Постанова від 22 лютого 2026 р. у справі №160/33343/24 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 лютого 2026 року м. Дніпросправа № 160/33343/24

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 року в адміністративній справі №160/33343/24 (головуючий суддя першої інстанції – Царікова О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просив:

- визнати незаконними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1 211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що прийняте ним рішення про відмову позивачу у призначені пенсії за віком прийнято відповідно до норм діючого законодавства. Вважає, що за поданими документами до страхового та пільгового стажу позивача були зараховані всі наявні у нього періоди. Відповідно до наявного страхового стажу у позивача відсутній необхідний страховий стаж для призначення пенсії, тому позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подала, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, встановила наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , 30.07.2023 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до «а» ч.1 ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

05.09.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом №42795-33757/Д-01/8-0400/23 повідомило позивача 25.08.2023 року прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу згідно з вимогам частиною 3 статті 114 Закону №1058. В призначенні пенсії відмовлено у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи за Списком №2. Стаж роботи, згідно з наданими документами склав 01 рік 11 місяців 16 днів. Законодавством не передбачено зарахування до стажу роботи за Списком №2 періодів роботи, що дають право на призначення пенсії за вислугу років.

З рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 25.08.2023 року №045750024183 вбачається, що страховий стаж особи складає 38 років 07 місяців 02 дні. Пільговий стаж по Списку №2 — 01 рік 11 місяців 16 днів ( з них навчання за фахом — 07 місяців 09 днів). Результати розгляду документів: до страхового стажу зараховано всі періоди роботи. До пільгового стажу за Списком №2 не враховано періоди роботи на посаді помічника машиніста електровоза, машиністом тепловоза та машиністом крану на залізничному ходу відповідно довідок №212 від 24.07.2023 року (за період з 01.01.1992 року по 21.07.1992 року) та №180/Т4K від 06.07.2023 року - роботу за вислугу років, оскільки законодавством нe передбачено взаємозалік стажу роботи за Списком №2 та за вислугу років. Враховуючи вище викладене, прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за відсутності необхідного пільгового стажу роботи.

23.10.2024 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.«а» ч.1 ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

З рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 29.10.2024 року №045750024183 прийнятого за екстериторіальністю вбачається, що підставою для відмови в призначенні пенсії слугувало те, що повинне бути вказано посилання на виконання робіт за професією, посадою помічник машиніста електровоза, помічник машиніста тепловоза, машиніст електровоза, машиніст тепловоза, що передбачена списком професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років (Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року №583).

Не погодившись з рішенням відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком, позивач оскаржив таку відмову до суду.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1,2,3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637) - основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Відповідно до п.20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

Так, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Як встановлено судом першої інстанції, в трудовій книжці позивача наявні наступні записи щодо спірних періодів роботи позивача, а саме (далі мовою оригіналу):

- 14.07.1987 – по окончании училища зачислен помощником машиниста электровоза;

- 04.11.1987 уволен по ст. 29 п. 3 КЗоТ РСФСР в связи с призывом в советскую армию;

- 16.10.1990 – переведен помощником машиниста электровоза;

- 19.11.1991 – 22.07.1992 – обучался в Днепропетровской дорожно-технической школе машинистов локомотивов;

- 26.04.1993 – переведен машинистом дизель-электрического крана на железнодорожном ходу;

- 13.04.2004 – переведений помічником машиніста дизель-електричного крана на залізничному ходу п`ятого розряду;

- 01.06.2004 - переведений помічником машиніста дизель-електричного крана на залізничному ходу шостого розряду;

- 27.04.2007 – звільнений у зв`язку з переведенням у локомотивне депо Дніпропетровськ, п. 5 ст. 36 КЗпП України;

- 08.05.2007 – прийнятий помічником машиніста тепловоза по переведенню;

- 02.10.2007 – навчання в Дніпропетровській дорожній технічній школі машиністів;

-17.03.2008 – допущен на попереднє місце роботи помічником машиніста тепловоза;

- 12.11.2008 – переведений машиністом тепловоза;

- 28.07.2015 – переведений машиністом крана (на залізничному ходу) 6 розряду;

- 11.11.2019 – переведений помічником машиніста тепловоза дільниці експлуатації локомотивів;

- 05.09.2020 – переведений машиністом тепловоза дільниці експлуатації локомотивів;

- 18.03.2024 – переведений машиністом крана (на залізничному ходу) 6 розряду дільниці обслуговування кранів та автотранспорту.

З довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії №399/ТЧК від 26.09.2024 року судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що в період з 12.11.2008 року по 27.07.2015 року позивач працював машиністом тепловоза.

Таким чином, судом встановлено, що в означений період позивач займав посади: помічника машиніста тепловоза, помічника машиніста дизель-електричного крана на залізничному ходу, машиністом дизель-електричного крана на залізничному ходу, машиністом тепловоза, машиністом крана на залізничному ходу.

Судом першої інстанції було досліджено Список професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №583 від 12.02.1992 року, та встановлено наявність професії машиністів і помічників машиністів паровозів і парових кранів на залізничному ходу, Машиністів і помічників машиністів тепловозів, машиністів і помічників машиністів електровозів, машиністів і помічників машиністів дизель-поїздів.

Щодо періоду з 19.11.1991 року по 22.07.1992 року, суд першої інстанції вірно зазначив, що із записів з трудової книжки позивач навчався у вказаний період в Дніпропетровській дорожній технічній школі машиністів, однак з довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, судом встановлено, що позивач у вказаний період працював помічником машиніста електровоза.

З розрахунку РС-право позивача встановлено, що періоди з 14.07.1987 року по 04.11.1987 року, з 16.01.1990 року по 09.04.1991 року, 19.11.1991 року по 22.07.1992 року, з 26.04.1993 року по 13.04.2004 року, з 01.06.2004 року по 27.04.2007 року, 17.03.2008 року по 28.07.2015 року, з 12.11.2008 року по 27.07.2015 року, з 27.07.2015 року по 01.12.2015 року, з 11.11.2019 року по 05.09.2020 року, з 05.09.2020 року по 18.03.2024 року та з 18.03.2024 року по день звернення до пенсійного органу не зараховано позивачу до вислуги років.

Вирішуючи питання щодо призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до п.«а» ч.1 ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до п.«а» ч.1 ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи:

для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі;

для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

Як встановлено судом першої інстанції позивачу станом на момент звернення за призначенням пенсії за вислугу років виповнилось 55 років, страховий стаж позивача складав 38 років 07 місяців 02 дні, а вислуга років складала з урахуванням висновків суду, 29 років 01 місяць 24 дні (з урахуванням періодів роботи з 14.07.1987 року по 04.11.1987 року, з 16.01.1990 року по 09.04.1991 року, 19.11.1991 року по 22.07.1992 року, з 26.04.1993 року по 13.04.2004 року, з 01.06.2004 року по 27.04.2007 року, 17.03.2008 року по 28.07.2015 року, з 12.11.2008 року по 27.07.2015 року, з 27.07.2015 року по 01.12.2015 року, з 11.11.2019 року по 05.09.2020 року, з 05.09.2020 року по 18.03.2024 року та з 18.03.2024 року), а отже позивач набув право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.«а» ч.1 ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а тому суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до п.«а» частини першої ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Враховуючи наведені вище обставини, в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційних скаргах доводи висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини першої статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року в адміністративній справі №160/33343/24 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року в адміністративній справі №160/33343/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Чабаненко