Постанова від 23 лютого 2026 р. у справі №240/8751/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/8751/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Леміщак Д.М.

Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

24 лютого 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за період з 24.02.2025 по 27.03.2025.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 24.02.2025 по 18.03.2025 в розмірі 23820,41 грн (двадцять три тисячі вісімсот двадцять гривень 41 копійка).

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач, посилаючись на норми матеріального та процесуального права, оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладеній у постанові від 25.05.2023 у справі № 620/3663/19, зазначив, що зміни в спеціальному законодавстві з питань, які виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, що відбулися з травня 2022 року, виключають можливість субсидіарного застосування загальних норм трудового законодавства та інших загальних законів до регулювання порядку проходження та припинення служби поліцейськими на умовах та порядку, що встановлені Законом.

Також апелянт зазначив, що суд першої інстанції при визначенні розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні повинен був застосувати принципи пропорційності та співмірності.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 до 23.02.2025 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Житомирській області.

Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 21.02.2025 № 125 о/с позивача було звільнено зі служби.

27.03.2025 Головне управління Національної поліції в Житомирській області здійснило виплату грошової компенсації в сумі 105030,08 грн, про що свідчить виписка із банківського рахунку позивача.

Вважаючи, що у зв`язку із затримкою повного розрахунку при звільненні (несвоєчасною виплатою грошової компенсації за невикористані відпустки та одноразової грошової допомоги) він має право на отримання середнього заробітку, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою та другою статті 94 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580) поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

На підставі пункту 3 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі – Порядок № 260) грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.

До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

Згідно з пунктом 1 розділу ІХ Порядку №260 у разі переміщення по службі (переведення, відрядження, переходу), а також звільнення поліцейського зі служби в поліції орган поліції, ЗВО, орган, до якого був відряджений поліцейський, зобов`язаний виплатити йому належні види грошового забезпечення, про що зробити відповідні записи в грошовому атестаті за формою, визначеною у додатку 2 до цих Порядку та умов.

Аналіз правових норм свідчить, що у випадку звільнення поліцейського зі служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення речового та грошового забезпечення.

Законом № 580 та Порядком № 260 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення поліцейського.

За загальним правилом у правовідносинах, що є предметом розгляду даної справи, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на поліцейських стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства -КЗпП України.

За правилами статті 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Необхідність застосування до спірних правовідносин положень КЗпП України узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 01.03.2018 в справі № 806/1899/17, від 29.03.2018 в справі № 815/1767/17 та від 19.04.2018 в справі № 803/1210/2018 щодо не проведення розрахунку при звільненні з публічної служби.

Враховуючи, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці поліцейських, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

Щодо посилань відповідача на правову позицію Верховного суду у постанові від 25.05.2023 у справі № 620/3663/19, колегія суддів зазначає, що у цій справі суд дійшов висновку, що зміни в спеціальному законодавстві з питань проходження служби в поліції, що відбулися з 01 травня 2022 року, виключили можливість субсидіарного застосування норм трудового законодавства до регулювання порядку переміщення поліцейських, усунувши таким чином неоднозначне застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах, що мало місце в судовій практиці, зокрема, постановах Верховного Суду, на які посилалися сторони і суди попередніх інстанцій під час вирішення цієї справи.

З аналізу наведеного виходить, що Верховним Судом в рамках справи № 620/3663/19 досліджувалась можливість застосування субсидіарного застосування норм трудового законодавства до регулювання порядку переміщення поліцейських. Водночас в рамках даної справи, предметом спору є відповідальність відповідача за статтею 117 КЗпП та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на користь позивача.

Тобто, обставини у справі № 620/3663/19 та справі що розглядається не є подібними, а висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.05.2023 у справі № 620/3663/19 не є застосовними до даної справи.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"; далі - Закон №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.

Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Як встановлено судом, відповідачем при звільненні позивача - 23.02.2025, не виплачено всіх належних йому сум, а виплачено лише 19.03.2025, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

Таким чином, оскільки в день звільнення позивача відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України треба розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником, до дня, що передує припиненню нарахування (п.62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц), періодом прострочення повного розрахунку з позивачем при його звільненні є - з 24.02.2025 по 18.03.2025.

Згідно довідки наявної в матеріалах справи, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 1035,67 грн.

Таким чином, сума середнього заробітку, яка підлягала б стягненню на користь позивача за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП – з 24.02.2025 по 18.03.2025 року, складає 23820,41 грн.

Водночас відповідач не згоден з проведеним судом першої інстанції розрахунком середнього заробітку, який підлягає виплаті на користь позивача, оскільки вважає, що такий повинен бути зменшений з урахуванням принципу справедливості та пропорційності.

Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформувала єдиний підхід щодо можливості розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц про застосування принципу співмірності, на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин". Указані висновки викладено у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22.

У вказаній постанові Судова палата зазначила, що із прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.

Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 КЗпП України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.

У зв`язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку лише за шість місяців, Судова палата вирішила, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц принцип співмірності, до правовідносин, які регулюються статтею 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", не є можливим.

З викладеного вбачається, що до розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який охоплюється періодом з 19 липня 2022 року, не підлягають застосуванню принципи співмірності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду по справі №380/10158/24 від 08 травня 2025 року.

Відтак підстав для застосування принципу співмірності до обмеженої 6 місяцями суми виплати коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові, а відтак і задоволення апеляційної скарги, – немає.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість цього позову та наявність підстав для його часткового задоволення.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення може бути різною в залежності від характеру рішення.

Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.