонного району» - в`їзд на територію, де діють особливі умови дорожнього руху, передбачені пунктом 2.4-3 Правил дорожнього руху.

Знак 5.87 «Кінець контрольованого прикордонного району» - виїзд з території, де діють особливі умови дорожнього руху, передбачені пунктом 2.4-3 Правил дорожнього руху.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, 14.07.2025 о 15 год. 40 хв. близько 1500 м від прикордонного знаку № 1370, 1800 м від лінії державного кордону, канал Велика Репіда, ділянка відповідальності впс « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) було виявлено ОСОБА_1 , який порушив прикордонний режим, а саме перебував в прикордонній смузі без відповідного дозволу органу охорони кордону, чим порушив вимоги п. 7 Положення про прикордонний режим, затвердженого Постановою КМУ № 1147 «Про прикордонний режим» від 27.07.1998 року, чим порушив вимоги ч. 1 ст. 202 КУпАП.

Частина перша статті 202 КУпАП передбачає відповідальність за порушення прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України або режимних правил у контрольних пунктах в`їзду - виїзду.

Відповідно до ч. 1 ст. 222-1 КУпАП, органи Державної прикордонної служби України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України або режимних правил у контрольних пунктах в`їзду - виїзду, порушенням іноземцями та особами без громадянства законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, невиконанням рішення про заборону в`їзду в Україну, порушенням порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України або виїзду з неї, а також з порушенням порядку в`їзду до району проведення антитерористичної операції або виїзду з нього (статті 202-203-1 (щодо порушень, виявлених у пункті пропуску (пункті контролю) через державний кордон України, контрольному пункті в`їзду-виїзду або контрольованому прикордонному районі), статті 204-2, 204-4).

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Інструкції з оформлення посадовими особами Державної прикордонної служби України матеріалів справ про адміністративні правопорушення» від 18 вересня 2013 року за № 898 від імені Держприкордонслужби розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 222-1 КУпАП, та накладати адміністративні стягнення мають право: начальники органів охорони державного кордону, командири загонів морської охорони та їх заступники; начальники відділів прикордонної служби, прикордонних застав та їх перші заступники; коменданти прикордонних комендатур, оперативно-бойових прикордонних комендатур та їх перші заступники; начальники підрозділів (відділень (груп) інспекторів прикордонної служби, відділень (груп) моніторингу обстановки, відділів спеціальних дій на воді) та командири (начальники) суден забезпечення, груп, кораблів, катерів і дивізіонів, які безпосередньо виконують завдання з охорони державного кордону України або суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні чи залучаються та беруть безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України; старші змін прикордонних нарядів та їх помічники, старші прикордонних нарядів у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон або контрольних пунктах в`їзду-виїзду.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок органу (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі показань свідків, письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів.

У силу приписів ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

Статтею 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

На підтвердження правомірності винесення оскаржуваної постанови відповідачем надано рапорт старшого зміни прикордонних нарядів інспектора прикордонної служби вищої категорії начальника групи інспекторів прикордонної служби ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) майстер-сержанта ОСОБА_5 від 14.07.2025, рапорт інспектора прикордонної служби 1 категорії відділення моніторингу обстановки ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) штаб-сержанта ОСОБА_4 від 14.07.2025, протокол про адміністративне правопорушення серії ПдРУ № 381984 від 14.07.2025, складений інспектором прикордонної служби й категорії ВМО ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) штаб-сержанта ОСОБА_4 , схема виявлення порушення прикордонного режиму ОСОБА_1 14.07.2025 в районі прикордонного знаку № 1370.

Доводи позивача зводяться до того, що він вказане адміністративне правопорушення не вчиняв, оскільки наміру порушувати прикордонний режим не мав, а перебував у межах прикордонної смуги як особа, яка проживає у населеному пункті поруч з місцем виявлення, що на думку позивача не вимагає отримання ним відповідного дозволу ДПСУ на перебуванням ним у цій зоні, крім того у місці його виявлення відсутні відповідні знаки прикордонної смуги.

На вимогу працівників прикордонної служби позивач надав паспорт та картку платника податків, військо-обліковий документ, посвідчення особи з інвалідністю, довідку до акту огляду МСЕК - інваліда ІІ другої групи.

Проте всупереч вимогам п. 7 Положення № 1147 відповідного дозволу, наданого органом ДПСУ на право перебування в межах прикордонної смуги, позивач не надав.

Той факт, що позивач перебував у межах прикордонної смуги як особа, яка проживає у населеному пункті, який розташований неподалік від прикордонної смуги, не звільняє його від обов`язку мати при собі відповідний дозвіл на право там перебувати та на вимогу уповноважених осіб Державної прикордонної служби зобов`язаний його пред`являти.

Обов?язкового встановлення знаків початку та кінця прикордонної смуги у місці виявлення позивача та по ходу руху останнього до місця його виявлення законом не передбачено.

Вищеказане свідчить, що позивач не дотримався вимог, визначених пунктом 7 Положення № 1147, у зв`язку з чим у його діях наявний склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 202 КУпАП, що підтверджено зібраними у справі доказами та позивачем не спростовано.

Що стосується тверджень позивача, що протокол про адміністративне правопорушення у його присутності працівники прикордонної служби не складали, з правами відповідно до вимог ст. 63 Конституції України та правом на захист не ознайомили, захисника надано не було, про дату, час та місце розгляду справи не повідомлялося, суд зазначає наступне.

Так, статтею 268 КУпАП передбачено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Верховний Суд у постановах від 31.03.2021 року у справі №676/752/17, від 21.03.2019 року у справі №489/1004/17, від 30.01.2020 року у справі №308/12552/16-а та у справі №482/9/17, від 06.02.2020 року у справі №205/7145/16-а, від 25.05.2022 року у справі №465/5145/16-а зробив наступні висновки: «…закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи.

Обов`язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа. Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення…».

У протоколі про адміністративне правопорушення серії ПдРУ №381984 від 14.07.2025 зазначено, що розгляд справи відбудеться 16.07.2025 року о 15 год. 40 хв. у приміщенні впс «Ізмаїл м. Ізмаїл, вул. Придунайська, 284, у якому в графі «Підпис особи, яка притягається до адміністративної відповідальності» міститься підпис позивача.

Також у протоколі зазначено, що позивачу було роз`яснено його права, передбачені статтями 63 Конституції України і 268 КУпАП, про що свідчить його підпис, копію протоколу позивач отримав.

Крім того, у протоколі вказано, що позивач послуг захисника не потребує. Також матеріали справи не містить доказів, що позивач усно чи письмово звертався з клопотанням про залучення захисника.

У призначений у протоколі час позивач на розгляд справи не з`явився, тому справу було розглянуто за його відсутності на підставі наявних доказів.

Отже, наведені доводи позивача повністю спростовуються наявними матеріалами справи.

Інші доводи позивача як на підставу для задоволення позову не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються дослідженими судом доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду відображеній в постанові від 25 червня 2020 року у справі №520/2261/19, визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Суд ухвалюючи рішення, враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи позивача у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами доводи в заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Системний аналіз зазначеного, з урахуванням приписів статей 254, 258, 268, 276, 283 КУпАП, дають підстави суду дійти висновку, що доводи позову не спростовують обставин справи, викладених в оскаржуваній постанові, а сама оскаржувана постанова винесена із дотриманням вимог чинного законодавства як щодо розгляду справи, так і щодо змісту, особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, було роз`яснено його права, передбачені статтями 63 Конституції України і 268 КУпАП, а факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 202КУпАП, є доведеним.

Враховуючи описане вище, суд приходить до переконання, що оскаржувана постанова винесена уповноваженою на те посадовою особою, стягнення накладено в межах санкції ч. 1 ст. 202 КУпАП, що відповідає загальним правилам накладення стягнення за адміністративне правопорушення та є мінімальним покаранням згідно із санкцією статті.

Дослідивши в сукупності всі надані у справі докази, суд вважає, що відповідач при прийнятті рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, належним чином оцінив обставини справи, розглянув справу про адміністративне правопорушення у порядку, що визначений КУпАП, прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону, а тому суд вважає прийняте рішення законним та обґрунтованим.

З огляду на зазначені обставини, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова винесена у відповідності до вимог чинного законодавства, а позов є безпідставним та не підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАСУза наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Оскільки оскаржувана постанова відповідає вимогам законодавства, підстави для її скасування відсутні, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 72, 75, 76, 77, 241, 268, 269, 286 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП – НОМЕР_2 ) до Військової частини № НОМЕР_1 (місце знаходження: АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ – НОМЕР_3 ) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до адміністративного суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Г.І.Смокіна