Вирок від 23 лютого 2026 р. у справі №591/6044/20 — Зарічний районний суд м. Сум

Справа № 591/6044/20

Провадження № 1-кп/591/172/22

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2026 року м. Суми

Зарічний районний суд м. Суми у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , за участю секретарів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в Зарічному районному суді м. Суми кримінальне провадження про обвинувачення:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Суми, громадянина України, не одруженого, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою АДРЕСА_2 , раніше не судимого

за ст. 121 ч. 1 КК України

в с т а н о в и в:

02.07.2020, близько 17:00 год., ОСОБА_6 , знаходячись біля 5-го під`їзду будинку № 10 по пр-ту М. Лушпи в м. Суми, на грунті раптово виниклих неприязливих відносин, умисно наніс потерпілому ОСОБА_7 два удари коліном ноги в правий бік у ділянку спини потерпілого та в подальшому, коли ОСОБА_7 впав на тротуарне покриття, наніс один удар носаком ноги в правий бік у ділянку ребер потерпілого ОСОБА_7 , чим спричинив йому тілесні ушкодження у вигляді закритої травми грудної клітки, перелому 9 ребра справа, підшкірна емфізема, які, у зв`язку із переломом ребра, кваліфікуються як середньої тяжкості тілесні ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

Свою вину у вчиненні кримінального правопорушення при зазначених обставинах ОСОБА_6 в судовому засіданні не визнав та пояснив, що в той день йому зателефонував батько і попрохав підійти. Коли він підійшов, то побачив сварку між його батьком та потерпілим. Потерпілий був агресивний, на його зауваження припинити сварку не реагував. Потім потерпілий почав рухатись в його сторону, в руках тримав зв`язку ключів. Він рефлекторно відштовхнув ОСОБА_7 коліном у живіт і той впав. Більше ніяких ударів не наносив. ОСОБА_7 був у стані алкогольного сп`яніння.

Дослідивши докази суд вважає, що вина ОСОБА_6 у скоєнні зазначених вище дій повністю доведена.

Факти нанесення ударів підтверджуються наступними доказами.

Так, допитаний в судовому засіданні 13.05.2021 потерпілий ОСОБА_7 пояснив, що працює лікарем Обласного клінічного лікарсько-фізкультурного диспансеру, 02.07.2020 близько 17:00 год. повертався додому, у дворі буд. АДРЕСА_3 у нього стався конфлікт із батьком обвинуваченого, під час конфлікту до нього ззаду підбіг обвинувачений ОСОБА_6 та наніс 2-3 удари в спину в область правої лопатки. Він був повністю тверезий, тоді зовсім не вживав алкоголю. Як саме ОСОБА_6 наносив удари не бачив, але відчув їх, коли повернувся то побачив, що це ОСОБА_6 .

Свідок ОСОБА_8 пояснила, що є дружиною потерпілого, в той день була вдома та через вікно почула крики чоловіка. Виглянула у вікно та побачила, що коли її чоловік піднімався із землі, до нього ззаду підбіг обвинувачений і вдарив ногою у правий бік. Вона вибігла на вулицю та побачила, що чоловік лежить на землі а його б`ють обвинувачений та його батько по різним частинам тіла, чоловік був у крові.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні підтвердила, що була очевидцем конфлікту, як саме розпочинався конфлікт не бачила, однак бачила, як у ході конфлікту обвинувачений наніс близько 3-х ударів ногою в область тулуба потерпілого, з яким проживає в одному будинку. Більш точного механізму нанесення ударів не пам`ятає. Потім на вулицю вибігли дружина та син потерпілого.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснив, що в той день він приїхав до своєї сестри ОСОБА_9 та був очевидцем конфлікту, підтвердив факт нанесення обвинуваченим кількох ударів ногами в область тулубу потерпілого.

Свідок ОСОБА_11 також підтвердила факт нанесення удару обвинуваченим потерпілому, однак деталей не пам`ятає, більш точний механізм вказала під час слідчого експерименту.

Факти нанесення обвинуваченим ударів ногами потерпілому підтверджуються: протоколом слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_7 (т.1 а.п.106-113); протоколами слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 (т.1 а.п.117-121, 125-129, 136-143, 147-153); протоколами пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участю ОСОБА_9 (т.1 а.п.133-135) та ОСОБА_10 , які впізнали ОСОБА_6 як особу, яка наносила удари.

Деякі незначні розбіжності щодо механізму нанесення ударів в показах свідків та під час слідчих експериментів пояснюються тим, що свідки сприймали подію з різних ракурсів, у різні проміжки часу, з різної відстані та могли помилитись щодо деяких деталей. В той же час усі свідки та потерпілий узгоджено пояснили про нанесення близько 3-х ударів обвинуваченим ногою в область тулубу потерпілого.

Під час слідчого експерименту ОСОБА_6 було продемонстровано механізм конфлікту (т.1 а.п.186-195), однак згідно з висновком судово-медичної експертизи № 707 (т.1 а.п. 198) ОСОБА_6 фактично не продемонстрував нанесення ударів, які б спричинили тілесні ушкодження потерпілому.

Також свідок ОСОБА_12 пояснив, що в той день випадково знаходився поряд із ОСОБА_7 , який кинув пляшку і пляшка попала йому по руці, можливо ОСОБА_7 хотів кинути пляшку у відро, яке стояло поруч. Він зробив зауваження ОСОБА_7 і сказав, щоб ОСОБА_7 кинув пляшку у відро. У відповідь ОСОБА_7 почав ображати його, виражатися нецензурною лайкою, розстібав штани та робив образливі жести. В процесі конфлікту підбіг його син, ОСОБА_7 почав рухатись в бік сина, замахнувся на нього зв`язкою ключів, однак син виставив коліно і ОСОБА_7 впав. Не бачив, щоб його син наносив удари ОСОБА_7 .

Суд вважає, що покази обвинуваченого ОСОБА_6 в судовому засіданні, покази свідка ОСОБА_12 , а також механізм нанесення ударів, продемонстрований ОСОБА_6 під час слідчого експерименту не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені докази сторони захисту спростовуються іншими зазначеними вище доказами, які узгоджуються між собою, а також із історією хвороби потерпілого за 02.07.2020, згідно з якою потерпілий після конфлікту був швидкою допомогою доставлений до лікарні, де в нього були виявлені тілесні ушкодження.

Тому факт нанесення ударів обвинуваченим сумнівів не викликає.

З матеріалів тимчасового доступу в КНП СОР «СОЦЕМД та МК» (т.1 а.с.164-170), зокрема до карти виїзду швидкої допомоги та аудиозапису виклику, вбачається, що швидка допомога була викликана о 17:30, ОСОБА_7 був госпіталізований до СОКЛ у період часу з 18:06 до 18:30.

Саме заклад охорони здоров`я 02.07.2020 о 19:58 на лінію «102» повідомив про факт отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_7 (т.1 а.п. 102).

В результаті нанесення ударів потерпілий отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої травми грудної клітки, перелому 9 ребра справа та підшкірної емфіземи, що підтверджується історією хвороби ОСОБА_7 за 02.07.2020 (т.1 а.п. 177).

Допитаний в судовому засіданні судово-медичний експерт ОСОБА_13 пояснив, що перелом ребер без гемопневмотораксу слід кваліфікувати як середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_6 інкримінувалося спричинення потерпілому ОСОБА_7 також тілесних ушкоджень у вигляді перелому 7-8 та 10 ребер, що супроводжувалося гемопневмотораксом, дії ОСОБА_6 були кваліфіковані за ст. 121 ч. 1 КК України.

Суд вважає, що в судовому засіданні не було доведено факту завдання ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_7 тілесних ушкоджень у вигляді перелому 7-8 та 10 ребер та гемопневмотораксу, не доведено, що завдані ОСОБА_6 тілесні ушкодження були небезпечними для життя, а тому діяння ОСОБА_6 слід перекваліфікувати з ч. 1 ст. 121 КК України на ч.1 ст. 122 КК України з наступних підстав.

З висновку судово-медичної експертизи (т. 1 а.п.104-105) вбачається наступне. Під час проведення експертизи експертом досліджено 2 історії хвороби ОСОБА_7 , а саме при зверненні ним до лікарні 02.07.2020 та 03.07.2020. Під час знаходження ОСОБА_7 з 03 по 24 липня 2020 року на стаціонарному лікуванні в торакальному відділенні СОКЛ виявлені тілесні ушкодження: закритої травми грудної клітки – переломи 7-10-го ребер справа, гемопневмоторакс справа, підшкірна емфізема. Дані ушкодження утворилися від дії тупих предметів, про що свідчить їх характер, та могли утворитися при нанесенні не менше одного удару ногою. Тілесні ушкодження у вигляді переломів ребер, що супроводжувались гемопневмотораксом, були небезпечними для життя і за цією ознакою відносяться до тяжких тілесних ушкоджень. Згідно з висновками експерта за клінічними даними гемопневмоторакса та небезпеки для життя при надходженні потерпілого ОСОБА_7 до відділення лікарні 02.07.2020 не було. Під час надходження потерпілого до відділення 03.07.2020 виявлений гемопневмоторакс, який виник в період часу з 19:05 02.07.2020 до 14:50 03.07.2020. Враховуючи вищезазначене, результати рентгенологічного дослідження від 03.07.2020, відсутність рентгенограми органів грудної клітки від 02.07.2020 встановити час утворення виявлених ушкоджень та чи знаходяться вони у причинному зв`язку з подіями, вказаними в постанові, не представляється можливим.

Допитаний в судовому засіданні судово-медичний експерт ОСОБА_13 пояснив, що під час проведення експертизи досліджував 2 історії хвороби. Історія хвороби за 02.07.2020 не містила клінічних даних щодо наявності гемопневмотораксу, у медичних даних станом на 02.07.2020 не було даних про небезпеку для життя потерпілого. В медичній документації були відомості про те, що потерпілому 02.07.2020 був зроблений рентген, однак самого знімку не було. Він хотів витребувати цей знімок однак не знайшов. Також в історії хвороби не було опису лікаря-рентгенолога, чому не знає. Результати рентгену повинні заноситися до журналу, однак ці відомості не є медичними даними. В журналі про проведення рентгену немає відомостей про наявність перелому взагалі. 02.07.2020 у потерпілого була емфізема, це набряк м`яких тканин, однак це не означає, що був перелом. В подальшому при лікуванні потерпілого згідно з іншою історією хвороби від 03.07.2020 було виявлено перелом кількох ребер, перелом 9 ребра був зі зміщенням на кілька міліметрів, інші переломи були без зміщення, це були тріщини. Такі переломи могли утворитися, якщо потерпілий впав на виступаючий предмет. Саме наявність гемопневмотораксу свідчить про можливість тяжких тілесних ушкоджень, а перелом ребер – це тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Таким чином експерт у висновку та під час допиту в судовому засіданні заперечив наявність тяжких тілесних ушкоджень у ОСОБА_7 станом на час звернення до лікарні 02.07.2020. Крім того дані експертизи про те, що гемопневмоторакс виник в період часу з 19:05 02.07.2020 до 14:50 03.07.2020, тобто початок виникнення гемопневмотораксу через дві години після конфлікту, не узгоджуються із версією обвинувачення про виникнення гемопневмотораксу в 17:00 год.

З матеріалів тимчасового доступу в КНП СОР «Сумська обласна клінічна лікарня» (т.1 а.с.208-213), зокрема з копії Журналу рентгенологічних досліджень, магніторезонансних томографій вбачається, що ОСОБА_8 02.07.2020 робив рентген грудної клітини, відповідно до запису у журналі патологічних тіней не виявлено. Вказаний запис фактично є єдиним записом в медичних документах про результати рентгену 02.07.2020, що збереглися та також свідчить про відсутність гемопневмотораксу.

Відповідно до висновків судово-медичних експертиз №№ 624, 625, 626, 627 та 628 (т.1 а.п.116, 124, 132, 146, 158) тілесні ушкодження потерпілого, а саме закрита травма грудної клітки – переломи 7-10-го ребер справа, гемопневмоторакс справа, підшкірна емфізема могли утворитись за обставин, продемонстрованих потерпілим ОСОБА_7 та свідками ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 під час слідчих експериментів, однак, судово-медичних даних, які б дозволяли встановити час утворення виявлених ушкоджень та чи знаходяться вони в причинному зв`язку з подіями, вказаними у постанові про призначення експертизи, немає.

З історії хвороби ОСОБА_7 за 02.07.2020 (т.1 а.п. 177) вбачається наступне. На аркуші паперу «запис лікаря приймального відділення» в графі «діагноз при госпіталізації» серед іншого вказано діагноз лікаря ОСОБА_14 «обмежений пневмоторакс». Однак в цій історії хвороби заключний діагноз, підписаний лікарем та завідуючим відділенням, вже не містить відомостей про наявність «обмеженого пневмотораксу», остаточний діагноз: «Закрита травма грудної клітки (ЗТГК). Перелом 9 ребра справа. Підшкірна емфізема. Алкогольне сп`яніння». Остаточний діагноз на думку суду має більш вагоме значення, оскільки виставляється після дослідження всієї історії хвороби. Крім того остаточний діагноз узгоджується із висновком судово-медичного експерта.

Свідок ОСОБА_15 пояснив, що працював торакальним хірургом, 02.07.2020 був черговим лікарем. Коли привезли ОСОБА_7 , останній був у стані алкогольного сп`яніння, хамив, виражався нецензурною лексикою. Він оглядав ОСОБА_7 та постановив йому попередній діагноз «перелом 2-х ребер, а можливо і одного, не пам`ятає, а також обмежений пневмоторакс». ОСОБА_7 був зроблений рентген, він особисто бачив цей знімок, його забрав ОСОБА_7 . Знімок повинен був описувати лікар-рентгенолог. Чому в журналі обліку рентгену зазначено, що у ОСОБА_7 патологічних тіней не виявлено, пояснити не може. Він казав потерпілому, що потрібно госпіталізуватись, однак останній цього не зробив.

Згідно з листом КНП СОР «Сумська обласна клінічна лікарня» (т. 1 а.п. 98) ОСОБА_7 02.07.2020 о 18:15 був госпіталізований до хірургічного торакального відділення з діагнозом «Пневмоторакс справа. Підшкірна емфізема. Алкогольне сп`яніння. Від лікування та обстежень (зокрема забору крові на алкоголь) категорично відмовився та самовільно покинув відділення, 02.07.2020 о 19:05 був виписаний із відділення за порушення режиму. 03.07.2020 ОСОБА_7 повторно звернувся до КНП СОР «Сумська обласна клінічна лікарня» та був госпіталізований.

Як вбачається із дослідженої вище історії хвороби ОСОБА_7 за 02.07.2020 діагноз «пневмоторакс справа» був лише попереднім діагнозом, який в подальшому не підтвердився, а тому, із врахуванням висновку судово-медичної експертизи вказаний лист, який грунтується на історії хвороби, не підтверджує наявність гемопневмотараксу у ОСОБА_7 станом на 02.07.2020.

Зважаючи на всі зазначені вище докази у сукупності, стороною обвинувачення не було доведено, що станом на час звернення до лікарні 02.07.2020 ОСОБА_7 мав тяжке тілесне ушкодження у виді гемопневмотораксу.

Дійсно, з історії хвороби ОСОБА_7 за період з 14 год. 50 хв. 03.07.2020 по 24.07.2020 (т.1 а.п. 178) та ренген знімків від 13.07.2020 та від 15.07.2020 вбачається, що під час лікування у нього були виявлені наступні ушкодження: «закрита травми грудної клітки – переломи 7-10-го ребер справа, гемопневмоторакс справа, підшкірна емфізема».

Однак вказана історія хвороби не свідчить про наявність тяжких тілесних у виді гемопневмотораксу ще 02.07.2020, що також підтвердив судово-медичний експерт у судовому засіданні.

Наявність таких тілесних ушкоджень може пояснюватись активною поведінкою потерпілого після залишення лікарні 02.07.2020, падінням на виступаючі поверхні (як пояснив експерт в судовому засіданні), до цього ж потерпілий мав ознаки алкогольного сп`яніння, або ж конфліктом із іншими особами. Вказані питання під час досудового розслідування зовсім не досліджувалися.

Обвинувачення фактично грунтується на припущенні, що тілесне ушкодження у виді гемопневмотораксу, зазначене в історії хвороби за період з 03.07.2020 по 24.07.2020, виникло 02.07.2020, однак медичні дані для цього відсутні.

Досліджені в судовому засіданні докази дають підстави для обгрунтованого сумніву у тому, що потерпілий ОСОБА_7 02.07.2020 після лікарні поїхав додому та лікувався, поки йому не стало гірше.

Так, допитаний в судовому засіданні 13.05.2021 потерпілий ОСОБА_7 пояснив, що після конфлікту із ОСОБА_6 швидка допомога відвезла його в торакальне відділення, був тверезий, там він робив рентген, на якому не було видно перелому, лікар його оглянув та сказав, що потрібно госпіталізуватися, бо були ознаки перелому. Де подівся знімок рентгену не знає. Так як не було перелому, він вирішив поїхати додому, викликав таксі і поїхав додому, де і перебував, знеболював себе ліками «діклофенак натрія». Вранці йому стало гірше і він знову поїхав у лікарню, лікувався на стаціонарі. Весь час користувався мобільним телефоном з номером НОМЕР_1 .

Свідок ОСОБА_16 пояснив, що є сином потерпілого, в той час був у квартирі, через відкрите вікно почув конфлікт. Він вибіг на вулицю та побачив, що його батько лежить на землі, поряд були обвинувачений та його батько. Не бачив, щоб хтось наносив удари батьку. Він підняв батька та завів у під`їзд, викликав швидку допомогу та вони поїхали в лікарню, де батьку зробили рентген. Також батька оглядали лікарі, з одним із лікарів у батька виник конфлікт, батько сказав, що не хоче лікуватися у цього лікаря і вони поїхали додому.

Свідок ОСОБА_8 пояснила, що є дружиною потерпілого, в той день була вдома та через вікно почула крики чоловіка. Виглянула у вікно та побачила, що коли її чоловік піднімався із землі, до нього ззаду підбіг обвинувачений і вдарив ногою у правий бік. Вона вибігла на вулицю та побачила, що чоловік лежить на землі а його б`ють обвинувачений та його батько по різним частинам тіла, чоловік був у крові. Вони поїхали в лікарню, де чоловікові поставили діагноз «перелом ребер та пневмоторакс», лікарі казали, що потрібно залишатися в лікарні. Чоловік відмовився від госпіталізації мабуть тому, що вірно оцінив свій стан здоров`я. Після цього ОСОБА_7 поїхав додому, вранці йому стало гірше і він знову поїхав у лікарню.

З матеріалів тимчасового доступу до інформації оператора мобільного зв`язку, зокрема про дзвінки та місцезнаходження телефону із абонентським номером НОМЕР_1 (т.3 а.п. 6-87), отриманого в ході судового розгляду, вбачається, що 02.07.2020 після 19:00 год. з телефону було здійснено багато дзвінків, телефон постійно переміщувався, близько 20:58 год. з телефонного номеру НОМЕР_1 на лінію «102» був зроблений дзвінок, розмова тривала 45 сек., однак у зв`язку із закінченням терміну зберігання аудіозапис дзвінка не зберігся (т.3 а.п.228), абонент постійно змінював дислокацію по самих різних частинах міста, дзвінки припинилися лише 03.07.2020 в 01:35 год.(т.3 а.п. 32), і в цей час телефон ще не знаходився за місцем проживання потерпілого.

Вказані матеріали тимчасового доступу свідчать про наявність обгрунтованого сумніву про те, що ОСОБА_7 02.07.2020 після лікарні у хворобливому стані поїхав додому лікуватись.

Повторно допитаний після отримання тимчасового доступу до інформації оператора мобільного зв`язку про місцезнаходження телефону із абонентським номером НОМЕР_1 ОСОБА_7 змінив покази та пояснив, що з лікарні поїхав не додому а по аптекам, потім поїхав на вул. Дзержинська, де спілкувався із батьками близько 2 год., додому повернувся приблизно о 23:00 год. Для зниження больового синдрому вживав алкоголь. Вночі не міг спати та виходив на вулицю близько 24:00 год., в цей час забув на лавочці власний телефон. Вони з дружиною зателефонували на його телефон та виявили, що телефон забрали сторонні особи. Вони з ними домовились і ці особи вранці повернули телефон. Після конфлікту із обвинуваченим він ні вдень ні вночі ні з ким не конфліктував. В вечірній час телефонував на лінію «102» з приводу конфлікту із ОСОБА_6 .

Повторно допитана після отримання тимчасового доступу до інформації оператора мобільного зв`язку ОСОБА_8 також змінила покази та пояснила, що в день конфлікту після лікарні вони з чоловіком приїхали додому близько 23:00 год., десь о 24:00 год. чоловік пішов на вулицю покурити і забув там на лавочці телефон. Коли виявили це вони почали телефонувати на цей телефон, слухавку підняв якийсь хлопець, пообіцяв повернути телефон зранку, приблизно о 07:30 незнайомий хлопець приніс і повернув телефон.

До пояснень свідка ОСОБА_8 суд відноситься критично з огляду на те, що вона є дружиною потерпілого, а з наданих стороною захисту письмових доказів вбачається, що з 11.05.2020 ОСОБА_7 було поставлено на профілактичний огляд Сумського ВП як домашнього кривдника, за заявою його дружини ОСОБА_8 (т.3 а.п. 106-110). Тобто ОСОБА_8 могла перебувати під певним психологічним впливом свого чоловіка.

Проаналізувавши нові покази потерпілого про те, що він після лікарні їздив по аптеках, 2 години спілкувався на вулиці із батьками, повернувся додому близько 23:00 год., загубив телефон вночі коли виходив покурити, а вранці поїхав до лікарні, суд вважає їх сумнівними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи з наступних підстав.

Так, твердження потерпілого про те, що він після залишення лікарні 02.07.2020 в вечірній час близько 2 год. спілкувався із батьками на вул. Дзержинській та повернувся додому близько 23:00 год. не відповідає даним тимчасового доступу про переміщення мобільного телефону. З 18:30 телефон ОСОБА_7 до 19:01 знаходився в районі адрес: АДРЕСА_4 . З 19:01 до 19:32 телефон знаходився в районі буд. АДРЕСА_5 . З 20:21 по 20:36 телефон знаходився в районі адрес: АДРЕСА_6 . З 20:36 по 20:47 телефон знаходився в районі буд. АДРЕСА_5 . З 20:47 по 20:52 телефон знаходився в районі буд. АДРЕСА_7 . З 20:53 по 20:59 телефон знаходився в районі буд. АДРЕСА_8 . З 20:59 по 23:42 телефон знаходився в районі буд. АДРЕСА_5 . В районі будинку за місцем проживання потерпілого телефон фіксується лише в 23:45 год. (т.3 а.п. 22-30).

З медичних документів вбачається, що лікарню потерпілий залишив близько 18:35, а додому, виходячи із місцезнаходження телефону, міг потрапити лише в 23:42, тобто через 5 годин, при цьому телефон часто переміщувався у просторі. Тому твердження потерпілого про повернення додому в 23:00 прямо суперечить даним тимчасового доступу.

Також є сумнівними пояснення потерпілого про те, що мав хворобливий стан, однак при цьому 2 години на вулиці спілкувався з батьками, тоді як міг спілкуватися із ними вдома, лежачи на ліжку. Також потерпілий так і не надав грунтовних пояснень, де він перебував впродовж 5 годин після залишення лікарні.

З аналізу оператора мобільного зв`язку вбачається, що коли потерпілий перебував вдома чи поблизу свого будинку за адресою м. Суми, пр-т М. Лушпи, 10, зокрема це час безпосередньо перед конфліктом, місце конфлікту та вранці 03.07.2020 (після 08:55), оператор мобільного телефону фіксував місцезнаходження абонента в районі будинків АДРЕСА_9 (т.3 а.п. 18-20, 32-35).

Твердження потерпілого та його дружини про те, що потерпілий близько 24:00 загубив телефон, коли виходив палити, також не відповідає даним про розташування телефону.

Як зазначено вище в 23:42 телефон фіксувався за місцем проживання потерпілого, однак вже в 23:45 фіксувався в районі адреси вул. Псільська, 14. В 23:52 телефон фіксувався в районі пр-т М.Лушпи, 4 ТРЦ «Лавина», потім до 00:14 знову за місцем проживання потерпілого та в ТРЦ «Лавина».

Тому твердження потерпілого про те, що він приїхав додому в 23:00, а в 24:00 вийшов палити видається сумнівним.

В подальшому до 01:35 год. телефон фіксується в різних частинах міста, а за місцем проживання потерпілого фіксується лише в 08:55 год.

З огляду на викладене є сумнівними покази свідка ОСОБА_8 , що телефон був повернутий в 07:30, оскільки будь-яких вхідних чи вихідних дзвінків в цей період не відбувалося.

Неправдивими є також покази потерпілого в частині, що він зранку поїхав у лікарню, оскільки відповідно до даних про місцезнаходження телефону він перебував 03.07.2020 за місцем проживання потерпілого до 12:15 год., потім в районі адреси вул. Псільська, 14 та за іншими адресами, і лише приблизно з 14:50 в районі адреси вул. Привокзальна, 1. Крім згідно з історією хвороби ОСОБА_8 був госпіталізований 03.07.2020 о 14 год. 50 хв., тобто в післяобідній час.

Зазначені докази дають підстави вважати, що ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, після самовільного залишення лікарні 02.07.2020 близько 18:35 год., майже цілу ніч активно рухався по місту, також активно рухався в першу половину доби 03.07.2023, а в лікарню потрапив лише в післяобідній час.

Зважаючи на викладене суд вважає, що покази потерпілого ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_17 в частині, що потерпілий після лікарні 02.07.2020 поїхав додому та перебував там, не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються іншими зазначеними вище доказами.

Фактично обвинувачення в частинні нанесення саме тяжких тілесних ушкоджень грунтується на припущенні, що потерпілий після лікарні 02.07.2020 поїхав додому та ніде в іншому місці не міг отримати тілесні ушкодження.

Відповідно до вимог ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Оцінюючи покази потерпілого ОСОБА_7 суд визнає їх такими, що вони не підтверджують поза розумним сумнівом неможливість отримання ним гемопневнотораксу після конфлікту з ОСОБА_6 .

До вказаних висновків суд приходить з огляду на наступне. Так, потерпілий ОСОБА_7 дав в судовому засіданні неправдиві покази, що він був тверезий, оскільки згідно з історією хвороби зо 02.07.2020 йому було встановлено діагноз «алкогольне сп`яніння», також факт перебування його в стані алкогольного сп`яніння підтвердили зазначені вище свідки. Суд також надає критичну оцінку факту зникнення рентгенівського знімку за 02.07.2020 та відсутності опису рентгенівського знімку, як пояснив свідок ОСОБА_15 саме потерпілий забрав знімок. При цьому потерпілий, будучи лікарем, не міг не розуміти важливість збереження знімку як для лікування так і для документування неправомірних дій. Також суд надає критичну оцінку факту відмови потерпілого залишитися лікуватися у конкретного лікаря та його відмові від подальшого лікування, як лікар, ОСОБА_7 не міг не розуміти небезпеку для його життя чи здоров`я у випадку дійсного отримання тяжких тілесних ушкоджень. Залишивши лікарню, ОСОБА_7 не поїхав додому лежати на ліжку та приймати знеболююче, а в стані алкогольного сп`яніння майже всю ніч активно рухався по місту. В лікарню поїхав не зранку, а в післяобідній час. В судовому засіданні дав явно неправдиві покази щодо своєї поведінки після залишення лікарні, що в подальшому частково визнав. Медичні дані про отримання тяжкого тілесного ушкодження саме 02.07.2020 відсутні.

Всі сумніви суд тлумачить на користь обвинуваченого.

На думку суду в судовому засіданні не було доведено, що завдані ОСОБА_6 тілесні ушкодження були небезпечними для життя, не доведено факт спричинення потерпілому гемопневмотораксу, а тому діяння ОСОБА_6 слід перекваліфікувати з ч. 1 ст. 121 КК України на ч.1 ст. 122 КК України.

Таким чином, суд вважає, що вина ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, доведена в повному обсязі та його дії слід кваліфікувати за ст. 122 ч. 1 КК України, оскільки він умисно завдав середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

При призначенні ОСОБА_6 виду і міри покарання суд враховує ступінь тяжкості та обставини вчиненого кримінального правопорушення, дані про його особу, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання ОСОБА_6 , судом не встановлено.

На підставі вище викладеного, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, суд вважає необхідним призначити основне покарання у виді позбавлення волі строком 2 роки, так як це покарання буде достатнім і необхідним для його виправлення.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 49 та ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_6 підлягає звільненню від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України,

у х в а л и в:

Визнати винним ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 122 ч. 1 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком 2 роки.

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, засудженого ОСОБА_6 звільнити від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрити.

На вирок суду може бути подана апеляція протягом 30 діб з моменту його проголошення до Сумського апеляційного суду через Зарічний районний суд м. Суми, а для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після проголошення вручити обвинуваченому і прокурору.

Суддя ОСОБА_1