Постанова від 23 лютого 2026 р. у справі №260/8431/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 260/8431/25 пров. № А/857/54025/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Кухтея Р. В.

Носа С. П.

за участю секретаря судового засідання Вовка А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року про закриття провадження у справі № 260/8431/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про скасування повідомлення - рішення,

місце ухвалення судового рішення м. Ужгород

суддя у І інстанціїГаврилка С.Є.

дата складання повного тексту рішенняне зазначена

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

15 жовтня 2025 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, буд. 52, код ЄДРПОУ ВП 44106694), яким, з врахуванням зменшених позовних вимог, просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби України в Закарпатській області від 08.07.2024 року за номерами № 0006477/07-16-07-04/ НОМЕР_2 та № 0006479/07-16-07-04/ НОМЕР_2 .".

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року провадження у справі № 260/8431/25 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, буд. 52, код ЄДРПОУ ВП 44106694) про скасування податкових повідомлень-рішень - закрито.

Не погоджуючись з обумовленою ухвалою суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити постанову, якою направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що оскаржувані податкові повідомлення рішення стосуються безпосередньо його прав та обов`язків, позаяк за наслідком їх винесення до нього, як колишнього керівника Ужанського НПП висунуто звинувачення у вчиненні кримінального правопорушення (провадження №62024140160000106 від 15.04.2024 року). У вказаному кримінальному провадженні Ужанським НПП подана заява про визнання його потерпілим, наслідком чого є стягнення з позивача (як керівника, обвинуваченого у кримінальному провадженні) сум завданої шкоди у вигляді донарахованого грошового зобов`язання у розмірі 420607,40 грн, яке було визначено оскаржуваними ППР, що вказує на порушення ч.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Про розгляд апеляційної скарги відповідач та позивач повідомлені через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 надав пояснення та підтримав доводи апеляційної скарги. Представник відповідача Петрова О.М. в судовому засіданні надала пояснення та заперечила проти доводів апеляційної скарги.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є особою, щодо якого застосовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а відтак у відповідності до статті 238 частини 1 пункту 1 КАС України, суд дійшов висновку про закриття провадження у даній справі.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08 липня 2024 року № 0006479/07-16-07-04/30104729 про збільшення суми грошового зобов`язання Ужанському національному природному парку на загальну суму 6463953,22 грн за платежем "Земельний податок з юридичних осіб" та № 0006477/07-16-07-04/30104729 про збільшення суми грошового зобов`язання Ужанському національному природному парку на загальну суму 4628788,45 грн за платежем "Земельний податок з юридичних осіб" (Т. 1 а.с.а.с. 214-217).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 17 червня 2024 року Головним управлінням ДПС України в Закарпатській області було проведено позапланову податкову перевірку Ужанського національного природнього парку, за результатами якої складений акт перевірки № 7981/07-16-07-04/30104729, на підставі якого були прийняті оскаржуваній податкові повідомлення-рішення, яким визначено Ужанському національному природному парку податкове зобов`язання зі сплати земельного податку. При цьому, період 2015-2019 роки в Ужанському національному природному парку на посаді директора працював ОСОБА_1 , а тому оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями було порушені права позивача, як керівника Ужанського національного природнього парку у зазначені періоди

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Спірним питанням, яке є предметом перевірки у апеляційному порядку, є наявність права на звернення до суду з позовом колишнього керівника Ужанського національного природнього парку щодо оскарження ПРР, винесених відносно вказаної юридичної особи.

У постанові від 23 листопада 2020 року у справі №826/3508/17 Верховний Суд у складі судової палати висловив правову позицію, що податкове повідомлення - рішення є актом індивідуальної дії. За визначенням, наданим у пункті 19 частини першої статті 4 КАС України, індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Податкове повідомлення-рішення - суть визначення зобов`язання платника податку сплатити встановлений законом податок. Податковий обов`язок виникає в силу норми закону, має персоніфікований характер, щодо нього заборонена будь-яка уступка третім особам, крім випадку, коли гарантами повного та своєчасного погашення суми податкового зобов`язання є інші особи відповідно до норм Податкового кодексу України (пункт 87.7 статті 87 зазначеного Кодексу).

Одним із прав платника податків, закріплених в статті 17 ПК України, є право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, зокрема рішення контролюючих органів (їх посадових осіб). Із наведеної норми презюмується, що платник податків у разі незгоди з рішенням контролюючого органу про обов`язок сплатити суму грошового зобов`язання має право оскаржити це рішення, в тому числі і в судовому порядку.

У широкому розумінні будь-яке рішення, яке прийняте щодо юридичної особи, стосується інтересу засновника юридичної особи, а також може мати безпосередній вплив на права засновника. Зокрема, в разі визначення платнику податків - юридичній особі суми податкового зобов`язання згідно з податковим повідомленням-рішенням це вплине на розмір прибутку, який може бути джерелом доходу засновника. Разом з тим, не кожний інтерес засновника має вагу охоронюваного інтересу.

Даючи відповідь на питання щодо співвідношення охоронюваних законом інтересів акціонера та акціонерного товариства, Конституційний Суд України в рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) вказав, що легітимний інтерес акціонерного товариства не є простою сукупністю законних інтересів його акціонерів. Акціонер може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства. Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі й третіми особами, прав та охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.

Це може стосуватися й учасників інших, крім акціонерного, господарських товариств, враховуючи їх спільну правову природу, як юридичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності, які створюються іншою особою (особами) (засновниками).

Охоронюваний законом інтерес (відповідно до того, як це поняття розкрито в рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004) - зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Рішення суду, яким вирішено спір щодо податкового обов`язку платника податків - господарського товариства, не є рішенням про права, законний інтерес чи обов`язок засновника (засновників) товариства, з огляду на визначений Конституцією України (стаття 67) та Податковим кодексом України (статті 36,38, пункт 87.7 статті 87) персоніфікований характер податкового обов`язку, якщо тільки в самому рішенні прямо не зроблено такий висновок.

Незважаючи на те, що висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справі №826/3508/17 стосується застосування норми частини першої статті 293 КАС України, колегія суддів вважає, що безпосередній підхід до розуміння кола суб`єктів, яким надано право на оскарження податкового повідомлення-рішення, є застосовним до спірних у цій справі правовідносин, оскільки позивач – є колишнім директором юридичної особи, відносно якої винесено спірні податкові повідомлення – рішення.

Відтак право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.

Спірні у цій справі податкові повідомлення-рішення прийняті відносно Ужанського національного природнього парку. Зокрема, в Акті перевірки зроблено висновки про порушення саме Ужанським національним природнім парком, а не його директором, норм податкового законодавства.

Враховуючи вищевикладене, саме Ужанський національний природній парк, а не позивач у цій справі наділений правом звернення до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішення.

Аналогічна позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі № 140/6678/21, від 20 листопада 2025 року у справі № 300/1738/20.

Стосовно ж доводів позивача з приводу того, що оскаржувані рішення безпосередньо стосуються його прав та обов`язків, як колишнього директора Ужанського національного природного парку, позаяк потягло за собою повідомлення йому про підозру в ухиленні від сплати податків, то суд апеляційної інстанції зазначає, що індивідуальний акт, не адресований позивачу як колишньому директору, а відповідно не породжує, не змінює і не припиняє її прав чи обов`язків у сфері публічно-правових відносин, що унеможливлює оскарження цього індивідуального акта такою особою незалежно від того, вважає вона чи не вважає, що такий акт опосередковано зачіпає її права та/або законні інтереси.

При цьому обраний позивачем спосіб захисту - оскарження індивідуального акту, жодним чином не вплине на хід кримінального провадження й не відновить його прав. При цьому, колегія суддів звертає увагу позивача на положення ст.42 КПК України відповідно до якого підозрюваний, обвинувачений має широке коло прав в тому числі і збирання і подання суду відповідних доказів щодо спростування висунутих йому обвинувачень у кримінальному провадженні. Отож оцінку висунутих обвинувачень, які серед іншого ґрунтуються на висновках акту перевірки на підставі якого винесено оскаржувані ППР з урахуванням наданих позивачем пояснень, доказів та спростувань надає суд, до повноважень якого віднесено розгляд такої кримінальної справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року про закриття провадження у справі № 260/8431/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення. Порядок, строки та підстави подання касаційної скарги на рішення суду апеляційної інстанції визначено ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Шевчук

судді Р. В. Кухтей

С. П. Нос

Повне судове рішення складено 24 лютого 2026 року