Постанова від 23 лютого 2026 р. у справі №600/5211/24-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/5211/24-а Головуючий у 1-й інстанції: Левицький В.К.

Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.

24 лютого 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати йому в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 02.01.2021 по 28.01.2022 включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на його користь індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 4805,42 гривень в місяць за період з 02.01.2021 по 28.01.2022 включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в період з 02.01.2021 по 28.01.2022, щодо не проведення перерахунку та доплати розміру грошового забезпечення йому з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та доплатити розмір його грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” в період з 02.01.2021 по 28.01.2022, шляхом зарахування на особистий картковий рахунок.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Зокрема, апелянт посилається на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду. Також зазначає, що у позовній заяві позивач зазначає, що згідно з даними стройової частини військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 військову службу у військовій частині НОМЕР_1 не проходив. Натомість позивач був у штаті військової частини НОМЕР_2 , яка структурно входить до складу військової частини НОМЕР_1 . Проте, військова частина НОМЕР_2 є окремим суб`єктом владних повноважень, який був уповноважений на нарахування позивачу грошового забезпечення.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу з 26.01.2021 по 18.02.2022 у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала в управлінні військової частини НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_3 , що підтверджується посвідченням офіцера та матеріалами справи.

Військова частина НОМЕР_2 перебувала на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 . Вказана обставина не заперечується відповідачем у відзиві та підтверджується матеріалами справи.

Із змісту наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 31.01.2021 №23 видно, що молодшого лейтенанта ОСОБА_1 , призначеного наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 26.01.2021 року №26 на посаду командира гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти військової частини НОМЕР_2 , управління військової частини НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_3 , який прибув з військової частини ІНФОРМАЦІЯ_1 з 31.01.2021 зарахований до списків військової частини НОМЕР_2 та на всі види забезпечення. Підстава: витяг з наказу командира НОМЕР_3 (по особовому складу) від 26.01.2021 № 26.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 18.02.2022 № 34-ОС, лейтенанта ОСОБА_1 , командира гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти військової частини НОМЕР_2 , управління військової частини НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_3 , призначеного наказом командувача ОК « ІНФОРМАЦІЯ_2 » по особовому складу від 11.01.2022 № 16, з 18.02.2022 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, у зв`язку із вибуттям до нового місця проходження служби.

16.07.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив: нарахувати та виплатити щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення за період проходження служби та вчинити дії щодо перерахунку розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, 01.01.2022.

Вказану заяву позивач направив на адресу відповідача рекомендованим поштовим відправленням, що підтверджується фіскальним чеком Укрпошти від 16.07.2024.

Під час розгляду справи по суті, відповідач не надав до суду доказів розгляду поданої позивачем заяви від 16.07.2024.

Позивач вважає, що під час проходження військової служби відповідачем з порушенням норм законодавства здійснювалось нарахування та виплату йому грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення, у зв`язку із чим звернувся до суду за захистом свого права із цим позовом.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.

Колегія суддів надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апелянта виходить з наступного.

Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.2001 року № 1282-ХІІ визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Приписами ч.2 ст.5 Закону №1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Як встановлено п.6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

З викладеного слідує, що саме на військову частину, у розпорядженні якої перебуває позивач, покладено обов`язок своєчасно нараховувати та виплачувати грошове забезпечення (індексацію грошового забезпечення.

Разом з тим, розглядаючи цей спір по суті у такому суб`єктному складі учасників справи, суд першої інстанції не врахував такого.

Згідно обставин даної справи, позивач проходив військову службу з 26.01.2021 по 18.02.2022 у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала в управлінні військової частини НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_3 , що підтверджується посвідченням офіцера та матеріалами справи.

Військова частина НОМЕР_2 перебувала на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 . Вказана обставина не заперечується відповідачем у відзиві та підтверджується матеріалами справи.

Згідно з абз. 5 п. 8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).

Правила організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту затверджені наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280 (далі Правила № 280).

Відповідно до п. 1.1 розділу І Правил № 280 ці Правила визначають механізм фінансового забезпечення військових частин, кораблів, військових навчальних закладів, військових комісаріатів (територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі військова частина), що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

За визначенням, наведеним в п. 1.2 розділу І Правил № 280, фінансове забезпечення система заходів, що включає фінансове планування, отримання, зберігання, економне, ефективне і цільове використання коштів відповідно до вимог законодавства, організацію обліку та звітності з метою виконання військовою частиною покладених на неї завдань.

Відповідно до п. 1.3 Правил № 280 розпорядниками бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України є:

Міністр оборони України головний розпорядник;

командувачі (начальники) видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, інших органів військового управління (крім військових комісаріатів (територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки)), Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, які включені до мережі головного розпорядника коштів, розпорядники коштів нижчого рівня (далі розпорядники коштів другого рівня);

командири військових частин, які включені до мережі головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня, розпорядники коштів нижчого рівня (для - розпорядники коштів третього рівня).

Розпорядники бюджетних коштів реалізують свої функції таким чином:

головний розпорядник через Департамент фінансів Міністерства оборони України;

розпорядники коштів другого рівня через фінансово-економічні управління командувань видів Збройних Сил України, інших органів військового управління, управління фінансово-економічної діяльності Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту;

розпорядники коштів третього рівня через фінансові органи військових частин.

Згідно з п. 1.4 розділу І Правил №280 забезпечувальний фінансовий орган згідно зі своїми повноваженнями здійснює координацію діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України, Апарату Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України, видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, органів військового управління, які в установленому законодавством порядку визначені відповідальними виконавцями (співвиконавцями) бюджетних програм (підпрограм) (далі служби забезпечення) щодо забезпечення військових частин бюджетними асигнуваннями та коштами за напрямами відповідальності цих служб забезпечення.

Військова частина має право отримувати бюджетні асигнування на утримання тільки від одного забезпечувального фінансового органу.

До основних завдань фінансового забезпечення військової частини, з-поміж іншого, належить своєчасна та повна виплата грошового забезпечення військовослужбовцям та заробітної плати працівникам та інших передбачених законодавством виплат.

Забезпечувальний фінансовий орган стосовно військових частин, які зараховані на його фінансове забезпечення, серед іншого, зобов`язаний надавати бюджетні асигнування та здійснювати фінансування військових частин у порядку, визначеному законодавством.

П. 1.5 розділу І Правил № 280 установлено, військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень).

У разі зарахування військової частини на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів не за підпорядкованістю, рішення про таке зарахування приймається фінансовим органом головного розпорядника бюджетних коштів на підставі клопотання керівника органу військового управління (структурного підрозділу органу військового управління).

Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.

Начальник фінансового органу військової частини розпорядника коштів третього рівня, до якої на фінансове забезпечення зараховані інші військові частини, розробляє положення про спільне фінансове господарство, в якому зазначаються права, обов`язки, порядок взаємодії, розмежування повноважень та відповідальності посадових осіб військової частини розпорядника коштів третього рівня та військових частин, які зараховані до неї на фінансове забезпечення, щодо здійснення фінансового забезпечення таких військових частин, у тому числі щодо своєчасного оформлення та подання до фінансового органу військової частини розпорядника коштів необхідних документів (розпорядчих, розрахункових, фінансово-планових тощо). Зазначене положення затверджується командиром військової частини розпорядника коштів третього рівня, погоджується забезпечувальним фінансовим органом та доводиться до військових частин, які зараховані на фінансове забезпечення.

Первинні документи, розрахунки фондів оплати праці, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів та посадові особи (командир та інша, визначена командиром, відповідальна посадова особа) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні.

Пунктом 4.3 Правил №280 передбачено, що виплата грошового забезпечення, заробітної плати та інші виплати (індексація, грошова компенсація за речове майно, харчування, піднайом житла тощо) особовому складу здійснюються за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення).

Відповідальність за правильність нарахування та своєчасність виплати грошового забезпечення (заробітної плати), проведення та перерахування за належністю в установлені терміни утримань і нарахувань покладається на командира військової частини та начальника фінансового органу.

Враховуючи вищевикладені положення Правил №280, колегія суддів наголошує, що саме на військову частину НОМЕР_2 , покладена організація своєчасного оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.

В свою чергу, військова частина НОМЕР_1 , як розпорядник коштів вищого рівня, вже проводить відповідні нарахування, на підставі розрахунково-платіжних відомостей на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, які подає військова частина НОМЕР_2 .

Оцінюючи правильність способу захисту порушеного права позивача, суд виходить з такого.

Насамперед, колегія суддів звертає увагу на те, що нарахування суми грошового забезпечення належить до безпосередніх повноважень Військову частину НОМЕР_2 як роботодавця.

Без належним чином оформлених Військовою частиною НОМЕР_2 розрахунково-платіжних відомостей на виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 у військової частини НОМЕР_1 не виникає і не може виникнути обов`язку виплати грошового забезпечення позивачу.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, ані позивач, ані суд першої інстанції не залучили військову частину НОМЕР_2 , в якій позивач проходив службу і яка нараховувала йому грошове забезпечення, до участі у справі.

Положення ст.48 КАС України передбачають, що суд першої інстанції, встановивши, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, а у випадку його незгоди - залучає як другого відповідача, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому, обов`язком суду є встановлення належності відповідачів, та їх заміна у разі необхідності.

З наведеного вбачається, що суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Водночас колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.

Суд першої інстанції при розгляді справи не дотримався вимог процесуального закону про заміну відповідача чи про залучення другого відповідача.

При цьому колегія суддів враховує висновки щодо застосування норм права, викладені зокрема у постанові Верховного Суду від 24.09.2019 року по справі № 344/19007/18, відповідно до яких заміна неналежного відповідача або залучення до справи співвідповідача може проводитися виключно судом першої інстанції, оскільки як наслідок заміни неналежного відповідача чи залучення належного відповідача як другого відповідача справа має розглядатися спочатку.

Частиною 7 ст.48 КАС України визначено, що заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Іншого процесуальним законодавством не передбачено. Тобто на стадії апеляційного перегляду суд позбавлений можливості залучити належного відповідача у справі.

Отже, у задоволенні позовних вимог до неналежного відповідача слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові по справі № 162/445/16-а від 02.09.2020 року.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача.

Аналогічний за змістом правовий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.09.2020 у справі №813/791/17, від 19.04.2022 у справі №№400/3989/19.

Щодо аргументів апеляційної скарги про необґрунтованість висновків суду першої інстанції по суті позовних вимог та в частині пропуску строку звернення до суду, то колегія суддів зазначає, що за встановлених обставин розгляду цієї справи за неналежного суб`єктного складу надання оцінки наявності або відсутності права позивача на виплату індексації суд не надає.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, що суд першої інстанції розглянув позовні вимоги позивача, заявлені до неналежного відповідача та не здійснив його заміни з власної ініціативи та не залучив другого відповідача до розгляду справи, що є порушенням норм процесуального права, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухвалення постанови по відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.