Постанова від 11 лютого 2026 р. у справі №303/4435/21 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 303/4435/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12 лютого 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Кожух О.А Джуги С.Д.

з участю секретаря судового засідання: Голубєвої Є.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 квітня 2023 року, ухвалене головуючою суддею Гутій О.В. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третьої особи Великолучківської сільської ради Мукачівського району про усунення перешкод у користуванні власністю

встановив:

У травні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третьої особи Великолучківської сільської ради Мукачівського району про усунення перешкод у користуванні власністю.

Позов мотивований тим, що їй на праві власності належить земельна ділянка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на якій розміщений будинок. Поряд з її будинком розміщений житловий будинок АДРЕСА_2 , який належить ОСОБА_1 , яка придбала його у 2019 році.

Земельна ділянка відповідача приватизована з присвоєнням кадастрового номеру: 2122786807:00:000:0075, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав. Її земельна ділянка приватизована в 2017 році з присвоєнням кадастрового номера: 2122786800:13:000:0100. Однак, суміжний землекористувач порушує її права та правила добросусідства.

Суміжним землекористувачем проводяться роботи щодо встановлення бетонних стовпів та розпочалось будівництво фундаментальної огорожі з організації з метою винесення меж в натуру та після їх винесення на місцевості було встановлено, що будівництво бетонних стовпів не тільки проведено з порушенням відстані відступлення від межі, але й здійснюється безпосередньо на її земельній ділянці. У зв`язку з чим вона звернулась до Великолучківської сільської ради, після виїзду на місце посадових осіб питання не було вирішено, про що у відповідь повідомлено органом влади, а тому єдиним способом захисту в даному випадку її прав є звернення до суду.

Враховуючи вищенаведене ОСОБА_2 просила суд усунути перешкоди у користуванні власністю, шляхом зобов`язання ОСОБА_1 демонтувати (знести) за власний рахунок встановлену огорожу разом з бетонними стовпами, розміщеними на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_2 з кадастровим номером: 2122786800:13:000:0100.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 квітня 2023 року позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 демонтувати (знести) за власний рахунок встановлену огорожу разом з бетонними стовпами, розміщеними на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_2 з кадастровим номером: 2122786800:13:000:0100.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 липня 2021 року, продовжують діяти протягом дев`яносто днів з дня набранням рішенням суду законної сили, або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 908,00 гривень судового збору, 25 127,10 гривень витрат за проведення судової земельно-технічної експертизи, 7000,00 гривень витрат, пов`язаних із проведенням відповідних замірів та складання збірного кадастрового плану спірних земельних ділянок.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Вказує, що судом помилково прийнято висновок експерта судової земельної-технічної експертизи від 12.12.2022 до уваги з огляду на те, що даний доказ було одержано з порушенням порядку, встановленого законом. При призначенні та проведенні експертизи, і судом, і експертом, були допущені істотні порушення Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» затверджених Наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 року № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 26.12.2012 року № 1950/5).

У даній справі судом не призначалася комплексна судова земельно-технічна та будівельно-технічна експертиза, тобто, відсутній процесуальний документ про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом).

Відтак, експертом безпідставно проводилися будівельно-технічні дослідження в межах земельно-технічної експертизи, внаслідок чого експерт необґрунтовано вийшов за межі експертної ініціативи.

Аналогічно, судом допущені відповідні порушення при призначенні експертизи. Суд поставив експерту питання щодо відповідності огорожі нормам ДБН в межах земельно-технічної експертизи, а такі питання підлягають з`ясуванню в межах іншого підвиду інженерно-технічної експертизи.

Порушення відповідачкою норм ДБН при встановленні огорожі, згідно описової частини позовної заяви та мотивувальної частини клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи, не були підставами звернення особи до суду.

Отже, у даному конкретному випадку, порушення норм ДБН при встановленні огорожі не були предметом судового розгляду і не могли стати ним за наслідками самої лише земельно-технічної експертизи та без зміни предмета або підстав позову, в порядку, передбаченому статтею 49 ЦПК України.

З огляду на те, що ані судом, ані експертом взагалі не було з`ясовано, чи є встановлена огорожа капітальною спорудою, то висновок експертизи про наявність порушень ДБН - є передчасним та недопустимим.

Крім того, в порушення вимог щодо призначення та проведення земельно-технічної експертизи, у матеріалах справи відсутня первинна правовстановлююча та технічна документація із землеустрою на земельну ділянку відповідачки за кадастровим номером 2122786807:00:000:0075. Сам лише договір купівлі-продажу, згідно якого відповідачкою придбано зазначену земельну ділянку, не містить інформації про план розташування земельної ділянки на місцевості, не відображає промірів та її конфігурації. Належним, в даному випадку, правовстановлюючим документом є Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ВК №330139, виданий на ім`я ОСОБА_3 , зареєстрований 18.06.2012 за №212270001003438.

Обов`язкові для проведення експертизи правовстановлююча та технічна документація із землеустрою на земельну ділянку відповідачки стороною на вимогу суду не подавалася, у порядку, передбаченому для витребування матеріалів для проведення експертизи, з Міськрайонного управління Держкомзему м. Мукачево та Мукачівського району З/області судом не витребовувались, а експерт до суду з приводу надання йому додаткових документів (матеріалів) не звертався. Таким чином, зазначені питання земельно-технічної експертизи вирішувалися за часткової відсутності відповідної правовстановлюючої та технічної документації, яка є обов`язковою, тобто, з порушенням пп. пп. 6.1.2., 6.1.3. Інструкції та Рекомендацій.

Проте, оскільки в матеріалах експертизи, частково (вибірково) наявні документи технічної документації із землеустрою на земельні ділянки позивачки і відповідачки за кадастровим номером 2122786807:00:000:0075 (акт про перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість); а.с. 124), вбачається, що експерт з власної ініціативи збирав матеріали для проведення експертизи. Тому вважає такі дії проведені є порушенням приписів статті 107 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

А ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так з приписів ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 78, 79 і 80, ч.ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка, кадастровий номер 2122786800:13:000:0100, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та житловий будинок, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 87617190 від 22.05.2017 року (а.с. 7 -8).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка, кадастровий номер 2122786807:00:000:0075, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та житловий будинок (а.с. 13).

Таким чином, сторони у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є власниками земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та відповідно є суміжними землекористувачами.

Згідно з матеріалами справи між сторонами існує спір щодо користування земельними ділянками, які належать їм на праві приватної власності.

Відповідно до висновку експерта судової земельної-технічної експертизи від 12.12.2022 експертизою встановлено, що новозбудована суміжним землекористувачем ОСОБА_1 огорожа разом з бетонними стовпами розміщена частково на земельній ділянці позивача ОСОБА_2 з кадастровим номером 2122786800:13:000:0100. Будівництво землекористувачем ОСОБА_1 огорожі разом з бетонними стовпами здійснено з порушенням вимог п. 6.7 ДБН Б.2.2-5:2011 «Благоустрою територій» та п. 6.1.34 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», так як висота стовпчиків перевищує 2,0 м і самі елементи огорожі збудовано із заступом на суміжні земельні ділянки, в тому числі на дві земельні ділянки позивача ОСОБА_2 - з кадастровими номерами 2122786800:13:000:0100 та 2122786800:13:000:0159.

Елементи огорожі між земельними ділянками позивача з кадастровим номером 2122786800:13:000:0100 ( АДРЕСА_1 ) та відповідача з кадастровим номером 2122786807:00:000:007 ( АДРЕСА_2 ) споруджені з порушенням межі між цими земельними ділянками. Тобто ці елементи заступають в земельну ділянку позивача ОСОБА_2 з кадастровим номерами 2122786800:13:000:010 ( АДРЕСА_1 ).

Також встановлено, що споруджені відповідачем гр. ОСОБА_1 елементи огорожі заступають частково й на іншу земельну ділянку позивача гр. ОСОБА_2 - земельну ділянку з кадастровим номером 2122786800:13:000:0159 з цільовим призначенням «для ведень особистого селянського господарства», що розташовується позаду його земельної ділянки за кадастровим номером 2122786800:13:000:0100 (а.с. 149-196).

Вказаним висновком було встановлено, зокрема, порушення меж земельної ділянки кадастровий номер № 2122786800:13:000:0100.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.

Згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 96 Земельного кодексу України визначено ,що землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України.

Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Відповідно до частини 2 статті 158 Земельного кодексу України, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

За правилами статті 212 Земельного кодексу України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України, самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Згідно із частиною четвертою статті 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

При цьому знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

З урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 цього Кодексу вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року, справа № 725/5630/15-ц, провадження № 14-341цс18 зазначила, що юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення. При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

Висновком експерта судової земельно-технічної експертизи від 12 грудня 2022 року №527/10-21 встановлено, що новозбудована суміжним землекористувачем ОСОБА_1 огорожа разом з бетонними стовпами розміщена частково на земельній ділянці позивача ОСОБА_2 з кадастровим номером 2122786800:13:000:0100. Будівництво землекористувачем ОСОБА_1 огорожі разом із бетонними стовпами висота яких перевищує 2,0 м та безпосередньо самі елементи огорожі збудовано із заступом на суміжні земельні ділянки, в тому числі на дві земельні ділянки позивача ОСОБА_2 - з кадастровими номерами 2122786800:13:000:0100 та 2122786800:13:000:0159.

Зазначеним експертним висновком чітко встановлено, що має місце встановлення 19 зон заступу елементів спорудженого ОСОБА_1 бетонного цоколю огорожі та бетонних стовпчиків (тумб) огорожі на земельну ділянку з кадастровим номером 2122786800:13:000:0100, що на праві власності належить ОСОБА_2 . Окрім зазначеного, даним експертним висновком встановлено також 5 зон заступу елементів спорудженої ОСОБА_1 огорожі між спірними домоволодіннями і на земельну ділянку ОСОБА_2 з кадастровим номером 2122786800:13:000:0159, які експертом досліджено у зв`язку із тим, що це може мати значення для справи не дивлячись на те, що це не було предметом експертизи.

Відтак, ОСОБА_2 довела належними та допустимими доказами порушення свого права щодо користування належною їй земельною ділянкою відповідачкою.

Дослідивши зміст питань, які було поставлено на вирішення експерту, колегія суддів встановила, що такі стосуються комплексу питань, які вирішуються як при призначенні земельно-технічної чи будівельно-технічної експертиз, тож у даному випадку правове значення мають питання, які було поставлено судом на вирішення експерта, а не сама назва експертизи, яку судом зазначено. За цієї обставини, у колегії суддів відсутні підстави для твердження, що при проведенні такої експертизи судовий експерт вийшов за межі питань, які було поставлено судом на його вирішення.

Окрім зазначеного, відповідно до підпункту 1.2.2. пункту 1.2. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, вбачається, що як земельно-технічна так і будівельно-технічна експертизи відносяться за видами (підвидами) до основної експертизи: Інженерно-технічної, тому колегія суддів не погоджується з ОСОБА_1 у контексті того, що суду першої інстанції слід було призначати ще й будівельно-технічну експертизу через те, що поставлені експерту питання повністю охоплювались та узгоджувались з призначеною земельно-технічною експертизою.

Таким чином, ОСОБА_1 не спростувала наведеного факту, що елементи встановленої огорожі з стовпчиками (тумбами) встановлені нею не на частині земельної ділянки позивачки, а на власній земельній ділянці.

Отже, колегія суддів апеляційного суду, приходить до обґрунтованих висновків, що рішення суду першої інстанції ухвалене із повним та всебічним з`ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, таке рішення відповідає чинним нормам матеріального та процесуального права, а тому на підставі статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Відтак, апеляційний суд з огляду на викладене зазначає, що сторонам надано вичерпну відповідь на всі вагомі, ключові та доречні питання, порушені в апеляційній скарзі, які мають значення для вирішення даного спору.

Зважуючи на викладене та керуючись нормами статей 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 23 лютого 2026 року.

Суддя-доповідач:

Судді: