Постанова від 23 лютого 2026 р. у справі №380/18670/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 380/18670/25 пров. № А/857/4385/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційні скарги представника адвоката Грішина Євгена Олексійовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , та Військової академії (м.Одеса) на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.12.2025р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Грішина Євгена Олексійовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Військової академії (м.Одеса) про визнання дій протиправними, зобов`язання здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення, компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати (суддя суду І інстанції: Сподарик Н.І., час та місце ухвалення додаткового рішення суду І інстанції: 16.12.2025р., м.Львів; дата складання повного додаткового рішення суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

13.09.2025р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Грішин Є.О., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовом, в якому просив:

визнати протиправними дії Військової академії (м.Одеса), щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 26.08.2021р. по 14.06.2025р., включаючи всі складові такого грошового забезпечення (основні та додаткові) та одноразові види виплат, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024р., та Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025р.;

зобов`язати Військову академію (м.Одеса) здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 26.08.2021р. по 14.06.2025р., включаючи всі складові такого грошового забезпечення (основні та додаткові) та одноразові види виплат, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, (але не менше ніж 50 % мінімальної заробітної плати), встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024р. та Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025р. на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб /ПДФО/, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затв. постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 44 від 15.01.2004р.;

зобов`язати Військову академію (м.Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 26.08.2021р. по день фактичної виплати (доплати) грошового забезпечення (а.с.1-7).

Розгляд справи здійснено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.36-37).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.12.2025р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Військової академії (м.Одеса) щодо незастосування п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та п.1 примітки додатку 1 та примітки додатку 14 до постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» при обчисленні в період з 26.08.2021р. по 20.05.2023р. (включно) розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 , а саме невизначенні її посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021р. (за період з 26.08.2021р. по 31.12.2021р.), 01.01.2022р. (за період з 01.01.2022р. по 31.12.2022р.) та 01.01.2023р. (за період з 01.01.2023р. по 16.04.2025р.), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови; зобов`язано Військову академію (м.Одеса) здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 26.08.2021р. по 31.12.2021р., з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021р., та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум ПДФО відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затв. постановою КМ України № 44 від 15.01.2004р.; зобов`язано Військову академію (м.Одеса) здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2022р. по 31.12.2022р., з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022р., та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум ПДФО відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затв. постановою КМ України № 44 від 15.01.2004р.; зобов`язано Військову академію (м.Одеса) здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2023р. по 20.05.2023р., з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023р., та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум ПДФО відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затв. постановою КМ України № 44 від 15.01.2004р.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.47-50).

10.12.2025р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Грішин Є.О., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , скерував до суду заяву про ухвалення додаткового судового рішення, в якій просив стягнути на користь позивача із відповідача витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 2500 грн. (а.с.53-55).

Відповідно до додаткового рішення суду від 16.12.2025р. заяву представника позивача про відшкодування витрат на правову допомогу задоволено частково; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової академії (м.Одеса) на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 500 грн.; у задоволенні решти вимог заяви відмовлено (а.с.59-62).

Не погодившись із винесеним додатковим судовим рішенням, його оскаржили сторони.

У поданій апеляційній скарзі представник адвокат Грішин Є.О., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, просить суд апеляційної інстанції скасувати додаткове рішення суду та прийняти нову постанову, якою заяву про ухвалення додаткового судового рішення задовольнити в повному обсязі (а.с.76-79).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що сума заявлених витрат на правову допомогу є документально підтвердженою, при цьому відповідач будь-яких зауважень не висловлював.

Висновок суду про зменшення розміру витрат на правову допомогу не узгоджується із сталою практикою Верховного Суду з цього питання.

В своїй апеляційній скарзі відповідач Військова академія (м.Одеса), покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, просить суд апеляційної інстанції скасувати додаткове рішення суду в частині задоволених вимог та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (а.с.86-89).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оплата послуг адвоката здійснена позивачем фіксованою сумою без надання допустимих доказів обсягу фактично наданих адвокатом послуг, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг тощо.

Зокрема, договірними сторонами не представлено суду акту виконаних робіт/наданих послуг, що є належною підставою для відображення такої операції в податковому обліку.

Учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції взаємні відзиви на апеляційні скарги в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційні скарги в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення, з наступних підстав.

Апелянтами оскаржується додаткове рішення суду щодо стягнення на користь позивача понесених витрат на правову допомогу в загальному розмірі 500 грн.

Приймаючи додаткове рішення, суд першої інстанції керувався тим, що долученими до матеріалів справи доказами доведено факт надання позивачу правничої (правової) допомоги в межах розгляду цієї справи.

У свою чергу, заявлені витрати на правничу допомогу є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим обсягом послуг, сталістю судової практики вирішення аналогічних спорів, а тому підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача в розмірі 500 грн.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення, з огляду на наступне.

Згідно 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст.134 КАС України.

За змістом п.1 ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), за наявності - документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат.

Позивачем заявлено до відшкодування витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою, отриманою в суді першої інстанції від Адвокатського бюро /АБ/ «Грішин та Партнери», в загальному розмірі 2500 грн.

На підтвердження факту надання правової допомоги АБ «Грішин та Партнери» стороною позивача представлено наступні письмові докази (в копіях):

договір № б/н від 01.08.2025р. про представництво та надання правової (правничої) допомоги, укладений між позивачем ОСОБА_1 та АБ «Грішин та Партнери» (а.с.20-21);

додаткова угода № 3 від 01.08.2025р. до договору № б/н від 01.08.2025р. про представництво та надання правової (правничої) допомоги (зворот а.с.21);

рахунок № 74 від 01.08.2025р. на оплату правової допомоги в розмірі 2500 грн. (зворот а.с.22);

ордер серії АМ № 1154204 від 13.09.2025р. на ведення справи адвокатом АБ «Грішин та Партнери» Грішиним Є.О. у Львівському окружному адміністративному суді в інтересах Брагіної Д.В. (а.с.23).

Отже, надані суду матеріали доводять факт надання позивачу правової допомоги адвокатом АБ «Грішин та Партнери» Грішиним Є.О. в суді першої інстанції, а відтак підтверджують понесення позивачем витрат на правову допомогу в розглядуваній адміністративній справі.

Частинами 1 і 2 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (п.131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022р. в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п.28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц; п.19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021р. у справі № 910/12876/19).

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (п.п.133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022р. в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у п.5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020р. у справі № 904/4507/18.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (п.147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022р. в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Відповідно до ст.17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини /ЄСПЛ/, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п.30, ECHR 1999-V).

В пункті 269 рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).

Як відзначено у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява N 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у п.154 рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Колегія суддів враховує, що дійсно договірними сторонами не представлено окремого документу, який б фіксував перелік наданих послуг, час їх виконання тощо.

У свою чергу, умовами п.п.5.1, 6.1 договору № б/н від 01.08.2025р. про представництво та надання правової (правничої) допомоги визначено, що оплата послуг адвоката здійснюється після отримання клієнтом звіту про виконання доручення та відсутності на нього мотивованих заперечень. Водночас, такий звіт до справи не долучений.

Подана додаткова угода № 3 від 01.08.2025р. стосується здійснення досудового врегулювання та оскарження дій відповідача Військової академії (м.Одеса), однак не розкриває переліку послуг, що охоплюються цими термінами.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що стороною позивача доведено фактичне понесення витрат на правову допомогу у вигляді підготовки та поданні позовної заяви, що охоплювалися представництвом інтересів позивача в суді першої інстанції.

Враховуючи складність справи, часткове задоволення заявлених позовних вимог, співмірність понесених витрат із ціною позову та значення справи для позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, в розмірі 500 грн.

В частині доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що навіть у разі неподання клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, суд відповідно до вимог ч.9 ст.139 КАС має перевірити, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27.11.2023р. у справі № 826/7778/17.

Враховуючи складність розглядуваної справи (спір, який стосується оскарження дій відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення), обсяг та якість виконаних адвокатом робіт (розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, обсяг представлених позивачем доказів), витрачений час, значення цієї справи для особи, яка є стороною у справі, суд вважає обґрунтованими, співмірними та підтвердженими належними доказами понесені позивачем витрати на правничу допомогу саме в загальному розмірі 500 грн.

Отже, такий розмір витрат на правову допомогу адвоката є співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та значенням справи для сторони.

Окрім цього, вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в справі № 340/2823/21 зауважила, що вказівка у ч.7 ст.139, ч.3 ст.143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Проте, підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.

Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати.

Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до ст.252 КАС України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.

Окрім цього, підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, із цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.

У свою чергу, заява про вирішення питання щодо відшкодування витрат, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи, а також докази на їх підтвердження, були подані в межах строку, встановленого ч.7 ст.139 КАС України.

Зокрема, первинну заяву про відшкодування витрат на правову допомогу представник позивача сформував в поданій позовній заяві; після ухвалення судового рішення подав в п`ятиденний строк докази понесення спірних витрат. Представлені позивачем докази несення витрат на правову допомогу сформовані до винесення судом рішення у справі.

Звідси, колегія суддів приходить до переконливого висновку про обґрунтованість та підставність висновків суду в частині розподілу судових витрат.

За правилами ст.139 КАС України підстав для розподілу судових витрат за цим апеляційним провадженням немає.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив додаткове судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків додаткового рішення суду в оскарженій частині, а тому підстав для скасування додаткового рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційні скарги на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги представника адвоката Грішина Євгена Олексійовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , та Військової академії (м.Одеса) на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.12.2025р. в адміністративній справі № 380/18670/25 залишити без задоволення, а вказане додаткове рішення суду – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель

судді Н. В. Бруновська

Р. Б. Хобор

Дата складання повного судового рішення: 24.02.2026р.