Рішення від 11 лютого 2026 р. у справі №344/4752/24 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/4752/24

Провадження № 2/344/256/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2026 м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Бородовського С.,

з участю секретаря Бурянна Н.,

позивача та її адвоката Підлуського В.,

представників відповідача Бардаш В., ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_3 до КНП «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги» про визнання факту мобінгу та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

в позові вказано: «…На початку 2019 року я звернулася з сильними болями голови до лікарів невропатологів медичної установи – поліклініки відповідача. Про моє звернення зафіксовано в медичній книзі. Лікарі відповідача ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на протязі року виставляли мені діагноз остеохондроз без відповідного направлення на МРТ, щоб взнати правильний діагноз , але лікарям відповідача було байдуже. Одного дня під час роботи була така біль голови, що на мене лили воду, щоб я витримала. Я зайшла до невропатолога ОСОБА_4 , вона показала мені на двері, що потрібно записатися до неї. Але виявилося, що головна медична сестра поліклініки ОСОБА_7 в маніпуляційному кабінеті при свідках мед. сестер ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , та невропатолога ОСОБА_4 сказала, що я аферистка і хочу групи. В листопаді 2019р. я сама записалася на МРТ, копію додаю додаток номер 1, де було виявлено в мене пухлину головного мозку великих розмірів і лікар наголосив, що втрачений час і був здивований, що з такими симптомами мали в першу чергу відправити на МРТ. Через втрачений час я морально і матеріально постраждала. Операція була надскладна і дороговартісна. Під час проходження мною МСКу невропатолог Кава ОСОБА_11 теж був здивований халатності невропатологів відповідача. Коли мені призначили 2 групу, я занесла документи до начмеда відповідача ОСОБА_12 , вона заявила, що я більше не можу працювати на своїй посаді, що вона знає нас «хитровимаханих». Причину цих слів я зрозуміла, тому що щось шукала в мед книзі.Через таке приниження моєї гідності я була доведена до сліз. Помстою мені від відповідача було те, що я цілу зиму працювала в приміщенні без опалення, бо ОСОБА_7 всю проблему спихала на головного лікаря ОСОБА_13 , яка звільнилася з роботи. Коли я захворіла через переохолодження на роботі, даний факт зафіксовано у мед. книзі - запалення суглобів, і я вимушена була звернутися до гол. мед. сестри відповідача ОСОБА_14 , то на другий день опалення було включено, але вже був місяць березень. Через мою відмову від вакцинації від ковіда ОСОБА_15 мене відсторонювала від роботи, але я захворіла і залишилась на роботі. А також за відмову від вакцинації, мені відмовили у запланованій черговій відпустці за серпень для оздоровлення. Протягом 2021 року ні одного дня відпустки за свій рахунок для консультації зі своїм оперуючим лікарем, оскільки головна мед. сестра ОСОБА_7 наголосила мені, що без вакцини нічого не отримаю. 12.05.2022 року я звернулася до відповідача з письмовою заявою про відпустку за свій рахунок для проходження мед. огляду по направленню лікарів. Звичайно зі сторони відповідача була відмова, так як воєнний стан, але я звернулася в управління державної служби з питань праці, такий закон набув чинності з 19 липня 2022 року, номер 2136-IX,ч. 2 ст12 ЗУ. Так як війна я поїхала на консультацію за кордон в країну Словаччину, коли повернулася і вийшла на роботу на мене зі сторони відповідача був моральний та психологічний тиск, всі обстеження в мене є, але керівник відповідача ОСОБА_16 вимагала в мене пояснювальну записку, коли я написала, тоді ще вимагала переклад мед обстеження. Я відмовилася так, як це медична таємниця і дуже дорогий переклад. Тоді гол. медсестра ОСОБА_7 зробила на мене наклеп, що це ксерокс, про це мені повідомила ОСОБА_15 . Але це були оригінали з мокрими печатками. Заплановану, чергову відпустку за 2022 рік, теж відмовили, тільки надали по 12 днів з розривами, яку я хотіла взяти повністю на 24 дні на оздоровлення. Через докази, потратила час і відповідну реабілітацію. 29.08.22р. після відпустки вийшла на роботу і за те, що я одна на роботі добилася законних 24 дні відпустки, на мене з 9 год ранку почався моральний тиск. ОСОБА_7 почала перевіряти журнали, виставляти претензії за ті дні, що я не працювала. ОСОБА_15 дзвонила до старшої ОСОБА_17 чи я є на роботі, коли прийшла. У мене на той час було 34 роки неперервного стажу. За 2,5 роки після операції в мене перший раз піднявся тиск, що прийшовши додому я знепритомніла, викликали швидку, все зафіксовано. Після лікарняного я написала заяву, щоб мені дали копію колективного договору. Одразу прийшла гол.мед сестра ОСОБА_7 з допитом чого і для чого, що мені щось бракує, щоб я розраховувалася з роботи, заміна є. Забрала всі документи з робочого кабінету, навіть посвідчення про допуск до роботи. Я знову зазначаю, що пішов 35 рік неперервного стажу на роботі у відповідача і третій рік навчаюся у вищому навчальному закладі. Я викликала СОГ, щоб це зареєструвати, щоб був доказ, якщо підніметься тиск і впаду в обморок. В мене почалися болі голови, я зробила МРТ і мій оперуючий лікар приїхав у Львів з Києва, викликав мене на консультацію, але мені знову відмовили у відпустці за свій рахунок, працівниця відповідача ОСОБА_15 сказала відкривай лікарняний, а головна мед сестра ОСОБА_7 сказала мені, що я забагато ходжу на лікарняні. 09.09.2022 р. мій батько, перестарілий потрапив в лікарню на операцію, він зателефонував до мене, що потрібні ще кошти і все необхідне. Коли я звернулася до працівниці відповідача ОСОБА_7 , щоб мене відпустила на 2 год., бо роблять батькові операцію, оскільки у відпустці за свій рахунок. відмовляють, вона теж відмовила. Я звернулася на урядову лінію, номер звернення КО 15672540, мені відповіли, що мають дати відпустку за свій рахунок. За те, що я подзвонила на урядову лінію, мене до себе викликала ОСОБА_15 з ОСОБА_18 , забрали в мене особистий телефон і кричала на мене звірячим голосом. 03.10.22 р. мій батько перетелефонував до мене і повідомив, що знову їде на повторну операцію, на жаль, через таке відношення до мене на роботі я не могла нічим йому допомогти. Після таких тортур йдучи додому з роботи, почувала себе дуже погано, звернулася на швидку допомогу в «Пасічній» м. Івано-Франківська, де мені надали допомогу. З 19.09.2022 р. Могилівською гол. мед. сестрою, було змінено мій графік роботи, про це вона наголосила на зборах. Графік старша мед сестра ОСОБА_19 під наказом гол.мед.сестри ОСОБА_7 розпечатала і почепила на двері. Пізніше виявилось, що графік роботи був фальшивим, що мало бути в майбутньому підставою для звільнення мене з роботи, тому що юрист написала на мене акти, що я була відсутня на роботі по зареєстрованому графіку. Я акти заперечила, на що мені прийшла відповідь від директора установи, що головні медсестри Структурних підрозділів погодження графіків не здійснюють , все таки була підстава гол. медсестрою ОСОБА_7 . Писала звернення до директора 06.10.2022р. що мені потрібна відпустка за свій рахунок для проходження МРТ головного мозку. Відповідь отримала від юриста ОСОБА_20 , що звернення не містить конкретного зауваження і оформлене без дотримання вимог. Моє здоров`я і моральний мій стан погіршувалися, через мобінг і втрачений знову час контролю моєї хвороби і через мобінг або «геноцид» над мною, я перенесла другу складну, дороговартісну операцію. Коли я звернулася з усіма цими нелюдськими відношеннями до уповноваженої Верховної Ради Людмили Непийвода. Ознайомившись зі всіма справами, відповіла, що це повна дискримінація,та приниження людської гідності і є відповідна стаття. За 2022 та 2023 роки відповідач відмовив мені у додаткових відпустках як інваліду 2 групи, зафіксовано у заяві додаток номер 12. Після довготривалого лікування я повернулася на роботу 04.05.2023 р. мене ознайомили з наказом № 163 про покладення на мене догани, за який я розписалася і написала заяву щоб видали копію наказу. 15.05.2023 р. я звернулася у відділ кадрів ОСОБА_21 за копією, відповідь була, що заява зникла, пишіть другу і несіть на реєстрацію у центральний корпус КНП» ЦПМКДД», звукозаписи є розмови. 02.05.2023 р. я звернулася з заявою, щоб мені дали один день 05.05.2023 за свій рахунок для проходження МРТ головного мозку. Головна мед. сестра і табельщик та нач.мед ОСОБА_12 підписали заяву. Але працівниця відділу кадрів сказала, що вам відмовлено, що я маю бути на роботі. Я написала запит до директора КНП «ЦПМКДД» ОСОБА_22 про причину відмови, відповідь була, що заява на резолюцію не надходила. 23.05.2023р. написала заяву на звільнення з роботи за моральне та психологічне катування, що є МОБІНГОМ. 24.05.2023р. зранку у 8:30, коли я перебувала на робочому місці, на мене був психологічний тиск нач.меда ОСОБА_12 , юриста ОСОБА_23 та юриста КНП, яка не представилася, щоб я переписала заяву на звільнення за їхніми умовами, звукозапис є у мене який буде додатково надано в судове засідання. 25.05.2023. Дуже був на мене психологічний тиск нач. меда, за все і бігом розписуватися, акти написали, які я не підписала, під наказом про звільнення я написала звільнена не з тих підстав, які зазначені мною у заяві від 23.05.2023 року. 26.05.2023. мене покликала працівниця відділу кадрів до нач мед ОСОБА_12 , де знову були ті самі юристи з копіями догани з заявами, що я писала на отримання копії і за 04.05.2023 р знайшлася заява, та за 15.05.2023 додаток номер 41, але дякуючи карному розшуку…».

Тому позивач просила суд визнати факти мобінгу ( цькування) позивача зі сторони відповідача. Стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 1 300 000 гривень.

В судовому засіданні позивач та її адвокат підтримали позов з підстав, що в ньому зазначені.

Відповідач подав суду відзив на позов, в якому заперечив позов з тих підстав, що «…щодо твердження Позивача про ненадання лікарями Відповідача їй належної медичної допомоги, які Позивачка вважає мобінгом, то із аналізу чинного законодавства України випливає, що кожен лікар несе особисту відповідальність за якість наданої ним медичної допомоги пацієнтам. Трудові відносини між КНП «ЦПМКДД» та його працівниками не пов`язані із правовідносинами, що виникають між лікарем та пацієнтом, а тому встановлення (або спростування) конкретних фактів надання лікарями неякісної медичної допомоги пацієнтам є предметом окремих проваджень та не пов`язані із справами про встановлення факту мобінгу. Також Позивачкою не було додано жодних доказів про конкретні випадки надання їй неякісної медичної допомоги лікарями Волян В., ОСОБА_5 , ОСОБА_24 . Так, у період з 2019 по 2023 рік ОСОБА_3 як студенту надавались відпустки у зв`язку з навчанням на період настановних занять: 12.10.2020 - 17.10.2020 (Додаток № 2) 24.11.2020- 05.12.2020 (Додаток № з) 29.03.2021 - 11.04.2021 (Додаток № 4) 27.10.2021- 15.11.2021 (Додаток № 5) 16.02.2022- 07.03.2022 (Додаток № 6) 07.10.2022 (Додаток № 7) 21.10.2022 (Додаток № 8) 28.04.2023 (Додаток № 9) 19.05.2023 (Додаток № 10) Щодо наданої Позивачкою довідки вих. № 06 від 10.11.2022 року, то із неї вбачається, що печатка та підпис закладу на нижній частині довідки відсутній, адже дана довідка до КНП «ЦПМКДД» не надходила як і заява про надання відпустки у зв`язку з навчанням на період настановних занять на даний період, що підтверджується довідкою КНП «ЦПМКДД» № 127/69-79 від 11.04.2024 року. Під час проведення стандартної перевірки ведення журналів головною медичною сестрою ОСОБА_7 в одному із журналів (Журнал обліку стерилізації, який заповнювався виключно молодшою медичною сестрою ОСОБА_3 ) було знайдено чистий бланк довідки про участь у лекційно-екзаменаційній сесії Івано-Франківського богословського університету ім. Св. Івана Золотоустого без вих. №, дати, зазначення ПІБ студента та періоду навчання, проте із проставленням підпису декана катехитично-педагогічного факультету та печатки ІФБУ. У період з 2019 по 2023 рік Позивачці надавались щорічні основні відпустки: 29.07.2019 - 29.08.2019 (Додаток № 13) 03.08.2020- 02.09.2020 (Додаток № 14) 08.06.2021- 22.06.2021 (Додаток № 15) 12.07.2021 -16.07.2021 (Додаток № 16) 04.01.2022- 15.01.2022(Додаток № 17) 01.08.2022- 12.08.2022(Додаток № 18) 15.08.2022- 26.08.2022(Додаток № 19) 12.01.2023- 20.01.2023(Додаток № 20) 17.03.2023- 30.03.2023(Додаток № 21) У період з 2019 по 2023 рік Позивачці надавались щорічні додаткові відпустки за особливий характер праці: 03.09.2020-09.09.2020 (Додаток № 14) 16.01.2022-22.01.2022 (Додаток № 17) У період з 2019 по 2023 рік Позивачці надавались відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін: 15.10.2019-18.10.2019 (Додаток № 22). 26.06.2020 (Додаток № 23) 19.10.2020- 21.10.2020 (Додаток № 24) 13.04.2021- 16.04.2021 (Додаток № 25) 07.07.2021- 08.07.2021 (Додаток № 26) 09.08.2021 (Додаток № 27) 23.09.2021 (Додаток № 28) 31.08.2021 (Додаток № 29) У період з 2019 по 2023 рік Позивачці надавались відпустки без збереження заробітної плати на період карантину: 30.06.2020- 10.07.2020 (Додаток № 30) 13.07.2020- 31.07.2020 (Додаток № 31). Отже твердження Позивача про обмеження її у праві на отримання відпустки є неправдивими (хотілося б звернути окрему уваги на те, що ОСОБА_3 зазначає, що у 2021 році не отримала жодного дня відпустки без збереження заробітної плати, проте із зазначених вище копій наказів вбачається, що у 2021 році Позивачка перебувала у відпустці без збереження заробітної плати 9 днів). Відповідач в повній мірі сприяв Позивачці у реалізації її права на відпочинок. До свої позовної заяви Позивачка додала копію заяви на отримання відпустки без збереження заробітної плати з 30.09.2021 року по 31.09.2021 року, проте із копії даної заяви вбачається, що на ній відсутні будь-які відмітки про отримання заяви роботодавцем (підпис працівника відділу кадрів, реєстраційний номер, резолюція директора тощо), адже дана заява до КНП «ЦПМКДД» не надходила, що додатково підтверджується довідкою КНП «ЦПМКДД» № 127/69- 79 від 11.04.2024 року (Додаток № 11). Щодо твердження Позивача про ненадання їй відпустки без: Зереження заробітної плати у 2022 році та щорічної додаткової відпустки у 2122 році Відповідно до п. 1 Указу Президента України № 64/2022 з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України було введено воєнний стан. Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури, робіт з виробництва товарів оборонного призначення або до виконання мобілізаційного завдання замовлення). Згідно із скріншота з сайту Верховної Ради України вищезазначений закон набрав чинності 24.03.2022 року, а не 19.07.2022 року, як зазначає Позивач (Додаток № 32). Так, згідно з Переліком секторів (підсекторів), основних послуг критичної інфраструктури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1109 від 09.10.2020 року, КНП «ЦПМКДД» відноситься до секторів критичної інфраструктури та здійснює надання населенню життєво важливих послуг, в тому числі і на період дії воєнного стану. У зв`язку з вищенаведеним, роботодавець скористався своїм правом, встановленим ч. 2 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та не погодив надання ОСОБА_3 відпустки без збереження заробітної плати, про що працівника було повідомлено належним чином шляхом надсилання листа-відповіді на його заяву на домашню адресу (Додаток № 33). Також, доречно зазначити, що в даний період жоден працівник КНП ЦПМКДД» не перебував у відпустці без збереження заробітної плати (окрім відпустки по догляду за дитиною до досягнення 6-річного віку), що підтверджується довідкою КНП «ЦПМКДД» № 127/69-79 від 11.04.2024 року Додаток № 11) та виключає застосування до Позивачки будь-якого дискримінаційного підходу або мобінгу. Також, пізніше враховуючи надану працівником медичну документацію та письмові пояснення роботодавець визнав причини відсутності працівника на робочому місці з 16.05.2022 по 20.05.2022 року (за період, за який Позивачка просила надати їй відпустку без збереження заробітної плати) поважними і не притягав працівника до дисциплінарної відповідальності за відсутність на роботі у даний період, що виключає факт здійснення мобінгу. Щодо ненадання щорічної додаткової відпустки тривалістю 7 календарних днів згідно заяви від 25.07.2022 року (додаток № 12 до позовної заяви) вартує зазначити наступне. Отримання ОСОБА_3 щорічної додаткової відпустки тривалістю 7 календарних днів також не було погоджено роботодавцем з підстав наведених вище і з урахуванням положень ч. 2 ст. ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». У період з початку війни по дану дату щорічні додаткові відпустки не надавались жодному працівнику, що підтверджується довідкою КНП «ЦПМКДД» № 127/69-79 від 11.04.2024 року (Додаток № 11). Щодо вимоги про надання фінансової допомоги на лікування від 28.11.2022 року, то роботодавцем було надано Позивачеві вичерпну відповідь про те, що надання виплат фінансової допомоги пільговим категоріям населення не відноситься до статутних повноважень КНП «ЦПМКДД», про що Позивача було повідомлено належним чином та надано роз`яснення щодо органу, до якого можливо звернутися із заявою про надання вищезазначеної виплати. ОСОБА_3 отримувала матеріальну допомогу на оздоровлення від ППО КНП «ЦПМКДД», що підтверджується копією заяви ОСОБА_3 від 12.01.2023 року та копією видаткового касового ордеру ППО КНП «ЦПМКДД» від 17.01.2023 року. Також, враховуючи стан здоров`я Позивачки, працівники та колеги під час оперативної наради, яка проводилась головною медичною сестрою СП «Міська поліклініка № 2» КНП «ЦПМКДД» ОСОБА_7 , прийняли рішення самостійно за власні кошти шляхом добровільних внесків організувати збір коштів для допомоги ОСОБА_3 у лікуванні. Збір коштів проводився старшою медичною сестрою ОСОБА_19 . За результатом було зібрано дві суми: близько 6000 грн. та близько 2000 грн., які були передані синові Позивачки Юрію. Підприємство всіма можливими способами намагалося допомогти Позивачці у зборі фінансів на лікування, а звинувачення Позивачкою роботодавця у бездіяльності є неправдивими. Допомога КНП «ЦПМКДД» та ППО КНП «ЦПМКДД» Позивачу у зборі коштів на лікування виключають наявність будь-якої ворожої, образливої атмосфери по відношенню до працівника. Заробітна плата Позивачки відповідала заробітній платі працівників, які перебували на ідентичних посадах, що підтверджується розрахунково-платіжною відомістю за квітень 2023 року (Додаток № 37). Позивачці неодноразово надавались заохочення у вигляді премій: у червні 2020 року у розмірі 1000, 00 грн., у липні 2021 року - 1000, 00 грн., червні 2022 року - 2000,00 грн., у грудні 2022 року- 1000, 00 грн., у лютому 2023 року - 2000, 00 грн., що підтверджується розрахунково-платіжною відомістю за даний період (Додати № 38). Також Позивачці щомісячно надавалась надбавка до заробітної плати за роботу з дезінфікуючими засобами у розмірі 10 % від посадового окладу, 15 % за шкідливі умови праці щомісячно по грудень 2022 року, що вбачається із вищезазначених доказів. Із вищенаведеного вбачається, що будь-який економічний тиск з боку роботодавця на Позивачку не здійснювався, натомість КНП «ЦПМКДД» постійно економічно заохочувало ОСОБА_3 та організовувало надання Позивачці грошових допомог на лікування всіма можливими способами. ОСОБА_3 20.01.2022 року подала заяву (Додаток № 39), якою всупереч наказу МОЗ України «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» № 2664 від 30.11.2021 року та ч. 1,2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», відмовилась від обов`язкової вакцинації працівників закладів охорони здоров`я від Коронавірусної хвороби СОУГО-19. Будь-які усні чи письмові роз`яснення роботодавця із посиланням на норми чинного законодавства України (додаток № 40) на Позивачку не діяли, чим вона довготривало створювала загрозу життю та здоров`ю пацієнтів та працівників КНП «ЦПМКДД». Також, були випадки поширення персональних даних інших працівників КНП «ЦПМКДД» без їх згоди третім особам з метою залякування, про що даними працівниками було написано доповідні записки директору (додатки № 41, 42). При перевірці через додаток номера телефона, з якого було здійснено дзвінок інспектору з кадрів СП «Міська поліклініка № 2» КНП «ЦПМКДД» ОСОБА_21 особою, яка назвалася начальником карного розшуку, було встановлено що абонент з даним номером телефону значиться в іншого абонента як « ОСОБА_25 », про що було складено відповідний акт (Додаток № 43). Враховуючи емоційний стан ОСОБА_26 через залякування, а також з метою захисту персональних даних своїх працівників роботодавець був змушений звертатись до первинної профспілкової організації задля проведення з працівником роз`яснювальної бесіди та вжиття заходів задля недопущення подібних випадків (Додатки № 44, 45). Також, доречно зазначити, що згоди на проведення аудіозапису працівників ОСОБА_12 , ОСОБА_21 , ОСОБА_23 , ОСОБА_27 під час ознайомлення з актами про відсутність на роботі (які ОСОБА_3 зазначає, що може додати до матеріалів справи) Позивачка також не отримувала, про факт здійснення звукозапису даних працівників не попереджала. Також, ОСОБА_3 неодноразово порушувала свій графік роботи. Як вже зазначалося раніше ОСОБА_3 була відсутня на робочому місці з 16.05.2022 року по 20.05.2022 року, про що було складено відповідні акти (Додатки № 46-50). В подальшому 23.05.2022 Позивачка надала письмові пояснення про причину відсутності на робочому місці (Додаток № 51), у яких зазначила, що перебувала на лікуванні у Словаччині (лікарняний листок не відкривався), а також надала підтверджуючу медичну довідку (Додаток № 52). До даної причини відсутності на роботі роботодавець поставився з розумінням та до дисциплінарної відповідальності працівника не притягав, причини відсутності на роботі визначені поважними. 07.11.2022, 08.11.2022 року, 09.11.2022 року ОСОБА_3 також було порушено графік роботи, про що було складено акти № 2415 від 09.11.2022 року, №2412 від 08.11.2022 року, № 2413 від 07.11.2022 року (містяться в матеріалах справи). У письмових поясненнях (Додаток № 53) Позивачка зазначає, що головною медичною сестрою СП «Міська поліклініка № 2» КНП «ЦПМКДД» їй було самовільно змінено графік роботи, проте із складених актів вбачається, що ОСОБА_3 жодного із графіків роботи не дотримувалась, сумарно відпрацьований працівником час складав за 07.11.2022 року - 7 год. 23 хв, 08.11.2022 7 год 23 хв., за 09.11.2022 року - 7 год. 16 хв, при нормі роботи 8 год. Також, у п. 1.8 посадової інструкції молодшої медичної сестри ОСОБА_3 № 202 (Додаток № 54) чітко зазначається, що молодша медична сестра працює за графіком, який розробляється на календарний рік та затверджується директором КНП «ЦПМКДД». Отже ОСОБА_3 була повідомлена про обов`язок працювати виключно за затвердженим графіком роботи. Також із доданого до позовної заяви графіку ОСОБА_3 вбачається, що на ньому відсутній жодний підпис відповідальних за затвердження графіків роботи осіб, погодження ППО або директора Підприємства, тому походження даного графіка роботи ОСОБА_3 є невідомим. За дані порушення ОСОБА_3 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани (міститься в матеріалах справи). За відсутність контролю за дотриманням молодшим медичним персоналом, в тому числі ОСОБА_3 свого графіку роботи відповідальна особа СП «Міська поліклініка № 2» КНП «ЦПМКДД» також була притягнута до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани (Додаток № 55). Отже, дискримінаційного підходу по відношенню до ОСОБА_3 не застосовувалось. Щодо твердження Позивачки про вчинення на неї психологічного тиску під час ознайомлення з актами, то з усіма актами ОСОБА_3 ознайомлювали у звичайному порядку, як і інших працівників (в присутності не менше Зх осіб), до прикладу надаємо копію акту фіксації відсутності на робочому місці іншого працівника Підприємства (Додаток № 56), тому будь-які прояви психологічного тиску зі сторони адміністрації на Позивачку були відсутні, дискримінаційний підхід не застосовувався. Позивачка розглядає як мобінг будь-які вимоги роботодавця по дотриманню нею трудової дисципліни та виконанню своїх посадових обов`язків. По-перше, згідно аб. 2 п. 5 ППВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 р. одним із обов`язкових елементів, які встановлюються у справах про відшкодування моральної шкоди є протиправність діяння її заподіювана. У зв`язку з тим, що Відповідач не здійснював до Позивачки мобінгу або дискримінації, що підтверджується доданими до цього відзиву доказами, будь-які підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні. Моральна шкода у розмірі 1 300 000 грн. не була доведена Позивачем жодними доказами. Відповідач вважає, що розрахунок моральної шкоди у розмірі 39 393 грн. на місяць при щомісячній заробітній платі ОСОБА_3 на момент звільнення 7370 грн. в місяць (без відрахування податків і зборів) є абсолютно необгрунтованим. Так, Позивачка зазначає, що її моральна шкода спричинена необхідністю позичати гроші у рідних та знайомих для придбання необхідних речей, таких як одяг, їжа, відчуваючи при цьому приниження людської гідності. Проте, розмір витрат 39 393 грн. (при попередній щомісячній заробітній платі 7370 грн без відрахування податків і зборів) для придбання їжі та одягу є необгрунтовано завищеним і абсолютно не співрозмірним з попередньою заробітною платою Позивачки. При цьому ж ОСОБА_3 не було додано жодних підтверджуючих документів про позики грошей та їх розміри, та мету. Враховуючи той факт, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди виникла як зазначає сама Позивачка у зв`язку з необхідністю у позиці грошей та її матеріальній неспроможності самостійно придбати для себе одяг та їжу, доречно звернути увагу на наступне. Відповідач вважає, що позивачка навмисно применшує свій матеріальній стан та вводить суд в оману щодо свого матеріального становища. Так, ОСОБА_3 не є одинокою особою, згідно даних з її особової справи (додаток № 57) до складу її сім`ї входять чоловік та дві повнолітні дитини, які могли би допомагати Позивачці. Також Позивачка згідно з наданими нею довідками МСЕК не є непрацездатною і має можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується. Так, із наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що позивачка отримала вищу освіту у ІФБУ, а також згідно з документами поданими у відділ кадрів має диплом молодшого спеціаліста Івано-Франківського комерційного технікума за спеціальністю «Організація комерційної діяльності» Тому у Позивачки наявна можливість самостійно задовольняти свої елементарні побутові потреби у їжі і одязі шляхом здійснення трудової діяльності. Причини небажання Позивачки самостійно заробляти собі на життя Відповідачу не відомі. Також, позивачка як інвалід II групи має право на отримання пенсійного забезпечення інваліда, одноразових матеріальних допомог на лікування від Івано-Франківської міської ради, що ставить під сумнів твердження Позивача про скрутне матеріальне становище. Також, Позивачкою не було додано до позовної заяви жодного медичного документу, який би обґрунтовував необхідність проведення другого оперативного втручання. Так, із консультаційного висновку спеціаліста від 06.09.2022 року КНП «Івано-Франківська обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради» вбачається, що Позивачці були дані рекомендації виключно по спостереженню у невролога по місцю проживання, жодних рекомендацій по проведенню другого оперативного втручання лікарем надано не було. Із вищенаведеного можна зробити висновок, що друге оперативне втручання було проведено з власної ініціативи Позивачки без клінічної необхідності. Також, усі медичні послуги зазначені у рахунку-акті № 2151655 від 20.11.2019 року, № 2156952 від 23.11.2019 року (включаючи МРТ головного мозку) Позивачка могла отримати на безкоштовній основі у будь-якому медичному закладі, яким укладено договір з НСЗУ, за програмою медичних гарантій. Тому звернення позивачки у приватні медичні заклади та платне отримання вищезазначених медичних послуг є нелогічним, враховуючи постійні посилання Позивачки на скрутне матеріальне становище. Також, Позивачка не надала належної копії рахунка про отримані медичні послуги у ТОВ «Медичний центр «Добробут-поліклініка» за 2022 рік, проте із наданої копії (часткової) все ж таки вбачається, що позивачка отримувала найдороговартісніше обслуговування у даному медичному закладі, наприклад перебувала в одномісній нейрохірургічній палаті (замість загальної), що в рази збільшило витрачені нею кошти на лікування. Також, із наявного в матеріалах справи договору № 11 про надання правової допомоги клієнту, Позивачка користується послугами платного адвоката, а не безоплатною правовою допомогою. Тому, на підставі вищевикладеного Відповідач вважає, що встановлена Позивачкою сума моральної шкоди у розмірі 1 300 000 грн. є абсолютно необгрунтованою, не підтвердженою жодними доказами, і була встановлена Позивачкою виключно для власного збагачення. Відповідно до п. 90 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 року по № 752/17832/14-ц розмір моральної шкоди не повинен призводити до безпідставного збагачення. Також варто зазначити, що Позивач звільнилася з роботи з власної ініціативи, а не з ініціативи роботодавця, тому весь фінансовий дискомфорт (за умови його наявності) стався з вини самого Позивача. Жоден дискримінаційний підхід до Позивачки,не застосовувався, тому КНП «ЦПМКДД» невідомо з яких мотивів Позивачка прийшла до рішення звільнитися з посади. Також, із хронології подій, а також відношення роботодавця до Працівника, вбачається, що захворювання Позивачки ніяким чином не пов`язане із трудовими відносинами із закладом, тому будь-який причинно наслідком зв`язок між діями роботодавця та хворобою Позивача відсутній. Позивачка зазначає, що були наявні випадки недоїдання, проте жодної медичної документації з приводу порушення Позивачем призначень лікаря щодо дієти, або необгрунтованої втрати маси тіла, до позовної заяви додано не було. 2. Також Позивачка зазначає, що її моральна шкода спричинена необхідністю позичати гроші у рідних та знайомих для придбання необхідних речей, таких як одяг, їжа, відчуваючи при цьому приниження людської гідності, проте жодних підтверджуючих документів про позики грошей та їх розміри, мету, до позовної заяви додано не було. 3. У позовній заяві було зазначено, що її оперуючий лікар у 2019 році повідомив, що був втрачений час, проте жодного медичного документу додано не було. У своїй заяві від 23.05.2023 року (додаток № 38 до позовної заяви), за якою Позивачка хотіла звільнити із займаної посади на підставі мобінгу, зазначає, що: - їй відмовили у черговій відпустці за 2021 рік на оздоровлення, проте жодних підтверджуючих документів не надано, натомість із копій наказів вбачається, що Позивачка перебувала у щорічній відпустці у 2021 році з 08.06.2021-22.06.2021 та 12.07.2021-16.07.2021 (20 календарних днів). Інших заяв на отримання щорічної основної або додаткової відпустки від Позивачки у 2021 році не надходило (Додаток № 11). - за 2022 рік створювали перешкоди для отримання чергової відпустки для оздоровлення 24 дні, розділяючи по 12 днів, проте жодних підтверджуючих документів від Позивача, що вона зверталась для отримання щорічної основної відпустки тривалістю 24 календарних днів надано не було (Додаток № 11). Щорічні основні відпустки надавались Позивачу згідно її заяв. 24.05.2023 року Позивачка подала до роботодавця заяву про звільнення без зазначення конкретної підстави звільнення із посиланням на здійснення над нею психологічного тиску, дискримінації та пригнічення (міститься в матеріалах справи). Факти, викладені в даній заяві були недостовірними. У зв`язку з відсутністю у даній заяві будь-якого посилання Позивачки на нормативну підставу звільнення, 24.05.2023 року представниками адміністрації СП «Міська поліклініка № 2» та КНП «ЦПМКДД» з метою врегулювання даної ситуації було запропоновано Позивачці оформити заяву на звільнення із зазначенням нормативної підстави звільнення, від чого позивачка відмовилась, що було складено акт № 123 від 25.05.2023 року (Додаток № 58). Ознайомитись із даним актом ОСОБА_3 відмовилась (Додаток № 59). 26.05.2023 року ОСОБА_3 роботодавцем було направлено лист із відповідними роз`ясненнями про те, що факти, вказані нею у заяві від 23.05.2023 року є недостовірними, та у зв`язку з цим повідомлено, що трудовий договір із Позивачкою буде розірвано на підставі ч. 1 ст. 38 (з поважних причин) (Додатки № 60,61). 29.05.2023 року роботодавець повторно намагався врегулювати ситуацію, яка сталася з Позивачкою, запропонувавши їй належним чином оформити заяву на звільнення (Додаток № 62). 29.05.2023 року ОСОБА_3 було подано заяву із вимогою надати документи, що суперечать її доказам (докази додані до заяви не були) (Додаток Ло 63). 29.05.2023 року було надіслано Позивачці лист № 25/з від 31.05.2023 року з посиланням на усі відповіді-докази із відповідними додатками та трекінговими номерами, які КНП «ЦПМКДД» надсилало позивачці попередньо, і які спростовують всі факти, на які Позивачка посилається у своїй заяві від 23.05.2023 року (Додаток № 64). Проте, включно до дня звільнення Позивачка не повідомила роботодавцю бажану підставу звільнення, у зв`язку з чим роботодавець прийшов до необхідності провести звільнення на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України з поважних причин. Роботодавцем не здійснювалось над ОСОБА_3 психологічного або іншого тиску, до працівника не застосовувався дискримінаційний підхід або інші форми мобінгу, працівнику надавались всі види відпусток на рівні з іншими працівниками, надавались премії та грошові надбавки, фінансові допомоги на лікування, здійснювалось підвищення кваліфікації працівника за рахунок коштів підприємства, працівнику надавалась можливість навчатись, надавались відповіді із доступними роз`ясненнями на всі заяви працівника…».

Позивач подала відповідь на відзив, який повторює зміст її позову.

В судовому засіданні допитано свідка ОСОБА_28 , яка надала показання про те, що є донькою позивачки, на неї чинився тиск, було аморальне ставлення; позивачка скаржилась про обставини на роботі; свідок від цього в шоці; одного разу прийшла виснажена, піднявся тиск, втратила свідомість, бо була після операції; на роботі було холодно; брала носки; свідок отримала стрес від цього; операцію провели в м. Києві; чай варила від холоду в кабінеті; стіни покриті інієм; лікар сказав, що потрібен спокій; проведено повторну операцію через стрес; тиснула головна лікарка, але не мала права цього робити; сама свідок нічого з вказаного не бачила, всі показання надає зі слів матері.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_29 надала перед судом показання про те, що є рідною сестрою позивача; ОСОБА_30 отримувала премії, а позивачу докоряли, що заплатила за МСЕК; після відмови від вакцинації не давали відпустки; спотворили графіки роботи позивача; довели сестру до стресу; прийшла з роботи і впала в обморок; догану дали за зміну графіку, який вони змінили; просила на роботі грошову допомогу на операцію, але їй не дали; позивача не допускали до роботи, але свідком цього не була, зі слів позивача надає це показання; конкретних випадків цькування назвати не може.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_12 надала перед судом показання про те, що була керівником позивача в структурному підрозділі, позов є дивним; коли позивач захворіла то працівники збирали їй грошові кошти на лікування в допомогу; про переведення на іншу посаду чи в інший кабінет позивач не просила; ніхто з працівників не мав свого кабінету, а позивач мала його в своєму розпорядженні; працювала багато років і претензій не висловлювала; в будівлі централізоване опалення і по кабінетам не регулюється; скручувати батареї неможливо, бо немає для цього можливості технічної і ніколи не здійснювалось; мобільний телефон у позивача не забирала; просила позивача і медсестру не входити з телефонами в кабінет, в якому зберігались документи із військового обліку; в журналі знайшли чистий бланк про проходження навчання і виникло питання про те, що це не відповідає вимогам офіційних документів, по яким надаються відпустки і виглядало на підроблення, а тому почали перевірку; виявилось, що навчальний заклад має таку практику роздавати бланки документів про навчання без їх заповнення, але з печаткою; біля 180 днів позивач не була присутня на роботі і її залишали працювати; конфлікт штучно створений позивачкою; скарг від позивача не було; компетенція щодо ухвалення рішень за питаннями, в яких позивач висловила в позові претензії до свідка належать до повноважень старшої медичної сестри; свідок з працівниками збирали позивачу грошові кошти на її лікування; позивач виконувала функцію стерилізації і роботи з відповідною технікою, для чого здійснюється навчання, а її не було на роботі 180 днів, що позбавило заклад можливості забезпечувати стерилізацію; заява про звільнення була складена не по закону і не по формі; заяву написала особисто позивач в присутності юриста; 100 днів у позивача було лікарняних, а 80 днів відпустки; у позивача відпустка 30 днів, а не 60 як вона уявляла; свідок її не звільняла, бо це не її компетенція; свідок погоджувала заяву на звільнення; графік чергування лише погоджується свідком, він перебуває у відділі кадрів і вивішений для загального огляду у головної медичної сестри; у медсестер один графік на всіх, а у позивача свій графік окремий; догани за поведінку позивача отримали всі: і позивач і свідок і головна медсестра; поліклініка не вирішує питання оплати.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 надала перед судом показання про те, що є керівником позивача; організовувала збір коштів для позивача; не просила подавати заяву про звільнення, а позивач її сама принесла; телефон у позивача не забирала; температура в кабінеті обумовлена роботою системи опалення; позивач мала обігрівач в кабінеті і вільно його використовувала на свій розсуд; після захворювання позивач перестала виконувати свої посадові обов`язки; відпускати позивача на будь-який час з роботи немає права у свідка, це придумане позивачем бажання, щоб її відпускали без ухвалення рішення про це; позивач викликала в поліклініку поліцію і створювала конфлікти та перешкоджання в роботі; позивач йшла з роботи і нікого не попереджала про це, дозволу не мала на це; не звинувачувала позивачку в шахрайствах; позивач мала стерилізувати інструменти і до обіду і після обіду, бо було два хірурга; позивач була єдиним працівником, який працював в автоклавній і стерилізувала інструменти для двох хірургів; вона звикла виконувати роботу для одного хірурга, але потім з`явився другий, для нього треба було стерилізувати інструменти також, а позивач не враховувала цього; після інвалідності позивач повернулась на роботу і її прийняли на ту ж посаду; ніхто не вчиняв з позивачкою конфлікти; немає доказів конфліктів і їх фотографій; позивачка винесла офіційні документи з автоклавної, коли розпочала свій конфлікт і це зумовило необхідність створення документації спочатку; на температуру в поліклініці і в кабінеті позивача свідок не впливала; свідок складала графіки і погоджувала з працівниками, а потім їх затверджував керівник; графік складався на початку року і уточнювався у працівників та у позивача регулярно для підтвердження і врахування змін у працівників, коли позивачка отримувала дозвіл відбувати на сесію в навчальному закладі; виявили три незаповнені бланки з інституту і виникла обґрунтована підозра із з`ясування цієї ситуації; позивачці зібрали 8000 гривень допомоги; поліклініка не є юридичною особою і не встановлює зарплату для позивача; рахунку свого немає; батько позивачки проживав в м. Галич і її неможливо було відпустити в інше місто на тривалий час без оформлення документів про відсутність на роботі, тому таке її прохання було неможливо виконати в бажаний позивачкою спосіб – вона мала оформити відпустку; з`ясували в інституті, що вони видають незаповнені бланки і не було претензій до позивачки.

Будь-які роз`яснення положень законодавства чи оцінки спірних обставин будь-якими третіми особами оцінці не підлягають, оскільки встановлення обставин та надання їм юридичної оцінки належить до виключної компетенції суду.

В ч. 4 ст. 77 ЦПК України вказано, що суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Отже суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Ухвалою від 12 лютого 226 року провадження в частині визнання факту мобінгу позивача відповідачем закрито, оскільки встановлення такого факту вже визначено законом виключно в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Отже не підлягають доказуванню обставини, які визнаються сторонами.

Позивач працювала у відповідача на посаді молодшої медичної сестри СП «Міська поліклініка №2» біля 35 років.

Позивач вказала в позові: «...я поїхала на консультацію за кордон в країну Словаччину, коли повернулася і вийшла на роботу на мене зі сторони відповідача був моральний та психологічний тиск, всі обстеження в мене є ( копії додаю до позову додаток номер 8,9,10), але керівник відповідача ОСОБА_16 вимагала в мене пояснювальна записку, коли я написала, тоді ще вимагала переклад мед. обстеження, копію вимоги додаю додаток номер 11...».

Позивач перебувала в трудових відносинах з відповідачем і зобов`язана була виконувати роботу відповідно до її посадової інструкції. Натомість вона не подала заяву про відпустку та поїхала в Словаччину. Після повернення зі Словаччини та у зв`язку з відсутністю на роботі її не було звільнено за прогул, а було залишено на роботі.

Отже дії відповідача спростували пояснення позивача про те, що до неї негативно ставились, принижували і доводили до звільнення.

Так само відповідачем спростовано пояснення позивача про те, що відповідач зобов`язаний був надати грошові кошти на проведення позивачу операцій. Такого обов`язку для відповідача правовими нормами не встановлено.

Крім цього будь-якого доказу заниження нормативного рівня температури в кабінеті позивача суду не надано. Разом з цим суду надано показання свідка про те, що позивач використовувала прилад підігріву в її кабінеті на власний розсуд та їй цього не забороняли.

Відповідачем спростовано пояснення позивача про те, що їй належить право залишати робоче місце і не виконувати посадові обов`язки для поїздки в інше місто для відвідування батька, без подання нею письмової заяви про це і прийняття роботодавцем рішення у формі наказу.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про відпустки» черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Позивачем не доведено, що було затверджено графік відпустки, за яким їй не було надано відповідну відпустку.

Отже відповідачем спростовано пояснення позивача про те, що відпустки не надавались.

При цьому відповідачем також доведено та визнано позивачем, що позивачу надавались відпустки для навчання в навчальному закладі.

Свідок ОСОБА_31 надала перед судом показання, що зі 180 днів відсутності позивача на роботі 80 днів були через надані позивачу відповідачем відпустки, які в тому числі не передбачені відповідними графіками відпусток.

У період з 2019 по 2023 рік позивачу як студенту надавались відпустки у зв`язку з навчанням на період настановних занять: 12.10.2020 -17.10.2020; 24.11.2020- 05.12.2020; 29.03.2021 - 11.04.2021; 27.10.2021-15.11.2021; 16.02.2022- 07.03.2022 ; 07.10.2022 ; 21.10.2022 ; 28.04.2023; 19.05.2023;

В наданій позивачкою довідці № 06 від 10.11.2022 печатка та підпис закладу на нижній частині довідки відсутні.

За інформацією відповідача, яку самостійно не надала суду позивач у період з 2019 по 2023 рік Позивачці надавались щорічні основні відпустки: 29.07.2019 - 29.08.2019; 03.08.2020- 02.09.2020; 08.06.2021- 22.06.2021; 12.07.2021 -16.07.2021; 04.01.2022- 15.01.2022; 01.08.2022-12.08.2022; 15.08.2022- 26.08.2022; 12.01.2023- 20.01.2023; 17.03.2023- 30.03.2023.

У період з 2019 по 2023 рік позивачці надавались щорічні додаткові відпустки за особливий характер праці: 03.09.2020-09.09.2020; 16.01.2022-22.01.2022.

У період з 2019 по 2023 рік позивачці надавались відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін: 15.10.2019-18.10.2019; 26.06.2020; 19.10.2020-21.10.2020; 13.04.2021- 16.04.2021; 07.07.2021- 08.07.2021; 09.08.2021; 23.09.2021; 31.08.2021 .

У період з 2019 по 2023 рік позивачці надавались відпустки без збереження заробітної плати на період карантину: 30.06.2020-10.07.2020; 13.07.2020- 31.07.2020.

Таким чином відповідачем спростовано позов в тій частині, що відповідач не надавав позивачу відпустки.

У відзиві на позов вказано, що позивач вказала, що у 2021 році не отримала жодного дня відпустки без збереження заробітної плати, проте із копій наказів вбачається, що у 2021 році Позивачка перебувала у відпустці без збереження заробітної плати 9 днів.

Відповідно до п. 1 Указу Президента України № 64/2022 з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України було введено воєнний стан. Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури, робіт з виробництва товарів оборонного призначення або до виконання мобілізаційного завдання замовлення). Згідно із скріншота з сайту Верховної Ради України вищезазначений закон набрав чинності 24.03.2022 року, а не 19.07.2022 року, як зазначає Позивач (Додаток № 32). Так, згідно з Переліком секторів (підсекторів), основних послуг критичної інфраструктури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1109 від 09.10.2020 року, КНП «ЦПМКДД» відноситься до секторів критичної інфраструктури та здійснює надання населенню життєво важливих послуг, в тому числі і на період дії воєнного стану. У зв`язку з вищенаведеним, роботодавець скористався своїм правом, встановленим ч. 2 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та не погодив надання ОСОБА_3 відпустки без збереження заробітної плати, про що працівника було повідомлено належним чином шляхом надсилання листа-відповіді на його заяву на домашню адресу (Додаток № 33).

Також, доречно зазначити, що в даний період жоден працівник КНП ЦПМКДД» не перебував у відпустці без збереження заробітної плати (окрім відпустки по догляду за дитиною до досягнення 6-річного віку), що підтверджується довідкою КНП «ЦПМКДД» № 127/69-79 від 11.04.2024 року Додаток № 11) та виключає застосування до Позивачки будь-якого дискримінаційного підходу або мобінгу.

Заяви позивача про надання відпустки, без відміток про їх подання та заперечені представником відповідача не забезпечують можливості встановлення обставини щодо їх подання і не підтверджують факту звернення з такими, оскільки у позивача була можливість подати заяву через канцелярію відповідача чи шляхом надіслання поштової кореспонденції.

Обставини медичних оглядів позивача хоча і за місцем її роботи не належать до трудових відносин, не регулюються положеннями КЗпП України. У свою чергу поняття мобінгу є інститутом трудового законодавства. Крім цього, саме Основи законодавства України про охорону здоров`я врегульовують відносини отримання медичної допомоги.

Отже позов про відшкодування шкоди за мобінг не може бути засновано на невірному встановленні діагнозу. Відшкодування ж шкоди за неякісну медичну допомогу належить здійснювати за положеннями Основи законодавства України про охорону здоров`я.

Так в КЗпП України доповнено статтею 2-2 згідно із Законом № 2759-IX від 16.11.2022 та визначено, що мобінг (цькування) - систематичні (повторювані) тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов`язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність.

Поняття мобінгу введено з 16.11.2022. Таким чином до 16.11.2022 законом не було передбачено віднесення обставин, вчинених до 16.11.2022 до обставин мобінгу.

Закони діють з часу вступу в законну силу або з часу, зазначеного в самому законі.

Отже позивач могла звернутись з позовом щодо мобінгу щодо обставин, які вчинені з часу вступу закону, яким встановлено поняття та види мобінгу.

В ст. 2-2 КЗпП України вказано, що формами психологічного та економічного тиску, зокрема, є:

створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери (погрози, висміювання, наклепи, зневажливі зауваження, поведінка загрозливого, залякуючого, принизливого характеру та інші способи виведення працівника із психологічної рівноваги);

безпідставне негативне виокремлення працівника з колективу або його ізоляція (незапрошення на зустрічі і наради, в яких працівник, відповідно до локальних нормативних актів та організаційно-розпорядчих актів має брати участь, перешкоджання виконанню ним своєї трудової функції, недопущення працівника на робоче місце, перенесення робочого місця в непристосовані для цього виду роботи місця);

нерівність можливостей для навчання та кар`єрного росту;

нерівна оплата за працю рівної цінності, яка виконується працівниками однакової кваліфікації;

безпідставне позбавлення працівника частини виплат (премій, бонусів та інших заохочень);

необґрунтований нерівномірний розподіл роботодавцем навантаження і завдань між працівниками з однаковою кваліфікацією та продуктивністю праці, які виконують рівноцінну роботу.

Вимоги роботодавця щодо належного виконання працівником трудових обов`язків, зміна робочого місця, посади працівника або розміру оплати праці в порядку, встановленому законодавством, колективним або трудовим договором, не вважаються мобінгом (цькуванням).

20/04/2023 відповідачем видано наказ № 163 про накладення дисциплінарного стягнення на позивача за відсутність на робочому місці, в якому наявний підпис позивача про отримання наказу 03/05/2023.

Таким чином позивач отримала наказ про накладення стягнення у виді догани.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України позивач мала можливість звернутися до суду для оскарження догани.

Таким чином неправдивими є пояснення позивача про те, що їй не було надано копії наказу про накладення на неї стягнення у виді догани і з цієї причини вона не змогла його оскаржити.

Також у позивача було достатньо часу для оскарження наказу про догану з часу отримання копії наказу і до моменту спливу строку на його оскарження.

Крім цього у позивача була можливість подати заяву про поновлення строку звернення до суду.

Доказу скасування судом наказу про догану позивачу суду не надано. Доказу незаконності наказу про оголошення позивачу догани суду не надано.

Таким чином відповідач спростував пояснення позивача про, те що догана є незаконною і, що позивач не отримала копію наказу про оголошення догани.

В п. 2 ч. 2 ст. 43 ЦПК України вказано, що учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

У свою чергу надання позивачем неправдивих пояснень суду не належить до виконання обов`язку п. 2 ч. 2 ст. 43 ЦПК України.

Відповідно до наказу №496/ос від 26/05/2023 відповідач звільнив позивача на підставі її власної заяви з ч. 1 ст. 38КзПП України.

Позивач не надала суду доказу оскарження наказу про її звільнення. Наказ про звільнення не скасований у судовому порядку. Обставин незаконності звільнення позивача суду не надано.

У відзиві на позов вказано: «…Заробітна плата Позивачки відповідала заробітній платі працівників, які перебували на ідентичних посадах, що підтверджується розрахунково-платіжною відомістю за квітень 2023 року. Позивачці неодноразово надавались заохочення у вигляді премій: у червні 2020 року у розмірі 1000, 00 грн., у липні 2021 року - 1000, 00 грн., червні 2022 року - 2000,00 грн., у грудні 2022 року- 1000, 00 грн., у лютому 2023 року - 2000, 00 грн., що підтверджується розрахунково-платіжною відомістю за даний період. Також Позивачці щомісячно надавалась набавка до заробітної плати за роботу з дезінфікуючими засобами у розмірі 10 % від посадового окладу, 15 % за шкідливі умови праці щомісячно по грудень 2022 року, що вбачається із вищезазначених доказів. Із вищенаведеного вбачається, що будь-який економічний тиск з боку роботодавця на Позивачку не здійснювався, натомість КНП «ЦПМКДД» постійно економічно заохочувало ОСОБА_3 та організовувало надання Позивачці грошової допомоги на лікування всіма можливими способами…».

Відповідно до ч. З ст. 22 Кодексу законів про працю України вимоги роботодавця щодо належного виконання працівником трудових обов`язків, зміна робочого місця, посади працівника або розміру оплати праці в порядку, встановленому законодавством, колективним або трудовим договором, не вважаються мобінгом (цькуванням).

Таким чином відповідачем спростовано позов в частині претензій щодо оплати праці.

При обґрунтуванні моральної шкоди вказано, що її обчислено за 33 місяці страждань по 39393 гривень в місяць по 1313 в день і в загальному складає 1 300 000 гривень.

Отже розмір моральної шкоди визначений шляхом поділу бажаної позивачем грошової суми, поділеної на період часу від визначення першого моменту незадоволення позивачем відповідачем і до часу оформлення позову.

Таким чином моральна шкода позивача не розрахована за кожною обставиною, яка за змістом позову завдала їй відповідного виду і форми страждання і, не за розміром відповідного виду страждань та їх глибини і тривалості у відповідному грошовому еквіваленті.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, який 21 травня 2025 року розглянув касаційну скаргу у справі №757/47970/16 та вказав, що моральна шкода компенсується грошовими коштами одноразово, а її розмір визначається судом з урахуванням обсягу та характеру страждань (фізичних, душевних, психічних), немайнових втрат, тяжкості змін у житті позивача, зниження репутації тощо — на підставі засад розумності, справедливості, виваженості та співмірності.

Отже за кожним фактом порушення прав позивача та з урахуванням того, якого саме виду і обсягу ці факти заподіяли страждання позивач зобов`язаний обґрунтувати розмір його моральної шкоди.

Такого обов`язку позивачем не виконано.

Так в ч. 4 ст. 12 ЦПК України вказано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже позивач несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В ч. 1 ст. 12 ЦПК України проголошено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

В ч. 3 ст. 12 ЦПК України вказано, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В ч. 2 ст. 13 ЦПК України вказано, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В ч. 5 ст. 81 ЦПК України вказано, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В ч. 7 ст. 81 ЦПК України вказано, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже суд не збирає доказів на обґрунтування правових позицій сторін. Вказаний обов`язок покладено безпосередньо на сторін. Правові наслідки невиконання зазначеного обов`язку або його неналежного виконання покладено безпосередньо на відповідну сторону спору.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Відповідно до зазначеного суд,-

УХВАЛИВ:

в задоволенні позову ОСОБА_3 до КНП «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги» про стягнення моральної шкоди відмовити.

Повний текст складено 20/02/2026.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду, з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий суддя Бородовський С.О.