Постанова від 23 лютого 2026 р. у справі №733/1761/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 733/1761/25 Суддя (судді) першої інстанції: Карапиш Т.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 19 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати постанову в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5456093 від 11.08.2025, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 19 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано постанову поліцейського ВП № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області Зінченка Олександра Анатолійовича серії ЕНА № 5456093 від 11 серпня 2025 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складену на ОСОБА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП та закрито провадження у цій справі про адміністративне правопорушення.

Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правову допомогу в розмірі 6000,00 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

На переконання апелянта, суд першої інстанції помилково зазначив, що оскільки у матеріалах справи відсутні докази керування позивачем транспортним засобом, то вина позивача у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, не підтверджується належними доказами, адже такі доводи суду не ґрунтуються на вимогах чинних законодавчих актів України та не мають відношення до обов`язку водія транспортного засобу мати при собі та пред`явити на вимогу поліцейського для перевірки, зокрема посвідчення водія.

Також апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ГУНП в Чернігівській області витрат на надання професійної правничої допомоги в сумі 6000 грн. є безпідставним, а також не відповідає критеріям розумності та не є співмірним із складністю справи та обсягом наданих послуг, які згідно з наданим розрахунком полягають виключно у складанні позовної заяви, зміст якої зводиться до загального трактування норм права, що не потребувало багато часу та якихось специфічних дій (запитів, обробки документів тощо).

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 19 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Відзив на апеляційну скаргу позивач до суду не подав.

Після надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.

Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 11 серпня 2025 року поліцейським ВП № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області Зінченком О.А. прийнято постанову серії ЕНА № 5456093 від 11 серпня 2025 за порушення п. 2.1 (а) ПДР України у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 гривень 00 копійок (а.с. 10).

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 11.08.2025 о 16:57:17 год. дорога с. Красносільське між с. Смоляж водій ОСОБА_1 керував автомобілем фольсваген д.н.з. НОМЕР_1 та при цьому не пред`явив для перевірки посвідчення водія, чим порушив п. 2.1. ПДР - керування ТЗ особою, яка не має при собі посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на ТЗ, поліса страхування.

Позивач, вважаючи постанову про притягнення до адміністративної відповідальності протиправною, звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що оскільки у матеріалах справи відсутні докази керування позивачем транспортним засобом, то вина позивача у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, не підтверджується належними доказами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Конституції України, Законом України «Про Національну поліцію», Кодексом України про адміністративні правопорушення, Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою наказом МВС України від 07.11.2015 року № 1395.

Як передбачено ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 1.1 ПДР України останні відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Нормами ст. 222 КУпАП встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, правил користування засобами транспорту, в тому числі, за ч.1 ст.121 КУпАП.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Зі змісту спірної постанови вбачається, що 11.08.2025 о 16:57:17 год. водій ОСОБА_1 керував автомобілем фольсваген д.н.з. НОМЕР_1 та при цьому не пред`явив для перевірки посвідчення водія, чим порушив п. 2.1. ПДР.

Згідно зі ст. 252 КУпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За правилами ч. ч. 1-3 ст. 283 КУпАП України розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Нормами ст. 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

Як зазначалося, оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП, яка передбачає, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до пункту 2.1 «а» ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Згідно з пункту 2.4 «а» ПДР на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.

Аналогічні положення закріплені законодавцем також у статті 16 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-XII.

А саме, водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (стаття 16 Закону України «Про дорожній рух»).

Як вбачається з копії рапорту начальника сектору ВП № 3 Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області Бабка О.М. від 03.09.2025 (а.с. 23), доданого відповідачем до відзиву на позовну заяву, 11.08.2025 о 16:08 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 11.08.2025 о 16:07 за адресою: Ніжинський район, с. Красносільське, вулиця Невідома між селами Смоляж та Красносільське водій в стані алкогольного сп`яніння на а/м Фольсваген пасат НОМЕР_1 . Заявник: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Із відеозапису нагрудної бодікамери поліцейського вбачається, що після прибуття патрульного екіпажу на місце події поліцейськими виявлено факт, що автомобіль Фольсваген пасат СВ4184EI знаходиться на узбіччі проїзної частини.

У ході подальшої перевірки було встановлено особу водія та належність транспортного засобу і на підставі зібраних доказів складені постанови за ст.126 ч.1 КУпАП та ст.130 ч.1 КУпАП.

З матеріалів справи вбачається, що позивач заперечує факт керування ним транспортним засобом.

Колегія суддів зазначає, що під керуванням транспортним засобом розуміється виконання функцій водія під час руху такого засобу, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі № 404/4467/16-а зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування».

У іншій справі № 216/5226/16-а у постанові від 18.07.2019 Верховний Суд вказав, що доказом порушення ПДР не може бути відеозапис з нагрудної камери поліцейського, якщо він не відображає відомостей про вчинення правопорушення, а лише містить процесуальну послідовність вчинюваних процесуальних дій (винесення постанови, складання протоколу).

Суд першої інстанції правильно встановив, що на наданому відповідачем відеозаписі не зафіксовано той факт, що 11.08.2025 о 16:57:17 год. водій ОСОБА_1 керував автомобілем фольсваген д.н.з. НОМЕР_1 , натомість вбачається, що транспортний засіб знаходиться на узбіччі проїзної частини дороги, стоїть без руху, не працює.

Будь-яких інших доказів, які підтверджували б факт керування позивачем транспортним засобом матеріали справи не містять.

Наданим відеозаписом зафіксовано, зокрема, прийняття поліцейським постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 126 КУпАП.

З врахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факт порушення позивачем п. 2.1 ПДР України.

З огляду на викладене, оскільки у діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення за ч.1 ст.126 КУпАП, як наслідок, оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності прийнята протиправно та підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення - закриттю.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Так, на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу позивачем та його представником надано суду копію ордера на надання правничої допомоги від 21.08.2025 серії СВ № 1139247 (а.с. 8); копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН № 000489 (а.с. 9); копію договору про надання правової допомоги від 21.08.2025 (а.с. 28); копію додаткової угоди до договору про надання правової допомоги від 21.08.2025 (а.с. 28, зворот); Акт здачі-приймання наданих послуг від 18.09.2025 року на суму 7000,00 грн. (а.с. 29).

Враховуючи категорію та складність справи, складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19 та 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", суті виконаних послуг, а також те, що представник позивача не брала участі в судовому засіданні, суд першої інстанції правильно зазначив, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 7000 грн. є завищеною та не відповідає критерію реальності наданих послуг, а тому слід стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на правову допомогу у даній справі у сумі 6000,00 грн., що буде співмірним та справедливим з огляду на категорію та складність справи.

Отже, доводи апелянта про те, що стягнення судом першої інстанції з ГУНП в Чернігівській області на користь позивача витрат на надання професійної правничої допомоги в сумі 6000 грн. є безпідставним, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Інші доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 19 вересня 2025 року - залишити без задоволення.

Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 19 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

Н.В. Безименна