Рішення від 18 лютого 2026 р. у справі №206/6793/25 — Самарський районний суд міста Дніпра

Справа № 206/6793/25

Провадження № 2/206/626/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

19.02.2026 м.Дніпро

Самарський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді: Поштаренко О.В.,

за участю секретаря с/з Содоль М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Асвіо Банк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

01 грудні 2025 року представник позивача Акціонерного товариства «Асвіо Банк» звернувся до суду позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 03 листопада 2017 року між АТ «Асвіо Банк» та відповідачем укладено договір про користування індивідуальним сейфом. Відповідно до п.1.1. договору, банк надає, а клієнт приймає в тимчасове платне користування індивідуальний сейф №99 та комплект ключів до нього на строк з 03 листопада 2017 року по 03 грудня 2017 року для зберігання клієнтом документів, грошових коштів та інших цінностей. Згідно з п.п. а п.7.4. договору, клієнт вносить плату за весь строк користування сейфом в сумі 150 грн, ПДВ 30 грн, а всього 180,00 грн. Відповідачу надано у тимчасове користування сейф розміром 75*300/425, за заявами клієнта строк дії договору неодноразово продовжено 10.05.2021 між АТ «Асвіо Банк» та відповідачем укладено додаткову угоду №9 до договору, якою строк дії договору було продовжено до 12.11.2021. У зв`язку із невиконанням зобов`язання відповідачем наявна заборгованість за договором про користування індивідуальним сейфом станом на 07.11.2025 року у розмірі 14140,44 грн, у тому числі: просрочена комісія 6740, 44 грн; аварійне відкриття сейфу 7400 грн.

Ухвалою Самарського районного суду міста Дніпра від 05.12.2025 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільної справи.

Представник позивача у позовній заяві та окремою заявою від 14.01.2025 просив справу розглянути за його відсутності, наполягав на задоволені позову та не заперечував щодо ухвалення заочного рішення.

Відповідач у судові засідання призначені на 29.12.2025, 03.02.2026, 19.02.2026 не з`явилась, про дату, час, місце розгляду справи повідомлялась належним чином, причини неявки суду не повідомила. На день ухвалення заочного рішення відповідач своїм правом не скористалась, відзив на позов не подала. Оголошення про виклик відповідачки до судового засідання було розміщено на веб-сайті судової влади України.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 03 листопада 2017 року між АТ «Асвіо Банк» та відповідачем укладено договір №1052/3 про користування індивідуальним сейфом із додатком № 1 до нього, яким є тарифи за користування індивідуальними сейфами (а.с.16-20).

Відповідно до п. 1.1. договору про користування індивідуальним сейфом банк надає, а клієнт приймає в тимчасове платне користування у відповідності з умовами даного договору індивідуальний сейф № 463, що знаходиться в сховищі для індивідуальних сейфів банку, та комплект ключів до нього на строк з 30 березня 2018 року по 30 березня 2019 року для зберігання клієнтом документів, грошових коштів та інших цінностей.

Відповідно до п. 3.1.4. договору про користування індивідуальним сейфом при бажанні користуватися сейфом після закінчення строку, визначеного п. 1.1., клієнт має право вирішити з банком питання про продовження строку користування сейфом, шляхом оформлення письмової заяви. Умови договору на новий строк встановлюються сторонами за домовленістю.

Відповідно до п. 3.2.3. договору про користування індивідуальним сейфом клієнт зобов`язаний внести плату за весь строк користування сейфом згідно розділу 7 цього договору.

Відповідно до п. 3.2.9. договору про користування індивідуальним сейфом клієнт зобов`язаний сплатити пеню та відшкодувати спричинені банку збитки відповідно до розділу 7 цього договору.

Згідно п. 3.2.11. договору про користування індивідуальним сейфом клієнт зобов`язаний здати ключ і звільнити сейф не пізніше останнього дня строку користування сейфом, визначеного в п.1.1. цього договору (якщо строк користування сейфом не продовжено), або ж не пізніше дня підписання заяви про розірвання договору (якщо сторони узгодили достроково припинити дію договору).

Відповідно до підпункту «а» п. 3.3.3. договору про користування індивідуальним сейфом банк має право відкрити сейф без присутності клієнта у наступних випадках: якщо протягом двох місяців з дати закінчення терміну дії даного договору (за умови попереднього повідомлення клієнта або банку про припинення договору, або з дати підписання сторонами угоди про дострокове розірвання договору), клієнт не з`явився для одержання майна та не повертає ключі від наданого йому сейфа. В цьому випадку банк створює спеціальну комісію в кількості двох осіб з числа працівників банку й однієї незацікавленої особи відкриває сейф клієнта і складає опис вмісту сейфа з наступним вилученням і передачею останнього на збереження в сховище цінностей банку як не витребуване майно. Грошова сума, яка вносилась клієнтом як застава клієнту не повертається. Банк має право стягнути з клієнта витрати банку за збереження майна, вилученого комісією із сейфа згідно тарифів банку.

Відповідно до п.7.1. договору про користування індивідуальним сейфом вартість користування сейфом визначається відповідно до тарифів банку, які є невід`ємним додатком до цього договору.

Відповідно до п.7.2. договору про користування індивідуальним сейфом оплата за користування сейфом здійснюється клієнтом шляхом попередньої оплати банком 100% платежу за весь строк користування сейфом та шляхом внесення грошової застави в розмірі вказаному в п.7.4. «б» даного договору та тарифах до цього договору. За користування сейфом після закінчення строку користування сейфом, визначеного в п.1.1. договору про користування індивідуальним сейфом клієнт вносить плату за кожен день користування сейфом згідно тарифів банку та додатково пеню 2% від суми простроченої заборгованості.

Згідно з п.п. а п.7.4. договору, клієнт вносить плату за весь строк користування сейфом в сумі 150 грн, ПДВ 30 грн, а всього 180,00 грн. Відповідачу надано у тимчасове користування сейф розміром 75*300/425.

Підпунктом «б» п. 7.4. договору клієнт вносить заставу у сумі 800 грн, яка в разі настання умов передбачених цим договором (втрата ключів), спрямовується на відшкодування витрат банку, пов`язаних з відкриттям індивідуального сейфу; при цьому клієнт зобов`язаний, відповідно до встановленого банком рахунку додатково відшкодувати банку витрати, пов`язані з заміною замка, а саме вартістю нового замка, ключів від нього і роботи з його заміни, визначену банком на момент такого відшкодування.

Відповідно до п. 10.1. договору про користування індивідуальним сейфом цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань та проведення всіх розрахунків щодо заборгованості.

За заявами клієнта від 07.11.2017 (а.с.22), 02.02.2018 (а.с.24), 03.08.2018 (а.с.26) 02.11.2018 (а.с.28) від 08.05.2019 (а.с.30), 06.11.2019 (а.с.32) 07.05.2020 (а.с.34), 13.11.2020 (а.с.36), 10.05.2021 (а.с.38) строк дії договору неодноразово продовжено.

Останній раз 10.05.2021 року між АТ «Асвіо Банк» та відповідачем укладено додаткову угоду №9до договору, якою строк дії договору було продовжено до 12.11.2021 (а.с.39).

У зв`язку із невиконанням зобов`язання відповідачем наявна заборгованість за договором про користування індивідуальним сейфом станом на 07.11.2025 року у розмірі 14140,44 грн, у тому числі: просрочена комісія 6740, 44 грн; аварійне відкриття сейфу 7400 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с.40 -46).

Згідно з Статуту АТ «АСВІО БАНК», затвердженого рішенням Загальних зборів акціонерів від 28 квітня 2023 року, протокол № 1-2023, змінено тип товариства з публічного на приватне та найменування товариства з Публічного акціонерного товариства «АСВІО БАНК» на Акціонерне товариство «АСВІО БАНК» (витяг з реєстру ЄДРПОУ, п.1.1 статуту (а.с.53-56).

Відповідно до акта від 14.02.2024 року виконаних робіт з аварійного відкриття депозитних комірок, ТОВ «Сейлсервісолюшенс» та АТ «АСВІО БАНК» мають діючий договір № 13/04/1 про надання послуг з аварійного відкриття депозитних комірок. У рамках даного договору по спеціалізованій ціні сторони домовились провести 129 відкриттів депозитних чарунок. Вказано про відткриття, у тому числі сейфу № 99, який надавався відповідачу (замок + відкриття, сума 6400+1800). (а.с.49)

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 971 ЦК України, до договору про надання особі банківського сейфа без відповідальності банку за вміст сейфа застосовуються положення цього Кодексу про майновий найм (оренду).

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Враховуючи те, що відповідач в установлений у договорі № 1052/3 від 03.11.2017 про користування індивідуальним сейфом строк сейф не звільнив, ключ не повернув та у останнього утворилася заборгованість по платі за користування сейфом, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за користування сейфом у розмірі 14140,44 грн., з яких: прострочена комісія 6740,44 грн; аварійне відкриття сейфу - 7400 грн.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення витрат професійну правничу допомогу, суд зауважує наступне.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з положеннями ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч. 1-4 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої ташостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року; від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18; від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, ціни позову.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, а також у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи, об`єм позовної заяви, ціну позову, а також те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки даний спір є незначної складності, клопотання представника позивача про розгляд справи без їх участі, суд вважає, що зазначені витрати на правову допомогу у розмірі 13000грн. є суттєво завищеними.

У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження №12-171гс19).

На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правової допомоги № 38 від 27.01.2025 року, укладений АТ «АСВІО БАНК» з адвокатом Лисенко В.М. (а.с.57-58); додаткову угоду №89 від 27.01.2025 року до договору про надання правової допомоги № 38 від 27.01.2025 року, в якій визначена вартість робіт в сумі 10 000 грн. (а.с.67); акт приймання-передачі наданих послуг від 06.11.2025 року, в якому вказано обсяг робіт (а.с.68).

Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що з ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати пов`язані із отриманням професійної правничої допомоги у розмірі 3000 гривень, що відповідає критеріям їх дійсності, розумності, з урахуванням складності справи, як це передбачено ст. 141 ЦПК України.

Також, згідно вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 грн (а.с.7 ).

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265,282-283,353 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства «Асвіо Банк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Асвіо Банк» (код ЄДРПОУ 09809192) заборгованість за договором №1052/3 від 03.11.2017 про користування індивідуальним сейфом у розмірі 14140,44 грн, з якої: просрочена комісія 6740, 44 грн; аварійне відкриття сейфу 7400 грн., судовий збір у розмірі 3028,00 грн., та понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

В іншій частині вимог позову – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто Самарським районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Головуючий суддя: О.В. Поштаренко