Рішення від 17 лютого 2026 р. у справі №357/19911/25 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/19911/25

Провадження № 2/357/1239/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2026 року місто Біла Церква

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді – Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання – Бондар Ж.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду № 3 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів на дітей,

В С Т А Н О В И В :

03.12.2025 представник позивачки – адвокат Куспись Євгеній Адамович звернувся до суду з вказаною позовною заявою, шляхом направлення у системі «Електронний суд», що зареєстрована судом 04.12.2025, мотивуючи тим, що з 13 грудня 2013 року ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 та рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2025 року шлюб між ними було розірвано. Від шлюбу у сторін народилась дочка – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та відповідач визнав своє батьківство щодо інших дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . На даний час діти проживають разом із позивачкою та перебувають на її повному утриманні, а відповідач не бере участі у вихованні та утриманні дітей, не надає матеріальної допомоги, не цікавиться їхнім станом здоров`я, потребами чи умовами проживання. Така поведінка свідчить про ухилення відповідача від виконання свого прямого батьківського обов`язку утримувати дітей, який відповідно до вимог СК України покладається на обох батьків у рівній мірі. Інших неповнолітніх дітей відповідач немає, батьки на його утриманні не перебувають. Відтак, відповідач є здоровою, працездатною особою у найбільш продуктивному віці, здатний і має можливість заробляти своєю працею кошти та виконувати обов`язок з надання достатнього утримання своїм дітям. На момент звернення до суду між сторонами не досягнуто згоди з приводу способу виконання відповідачем свого обов`язку утримувати дітей. Тому просив у судовому порядку стягнути з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 у твердій грошовій сумі в розмірі по 5000,00 грн на кожну дитину щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня подачі позовної заяви і до досягнення дітьми повноліття, а у разі навчання дітей у вищому навчальному закладі – до закінчення навчання. Також стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою правничої допомоги у розмірі 10000,00 грн.

20.01.2026, після отримання відповідей на запити щодо зареєстрованого місця проживання сторін, судом прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 18.02.2026 – 14:30.

02.02.2026 представник відповідача, адвокат Федоренко Володимир Сергійович, подав до суду відзив на позов обґрунтовуючи тим, що ОСОБА_2 не погоджується з розміром аліментів у твердій грошовій сумі, часом їх присудження – з дня подачі позову, зокрема, на дочку ОСОБА_4 , не погоджується зі стягненням аліментів у разі навчання дітей у вищому навчальному закладі - до закінчення навчання, не погоджується з розміром стягнення витрат на правову допомогу. Позивачка просить стягнути з ОСОБА_2 аліменти на трьох дітей в твердій грошовій сумі в розмірі по 5000,00 грн на кожну дитину щомісяця, починаючи стягнення з дня подачі позовної заяви і до досягнення дітьми повноліття, а у разі навчання дітей у вищому навчальному закладі – до закінчення навчання. При цьому, позивачкою (чи її представником) жодним чином не обґрунтовано тверду грошову суму в розмірі 5 000,00 грн на кожну дитину, не надано примірного розрахунку, не наведено та не підтверджено конкретних витрат, їх склад та конструкцію, які відповідали б заявленій сумі. Крім цього, позивачкою не доведено, що відповідач має нерегулярний, неофіційний або нестабільний дохід. Таким чином, відповідач визнає та просить суд стягнути аліменти відповідно до ст. 183 СК України, визначити розмір аліментів у частці від заробітку (доходу). Що стосується вимоги про стягнення аліментів у разі навчання дітей у вищому навчальному закладі – до закінчення навчання, то варто зазначити, що така вимога є передчасною, оскільки аліменти на повнолітню дитину можуть бути присуджені у разі: продовження навчання, потреба дитини у матеріальній допомозі, можливості надавати таку допомогу одним із батьків, проживання дитини з одним із батьків, а на даний час усі ці обставини не можуть бути встановлені. Не може бути присуджено аліменти з дня подачі позовної заяви щодо найменшої доньки – ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_6 , оскільки на день подачі заяви дитина проживала з батьком (відповідачем) на території України та була на його утриманні, про що надаються відповідні докази. Лише у січні 2026 року дитина залишила територію України та наразі перебуває з Позивачкою, що підтверджується матеріалами справи № 504/3075/25 (справа розглядалась в Доброславському районному суді Одеської області). Згідно ухвали суду від 14.01.2026, 08.01.2026 до суду надійшла заява від представника позивачки адвоката Кусьпись Є.А., у якій він просить закрити провадження в цій справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, оскільки дитина була передана матері. Таким чином, аліменти на доньку ОСОБА_4 можуть бути присуджені з 08.01.2026. Окремо відповідач зазначає про вкрай завищений розмір витрат на правничу допомогу в даній справі у розмірі 10 000,00 грн, адже, розмір вказаних витрат є не співмірним, зокрема, із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Таким чином, фактично адвокатом була написана лише шаблонна позовна заява, тому максимальна сума витрат на правничу допомогу не може перевищувати суму у розмірі 500,00 грн, як за одну годину роботи. Тому просив врахувати зазначені обставини, викладені у відзиві, оцінити надані докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Позивачка - ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце проведення засідання повідомлена належним чином, та її представник подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивачки та її представника, позовні вимоги підтримує.

Відповідач - ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та його представник у відзиві на позов просив розглянути справу без участі відповідача чи його представника.

За правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України за умов неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (частина 1 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ст. 79, ст. 78 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , з 13 грудня 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі та рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2025 року, у справі № 357/6321/25, провадження № 2/357/3515/25, яке набрало законної сили 26.12.2025, шлюб між ними було розірвано, що підтверджено копією свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1 від 13.12.2013 та інформацією з ЄДРСР.

Сторони являються батьками трьох дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено копіями свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 від 11.10.2024, свідоцтва про народження Серії НОМЕР_3 від 08.10.2024, свідоцтва про народження Серії НОМЕР_4 від 08.10.2024, Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення до актового запису змін, доповнень №00014528239 від 02.10.2014 та Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення до актового запису змін, доповнень №00014528213 від 02.10.2014.

Згідно відповіді Виконавчого комітету Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області від 24.12.2025 за № 11-16-72, позивачка - ОСОБА_3 та діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

З матеріалів справи (підтвердження про навчання від 27.06.2025 та довідок про реєстрацію місця проживання від 02.09.2025) вбачається, що позивачка - ОСОБА_3 та діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично проживають за адресою: АДРЕСА_2 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , навчається у 1ВНВТ класі Вищого технічного навчально - дослідницького закладу м. Філлах, навчальний рік 2024-2025, а ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , навчається у середній школі Філлах-Лінд у класі 3С з 09.09.2024 до 04.07.2025.

Згідно відповіді з Єдиного держаного демографічного реєстру від 20.01.2026 за № 2252900, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , а згідно Акту від 08.09.2025 відповідач фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

З копії Акту про встановлення факту проживання/не проживання осіб на території Фонтанської сільської територіальної громади вбачається, що станом на ІНФОРМАЦІЯ_10 за адресою: АДРЕСА_4 , окрім відповідача, проживала ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно із Довідкою Центру дитячого розвитку НОGWARTS (Одеська область, с. Кріжанівка, вул. Софіївська, 2а) від 12.09.2025, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідувала центр на постійній основі з 02.05.2025.

З Декларації № 0001-43М8-7Н10 вбачається, що ОСОБА_2 , як законний представник дитини, уклав декларацію з лікарем ТОВ «Центр сімейної медицини «АМЕДИКА» ОСОБА_8 щодо надання медичних послуг дитині – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З ухвали Доброславського районного суду Одеської області від 14 січня 2026 року, яка набрала законної сили 14.01.2026, про закриття провадження у справі № 504/3075/25, провадження № 2/504/1437/26, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, про забезпечення повернення дитини до місця постійного проживання в Республіці Австрія, вбачається, що 08.01.2026 представник ОСОБА_1 , адвокат Куспись Євгеній Адамович, подав до суду заяву про закриття провадження у вказаній справі, у зв`язку із відсутністю предмету спору, оскільки дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була передана матері.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

У відповідності до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Ч. 9 ст. 7 Сімейного Кодексу України визначено, що сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно із ч.3 ст. 181 Сімейного Кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Таким чином, спосіб стягнення аліментів обирається тим з батьків разом з яким проживає дитина та змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів, тому вимоги відповідача щодо стягнення аліментів у частковому відношенні не обґрунтовані.

Відповідно до ч.1 ст. 184 Сімейного Кодексу України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 Сімейного Кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ч.1 ст. 191 Сімейного Кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Представник позивача в обґрунтування вимог вказав, що з відповідача можливо стягнути аліменти у твердій грошовій сумі, враховуючи, що він працездатного віку та інших осіб на утриманні не має.

Представник відповідача в обґрунтування заперечень зазначив про недоведеність позивачкою обставин, що відповідач має нерегулярний, неофіційний або нестабільний дохід.

Суд критично оцінює доводи представника відповідача, оскільки до суду не надано належних, допустимих та достатніх доказів щодо стану здоров`я та матеріального становища ОСОБА_2 , які б підтверджували неможливість останнім сплачувати аліменти на дітей у твердій грошовій сумі.

Положення процесуальних норм ЦПК України передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Відповідно до ч. 2 ст. 182 Сімейного Кодексу України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Так, позивач на підтвердження розміру аліментів – 5000,00 грн на кожну дитину жодних доказів не надала, а відповідач частково визнав позов, а саме не заперечував проти стягнення з нього аліментів на дітей у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) щомісячно на кожну дитину до їх повноліття.

Відповідно до ч.1 ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком до 6 років становить 2817,00 грн, а для дітей віком від 6 до 18 років встановлено у розмірі 3512,00 грн.

Отже, гарантований розмір аліментів на одну дитину, станом на час розгляду справи, має бути щомісячно не менше 1408,50 грн на дитину до 6 років та 1756,00 грн на дітей від 6 до 18 років, а мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить 2817,00 грн на дитину до 6 років та 3512,00 грн на дітей від 6 до 18 років.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Також, у п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України. Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Відповідно до ст.5 «Рівноправність подружжя» Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом України №475/97-ВРвід 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Відповідно до ст.3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (яка була ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Також, ч. 1 та ч. 2 ст.27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Суд враховує, що виховання дитини одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, у зв`язку із чим певним чином з`являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дитини таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного, що призводить до дисбалансу в обов`язках батьків, тому кореспондується право одного з батьків подати позов до суду для спонукання іншого з батьків брати участь у витратах на дитину.

Разом з тим, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання.

Враховуючи зазначене вище, у тому числі визнання відповідачем обов`язку утримувати дітей та відсутність доказів у підтвердження обставин, які дали б змогу суду дійти висновку, про неможливість платника аліментів сплачувати кошти у вказаному розмірі, задля належного та всебічного розвитку і утримання дітей, а також створення для них гідних умов життя, суд дійшов висновку про стягнення аліментів у розмірі 5000,00 грн на кожну дитину.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам у їх сукупності, максимально враховуючи інтереси дітей, керуючись принципом регулювання сімейних відносин на засадах справедливості, добросовісності та розумності, суд дійшов висновку, про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на дітей у твердій грощовій сумі по 5000,00 грн на кожну дитину щомісячно до їх повноліття, оскільки визначений спосіб стягнення аліментів відповідає положенням законодавства та інтересам дітей, їх рівню життя, необхідного для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

Щодо початку періоду стягнення аліментів, то суд враховує твердження представника відповідача щодо стягнення аліментів на меншу дитину з моменту її проживання із матір`ю - 08.01.2026, адже це відповідає положенням СК України з урахуванням встановлених судом обставин, а аліменти на двох старших дітей підлягають до стягнення з моменту подання позову до суду - 03.12.2025.

Згідно ч.2 ст. 184 СК України, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше.

Враховуючи, що між сторонами відсутня будь – яка домовленість, стягнуті судом аліменти у твердій грошовій сумі підлягають щорічній індексації відповідно до закону.

Слід зазначити, що вимоги позивачки щодо мінімального розміру аліментів (не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку) застосовується при стягненні аліментів у частковому відношенні до доходу платника та у випадку подання заяви про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а у даному випадку позивачкою заявлено позовні вимоги про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, яка підлягає щорічній індексації відповідно до закону.

Щодо вимог позивачки про стягнення аліментів на дітей у разі їх навчання у вищому навчальному закладі – до закінчення навчання слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Таким чином, аліменти на повнолітню дитину можуть бути присуджені у разі: продовження навчання, потреби дитини у матеріальній допомозі, можливості надавати таку допомогу одним із батьків, проживання дитини з одним із батьків.

Разом з тим, на даний час усі ці обставини не можуть бути встановлені судом, отже вказані вимоги заявлені передчасно та позивачка або вже повнолітні діти у майбутньому не позбавлені можливості подати до суду відповідну позовну заяву, з урахуванням вимог законодавства.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

Слід зазначити, що відповідно до ч.4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Щодо розподілу судових витрат у справі суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що позивачка згідно Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору за подання позову про стягнення аліментів, судовий збір стягується з відповідача у дохід держави у розмірі 1211,20 грн.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

П. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Ст. 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень ст. 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру та погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

При обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц).

Так, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, але враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Представник позивачки на підтвердження витрат на правову допомогу надав: копію ордеру № 1420587 від 03.12.2025 до договору № 261125/01 від 26.11.2025 про надання правничої допомоги у Білоцерківському міськрайонному суді Київської області; копію договору про надання правничої допомоги, укладеного між ОСОБА_9 та адвокатом Куспись Євгенієм Адамовичем, згідно п. 3.1. якого розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату за надану у межах цього договору правничу допомогу, становить 10000,00 грн; довідку від 01.12.2025 за № 01-12/25, складної адвокатом Куспись Євгенієм Адамовичем, згідно якої ОСОБА_3 сплатила на його користь за надання юридичних послуг у ведені справи згідно договору № 261125/01 від 26.11.2025 та акту приймання – передачі виконаних робіт від 01.12.2025 у розмірі 10000,00 грн; копію акту № 1 приймання – передачі виконаних робіт від 01.12.2025 (Договір № 261125/01).

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.11.2020 у справі №760/11145/18.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання.

Так, представник відповідача заявив про необґрунтованість витрат позивача на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, однак, жодних доказів на підтвердження неспівмірності вказаних витрат на професійну правничу допомогу до суду не надав, а відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, представник відповідача зазначає, що заявлена позивачем сума витрат на правову допомогу не є співмірною, зокрема, із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Суд враховує, що якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 та у постанові від 19.02.2019 року у справі № 917/1071/18).

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 910/23210/17, від 13.02.2019 року у справі № 911/739/15, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020у справі № 922/2685/19, де визначено, що за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Оцінюючи співмірність розміру витрат позивача, понесених на правову допомогу, судом враховується, що дана справа, в силу ч.6 ст. 19 ЦПК України, є справою незначної складності, що зумовило її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження.

Крім того, така послуга, як консультація позивача щодо правової ситуації клієнта та можливих стратегій захисту, яка кореспондується із формуванням стратегії захисту, розробленню індивідуальної стратегії захисту, враховуючи особливості справи та інтереси клієнта, а також аналіз законодавства, що стосується справи клієнта, включає в себе послуга як підготовка та подача позовної заяви про стягнення аліментів на дітей, а тому зазначення цих послуг окремо не відповідає критерію реальності адвокатських послуг, враховуючи, що справа не є складною.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що визначена адвокатом сума понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, враховуючи зазначене та часткове задоволення позову, суд дійшов висновку, що розмір витрат позивачки на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн, буде відповідає критерію справедливості, розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи та вчинених адвокатами дій.

Тому, суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст. 7, 180 – 184, 191 СК України, ст. 4, 12, 13, 76 – 82, 141, 223, 258, 259, 264 – 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок) щомісяця, починаючи з 03.12.2025 і до повноліття дитини.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дитину - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок) щомісяця, починаючи з 03.12.2025 і до повноліття дитини.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок) щомісяця, починаючи з 08.01.2026 і до повноліття дитини.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивачка – ОСОБА_3 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_11 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач - ОСОБА_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_12 , РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_6 .

Повний текст рішення складено 23.02.2026.

Суддя: О. В. Бондаренко