Постанова від 18 лютого 2026 р. у справі №280/5615/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 лютого 2026 року м. Дніпросправа № 280/5615/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Фізичної особи–підприємця ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року (суддя 1-ї інстанції Новікова І.В.) в адміністративній справі №280/5615/25 за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Фізичної особи–підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

01.07.2025 Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до суду із адміністративним позовом до Фізичної особи–підприємця ОСОБА_1 , в якому просило суд:

- стягнути з Фізичної особи–підприємця ОСОБА_1 на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році у розмірі 7286,75 грн.

Позивач позовні вимоги обґрунтовує Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», та зазначає, що середньооблікова кількість штатних працівників, що працювала у відповідача, за звітний період склала 8 осіб , у зв`язку з чим середньооблікова кількість осіб з інвалідністю повинна складати 1 особа. Позивач вказує, що середньооблікова кількість осіб з інвалідністю у роботодавця за звітний період склала 0 осіб, що менше ніж встановлено законодавством, у зв`язку з чим до відповідача правомірно застосовано штрафні санкції. Просить задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року позов задоволено.

Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не враховано те, що згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських організацій відповідач зареєстрована в якості ФОП 07.10.2024. Згідно повідомлень про прийняття на роботу (Додаток до постанови кабінету міністрів України від 17.06.2015 №413 ) в листопаді 2024 року ФОП ОСОБА_1 працевлаштувала 11 осіб, а отже середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за 2024 рік становить менше 8 осіб. Таким чином, позивачем у розрахунку сум адміністративного господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю невірно розраховано середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу за рік, що призвело до протиправного визначення суми адміністративно-господарських санкцій.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю ФОП ОСОБА_1 за 2024 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік, склала 8 осіб середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, осіб – 0; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця, округлені до цілого значення), одиниць-1.

У зв`язку з невиконанням, на думку позивача, відповідачем нормативу щодо кількості штатних працівників – осіб з інвалідністю, позивачем здійснено розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік , яким до відповідача застосовано адміністративно-господарські санкції в розмірі 7033,31 грн. та нараховано пеню в розмірі 253,44 грн.

Відповідачем у добровільному порядку не було здійснено сплату адміністративно-господарських санкції та пені, що зумовило звернення з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість.

Переглядаючи судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року №875-XII (далі по тексту - Закон № 875-XII) (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 18 Закону №875-XII визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій у сфері зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З означеної норми Закону №875-ХІІ слідує, що обов`язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю покладено як на суб`єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості. Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» (далі - Закон № 5067-VІ) роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 11.08.2021 у справі № 260/557/19, відповідно до яких підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

З 07.07.2022 набрав чинності наказ Міністерства економіки України від 12.04.2022 №827-22 «Про затвердження форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання» (далі Наказ №827), пунктом 1.5 розділу І якого встановлено вимоги до подання звітності форми №3-ПН: вона заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/ регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, звітність за формою №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» є формою інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення таких осіб на підприємство для працевлаштування.

Періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а лише передбачено, що така звітність подається не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі №820/1889/17, від 11 вересня 2020 року у справі №440/2010/19, від 03 серпня 2023 року у справі №120/4975/22.

Разом з тим, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, є наказ по підприємству стосовно створення відповідних робочих місць, а доказом інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю є своєчасне подання звіту форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному відповідним наказом Міністерства.

Колегія суддів звертає увагу, що з набранням 06.11.2022 чинності Законом № 2682-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю», Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримав повноваження застосовувати адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю (4% від середньооблікової чисельності штатних працівників або одне місце для підприємств із 8 - 25 працівниками) на основі автоматизованого аналізу даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, без необхідності проведення позапланових перевірок Держпраці.

Автоматизоване виявлення Фондом соціального захисту осіб з інвалідності роботодавців-порушників до 10 березня на основі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності є реактивним заходом контролю, що відбувається після завершення звітного року. За результатами такого заходу Фонд може накласти на роботодавця адміністративно-господарські санкції та пеню відповідно до Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, затвердженого Постановою КМ України № 70.

Заходи контролю Держпраці та Фонду у питанні виявлення порушень у дотриманні нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не підміняють один одного - проактивний контроль дає змогу Держпраці оперативно реагувати на потенційні порушення та притягувати посадових осіб до адміністративної відповідальності, а реактивний контроль у випадку встановлення порушення має наслідком для роботодавця сплату відділенню Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суми адміністративно-господарських санкцій та пені, у разі порушення такої сплати санкції.

Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб (частина друга статті 16 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі -Закон № 2464-VI).

Реєстр застрахованих осіб-автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону (абзац 1 частини першої статті 20 Закону №2464-VI).

Закон № 2464-VI встановлює обов`язки платників єдиного внеску (роботодавця), зокрема подання звітності (стаття 6); визначає порядок нарахування та сплати єдиного внеску, що передбачає подання відповідної звітності (стаття 7).

Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України (абзац 3 частини першої статті 20 Закону № 2464-VI), в якому обліковує дані про застрахованих осіб, сплату єдиного внеску та інших цілей соціального страхування (частини друга та третя статті 20 Закону № 2464-VI).

Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1 (далі - Положення № 10-1), визначає, що:

- Реєстр застрахованих осіб забезпечує накопичення, зберігання та автоматизовану обробку інформації про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію), про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац 3 пункту 5 Розділу I «Загальні положення»);

- відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі, зокрема, звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України (пункт 3 Розділу IV «Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них»).

Положення про централізований банк даних з проблем інвалідності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 № 121, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.04.2023 № 307, що застосовується з 10 березня 2023 року, передбачає, що до центрального банку даних з проблем інвалідності вносяться, зокрема, відомості про створення роботодавцями робочих місць для осіб з інвалідністю, зайнятість та працевлаштування таких осіб, відомості, необхідні для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавцями відповідно до нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Пункт 2 «Порядку обміну інформацією з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 10.09.2021 № 26-1 (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин, далі Порядок №26-1), визначає щомісячне (не пізніше ніж до 28 числа місяця, наступного за звітним) надання Пенсійним фондом України інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про кількість працевлаштованих осіб з інвалідністю страхувальниками, в яких кількість працюючих перевищує 8 осіб, Міністерству соціальної політики України для внесення до Централізованого банку даних з проблем інвалідності.

Пунктами 4 та 6 Розділу V. «Надання та формування інформації з Реєстру застрахованих осіб» Положення № 10-1 визначається, що інформація з Реєстру застрахованих осіб містить актуальні на дату та час її формування відомості, що обробляються в Реєстрі, або відомості про відсутність інформації за визначеними параметрами пошуку; містить індивідуальні відомості про застраховану особу - згідно з додатками 3-5 до цього Положення.

Крім того, Законом № 2682-IX скасовано подання роботодавцем з 01.03.2023 звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за формою № 10-ПОІ.

Таким чином, з 06.11.2022 Фонд не проводить власних розрахунків, а покладається на дані автоматизованого аналізу Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, які формуються до 10 березня відповідного року зі звітності роботодавця, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю лише виявляє роботодавців-порушників нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю та накладає адміністративно-господарські санкції відповідно до формули обрахунку, передбаченої статтею 20 Закону № 875-XII.

Згідно зі статтею 6 Закону № 2464-VI, роботодавець (платник єдиного внеску) зобов`язаний подавати достовірну звітність до Пенсійного фонду України, яка включає відомості про працівників, у тому числі осіб з інвалідністю.

Пункт 3 Розділу IV. «Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них» Положення № 10-1 визначає, що відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Такі дані автоматично потрапляють до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності.

Роботодавець, що виявив помилку в поданій звітності, має право подати уточнюючу звітність до Пенсійного фонду України відповідно до Положення № 10-1. Проте, якщо роботодавець подав звітність з неправильною середньообліковою чисельністю штатних працівників або не вказав у звітності працівника з інвалідністю (через помилку чи незнання про наявність у працівника статусу інвалідності) та не уточнив звітність до 10 березня, Фонд має всі підстави вважати, що норматив не виконано, і накласти санкції відповідно до статті 20 Закону № 875-XII.

Верховний Суд у постанові від 24.04.2025 у справі №280/3642/23 підкреслив, що з набранням чинності Законом № 2682-IX (з 06.11.2022) Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю здійснює визначення факту невиконання нормативу робочих місць та розрахунок адміністративно-господарських санкцій в автоматизованому режимі, виключно на підставі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, зафіксованих станом на контрольну дату - до 10 березня року, наступного за звітним.

Відповідальність за повноту, достовірність і своєчасність подання інформації до зазначених реєстрів покладається на роботодавця як джерело такої інформації. Несвоєчасне виправлення помилок у звітності до настання контрольної дати є ризиком роботодавця і не звільняє його від сплати адміністративно-господарської санкції, передбаченої статтею 20 Закону № 875-XII, навіть якщо фактичні обставини не відповідали поданій звітності.

Під час судового розгляду суд може врахувати, чи вживав роботодавець заходів для виправлення звітності до моменту накладення санкцій, а не переглядати результат автоматизованого аналізу даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності.

Таким чином, обов`язок роботодавця відповідати за достовірність звітності є ключовим у контексті виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю. Для уникнення санкцій або успішного їх оскарження роботодавець має забезпечити точність і своєчасність звітності, а в разі помилок - оперативно їх виправити та надати докази виконання нормативу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, і це не заперечується сторонами, що підставою для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені у сумі 7286,75грн визначено невиконання у 2024 році нормативу робочих місць для працевлаштування однієї особи з інвалідністю.

Із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що відповідач була зареєстрована як фізична особа-підприємець лише 07.10.2024.

Відповідно до повідомлень про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту від 05.11.2024 відповідачем було працевлаштовано 6 осіб, 08.11.2024 - 1 особу, 11.11.2024 - 3 особи. Крім того, цього ж дня було звільнено 2 осіб, прийнятих 05.11.2024.

Середньооблікова чисельність штатних працівників визначається відповідно до Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286 (далі - Інструкція № 286).

Згідно з пунктами 3.2.1, 3.2.5 Інструкції № 286 середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця (з 1 по 30 або 31 число, для лютого - по 28 або 29 включно), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, та ділення одержаної суми на кількість календарних днів у відповідному місяці.

Середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (зокрема за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) визначається шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці діяльності підприємства у відповідному періоді та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді (відповідно на 2, 3, 4, … 12).

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що відповідач розпочала господарську діяльність лише у жовтні 2024 року, а фактичне працевлаштування та вивільнення працівників відбулося у листопаді 2024 року, колегія суддів доходить висновку, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про те, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача за 2024 рік становила 8 і більше осіб, а відтак - про наявність обов`язку щодо виконання нормативу у кількості одного робочого місця.

З огляду на вищезазначене, суд апеляційної інстнрації визнає неправильним висновок суду першої інстанції про доведеність вчинення відповідачем правопорушення, за які нараховані адміністративно-господарські санкції та, відповідно, про наявність підстав для стягнення таких санкцій.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження, рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи–підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року в адміністративній справі №280/5615/25 скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

У задоволенні позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (код ЄДРПОУ 20508338) на користь Фізичної особи–підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1816,80грн (одну тисячу вісімсот шістнадцять гривень 80 копійок).

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя Н.І. Малиш

суддя Н.П. Баранник

суддя А.А. Щербак