Постанова від 23 лютого 2026 р. у справі №520/24268/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2026 р. Справа № 520/24268/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Жигилія С.П. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2024, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., м. Харків, по справі № 520/24268/24

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі по тексту – відповідач), у якому просив суд визнати протиправним та

скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 22.07.2024 № 1146 про притягнення позивача до матеріальної відповідальності.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2024 по справі №520/24268/24 у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій стверджує про неповне дослідження судом першої інстанції обставин справи, що призвело до необґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позову. Зокрема, вказує на те, що 5-й стрілецький батальйон не є самостійною військовою частиною, є лінійним батальйоном та входить до складу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Просить врахувати, що договір про матеріальну відповідальність ним взагалі не укладався. Відомості щодо покладення на нього матеріальної відповідальності відсутні. У службові обов`язки ОСОБА_1 не входило зберігання, розпорядження та несення відповідальності за будь-яке майно. Судом не взято до уваги положення ч. 2 ст. 5 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» №160-ІХ (надалі – Закон №160-ІХ) щодо того, що особа несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб. Стверджує, що до акта (висновку), складеного за результатами розслідування, не додана довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності, згідно вимог статей 6-8 Закону №160-ІХ. З такою довідкою його не ознайомлено.

Наполягає на відсутності жодних відомостей щодо розрахунку ціни нібито втраченого майна. Зазначає, що фактично ні акт службового розслідування, ні наказ про притягнення його до матеріальної відповідальності не містять чіткого переліку нібито втраченого майна з зазначенням конкретних характеристик та сум такого майна. Вказує на відсутність у нього фізичної можливості запобігти збиткам з урахуванням обставин воєнного стану, що виключає правомірність притягнення саме до повної матеріальної відповідальності у зв`язку з недоведеністю його вини у настанні збитків чи умислу на настання збитків. Не погоджується з фактом неналежного виконання ним службових обов`язків. Також, у висновку службового розслідування не встановлено жодного умислу з його сторони. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про задоволення позову.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якій посилається на необгрунтованість апеляційної скарги позивача та зазначає, що при кваліфікації діянь позивача застосовувалися ст. 101 та ст. 102 Статуту внутрішньої служби де зазначені повноваження та обов`язки командира батальйону. Адже 5-й стрілецький батальйон не був окремим, а тому при кваліфікації діянь позивача ст. 66 та ст. 67 Статуту внутрішньої служби не застосовувались. Вважає, що укладення або не укладання договору про повну матеріальну відповідальність з позивачем не впливає на його обов`язок і обсяг його матеріальної відповідальності. Повна матеріальна відповідальність позивача за шкоду встановлена п. 1 ст. 6 ЗУ №160-ІХ, оскільки в ході службового розслідування було встановлені: факт нестачі військового майна; факт протиправних дій з боку позивача; наявність умислу з боку позивача у вчиненні його протиправних дій. Адже апелянт, згідно висновків службового розслідування усвідомлював протиправний характер своєї поведінки через неналежне виконання службових обов?язків та можливі негативні наслідки, але свідомо ігнорував їх. Просить врахувати достатню фахову підготовка позивача, яка дозволяла йому виконувати свої обов`язки та усвідомлювати наслідки їх невиконання, а також недбале ставлення до своїх службових обов`язків (не тільки тих, що призвели до спричинення матеріальної шкоди) та в цілому негативну характеристику. Вказує на неправдивість доводів апелянта про відсутність в матеріалах справи довідки по вартісну оцінку завданої шкоди. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Враховуючи, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, не вимагають витребування нових доказів та проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, а також відсутності клопотань сторін про розгляд справи за їх участю, то за таких обставин колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на приписи частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вивчивши обставини справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 в період з 15.06.2017 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України (витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України по стройовій частині від 15.06.2017 № 160).

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.05.2022 року № 33 о/с та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 15.05.2022 № 128 позивач був призначений на посаду заступника командира 5-го стрілецького батальйону (з охорони та оборони об`єктів державного значення).

Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 21.06.2022 № 165 на позивача було покладено тимчасове виконання обов`язків за вакантною посадою командира НОМЕР_2 стрілецького батальйону (з охорони та оборони об`єктів державного значення). А з 14.01.2023 по 20.06.2023 підполковник ОСОБА_1 займав посаду першого заступника командира - начальника штабу 5-го стрілецького батальйону.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 від 07.06.2024 року № 934 було призначено провести до 05.07.2024 року службове розслідування по факту невиконання або неналежного виконання позивачем службових обов`язків, вимог законодавства наказів начальників (керівників) чи інших розпорядчих документів, що виразилось у втраті майна номенклатури інженерної служби, служби РХБ захисту, речової служби та обставинах, що призвели до цього.

На виконання наказу від 07.06.2024 року № 934 було проведено службове розслідування за результатами якого складений висновок службового розслідування по факту невиконання або неналежного виконання ОСОБА_2 , який перебуває в розпорядженні начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 , службових обов`язків, вимог законодавства наказів начальників (керівників) чи інших розпорядчих документів, що виразилось у втраті майна номенклатури інженерної служби, служби РХБ захисту, речової служби та обставинах, що призвели до цього.

Зі змісту казаного висновку про результати службового розслідування вбачається зазначення про те, що нестача військового майна стала можливою внаслідок невиконання чи неналежного виконання обов`язків військової служби підполковником ОСОБА_1 , недбалого ставлення ним до своїх службових обов`язків, бездіяльності його, як матеріально-відповідальної посадової особи, та його особиста безвідповідальність.

Також в ході службового розслідування було встановлено, що внаслідок невиконання чи неналежного виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків спричинено нестачу майна Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на загальну суму 185699,51 грн.

Наказом командира Військової частини ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22.07.2024 № 1/46 «Про притягнення до матеріальної відповідальності» підполковника ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності в сумі 185699,51 грн за неналежне виконання службових обов`язків, вимог законодавства, наказів начальників (керівників) чи інших розпорядчих документів, що виразилось у втраті майна номенклатури інженерної служби, служби РХБ захисту, речової служби. Доручено начальнику фінансового відділу здійснювати утримання з грошового забезпечення у розмірі 20 відсотків від суми нарахованого грошового забезпечення підполковника ОСОБА_1 до повного погашення заборгованості 185699,51 грн.

Позивач, вважаючи зазначений наказ відповідача протиправним та таким, що порушує його права, звернувся до суду із позовом у справі.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову про визнання зазначеного наказу відповідача протиправним, виходив з вимог ст. 102 та ст.103 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548 (далі - Статут), згідно яких командир батальйону в мирний і воєнний час зобов`язаний керувати господарством батальйону, відповідаючи за стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального та інших матеріальних засобів батальйону і законність їх витрачання.

Суд першої інстанції також керувався приписами Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністерства Оборони України від 17.08.2017 № 440 «Про затвердження Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України», яка застосовується у військових частинах Національної гвардії України. Зокрема, що облік наявності, руху і якісного (технічного) стану військового майна в підрозділі організовує командир підрозділу, який (як матеріально відповідальна особа) робить всі наступні записи (після первинних, завірених завірених підписом начальника служби забезпечення) у книзі обліку військового майна.

Своє рішення суд додатково обґрунтовував нормами Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 № 243/95-ВР (далі - Положення № 243/95-ВР), з врахування практики їх застосування, сформованою Верховним Судом у постановах від 25.03.2020 у справі № 825/1000/18, від 25.05.2023 у справі №2540/3014/18.

Відповідальність позивача за нестачу майна, на думку суду першої інстанції, була зумовлена вимогами п.2.3 Положення про військове (корабельне) господарство, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 16.07.1997 № 300 (далі - Положення № 300), згідно яких командир військової частини (з`єднання) організовує військове (корабельне) господарство та керує ним.

Протиправна поведінка позивача виявилася в невиконанні чи неналежному виконанні ним обов`язків військової служби або службових обов`язків, а саме обов`язків командира 5-го стрілецького батальйону щодо збереження майна та його обліку. Водночас обставин, які б перешкоджали виконанню таких обов?язків, судом встановлено не було. Було враховано, що позивач є фаховим військовим спеціалістом обізнаним із правилами обліку та зберігання військового майна, внаслідок чого йому буди відомі як правила зберігання та обліку одержаного ним майна та і наслідки, які може потягнути порушення цих правил.

За висновками суду першої інстанції, в ході службового розслідування були встановлені всі необхідні обставини та умови для притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності, визначаючи розмір майнової шкоди за інвентаризаційними описами необоротних активів та запасів.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на встановлені обставини, які зумовили виникнення нестачі військового майна, та норми діючого законодавства на час спірних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Суд зазначає, що спірні відносини врегульовано нормами Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548 (далі - Статут).

Положеннями Статуту визначено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.

Відповідно до статті 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно. Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Статтею 16 Статуту передбачено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Приписами статей 26, 27 Статуту визначено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Так, матеріальна відповідальність позивача стосовно виявленої нестачі майна унормована діючим на час спірних правовідносин Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі Закон N 160-IX), який визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації.

За приписами ч. 1,2 ст. 7 Закон України № 160 розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду. Обчислення розміру шкоди проводиться з урахуванням ступеня зносу військового та іншого майна за встановленими нормами.

У відповідності до ст. 8 вказаного закону посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів.

У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Порядок проведення службового розслідування визначається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, правоохоронними органами спеціального призначення, Службою зовнішньої розвідки України, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державним бюро розслідувань, Службою безпеки України.

За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню.

З дослідження змісту матеріалів службового розслідування по факту невиконання або неналежного виконання ОСОБА_2 , який перебуває в розпорядженні Східного територіального управління службових обов`язків, вимог законодавства наказів начальників (керівників) та інших розпорядчих документів, що виразилось у втраті майна номенклатури інженерної служби, РХБ захисту, речової служби та обставинах, що призвели до цього, а саме висновку службового розслідування, затвердженого командиром Військової частини НОМЕР_1 , вбачається, що таке службове розслідування проведено з метою уточнення причин та умов, що сприяли нестачі військового майна та встановлення ступеня вини службових осіб.

Згідно висновку, складеного за результатами проведеного службового розслідування, затвердженого командиром військової частини НОМЕР_1 05.07.2024, виявилась нестача військового майна внаслідок невиконання чи неналежного виконання обов`язків військової служби підполковником ОСОБА_1 , як матеріально-відповідальної посадової особи на загальну суму 185699,51 грн.

В матеріалах службового розслідування міститься рапорт начальника інженерної служби – начальника відділення підтримки секції планування застосування штабу, що під час перевірки матеріально відповідальної особи підполковника ОСОБА_3 виявлено відсутність майна номенклатури інженерної служби, служби РХБ захисту: інженерна служба – на загальну суму 69035,50 грн; служба РХБ захисту – на загальну суму 147963,07 грн. А рапортом начальника речової служби повідомлялося, що станом на 06.06.2024 матеріально відповідальна особа підполковник ОСОБА_3 не списав матеріальні цінності речової служби на загальну суму 60172,68 грн.

Зазначалось, що під час тимчасового виконання позивачем обов`язків за вакантною посадою командира 5-го стрілецького батальйону (з охорони та оборони об`єктів державного значення) позивач одержав певне майно: інженерної служби; служби радіаційного хімічного та бактеріологічного захисту та речової служби, що підтверджується документами бухгалтерського обліку військової частини НОМЕР_1 НГУ, відомості з яких зведені в інвентаризаційних описах необоротних активів (основні засоби, нематеріальні активи, інші необоротні матеріальні активи, капітальні інвестиції): від 01.11.2023 № 23-10496; від 01.11.2023 № 23-9975; від 01.11.2023 № 23-10505; від 01.11.2023 №23-10708; інвентаризаційним описом запасів від 01.11.2023; даними бухгалтерського обліку Військової частини НОМЕР_1 НГУ (відповідач), зведеними в інвентаризаційні описи запасів: - від 02.07.2024 № 24-1810; - від 02.07.2024 № 24-1811; - від 02.07.2024 № 24-1809; - від 02.07.2024 № 24-1808.

Факт одержання позивачем зазначеної кількості майна та її вартісного вираження узгоджується з його письмовими пояснення від 20.06.2024. Використання такого майна у період з 23.06.2022 до 19.11.2022, коли він тимчасово виконував обов`язки командира НОМЕР_2 стрілецького батальйону, перебуваючи на посаді заступника командира батальйону, пояснював необхідністю проведення підготовки особового складу, який призивався по мобілізації. Саме з метою забезпечення мобілізованого особового складу майном, він отримував його на складі та видавав (через командирів взводів 5-го стрілецького батальйону) військовослужбовцям. Після кожного випуску військовослужбовців, які навчалися, він особисто доповідав командирові бригади про те, що військовослужбовці передані в підрозділи і забезпечені всіма видами майна. За ствердженням позивача жоден військовослужбовець, призваний по мобілізації, не був переданий після навчання в підрозділи, не маючі ОЗК, протигазу, МПЛ тощо. Вказував, що таку фактичну забезпеченість майном військовослужбовців можуть підтвердити командири підрозділів, в які ті потім прибували, та інструктори, що здійснювали підготовку та навчання. Через те, що не він особисто, ні мобілізовані військовослужбовці не знали куди саме та в яку роту чи навіть в який батальйон потраплять після навчання, майно цих військовослужбовців своєчасно документально у відповідні підрозділи не передавалось. Майно передавалось після навчання військовослужбовців. Виключення склала лише служба озброєння, оскільки зі слів ОСОБА_1 , він фотографував кожного військовослужбовця і його зброю, цю інформацію він надавав у службу озброєння, а далі вже за допомогою служби озброєння це майно, закріплене за конкретною особою, передавалось у відповідні підрозділи, в які потрапляли після навчання військовослужбовці. Майно служби РХБ захисту та інженерної служби передавалось пізніше і тому вже на той час всі командири рот погоджувались приймати на себе це майно, бо вже сплинув певний час.

Позивачем у поясненнях було зауважено, що майно речової служби, а саме матраци поліуретанові та подушки у кількості 58 шт., були отримані ним на складі особисто задля забезпечення необхідних умов проживання мобілізованих військовослужбовців, оскільки ніхто інший не хотів їх отримувати через відсутність інформації про те, в який саме підрозділ потраплять ці військовослужбовці після навчання. Після навчання певного потоку мобілізованих і їх випуску матраци і подушки були складені на містечку « ІНФОРМАЦІЯ_4 », де старшим тоді був командир взводу НОМЕР_2 стрілецького батальйону старший лейтенант ОСОБА_4 . В подальшому, на прохання заступника командира бригади з тилу (на той час полковник ОСОБА_5 ) і начальника речової служби підполковник ОСОБА_6 , були передані військовослужбовцям НОМЕР_3 стрілецького батальйону. Позивач, очікуючи виконання ними обіцянок організувати документальну передачу зазначеного майна на матеріально-відповідальних осіб НОМЕР_3 стрілецького батальйону, дав відповідне розпорядження старшому лейтенанту ОСОБА_4 видати ці матраци і подушки. При кожному спілкуванні з підполковником ОСОБА_7 позивач нагадував про документальне оформлення передачі майна. Зокрема це може підтвердити командир взводу майор ОСОБА_8 . Речова служба не заперечує факт передачі, але констатує відсутність документального оформлення як нестачу такого майна.

Також, позивач визнавав отримання 02.06.2022 від інженерної служби: 2 генераторів (Електро агрегат бензиновий Маtаrі МХ 4000Е (11900) та бензопилу (Бензопила ОlеоМас GSН спеціального призначення, 4919,50, н. 22-715 від 30.04.2022 (4919.5) та інше майно (лопати, лом, сокира тощо) для новосформованого мінометного взводу. Отримання ним особисто цього майна було зумовлено тим, що бухгалтерія на той час не працювала. Водночас фактично майно було передано саме мінометному взводу.

Водночас опитаний під час службового розслідування у телефонному режимі командир мінометного взводу батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 старший лейтенант ОСОБА_9 не підтвердив передачу йому майна від позивача.

Згідно відібраних свідчень командиру 1 стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 старший лейтенант ОСОБА_10 , як отримували майно його військовослужбовці від інженерної служби та служби РБХ захисту він не знає, оскільки знаходився на території містечка « ІНФОРМАЦІЯ_4 ». Ніяких вказівок про передачу 58 матраців та подушок від позивача він не отримував. Водночас, після переходу з містечка на полігон, він підтверджував знаходження там одного генератора та бензопили. Проте йому не відомо про те, кому вони належали.

Старший офіцер служби планування та підготовки штабів секції планування військової частини НОМЕР_1 капітан ОСОБА_11 підтвердив фактичну передачу майна мобілізованим військовослужбовцям за участі (у телефонному режимі) позивача як тимчасово виконуючого обов?язки командира НОМЕР_4 стрілецького батальону. Копії роздавально-здавальних відомостей передавались до підрозділів, куди направлялись військовослужбовці, що пройшли навчання. Підтвердив, що всі військовослужбовці були забезпеченні засобами захисту та саперними лопатками. Хто отримував це майно на складі, йому не відомо.

Помічник начальника юридичного відділення старший лейтенант юстиції військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_12 , який проходив службу на той час на посаді командира взводу, надав пояснення, що він особисто участі у видачі майна не приймав. Водночас підтверджував, що всі мобілізовані військовослужбовці були забезпеченні належним майном. Також підтверджував факт розмови позивача зі старшим лейтенантом ОСОБА_10 про видачу та передачу матраців й подушок.

Заступник командира зенітно-ракетної батареї по роботі з особовим складом старший лейтенант ОСОБА_13 , який теж на той час проходив службу на посаді командира взводу, надав пояснення на підтвердження фактичного отримання мобілізованими військовослужбовцями його взводу майна, у процесі якого приймав участь за наказами позивача як виконуючого обов?язки командира батальйону. Скарги від військовослужбовців щодо недотримання, незабезпечення майном до ного не надходили.

Начальник речової служби секції тилу підполковник ОСОБА_7 вказував на відсутність у той час сержанта з матеріального забезпечення, що зумовило необхідність отримання особисто позивачем речового майна. Підтвердив передачу 58 матраців та подушок до 2 стрілецького батальону та неодноразові спроби позивача оформити таку документальну передачу, неможливість якої була зумовлена відсутністю вже на той час майна у повному обсязі.

Командир 3 взводу 3 стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 майстер-сержант ОСОБА_14 теж підтвердив передачу підполковником ОСОБА_1 у 2 стрілецький батальйон майна без належного документального оформлення, серед якого також були матраци та подушки.

На підтвердження того, що матеріально відповідальна особа підполковник ОСОБА_1 , який тимчасово виконував обов`язки командира НОМЕР_2 стрілецького батальйону, в обов`язки якого входило забезпечення новомобілізованого особового складу майном, не займався обліком наявності, рухом військового майна у ввіреному підрозділі, документальною передачею майна інженерної служби, служби РХБ захисту та речової служби, у висновку службового розслідування зазначалось про результати проведеної на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.11.2023 №1814 інвентаризації розрахунків щодо відшкодування матеріальних збитків станом на 01.11.2023, згідно яких виявлено нестачу матеріальних цінностей на загальну суму 276306,41 грн.

Під час проведення службового розслідування позивач зміг документально оформити здійснену ним раніше передачу частини майна за загальну суму 91471,74 грн номенклатури інженерної служби, служби РХБ захисту та речової служби до 2 стрілецького батальйону.

За результатами проведеної на підставі наказу командира частини від 25.06.2024 №1044 позапланової інвентаризації майна номенклатури інженерної служби, служби РХБ захисту та речової служби, яке закріплене за матеріально відповідальною особою підполковником ОСОБА_3 , станом на 02.07.2024 виявлено нестачу матеріальних цінностей на загальну суму 185699,51 грн (майно номенклатури служби РХБ - 132717,97 грн, майно номенклатури інженерної служби - 46535,50 грн та майно номенклатури речової служби - 6446,04 грн).

Зважаючи на описані обставини у висновку службового розслідування стверджувалось про вину у такій нестачі позивача, як матеріально відповідальної особи, з огляду на виконання ним обов?язків командира стрілецького батальйону, одночасно перебуваючи на посаді заступника командира батальону, в обов?язки якого входило забезпечення нового мобілізованого особового складу. В обґрунтування вини зазначалося, що позивач не займався обліком наявності, рухом (документальною передачею) військового майна в підрозділі та після закінчення навчання і передачі мобілізованого особового складу до підрозділів не займався документальною передачею майна, а після передачі посади не передав по накладним матеріальні цінності.

Факти отримання, перебування майна яке було виявлено в ході позапланової часткової інвентаризації як нестача та рахується по бухгалтерському обліку у військової частині НОМЕР_1 , підтверджуються у висновку службового розслідування інвентарним описом.

Згідно результатів службового розслідування, виникнення нестачі товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 185699,51 грн стало можливим внаслідок недбалового ставлення підполковника ОСОБА_1 до обов`язків військової служби, у діях якого вбачалися ознаки військового адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачене ч.2 ст. 17215 КУпАП.

Наказом командира Військової частини ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22.07.2024 № 1/46 «Про притягнення до матеріальної відповідальності» підполковника ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності в сумі 185699,51 грн за неналежне виконання службових обов`язків, вимог законодавства, наказів начальників (керівників) чи інших розпорядчих документів, що виразилось у втраті майна номенклатури інженерної служби, служби РХБ захисту, речової служби. Доручено начальнику фінансового відділу здійснювати утримання з грошового забезпечення у розмірі 20 відсотків від суми нарахованого грошового забезпечення підполковника ОСОБА_1 до повного погашення заборгованості 185699,51 грн.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону N 160-IX, умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:

1) наявність шкоди;

2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків;

3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;

4) вина особи в завданні шкоди.

Відтак, лише за одночасного доведення належними доказами наявності всіх чотирьох вищезазначених умов для притягнення особи до матеріальної відповідальності можливе притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності.

Наявність шкоди, як першочергова умова притягнення до матеріальної відповідальності, підтверджуються висновками службового розслідування, які базуються на дослідженні інвентаризаційних описів необоротних активів (основні засоби, нематеріальні активи, інші необоротні матеріальні активи, капітальні інвестиції) від 01.11.2023 № 23-10496, № 23-9975, № 23-10505, № 23-10708, а також інвентаризаційних описів запасів від 02.07.2024 № 24-1810, № 24-1811, № 24-1809, № 24-1808.

Протиправна поведінка позивача виявилася у неналежному виконанні ним обов`язків службових обов`язків, як виконуючого обов?язки командира 5-го стрілецького батальйону, щодо забезпечення документального оформлення передачі майна, взятого ним під звіт.

Згідно статті 101 Статуту внутрішньої служби командир батальйону в мирний і воєнний час відповідає стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального та інших матеріальних засобів батальйону і законність їх витрачания.

Згідно статті 102 Статуту внутрішньої служби командир батальйону обов`язаний керувати господарством батальйону.

Форма вини є визначальною обставиною для визначення меж матеріальної відповідальності військовослужбовця чи відповідної особи відповідно до Закону №160-ІХ. Адже, якщо шкода завдана з необережності, відповідальність особи обмежується межами, передбаченими ч. 1 ст. 5 Закону №160-ІХ, а саме не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, саме на цьому наполягає апелянт.

В ході судового розгляду було підтверджено, що позивач не займався належним чином обліком, зокрема документальним оформленням передачі, військового майна у ввіреному йому військовому підрозділі, організувавши процес забезпечення військовим майном мобілізованого складу шляхом взяття на себе повноважень (відповідальності) щодо розподіл отриманих матеріальних цінностей під розпис, а не шляхом вирішення питання призначення відповідальної особи за такий розподіл сержанта з матеріального забезпечення (сержанта з матеріального забезпечення). Саме на це вказують пояснення начальника речової служби секції тилу підполковника ОСОБА_7 , відібрані під час службового розслідування. Водночас, після передачі посади позивач не довів належним чином передачу за призначенням отриманих для розподілу матеріальних цінностей. За таких обставин ствердження апелянта про необережну форму його вини у виявленій недостачі є необґрунтованими.

Окрім того, застосування обмеженої матеріальної відповідальності, як зазначено у ч. 1 ст. 5 Закону №160-ІХ, неможливе у випадку, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону № 160-ІХ особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:

1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;

2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Отже, п. 1 ч. 1 ст. 6 Закону № 160-ІХ передбачена повна матеріальна відповідальність у повному розмірі завданої шкоди в разі виявлення нестачі військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети.

У цьому випадку повна матеріальна відповідальність настає лише за умови якщо виявлена нестача військового майна сталася внаслідок вчинення умисних протиправних дій відповідальної особи.

В ході судового розгляду було підтверджено факт нестачі майна, переданого під звіт позивачу, розмір якої було визначено за висновками службового розслідування на підставі інвентаризаційних описів необоротних активів (основні засоби, нематеріальні активи, інші необоротні матеріальні активи, капітальні інвестиції) від 01.11.2023 № 23-10496, № 23-9975, № 23-10505, № 23-10708, а також інвентаризаційних описів запасів від 02.07.2024 № 24-1810, № 24-1811, № 24-1809, № 24-1808. Відсутність цінностей, зазначені в цих інвентаризаційних описах, було перевірено комісією в присутності позивача та внесено в опис, при цьому жодних претензій, зауважень з приводу виявленої нестачі майна, до інвентаризаційної комісії позивач не висловив у будь-якій формі. При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що в своїй апеляційній скарзі позивач теж не зазначав про невідповідність встановлених фактів нестачі через неотримання ним під звіт такого майна. Навпаки, як під час службового розслідування, так і під час судового розгляду, позивач не заперечував проти отримання майна під розпис, а лише стверджував про його використання за призначенням, надаючи роздавальні відомості по деякому майну.

Надаючи оцінку таким ствердженням позивача, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що такі роздавальні відомості мають чисельні недоліки, які перешкоджають сприймати ці роздавальні відомості як належні документи, що підтверджують факт видачі майна військовослужбовцям, з огляду на відсутність: дати складання; прізвищ, посад та військових звань осіб, які здійснювали видачу майна та складали ці відомості; підписів, прізвища, посади та військового звання особи (командира), яка перевірила та затвердила ці роздавальні відомості. Відомості з такими недоліками, які раптово з?явились через тривалий час, що минув з часу використання майна, викликають обґрунтовані сумніви у їх дійсності, а тому не можуть бути належним доказом використання майна, отриманого позивачем під звіт.

Зазначені відомості також не узгоджуються з письмовими пояснення, які були надані військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 НГУ стосовно передання позивачем майна, що додатково свідчить про неможливість спростування зафіксованої в ході службового розслідування нестачі отриманого позивачем майна.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що позивач має достатній фаховий рівень з питань обліку майна, що підтверджується службовою характеристикою ОСОБА_1 та з огляду на його тривалу військову службу.

Відтак, протиправна поведінка позивача виявилася в невиконанні чи неналежному виконанні ним обов`язків військової служби або службових обов`язків, а саме обов`язків командира 5-го стрілецького батальйону (з охорони та оборони об`єктів державного значення).

Отже, службовим розслідуванням був встановлений непрямий умисел позивача на спричинення майнової шкоди Військовій частині НОМЕР_1 НГУ, який полягав в тому, що позивачу були відомі вимоги щодо збереження майна та його обліку в батальйоні, але останнім дотримання таких не було забезпечено.

Позивач є фаховим військовим спеціалістом обізнаним із правилами обліку та зберігання військового майна, внаслідок чого йому буди відомі як правила зберігання та обліку одержаного ним майна та і наслідки, які може потягнути порушення цих правил.

В той же час в ході судового розгляду було підтверджено, що позивач не займався належним чином обліком, зокрема документальним оформленням передачі військового майна у ввіреному йому військовому підрозділі, здійснював розподіл отриманих матеріальних цінностей без документального оформлення без вирішення питання призначення відповідальної особи за такий розподіл (сержанта з матеріального забезпечення). Водночас, після передачі посади позивач не довів належним чином передачу за призначенням отриманих для розподілу матеріальних цінностей. Також, під час розгляду справи не встановлено обставин надходження від позивача до відповідача будь-яких рапортів або інших звернень про неможливість зберігання одержаного ним майна або ведення обліку майна, наявність обставин, які б перешкоджали такому збереженню та обліку.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та висновками службового розслідування, що позивач усвідомлював протиправний характер своєї поведінки, що полягає в неналежному виконанні службових обов`язків та хоча і не бажав, але допускав настання наслідків такої поведінки.

Враховучи зазначене колегія суддів погоджується з наявністю причинного зв?язку між протиправною поведінкою позивача і завданою шкодою, розмір якої визначався відповідачем у відповідності до ст. 7 Закону № 160-ІХ за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку.

Помилковість посилання суду першої інстанції на Положення № 243/95-ВР, оскільки воно втратило чинність на підставі Закону N 160-IX, не спростовує обґрунтованості його висновків про правомірність притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності за нестачу ввірених йому матеріальних цінностей.

Доводи апеляційної скарги про обмежену матеріальну відповідальність позивача є необґрунтованими. Адже, як зазначено у ч. 2 ст. 5 Закону N 160-IX, командир (начальник), який своїм рішенням чи бездіяльністю порушив установлений порядок обліку, зберігання, використання військового та іншого майна або не вжив належних заходів, передбачених законодавством, щодо запобігання розкраданню, знищенню чи псуванню, іншому незаконному витрачанню військового та іншого майна, внаслідок чого було завдано шкоду, або щодо притягнення винних осіб до матеріальної відповідальності, несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб.

Водночас, згідно п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону N 160-IX командиром (начальником) у розумінні норм цього законодавчого акту є командир (начальник, керівник) військової частини, установи, організації, закладу. А військовою частиною, установою, організацією, закладом, в свою чергу, відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону N 160-IX, є, орган військового управління, військова частина, військовий навчальний заклад, військовий навчальний підрозділ вищого навчального закладу, установа, організація Міністерства оборони України, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, функціональний підрозділ Центрального управління, регіональний орган, інший орган, установа, заклад Служби безпеки України, правоохоронного органу спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України чи орган, підрозділ, формування, установа, навчальний заклад Міністерства внутрішніх справ України, Державного бюро розслідувань та військові прокуратури, в яких проходять службу військовослужбовці, поліцейські та особи рядового і начальницького складу (проходять збори військовозобов`язані та резервісти).

Отже, позивач, займаючи посаду заступника командира та тимчасово виконуючи обов`язки за вакантною посадою командира 5-го стрілецького батальйону, який не є військовою частиною, а лише її підрозділом, не може вважатися командиром, на якого поширюється дія ч. 2 ст. 5 Закону N 160-IX.

При цьому колегія суддів зауважує, що сам позивач в апеляційній скарзі наполягає на тому, що 5-й стрілецький батальйон не є самостійною військовою частиною, є лінійним батальйоном та входить до складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Доводи апеляційної скарги, що до акту, складеного за результатами службового розслідування, не додана довідка про вартісну оцінку завданої шкоди колегія суддів вважає безпідставними, оскільки спростовуються інвентаризаційними описами майна з зазначенням переліку та вартості такого майна.

Стосовно доводів апелянта про те, що договір про матеріальну відповідальність ним взагалі не укладався, відомості щодо покладення на нього матеріальної відповідальності відсутні, а у його службові обов`язки не входило зберігання, розпорядження та несення відповідальності за будь-яке майно, колегія суддів вважає іх необґрунтованими зважаючи на вищевикладені положення ст. 6 Закону N 160-IX, якою передбачено настання повної матеріальної відповідальності у випадках виявленої нестачі матеріальних цінностей незалежно від наявності договору про повну матеріальну відповідальність, а також враховуючи приписи ст.ст. 101,102 Статуту внутрішньої служби, якими на командира батальйону покладена відповідальність за стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального та інших матеріальних засобів батальйону і законність їх витрачання, а також обов`язок керувати господарством батальйону.

Посилання позивача на Інструкцію з обліку військового майна у Збройних Силах України від 17.08.2017 N 440, як доказ того, що матеріальна відповідальність у нього могла настати лише у разі укладання відповідного договору про повну матеріальну відповідальність у порядку трудового законодавства, є хибними, оскільки зазначений підзаконний нормативний акт не може змінювати вимоги закону (в даному випадку Закону N 160-IX), який має вищу юридичну силу.

Доводи апелянта про відсутність у нього фізичної можливості запобігти збиткам з урахуванням обставин воєнного стану, колегія суддів оцінює через призму норм ч. 1 ст. 9 Закону N 160-IX, згідно яких завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок:

1) дії непереборної сили;

2) необхідної оборони;

3) крайньої необхідності;

4) виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження;

5) виправданого службового ризику;

6) затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус;

7) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Відповідні обставини, що виключають матеріальну відповідальність, згідно приписів ч. 1 ст. 9 Закону N 160-IX, підлягають встановленню під час проведення службового розслідування.

Водночас, ні під час службового розслідування, ні під час судового розгляду відповідних обставин, які б достовірно підтверджували неможливість притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності, передбачених ч. 1 ст. 9 Закону N 160-IX, не було встановлено.

Підсумовуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в ході службового розслідування були встановлені всі необхідні обставини та умови для притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності, в зв`язку з чим у суду відсутні підстави для визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22.07.2024 № 1146 "Про притягнення до матеріальної відповідальності", яким підполковника ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують обставини, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об?єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв?язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2024 по справі № 520/24268/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко

Судді С.П. Жигилій Л.В. Любчич